УРІК 6419 [911]. З'явилася звізда велика на заході, подібна до списа 1.
У РІК 6420 [912]. Послав Олег мужів своїх налагодити ми і укласти договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячі
«Згідно з другою угодою, що відбулась при 1 тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського — Кар; Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, — послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружбі яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажання наших князів і за [їхнім] велінням, і від усіх, що є під рукою його [Олега], сущих русів. Наша світлість, більше від інших за воле божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала меж християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону-нашому.
Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть такі:
По першому слову замирімося з вами, греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу, немінливу | й бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і н писанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу й непорушну, до князів світлих наших руських і до вс [людей], що є під рукою світлого князя нашого, завжди і в усі літа.
А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:
[Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали віру до цих доказів; а коли вони йому, [доказові], б дуть не йняти віри, нехай не клянеться 2 та сторона, яка прагне щоб [доказові] не вірили; а коли поклянеться [позивач] по вірі своїй — буде [такою] кара, якою й виявиться провина.
Про це: якщо хто уб'є, християнина русин чи християн] русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.
Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб'є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п'ять літр 3 срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки може, і хай зніме із себе [потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми] нехай поклянеться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому; після цього за провину хай [більше] не стягують.
Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, навпаки, християнин у русина, і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься 4 він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть [його] ні християни, ні руси, але ще | нехай забере своє ті який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай буде і узятий тим же, у кого буде украдено, і зв'язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно.
Про це: якщо ж хто, чи русин християнинові, чи християн русинові, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай верне потрійно.
Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений 5 буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки], виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого 6, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і] проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято [буде з човна] що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари.
Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий в ту [їхню] країну 7, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять 8 і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть за нього, що вважається на торзі на [той] день 9 ціною челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.
Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці, [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, — то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, — нехай вони будуть [там].
Про полонення русами 10 [тих], які часто прибувають із якої-небудь нраїни в Русь і яких продають в Християни, а також іще й про 11 полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, — цих [нехай] продають по двадцять золотих 12, і хай прибудуть вони в Греки.
Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, — хай підтвердиться це челядином, [і] нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо 13 вони втратили челядина і жаліються, — нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук, — хай буде він винуватим.
Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай верне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт, — той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються 14.
Якщо злочинець15 [не] повернеться 16 в Русь, — хай жаліються руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме].
На підтвердження ж і непорушність [миру, що має] бути межи вами, християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми. [руси], і ви, оба [цесарі], новим написанням 17 на двох хартіях 18, — цесаря вашого і своєю рукою, [а цесар] присягальним чесним хрестом і святою єдиносущрю трійцею єдиного істинного бога вашого 19 засвідчив [свій договір] і дав нашим послам 20. Ми ж клялися цесарю вашому, од бога сущому, яко божому створінню, по закону і за звичаєм народу нашого не переступати ні нам, ні іншому [кому] із країни нашої встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарям 21 вашим для підтвердження, що договору цьому бути на укріплення і за свідчення існуючого межи нами миру, місяця вересня в другий [день], а в індикт 22 п'ятнадцятий, у рік [від] сотворіння світу 6420»
Цесар же Леон, вшанувавши послів руських дарами — золотом, і паволоками, і фофудіями 23, — приставив до них мужів своїх показати їм церковну красу, і палати золотії, і багатство, що було в них: золота безліч, і паволоки, і каміння дороге, і стражданню господні — вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі святих, повчаючи їх віри своєї і показуючи їм істинну віру. І тоді одпустив він їх у свок землю з честю великою.
Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі обох цесарів, як учинили мир і уклали договір межи Грецькою землею і Руською і як [дійшли згоди] клятви не переступати ні грекам, ні русі.
І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві.
І приспіла осінь, і спом'янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один ві|щун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов.
А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п'ятий рік спом'янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу.
І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щековицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три 24.
Се ж не 25 дивно є, що від волхвування збувається чародійство, як ото було в цесарювання [у Римі] Доміціана. Відомо, що був [тоді] один волхв, на ім'я Аполлоній Тіанський, який ходив і творив усюди в городах і селах бісівські чуда. Якось, коли він із Риму прийшов у Візантій, упросили його тутешні жителі вчинити оці [чуда]: він вигнав безліч зміїв і скорпіонів із города, щоб вони не вадили людям, [а] коли зійшлися бояри, приборкав роз'ярених коней. Так само, коли він і в Антіохію прийшов, і впросили його вони, — бо антіохійців мучили скорпіони й комарі, — він зробив мідного скорпіона і закопав його в землі. І поставив він над ним невеликий мармуровий стовп, і звелів людям узяти палиці і ходити по городу [і] кричати, потрясаючи палицями: «Без комара [бути] городу!» Так іщезли з города комарі й скорпіони. Запитали його також і про землетрус, що загрожував городу 26. Він зітхнув [і] написав на дощечці оці [слова]: «Горе тобі, нещасний городе, бо потрусить тебе багато, охопить тебе вогонь, оплачуть же тебе й при березі Оронта!» 27
Про нього ж і великий Анастасій [із] божого города [Єрусалима] сказав: «[Зображення], зроблені Аполлонієм, навіть і донині в деяких місцях існують. Стоять викувані [ним зображення], що відганяють четвероногих [і] птиць, які можуть вадити людям, другі ж — щоб удержувати потоки річок, які ринуть нестримно, а деякі інші стоять, щоб запобігати людській згубі і каліцтву. Бо ж не тільки за життя його таке й подібне вчинили біси завдяки йому, але й по смерті його, перебуваючи коло гробу його, вони чуда творили на його честь і на спокусу нещасним людям, яких особливо на таке ловить диявол».
А хто що скаже про спрямовані проти Нерона 28 чаклунські діла, який сам таким умілим був на чародійську облуду? Він завжди явно 29 глузував з Аполлонія, що той не мав властивого чародіям філософського досвіду. «Треба було б йому, —говорив [Нерон], — як ото і я, словом тільки творити те, чого він хотів, а не чаклунством досягати того, що він здійснював».
А все те за допустом божим і дією бісівською буває. Такими речами [має] випробовуватися наша православна 30 віра: чи тверда | вона єсть [і] кріпка, пробуваючи [в] господові, чи не зваблює її враг оманливих ради чудес і сатанинських діл, які чинять раби і слуги зла.
А ще [бувало, що] іменем господнім пророкували декотрі, як Валаам, і Саул, і Каіафа, і бісів навіть вигнали, як Іуда і сини Скева. Бо й на недостойних часто діє благодать [божа], щоб іншим учинити благодать 83. Хоча Валаам далекий був од обох, — од [праведного] життя і віри, — а проте проявилася в нім благодать заради дбання про інших. І фараон таким був, але й тому [бог] будучину показав 30. І Навуходоносор законопереступником [був], але й цьому також одкрив [бог], що станеться через багато поколінь 31 являючи цим, що многі, котрі мають хибні думки, [ще] до пришестя Христа чинять знамення іншим способом на спокусу людям, я не розуміють добра. Такими ж були Симон Волхв, і Менандр, і інії з приводу яких істинно сказано: «Не чудесами спокушати...»
У РІК 6421 [913]. Почав княжити Ігор після Олега 1. У сей же час почав цесарствувати [в Греках] Костянтин, синЛеонтів, зять Романів 2.
А деревляни заперлися 3 [в городі Іскоростені] від Ігоря після Олегової смерті.
У РІК 6422 [914]. Пішов Ігор на древлян і, перемігши, наклав на них данину, більшу від Олегової.
У сей же рік прийшов Симеон, [князь] болгарський, на Цесарі град і, вчинивши мир, пішов до себе 1.
У РІК 6423 [915]. Уперше прийшли печеніги на Руську землі, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю.
У ці самі часи прийшов Симеон [на Греків], грабуючи Фракію Греки тоді послали по печенігів. Та коли печеніги прийшли і хотіли [рушити] на Симеона, то розсварилися грецькі воєводи. Печеніг побачивши, що вони самі між собою воюють, пішли назад до себ а болгари з греками зступились, і посічені були греки.
Симеон узяв також город Адріанів, який спершу називавс городом Ореста, сина Агамемнонового, бо він, колись у трьох ріка купавшись, позбувся тут недуги [і] сей город назвав [так] на сво честь. Пізніше ж кесар Адріан, який обновив [город], назвав [йоге на свого честь Адріановим; а ми звемо [його] Адріанградом 1.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 22 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |