Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Спорожнілий табір

 

Незабаром до нас донісся звук голосів і тупіт кінських копит. Ми впізнали голоси товаришів і покликали їх. Вони їхали назустріч нам. Почувши постріли, вони вирішивши, що ми наткнулися на індіанців, і поквапилися на допомогу.

– Агов, хлопці! – гукнув Гікмен, коли вони під’їхали. – Білл Вільямс і Нед Спенс із вами?.. Де вони?

На кілька секунд запала мовчанка. Очевидно, їх обох тут не було, інакше б вони самі відгукнулися.

– Де вони? Де? – здивовано перепитувалися в натовпі.

– Зрозуміло, де, – відповів Гікмен. – Клянуся алігатором, ці пройди знову затіяли якусь нечесну гру! Ну, хлопці, тепер вперед! Індіанці перед нами. Повзти немає сенсу. Червоношкірі десь поряд, і нам треба дістатися туди раніше, ніж білка встигне тричі вильнути хвостом, а то вони знову втечуть! Ура! Вперед по скальпи! Перевірте рушниці. А тепер вперед! І смерть негідникам!

Із цим закликом старий мисливець поскакав до табору індіанців. Решта, тримаючись близько один від іншого, рушили за ним. Ми не мали чіткого плану дій. Головне, на що розраховували, був час. Ми хотіли досягти табору, перш ніж індіанці сховаються, сміливо увірватися і дати залп із рушниць, тримаючи ножі і пістолети напоготові, – такий був наш миттю складений план.

Ми вже були неподалік, приблизно за триста ярдів од табору. Шум, що долинав звідти, вказував нам напрямок. Аж раптом усе стихло: більше не чути було ні людських голосів, ні іржання й тупоту коней. У таборі запала мертва тиша. Тільки вогник багаття ледве блимав між деревами і, як маяк, указував нам шлях.

Це змусило нас подвоїти пильність. Тиша здавалася підозрілою, у ній було щось зловісне. Ми боялися засідки, бо добре знали, що вождь Червоних Палиць – майстер у таких маневрах.

Десь за сто ярдів до галявини наш загін зупинився. Кілька людей спішились і підійшли аж до узлісся, щоб обстежити місцевість. Вони повернулися зі звісткою, що на галявині нікого немає – табір зник. Індіанці, коні, бранці – все зникло. Лишень дотлівало багаття, яке свідчило, що, відступаючи, індіанці дуже поспішали. Червоні жарини були розкидані по всій галявині, в них слабо тліли останні іскри полум’я.

Розвідники продовжували просуватися серед дерев, поки не обійшли все узлісся. Вони уважно обстежили ліс, але ніде не знайшли жодних слідів ворога або засідки. Ми запізнилися – дикуни вислизнули, забравши з собою бранок!

Переслідувати індіанців у темряві було неможливо. Засмучені, ми виїхали на галявину і розмістилися в спорожнілому таборі. Ми вирішили досидіти тут ніч, а на світанку знову рушити в погоню.

Спершу треба було втамувати спрагу і напоїти коней. Потім ми погасили вогнище і майже половину загону поставили на чати поміж деревами, що оточували галявину. Коней стриножили і прив’язали до дерев. Решта лягли спати на тому самому місці, де не так давно відпочивали наші вороги. Так ми дочекалися світанку.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 18 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Переговори | Таємниче зникнення армії | Що сталося з Чорним Джеком | Страшне видовище | Розділ LXXIV | Бойова тривога | Хибна тривога | Втрачений слід | Через савану | У лісових хащах |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав