«Стиль - писав Стендаль, - це особлива манера кожного майстра, властива тільки йому одному, говорити ті самі речі. Кожний великий художник шукав прийоми, які могли б викликати в душі те особливе враження, що здавалося йому головним завданням мистецтва.»
Особливий тон душі відрізняє творчість будь-якого художника.
Світовідчування художника - це не тільки його ідеологія, його політичні погляди й філософські переконання. Світовідчування художника містить у собі весь його життєвий і художній досвід, його моральну позицію, його естетичні пристрасті, його емоційність - все, що реалізується в його творчості.
Суб'єктивність художника відрізняється від суб'єктивізму. Ці поняття взаємно виключають один одного. Суб'єктивізм - це творча сваволя автора, перекручування їм правди життя, небажання, невміння зважати на об'єктивні закони дійсності, із внутрішньою логікою життєвого матеріалу. Суб'єктивізм веде до помилкових узагальнень, він намагається втиснути життя в прокрустове ложе заданої схеми. Суб'єктивізм - наслідок помилкових ідей, що руйнують мистецтво. Навіть сильний, глибокий талант, піддавшись впливу суб'єктивізму, ризикує повністю погубити або щонайменше послабити твір, зруйнувати художню цілісність образа.
Дослідження життя, перетворення її явищ у художні образи вимагає складної й великої роботи художника. У суб'єктивності розкривається його творча активність, його естетична своєрідність, його суспільний вигляд. Суб'єктивне органічно входить в об'єктивний зміст образа плаката.
У природі художнього образа укладена естетично-емоційна визначеність. Емоційне й раціональне, почуттєве й умопостигаемое в образі нерозривні, дані у взаємопроникненні: думка виражається через емоцію, почуття несе мисль.
Художні образи по природі своєї емоційно пофарбовані, у них дана концентрація мислі через згустки почуттів, вони безпосередньо апелюють до людського почуття й тому завжди викликають відповідну емоційну реакцію - любов або ненависть, радість або смуток, сміх або сльози. Переживання в мистецтві необхідно й воно повинне мати щирі, правдиві підстави.
«Протиріччя між розумом і почуттям, - писав Брехт, - існує лише в голові нерозумних людей. Наше почуття вимагає самої напруженої роботи розуму, а розум облагороджує наші почуття».
Життя образа й життя його творця нероздільні. Будь-який художник в більшій або меншій мері живе життям своїх образів.
Образ, що несе високу ідею, переконливий, коли за ним стоїть художник, для якого головне в житті бути трепетним, любити, сподіватися, жити.
«Завдання художника, - підкреслював ще Аристотель, - говорити не про те, що дійсно сталося, але про те, що могло б статися, отже, про те, що можливо по ймовірності або по необхідності». Інакше кажучи, правда мистецтва виражає не просто те, що існує, а те, що може існувати, як прояв непорушних законів життя. Правда художнього образа - результат типізації. Без узагальнення правди бути не може.
Натуралістичний збіг образа з фактом убиває правду глибинного змісту; залишається правдоподібність, зникає правда.
Будучи не тотожним фактам життя, мистецтво тим самим умовно. Умовність - поняття багатозначне. У широкому змісті умовність лежить у природі всякого мистецтва.
Природу «умовності» як однієї з умов художності, досить точно визначив В. Сидоренко: «Є відома парадоксальність у тім, що умовність, що створює дистанцію, розбіжність між образом і фактом дійсності, виявляється засобом (нехай не єдиним) збагнення цієї дійсності, проникнення в її глибинну сутність. У парадоксальності такої розбіжності складається один із секретів створення тої особливої значеннєвої напруженості образа, без якої неможлива справжня художність, та художня правда, що прозріває світлі сили духу, часом невидимі «віч-на-віч у повсякденному житті».
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 19 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |