Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ У ВОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ: ОСОБЛИВОСТІ ТА РЕАЛІЇ ЗАСТОСУВАННЯ

Читайте также:
  1. А) Характеристика методів візуалізації сечової системи, показання до застосування, їх можливості та обмеження.
  2. Б) Характеристика методів візуалізації статевої системи, показання до застосування, їх можливості та обмеження.
  3. Б. Технологія виготовлення вінірів із застосуванням кераміки "Duceram Low Fusing" ("Duceram", Німеччина).
  4. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
  5. Визначте особливості духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового Часу.
  6. Використання статистичних методів в сфері управління якістю. Основні інструменти контролю якості. Основні інструменти управління якістю.
  7. Виробнича структура: сутність, види та умови застосування в практичної діяльності.
  8. Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі.
  9. Відеомагнітофон та особливості роботи
  10. Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Як показує світовий досвід, забезпечення якості як продукції, так і навколишнього природного середовища з давніх часів до сьогоднішнього дня було і залишається важливою та складною проблемою, з якою стикаються підприємства (організації) при виробництві продукції чи наданні послуг.

Одним з інструментів вирішення зазначених екологічних та економічних проблем є сертифікація інтегрованих систем управління якістю (ІСУЯ) підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, як невід’ємної частини вимог стратегічних партнерів України для інтеграції у європейські структури.

Активні та складні процеси, що відбуваються на підприємствах водного господарства, потребують удосконалення та розвитку існуючих концепцій управління якістю діяльності з позиції її екологізації, забезпечення ефективності функціонування на інноваційній основі.

Особливості управління якістю на засадах міжнародних стандартів ISO 9000 передбачають наявність управлінських систем, що контролюють організацію і координують процес надання послуг. У сфері водного господарства необхідним є застосування управлінських систем у галузі якості:

Першою підсистемою є підбір персоналу і його навчання з питань якості. Компетенція персоналу має величезне значення для управління якістю виконання робіт та надання послуг. Окрім правильної організації підбору і найму відповідних працівників, керівництву підприємств водопровідно-каналізаційного господарства потрібно постійно піклуватися про необхідну кваліфікацію персоналу, а також знання, навики і здібності для надання послуг високої якості.

Друга підсистема — це підтримка і задоволеність персоналу. Керівництво повинно проводити внуирішній маркетинг і систематично розробляти систему підтримки і винагороди працівників за високу якість виконання робіт та надіння послуг.

Третя підсистема — це контроль якості і стандартизація процесу виконання водогосподарських робіт та послуг. Для підприємств водопровідно-каналізаційного господарства важливим є дотримання виконання робіт міжнародним стандартам якості.

Четверта підсистема — це контроль за продуктивністю праці. Керівництво підприємства повинно, зберігаючи низький рівень витрат, намагатися підвищити продуктивність праці. Для цієї мети можуть бути використані такі засоби як: підвищення професійної підготовки персоналу; збільшення обсягу виконання робіт та надіння послуг; підвищення технічного оснащення; впровадження інновацій.

П`ята підсистема — це контроль ступеня задоволеності споживачів за допомогою аналізу скарг і пропозиції, порівняння якості послуг аналогічних підприємств водопровідно-каналізаційного господарства з якістю виконання власних робіт та послуг.

Для досягнення високої якості виконання робіт та надання послуг на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства, необхідно розробити дієву інтегровану систему управління якістю, в основу якої буде покладено принципи загального управління якістю (Total Quality Management – TQM).

Найважливішими принципами TQM є: постійне вдосконалення всіх аспектів діяльності підприємства, залучення персоналу до більш активної діяльності, використання новітніх технологій в галузі екології, задоволення потреб потенційних споживачів.

Впровадження інтегрованих систем управління якістю на основі міжнародних стандартів ISO 9000 забезпечить покращення діяльності підприємства в довгостроковій перспективі: збільшення прибутку, підвищення ефективності праці, підвищення якості управлінських рішень, поліпшення іміджу підприємства, збільшення ступеня задоволеності споживачів, а також раціональне використання всіх видів ресурсів.

+ із статті

3. Функціонування, розвиток, вдосконалення національної системи стандартизації, метрології та сертифікації необхідно розглядати у тісному зв’язку з політичними, економічними і соціальними перетвореннями, які відбуваються в державі. Перехід країни до ринкової економіки вимагає здійснення поетапного удосконалення національної системи технічного регулювання.

Основними напрямками розвитку національної системи стандартизації, метрології та сертифікації є інтеграція України в європейські та світові структури (ЄС, СОТ, ISO, IEC), співробітництво з країнами СНД, внутрішня політика держави, що спрямована на розвиток вітчизняного виробництва.

Сертифікація в Україні проводиться з метою запобігання реалізації продукції небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції, створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві. На основі міжнародної сертифікації здійснюється:

- сертифікація продукції (процесів, послуг); - сертифікація систем якості;

- атестація виробників; - технічний нагляд за сертифікованою продукцією;

- визнання іноземних сертифікатів.

Сертифікація, як нетарифний регулятор ринку, є інструментом для реалізації торгової політики. Тому Держстандарт вважає обов’язковим розвиток національної системи сертифікації, щоб забезпечити рівноправність українських підприємств у міжнародній торгівлі, усунення перешкод для доступу української продукції на ринки інших країн.

Невід’ємною частиною вимог стратегічних партнерів України для придбання українських товарів є наявність сертифікованої системи управління навколишнім середовищем. Щоб досягти екологічних цілей, система управління навколишнім середовищем повинна заохочувати організації до впровадження найкращих з існуючих технологій там, де це можливо і економічно доцільно. Слід додати, що економічна ефективність таких технологій повинна враховуватись в повній мірі.

Впровадження системи управління НС може забезпечити одержання безпосередньої економічної вигоди. Її слід ідентифікувати з тим, щоб продемонструвати зацікавленим сторонам, особливо акціонерам, цінність для організації належного управління навколишнім середовищем. Функціонування системи дає можливість організації завчасно узгодити екологічні цілі і завдання з конкретними фінансовими результатами діяльності, і таким чином, мати гарантію того, що ресурси скеровуються туди, де їх використання дає найбільшу вигоду як економічну так і екологічну.

Вимоги міжнародних стандартів

Взаємодії Інтеграційних процесів у світовій, особливо в європейській економіці, з процесами формування нових поглядів щодо захисту прав споживачів, безпеки споживання товарів та послуг, охорони навколишнього середовища та відображення цих поглядів у резорюції Генеральної Асамблеї ООН N 39/248 від 1985р.»Звіт загальних керівників принципів ООН для захисту інтересів споживачів» в директивних та нормативних документах спеціалізованих організацій ООН, Європейського Союзу, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (GATT), а також у національному законодавстві багатьох країн світу призвели до необхідності підтвердження відповідності продукції (або послуг) встановленим до неї вимогам стандартів або інших нормативних документів. Ефективним інструментом оцінювання якості продукції (послуг) та її відповідності стала сертифікація.

Діяльність з сертифікації, орієнтована як на національні, так і на зовнішні ринки, в багатьох країнах світу набула державного значення як важливий чинник розвитку національної економіки, виходу на світовий та регіональний економічний простір. Це особливо стосується країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються.

Сертифікація отримала настільки широке розповсюдження в економічно розвинутих країнах світу, що без сертифіката, що засвідчує відповідність потенційно небезпечної продукції встановленим нормативним вимогам, неможливо торгувати нею на ринках цих країн.

Держстандарт України є єдиним органом, який здійснює державну технічну політику у галузі стандартизації, метрології та сертифікації, спрямовану на сприяння економічного розвитку країни, інтеграцію до світової економіки, охорону та раціональне використання природних ресурсів.

За останні роки прийнято ряд законів та постанов Кабінету Міністрів України з питань метрології, стандартизації та сертифікації, які гармонізовані на міжнародному рівні. Впровадження міжнародних стандартів дозволяє виробникові не тільки підвищувати якість товарів, послуг до рівня міжнародних вимог, еле і забезпечує перебудову виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю з врахуванням сучасних екологічних вимог. Наявність сертифікату відповідності міжнародного сандарту забезпечить доступ для українського виробника на міжнародний ринок.

Законодавчою базою для створення і функціонування національної системи сертифікації України є Закони України «Про захист прав споживачів», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про охорону праці», «Про підтвердження відповідності», «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» та Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію».

В системі УкрСЕПРО передбачена обовязкова і добровільна сертифікація продукції та систем якості.

Обовязкова сертифікація продукції проводиться на відповідність обовязковим вимогам законодавчих актів та нормативних документів міжнародних та національних стандартів інших держав, що чинні в Україні.

Добровільна сертифікація проводиться на відповідність вимогам, що не віднесені до обовязкових. При цьому сертифікація на відповідність усім обовязковим вимогам, якщо вони встановлені для цієї продукції, проводиться обов’язково.

Стандарти ISO серії 9000

Головним достоїнством стандартів ISO серії 9000 є їх орієнтація на користувача, яка основана на менеджменті ресурсів і процесному підході, який передбачає лідерство керівництва і активне задіяння персоналу у всі аспекти діяльності.

Стандарти ISO серії 9000 – це пакет документів по створенню систем управління якістю, який підготовлений членами міжнародної організації, відомою як «ІСО/ Технічний Комітет 176» (ISO/ TC 176).

Стандарти ISO серії 9000 встановлюють процедури, вимоги до складу вхідної і вихідної інформації, необхідність аналізу і т. д. Разом з тим, раціональність і обґрунтованість рішень, пов’язаних з покращення процесів і якості продукції, стандартами не встановлюється, так як це повинно бути результатом творчого процесу. Тобто, степінь досягнення цілей, ефективність прийнятих заходів залежать від знання, досвіду і інтуїції тих, хто приймає рішення, від їх аналітичних здібностей. Систему управління якістю слід приймати лише як засіб, який створює умови для рішення комплексу проблем в області якості.

Практика показала можливість двох основних цілей застосування стандартів ISO серії 9000:

перша – стандарти використовуються як засіб підвищення ефективності діяльності організації, а потім, по мірі необхідності, проводиться сертифікація системи управління якістю на відповідність їх вимог;

друга – стандарти застосовуються тільки з ціллю сертифікації системи управління якістю.

В процесі досягнення таких цілей на першому плані не процедури, а якість продукції і процесів, творчий підхід до вирішення виникаючих проблем. Саме це є гарантією того, що діяльність по покращенню якості роботи і її результатів не буде замінена роботою з папером, так як виникає необхідність:

- по-перше, в використанні найбільш раціонального складу документів;

- по-друге, в об’єктивному внутрішньому аудиті, самооцінці, аналізі, виробленні обґрунтованих рішень на основі отриманих фактів;

- по-третє, в виділенні необхідних ресурсів, що вкрай важливо для підвищення результативності і ефективності системи управління якістю.

Для ефективного функціонування організація повинна визначити численні взаємопов’язані види діяльності і управляти ними. Діяльність у якій використовують ресурси і якою можна управляти для перетворення входів на виходи, можна вважати процесом. Часто вихід одного процесу безпосередньо становить вхід наступного.

Під «процесним підходом» розуміють застосування в межах організації системи процесів разом з їх визначенням та взаємодіями, а також управління ними. Перевагою процесного підходу є забезпечуваний ним неперервний контроль над зв’язками окремих процесів у межах системи процесів, а також над їх сполученням та взаємодією.

Якщо цей процес застосовують в межах системи управління якістю, він підкреслює важливість:

а) розуміння та виконання вимог;

б) необхідності розглядати процеси з погляду створення додаткових цінностей;

в) вимірювання результатів функціонування процесу та його ефективності;

г) постійного поліпшення процесів на основі об’єктивних вимірювань.

Зображена на рис. 2 модель системи управління якістю, в основі якої покладено процес, ілюструє зв’язки між процесами. Ця ілюстрація показує, що замовник відіграє важливу роль у визначенні вимог як входів.

Рис.1 – Модель системи управління якістю, в основу якої покладено процес

Вісім принципів управління якістю

1. Орієнтація на користувача.

«Товари повертаються, покупці – ні» Роберт У. Піч.

Організація залежить від своїх замовників і тому повинна розуміти їх теперішні і майбутні потреби, виконуючи їх вимоги і намагаючись перевищити їх очікування.

2. Лідерство - відповідальність вищого керівництва.

Керівництво повинно встановлювати єдинство цілей і напрямків діяльності організації. Керівник організації повинен організувати і підтримувати таку робочу сферу, в якій працівники можуть бути повністю задіяні для виповнення задач, які стоять перед організацією.

3. Задіяння персоналу.

4. Процесний підхід.

Бажаний результат можна отримати ефективніше, якщо діяльністю і пов’язаними з нею ресурсами управляти як процесом.

5. Системний підхід до управління.

6. Постійне покращення.

Постійне покращення своєї діяльності організації слід рахувати незмінною ціллю організації.

7. Прийняття рішень на основі фактів.

Механізм прийняття керівником рішень повинно базуватися на об’єктивних і достовірних даних, так як це знижує величезні витрати від неефективних управлінських рішень.

8. Взаємовигідні відносини з постачальниками.

Система управління якістю

Система управління якістю – система орієнтована на вимоги споживача до якості продукції; - це засіб, за допомогою якого організація спрямовує та контролює ті види діяльності, які впливають на якість. У широкому розумінні вона складається з організаційної структури. А також з планування, процесів, ресурсів і документації, які використовуються для досягнення певних цілей у сфері якості, забезпечення поліпшення продукції та послуг та виконання вимог замовників.

Системи управління якістю застосовують у компаніях будь-якого розміру до всіх аспектів управління, наприклад, маркетингової, збутової та фінансової діяльності.

Система управління якістю – система бізнесу, націлена на успіх в конкурентній боротьбі. В цьому плані не випадково представляється поширене ствердження про те, що успіх приходить до підприємства, яке пропонує продукцію більш високої якості і більш повно задовольняє потреби теперішніх і потенційних замовників. По суті це – кредо сучасного промислового бізнесу, для якого якість продукції виступає головною економічною категорією ринку.

Система управління якістю – інструмент реалізації політики організації в області якості. Це означає, що система не може проектуватися поза такою політикою.

Система управління якістю – соціально-економічна система; об’єктом управління при такій системі виступає весь персонал підприємства.

Система управління якістю – система, яка забезпечує точність, согласованість, своєчасність і повноту рішень, які приймаються в області якості. Виходячи із цього, при проектуванні системи слід чітко визначити порядок підготовки, прийняття, виконання, контролю і оцінки ефективності рішень на всіх ієрархічних рівнях адміністративного керівництва якістю.

Система управління якістю – це складова системи управління бізнесом, яка орієнтує її на отримання продукції з відповідними очікуванням споживачів показниками якості. Іншими словами, складові системи управління якістю задають вимоги до організації процесів і процедур загальної системи управління бізнесом таким чином, щоб продукція на виході системи була якісною з точки зору її споживача.

Стандарт ISO 9001:2000 встановлює вимоги і рекомендації до того, яким чином повинне здійснюватися управлінські процеси на підприємстві, щоб бізнес функціонував якісно. Звичайно, стандарт не може «напряму» забезпечувати якість продукції, яка випускається, але він допомагає позбавитися усіх недостатків управлінських процесів, які впливають не лише на якість продукції, але і на задоволення споживачів цієї продукції.

Вимоги стандарту є вивченням вимог споживачів і їх задоволення, аналіз рівня задоволеності споживача і його підвищення. Таким чином, застосування системи управління якістю на основі даного стандарту вимагає від організації не лише удосконалення системи управління якістю, але і проведення комплексу заходів по підвищенню конкурентоспроможності продукції.

Система управління якістю – це система, визначними компонентами якої є організаційна структура, процедури, процеси і ресурси. Саме по цим компонентам оцінюється здатність СК забезпечувати її належне функціонування. Відсутність будь – якого з цих компонентів робить СК неповноцінною. Разом з тим, система управління якістю – не набір, а органічна сукупність компонентів, в якій кожен з них зв’язаний з рештою визначеними відношеннями.

Стандарти ISO серії 14000

Різні організації проявляють все більшу зацікавленість у досягненні і демонстрації належних екологічних характеристик за допомогою контролю своєї діяльності, продукції чи послуг на навколишнє середовище, враховуючи свою екологічну політику та цілі. Вони поступають так в умовах зростаючої суворості законів, удосконалення економічної політики та різноманітних заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, а також в умовах загального зростання інтересу різних суспільних груп до проблем навколишнього середовища в межах загальної проблеми забезпечення сталого розвитку.

Багато організацій провели екологічні “перевірки” або ”аудити”, щоб оцінити свої екологічні характеристики. Однак самі по собі такі перевірки або аудити не можуть бути достатніми для того, щоб організації були впевнені в тому, що їхні екологічні характеристики відповідають законодавчим вимогам, так і в тому, що вони продовжуватимуть їм відповідати. Для забезпечення ефективності зусиль вони повинні здійснюватися в межах структурованої системи управління навколишнім середовищем і бути інтегрованими в загальну діяльність з управління.

Використання стандартів, дія яких поширюється на управління навколишнім середовищем, має на меті озброїти організації елементами ефективної системи управління навколишнім середовищем, які б могли скласти єдине ціле з загальною системою управління. Це допоможе організаціям досягти як екологічних, так і економічних цілей.

Необхідно також готувати організації до жорстоких правил світової торгівлі, розуміючи, що наявність сертифікованої системи управління навколишнім середовищем може стати невідємною частиною вимог стратегічних партнерів України для придбання українських товарів. Саме тому Держстандарт впроваджує міжнародні стандарти ISO серії 14000:

- склад та опис елементів системи управління навколишнім середовищем і настанови щодо їх застосування (ДСТУ ISO 14001);

- загальні настанови щодо принципів управління, систем та засобів забезпечення (ДСТУ ISO 14004);

- загальні принципи екологічного аудиту (ДСТУ ISO 14010);

- процедури аудиту системи управління навколишнім середовищем (ДСТУ ISO 14011);

- кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології (ДСТУ ISO 14012) та ін.

Модель системи управління навколишнім середовищем зображено на рис.1. Успіх функціонування цієї системи залежить від усіх ієрархічних і функціональних рівнів організації. особливо від вищого керівництва. Система такого роду дає можливість організації встановити засади і методики визначення екологічної політики та цілей, досягнення відповідності їм і надання доказів такої відповідності іншим зацікавленим сторонам. Вона також дає можливість оцінити ефективність відповідних процедур. Основною метою використання цього стандарту є забезпечення охорони навколишнього середовища і запобіганню його забрудненню, узгоджені з соціально-економічними потребами. Слід зауважити, що багато вимог стандарту можуть прийматися одночасно чи переглядатись протягом деякого часу.

Рис. 2 Модель системи управління навколишнім середовищем.

 

Система стандартів ISO 14000 орієнтована не на кількісні параметри (об’єм скидів, викидів, концентрації речовини), не на технології виробництв, а на систему екологічного менеджменту. Тобто ідея стандартів в тому, що організації повинні бути обґрунтовані і дотримуватись процедури виконання всіх технологічних і організаційних робіт і в екологічній галузі зокрема. Основний стандарт ISO 14001 не містить абсолютно всіх вимог до впливу підприємства на НПС, за винятком того, що підприємство декларує свою мету відповідати національним стандартам.

Стандарт ISO 14000 не визначають вимог до природоохоронної діяльності підприємства, але містять рекомендації, корисні для створення ефективної системи екологічного менеджменту, для розвитку ініціативного екологічного аудиту, що призводить до покращення екологічних характеристик діяльності підприємства в цілому. Слід зауважити, що цей стандарт не встановлює конкретних вимог до екологічних характеристик, окрім обов’язку дотримуватись чинного законодавства і нормативних актів, а також обов’язку щодо постійного вдосконалення. Так що дві організації, які здійснюють подібну діяльність, але мають різні екологічні характеристики, можуть обидві відповідати його вимогам. Стандарт ДСТУ ISO 14001 – 97 містить ті самі загальні принципи системи управління, що і стандарти ДСТУ ISO серії 9000 на систему якості. Отже, організації можуть застосовувати чинну систему управління, яка відповідає чи не суперечить стандартам ДСТУ ISO серії 9000, як базу для своєї системи управління навколишнім середовищем. Однак слід розуміти, що застосування елементів системи управління може відрізнятись через різні цілі і різні кола зацікавлених сторін. У той час, як системи якості мають справу з, в першу чергу, з потребами споживачів, системи управління навколишнім середовищем мають справу з потребами широкого кола зацікавлених сторін та із зростаючою зацікавленістю суспільства в охороні і поліпшенні стану навколишнього середовища.

Галузь використання стандарту ДСТУ ISO 14001

Стандарт установлює склад елементів системи управління навколишнім середовищем та вимоги до її функціонування. Він стосується тих екологічних аспектів, які організація може контролювати і на які вона може впливати. Він не встановлює конкретних вимог до екологічних характеристик. Цей стандарт є застосовним до буд-якої організації, яка бажає: - впровадити, підтримувати і вдосконалювати систему управління навколишнім середовищем;

- переконатись в тому що система відповідає вимогам декларованої ними екологічної політики;

- надати докази іншим зацікавленим сторонам про таку відповідність;

- провести сертифікацію/реєстрацію системи управління навколишнім середовищем на відповідність цій моделі;

- декларувати відповідність своєї діяльності, продукції чи послуг вимогам цього стандарту. Стандарт поширюється на організації, що функціонують на території України, незалежно від форм власності і видів діяльності, та на органи з сертифікації/реєстрації.

Вимоги до систем управління навколишнім середовищем

1. Загальні вимоги.

2. Екологічна політика.

3. Планування.

3.1 Екологічні аспекти.

3.2 Законодавчі та інші вимоги.

3.3 Цілі та завдання.

4. Впровадження та функціонування.

4.1 Організаційна структура та відповідальність.

4.2 Підготовка, обізнаність та компетентність.

4.3 Зв’язки.

4.4 Документація системи управління навколишнім середовищем.

4.5 Управління документацією.

4.6 Управління роботами.

4.7 Готовність до аварійних ситуацій та реагування на них.

5. Контроль та коригувальні дії.

5.1 Моніторинг та вимірювання.

5.2 Невідповідність, коригувальні та запобіжні дії.

5.3 Інформаційні документи.

5.4 Аудит системи управління навколишнім середовищем.

6. Аналіз з боку керівництва.

Передбачається, що результатом впровадження системи управління навколишнім середовищем, регламентованої в стандарті, буде поліпшення екологічних характеристик. Вимоги стандарту ґрунтуються на концепції, що організація буде періодично аналізувати і оцінювати свою систему управління навколишнім середовищем з метою виявлення можливостей удосконалення та їх реалізації. Метою вдосконалення системи управління навколишнім середовищем є додаткове поліпшення екологічних характеристик.

Система управління навколишнім середовищем призначена для забезпечення структурованого процесу постійного вдосконалення, обґрунтований рівень якого встановлюється організацією, виходячи з економічних і інших умов. Хоча певного поліпшення екологічних характеристик можна очікувати від застосування методу поступового та систематичного наближення, слід розуміти, що тільки система управління навколишнім середовищем є інструментом, який дає можливість організації досягти встановленого нею рівня екологічних характеристик і систематично контролювати його. Однак розроблення та впровадження систем управління навколишнім середовищем не призведуть самі по собі до негайного зменшення несприятливого впливу на навколишнє середовище.

До головних принципів, якими повинен керуватися управлінський персонал, що впроваджує чи вдосконалює систему управління навколишнім середовищем, належать такі:

- визначення того що управління НС є одним з найвищих пріоритетів;

- встановлення і підтримання зв’язків з внутрішніми та зовнішніми зацікавленими сторонами;

- ідентифікація відповідних законодавчих вимог і екологічних аспектів, пов’язаних з діяльністю організації, її продукцією чи послугами;

- підвищення зобов’язань керівництва та працівників щодо охорони НС з чітким визначенням підпорядкованості та відповідальності;

- сприяння плануванню природоохоронних заходів на всіх стадіях життєвого циклу продукції чи процесу;

- оцінювання відповідносі екологічних характеристик функціонування організації її екологічній політиці, цілям та завданням і пошук шляхів їх поліпшення.

Переваги та вигоди від впровадження СЕУ

Організації слід впровадити ефективну систему управління НС для того, щоб допомогти вирішенню завдань з охорони здоровя людини та охорони навколишнього середовища від потенційно можливих негативних впливів її діяльності, продукції чи послуг, а також, щоб сприяти підтриманню та поліпшенню якості навколишнього середовища.

Організація, до систем загального управління якої введено систему управління навколишнім середовищем, володіє структурою для збалансування та інтегрування економічних та екологічних інтересів, що дозволяє їй досягти значних конкурентних переваг.

До потенційних вигід, пов’язаних з впровадженням ефективної системи управління навколишнім середовищем, належать:

- створення впевненості в замовників щодо надійності зобов’язань організації стосовно управління НС та надання відповідних доказів;

- підтримання добрих стосунків з громад кістю;

- можливість задоволення критеріїв чи вимог інвесторів та полегшення поступу на ринки капіталів;

- поліпшення репутації організації і збільшення її частки на ринку;

- можливість надання доказів щодо забезпечення розумного ступеня передбачливості та обережності в діях, які можуть призвести до порушення законодавчих норм та правил;

- удосконалення управління витратами;

- економія сировини, матеріалів та енергії;

- поліпшення відносин між промисловими та урядовими колами.

 

 

1. Джерела утворення забруднюючих речовин.

В процесі виробництва, викиди шкідливих речовин в атмосферу обумовлені:

- виділенням пилу при механічній технології виробництва нетканих матеріалів;

- виділенням газоподібних продуктів, що утворюються в процесі виробництва клеєних матеріалів.

Забруднення атмосферного повітря відбувається також від роботи обладнання допоміжних цехів: зварювальні пости, ковальське горно, зарядка лужних і кислотних акумуляторних батарей, метало-і деревообробні верстати, а також котельні.

2. Матеріали і речовини, які використовуються у виробництві(використання яких призводить до забруднення атмосферного повітря).

Сировиною для виготовлення нетканих матеріалів служать: натуральні волокна – вовна, бавовна; хімічні волокна – віскоза, нітрон, лавсан, капрон; синтетичні латекси.

Для дублювання взуттєвих полотен використовують клей на основі ПВА.

Просочування меблевих полотен здійснюється розчином на основі формальдегідної смоли.

При виготовленні об’ємного полотна використовують зв’язуюче на основі синтетичних латексів.

В котельні як паливо використовують природний газ.

Для зарядки лужних і кислотних акумуляторів використовують їдкий натр і сірчану кислоту.

3. Викид забруднюючих речовин.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюється безпосередньо через вентиляційні системи у кожному цеху і крізь димові труби, від кожного котла окремо.

4. Перелік забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря:

Назва речовини ГДК, мг/ м3 Клас небезпеки Викид речовин, т/ рік
Діоксид азоту 0, 085   13, 00 – 14,00
Оксид вуглецю 5, 0   0, 01 – 0, 02
Пил неорганічний 0, 3   0, 06 – 0, 07
Сірчана кислота 0, 3   0, 05 – 0, 06
Оцтова кислота 0,2   5, 0 – 5,1
Метилакрилат 0, 01   0, 06 – 0, 07
Бутилакрилат 0, 008   0, 05 – 0, 06
Фтористий водень 0, 02   0, 002 – 0, 003
Бензол 1, 5   0, 3 – 0, 4
Ацетальдегід 0, 01   0, 03 – 0, 04
Аміак 0, 2   0, 6 – 0,7
Формальдегід 0, 035   0, 9 – 1, 0
Сірчистий ангідрид 0, 5   0, 02 – 0, 03
Діоксид марганцю 0, 01   0, 005 – 0, 006
Оксид заліза 0, 04   0, 01 – 0, 02
Пил органічний(бавовни*) 0, 2   25, 0 – 25, 2
Натр їдкий 0, 01   0, 01 – 0, 02
Пил металевий 0, 1   0, 04 – 0, 05
Пил абразивний 0, 04   0, 02 – 0, 03
Пил деревний 0, 1   0, 3 – 0, 4
Вінілацетат 0, 15   0, 6 – 0, 7
Акрилонітрил 0, 03   0, 05 – 0, 06

 

Примітка: * - ГДК пилу органічного прийнято по пилу бавовни, оскільки в сировині переважають натуральні волокна.

5. Перелік джерел викидів по дільницях цехів і забруднюючих речовин відповідно до цехів.

У виробничому корпусі розташовано два основних цехи та їх дільниці:

1) Цехи механічної технології виробництва нетканих матеріалів (МТВНМ);

2) Цех по виробництву клеєних нетканих матеріалів (ВКНМ).

Цех, дільниця Джерело виділення Назва речовини
Цех МТВНМ, підготовча дільниця Живильники, змішувачі, щипальні, тріпальні та мотальні машини Пил органічний
Цех МТВНМ, дільниця переробки відходів Різальні машини, змішувачі, щипальні машини, „Ватін”, бункер - накопичувач Пил органічний
Цех МТВНМ, чесально – в’язальна дільниця Живильники, АПС – 120Ш, АЧВШ – 180, АІН – 1800, пропиловочні верстати, бункер - накопичувач Пил органічний
Цех МТВНМ, снувальна дільниця Снувальні машини Пил органічний
Цех ВКНМ, „Тема фа” Змішувачі Пил органічний
Ремонтно – механічний цех Металообробні верстати, зварювальний пост Пил абразивний та металелічний, окис заліза, двоокис марганцю, фтористий водень
Паросиловий цех Зварювальний пост Окис заліза, двоокис марганцю, фтористий водень
Кузня Ковальське горно Зола, окис вуглецю, діокис азоту, сірчистий ангідрид
Ремонтно – будівельний цех Деревообробні верстати Пил деревний
Транспортний цех, зарядна станція Акумулятори лужні, акумулятори кислотні Їдкий натр, сірчана кислота
Цех ВКНМ Лінія №1 – 1” Термобондінг”, сушильна камера Ацетальдегід, оцтова кислота, вінілацетат
Цех ВКНМ Лінія №2 -3 просочування, сушильна камера Вінілацетат, оцтова кислота
Цех ВКНМ Лінія №3, камера просочування №1, №2, сушильна камера №1, 2 Вінілацетат, оцтова кислота
Цех ВКНМ Дублювальна машина Вінілацетат, оцтова кислота
Цех ВКНМ, станція заготовки пасти і звязуючих Реактори Вінілацетат, оцтова кислота, акрилонітрил, метилакрилат, бутилакрилат
Цех ВКНМ Лінія №1 – 2, сушарка Аміак, бензол
Цех ВКНМ, фарбувально – оздоблювальна дільниця Дублю вальні машини №1, 2, 3, сушильні камери №2, 3 Вінілацетат, оцтова кислота
Цех ВКНМ, фарбувально – оздоблювальна дільниця СШМ ”Елітекс”, сушильні камери, дублю вальні машини Вінілацетат, оцтова кислота, формальдегід, аміак
Котельня Котел UL-S 10000, 13 (труба) Оксид азоту, оксид вуглецю

 

6. Управління процесами.

Визначення кількісних характеристик забруднюючих речовин проводиться розрахунковим методом. Величини викидів розрахунковим методом визначено згідно з методиками, погодженими з Мінекоресурсів України.

Посадова особа, що відповідає за досягнення нормативних викидів забруднюючих речовин – генеральний директор фабрики.

 

1. Види відходів, які утворюються на фабриці:

 

Види відходів Місця утворення
1. Відпрацьовані ртутьвмісні лампи Цехи фабрики
2. Відпрацьовані акумулятори Транспортний цех, зарядна станція
3. Відпрацьовані нафтопродукти Транспортний цех, ремонтно – механічний цех
4. Відпрацьовані автошини Транспортний цех
5. Текстильні відходи штучних і змішаних тканин Цех МТВНМ
6. Відходи деревообробки (обрізки) Ремонтно – будівельний цех
7. Відходи деревообробки (тирса) Ремонтно – будівельний цех
8. Тверді побутові відходи Цехи фабрики

 

2. Всі вищезазначені види відходів підлягають кодуванню і визначенню класу небезпеки:

 

Види відходів Клас небезпеки Код відходу
1. Відпрацьовані ртутьвмісні лампи   7710. 3. 1. 26
2. Відпрацьовані акумулятори   6000. 2. 9. 04
3. Відпрацьовані нафтопродукти   6000. 2. 8. 10
4. Відпрацьовані автошини   6000. 2. 9. 03
5. Текстильні відходи штучних і змішаних тканин   1753. 2. 9
6. Відходи деревообробки (обрізки)   2000. 2. 2. 04
7. Відходи деревообробки (тирса)   2000. 2. 2. 17
8. Тверді побутові відходи   7720. 3. 1. 01

 

 

3. Кількість відходів, яка утворюється щомісячно:

 

  Види відходів   Дозволена кількість, кг/ рік
                        За рік
1.Відпрацьовані ртутьвмісні лампи                         3000 шт
2.Відпрацьовані акумулятори                         1 т/рік
3.Відпрацьовані нафтопродукти                         0. 42 т/рік
4.Відпрацьовані автошини                         0. 45 т/рік
5. Текстильні відходи штучних і змішаних тканин                         т/рік
6. Відходи деревообробки (обрізки)                         т/рік
7. Відходи деревообробки (тирса)                         0. 22 т/рік
8. Тверді побутові відходи                         т/рік

 

4. Розміщення відходів, які утворюються на фабриці:

 

Види відходів Розміщення
1. Відпрацьовані ртутьвмісні лампи Окреме приміщення на території підприємства
2. Відпрацьовані акумулятори Окреме приміщення на території підприємства
3. Відпрацьовані нафтопродукти Резервуар на території підприємства
4. Відпрацьовані автошини Майданчик на території підприємства
5. Текстильні відходи штучних і змішаних тканин Рівненський сміттєзвалишний полігон
6. Відходи деревообробки (обрізки) Майданчик на території підприємства
7. Відходи деревообробки (тирса) Циклон
8. Тверді побутові відходи В металевих контейнерах з подальшим вивезенням на санкціоноване сміттєзвалище

 

5.

 

1. Необхідність використання газоочисного обладнання.

Викиди шкідливих речовин в атмосферу в процесі виробництва, обумовлені виділенням пилу при механічній технології виробництва і газоподібних продуктів, що утворюються в процесі виробництва клеєних нетканих матеріалів.

2. Газоочисне обладнання, яке використовується на фабриці.

Всі джерела виділення цеху МТВКМ обладнані системою аспірації з очисткою відхідних газів від пилу в рукавних фільтрах. Відхідні гази від роботи метало – та деревообробних верстатів очищаються від пилу в циклонах, відповідно ЛИОТ 765 та Гіпродрева 0 2000.

3. Встановлення і кодування газоочисного обладнання.

Газоочисне обладнання встановлюється на кожному джерелі викиду окремо.

На фабриці використовуються фільтри таких марок: фільтр ФТ – 2, фільтр ФР – 6П, фільтр 3 – х рукавний, фільтр рамний, фільтр УСД. Код даних фільтрів однаковий і становить – 10330; а також циклон ЛИОТ 765, його код – 10329, 10292 і циклон 0 2000, його код – 10293.

4. Забруднюючі речовини, які очищуються в газоочисному обладнанні.

Найбільший об’єм викидів припадає на пил органічний (по пилу бавовни, оскільки в сировині переважають натуральні волокна). Фільтри будь – якого типу придатні для очищення пилу органічного. Пил деревний і абразивний, утворюється в значно менших об’ємах. Повітря, в складі якого присутній такий пил проходить очистку в циклонах, при чому пил металевий – в циклоні ЛИОТ 765, а пил деревний – в циклоні 0 2000.

 

5. Характеристика газоочисного обладнання.

 

№ джерела викиду Найменування газоочисного обладнання Концентрація на вході в ГОУ, мг/ м3 Ефективність роботи ГОУ, % Концентрація на виході з ГОУ, мг/ м3
1. Фільтр ФТ – 2 60.0 – 61.0   6.0 – 7.0
2. Фільтр ФТ – 2 74.0 – 75.0   12.0 – 13.0
3. Фільтр ФР – 6П 41.0 – 42.0   5.0 – 6.0
4. Циклон ЛИОТ 765 56.0 – 57.0   7.0 – 8.0
5. Циклон 2000 287.0 – 288.0   42.0 – 43.0
6. Фільтр ФР – 6П 153.0 – 154.0   19.0 – 20.0
7. Фільтр 3 – х рукавний 164.0 – 165.0   20.0 – 22.0
8. Фільтр ФР – 6П 127.0 – 128.0   15.0 – 16.0
9. Фільтр ФР – 6П 33.0 – 34.0   5.0 – 7.0
10. Фільтр ФР – 6П 47.0 – 48.0   6.0 – 8.0
11. Фільтр рамний 19.0 – 20.0   6.0 – 7.0
12. Фільтр ФР – 6П 156.0 – 157.0   23.0 – 24.0
13. Фільтр ФР – 6П 114.0 – 115.0   16.0 – 17.0
14. Фільтр ФР – 6П 37.0 – 38.0   4.0 – 5.0
15. Фільтр ФР – 6П 30.0 – 32.0   4.0 – 6.0
16. Фільтр рамний 17.0 – 18.0   5.0 – 6.0
17. Фільтр рамний 22.0 – 23.0   7.0 – 8.0
18. Фільтр ФР – 6П 39.0 – 41.0   4.0 – 5.0
19. Фільтр рамний 83.0 – 84.0   27.0 – 28.0
20. Фільтр рамний 26.0 – 28.0   8.0 – 10.0
21. Фільтр УСД 21.0 – 22.0   2.0 – 3.0
22. Фільтр рамний 27.0 – 29.0   8.0 – 9.0
23. Фільтр ФР – 6П 89.0 – 90.0   12.0 – 13.0
           

 

6. Управління процесами.

Посадова особа, що відповідає за наявність і роботу взагалі газоочисного обладнання – генеральний директор фабрики.

Посадова особа, що відповідає за роботу газоочисного обладнання безпосередньо на місці його встановлення, що контролює показники забруднюючих речовин на вході і виході – головний енергетик.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Лекція Системний підхід до якості та інновації у галузі якості| Что такое RAID?

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.035 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав