|
Читайте также: |
Бальзак любив повторювати: "Самим істориком повинно бути французьке суспільство. Мені залишається лише служити його секретарем." Ці слова вказують на матеріал, на об'єкт вивчення творчості Бальзака, але замовчують засоби його обробки, які "секретарськими" не можна назвати. З одного боку Бальзак спирався в ході створення образів на те, що бачив у реальному житті (імена практично усіх героїв його творів можна знайти у газетах того часу), але на основі матеріалу життя він виводив певні закони, за якими існувало (та й, на жаль, існує суспільство). Він робив це не як вчений, а як митець. Тому такого значення набуває в його творчості прийом типізації. Типовий образ має конкретне оформлення (зовнішність, характер, доля), але одночасно він втілює певну тенденцію, яка існує в суспільстві на певному історичному відрізку. Бальзак створював типові образи по-різному. Він міг бути націленим тільки на типовість, а міг загострювати окремі риси характеру або створювати загострені ситуації.
У велику спадщину Бальзака входить збірник фривольних новел в „старофранцузькому" дусі „Бешкетні оповідання" (1832-37), кілька п'єс і величезна кількість публіцистичних статей, однак головний його твір -„Людська комедія". Думка про єдину систему творів виникла в Бальзака у 1833 р., коли він зрозумів, що його прагнення змалювати широку панораму життя Франції призводить до виникнення побічних сюжетних ліній, а через те не може зреалізуватися в одному романі.
Основні принципи своєї творчості Бальзак сформулював у «Передмові до «Людської комедії» в 1842 р. Це — маніфест реалістичного мистецтва Франції. В основу його методу покладена науковість. Імена природодослідників Ж. Кюв'є, Г. В. Лейоніца та Ж. Л. П. Бюффона вказують на джерела його теорії. Це — ствердження взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх частин живого організму, а в письменника — єдність суспільного організму при його вдаваній роздрібненості і роз'єднаності; водночас, — це ствердження залежності кожного організму від навколишнього середовища, а також пошуки системи в житті суспільства і причинно-наслідкових зв'язків його розвитку. Зіставляючи світ природи з людським суспільством, Бальзак повсякчас пам'ятав про суттєві відмінності і про більшу кількість причин і їх більшу складність, коли йдеться про світ людей. Саме тому письменник стверджував, що людське суспільство необхідно зображувати у постійній зміні, залежній від «сходинок цивілізації», обстоюючи тим самим необхідність соціальночасової детермінованості в літературі. Так розпочалася «Людська комедія» - в 1842 він починає випускати під назвою „Людська комедія" зібрання своїх творів, усередині якого виділяє розділи: „Етюди про характери", „Філософські етюди" й „Аналітичні етюди".
Поєднують всі твори „Людської комедії"" не тільки „наскрізні" герої, але й оригінальна концепція світу й людини. За зразком натуралістів, які описували види тварин, що відрізняються один від одного зовнішніми ознаками, сформованими середовищем, Бальзак поставив собі за мету описати соціальні вади."ч: їхнє різноманіття він пояснював різними зовнішніми умовами й різноманіттям характерів. Кожним з людей править певна ідея, пристрасть. Бальзак був переконаний, що ідеї - це матеріальні сили, своєрідні флюїди, не менш могутні, ніж електричні заряди, і тому ідея може поневолити людину й привести її до загибелі, навіть якщо її соціальне положення сприятливе. Історія всіх головних бальзаківських героїв - це історія зіткнення пристрасті, що заволоділа ними із соціальною дійсністю. Бальзак - апологет волі; тільки якщо в людини є воля, її ідеї стають діючою силою. З іншого боку, розуміючи, що протиборство егоїстичних свобод може призвести до анархії й хаосу, Бальзак сподівається на сім'ю й монархію - соціальні установи, які цементують суспільство.)
„Людська комедія". Теми, сюжети, герої Боротьба індивідуальної волі з обставинами або іншою, настільки ж сильною пристрастю, становлять сюжетну основу всіх найбільш значних творів Бальзака. „Шагренева шкіра" (1831) - роман про те, як егоїстична воля людини (матеріалізована в шматку шкіри, що зменшується від кожного виконаного бажання) пожирає її життя. „Пошуки Абсолюту" (1834) - роман про пошуки філософського каменя, у жертву якому натураліст приносить щастя сім'ї й своє власне. „Батько Горіо" (1835) - роман про батьківську любов, батько виражає свою прихильність за допомогою грошей, дорогих подарунків дочкам, зрештою він сам стає винуватцем їхнього егоїзму й власної одинокої смерті. „Ежені Гранде" (1833) - про любов до золота, „Кузина Бетта" (1846) - про силу помсти, яка знищує все навколо. Роман „Тридцятирічна жінка" (1831-34) - про любов, що стала долею зрілої жінки (із цією темою творчості Бальзака пов'язане поняття, яке закріпилося в масовій свідомості, „жінка бальзаківського віку").
У суспільстві, яким його бачить і зображує Бальзак, домагаються виконання своїх бажань або сильні егоїсти (такий Растіньяк, наскрізний персонаж, що вперше з'являється в романі „Батько Горіо"), або люди, натхенні любов'ю до ближнього (головні герої романів „Сільський лікар", 1833, „Сільський священик", 1839). Люди слабкі, безвладні, такі, як герой романів „Втрачені ілюзії" (1837-43) і „Блиск і вбогість куртизанок" (1838-47) Люсьєн де Рюбампре, не витримують випробувань і гинуть.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 52 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Біографія | | | Французька епопея 19 в. |