Читайте также:
|
Цензура та професійні організації
Перша половина ХIХ в.
У 1804 р. в Росії почав діяти перший цензурний статут. Він був досить м'яким: хоча передбачалася попередня
цензура, її мали здійснювати в провінційних містах університети, а в Петербурзі - особливий цензурний комітет. В цілому статут носив охоронний характер Короткочасний період свободи друку благотворно позначився на книговиданні. У 1826 р. було видано новий цензурний статут, прозваний за свою ваговитість і реакційність «чавунним».
Запроваджувалася складна система органів цензури, складається з нескількох щаблів. Заборонялося публікувати «вільнодумні» твори: не можна було допускати «до друкування місця... мають двоякий сенс, якщо один з них противний цензурним правилами». Цензор С.Н. Глінка зазначав, що, керуючись цим статутом, «можна і «Отче наш» перетолковать якобінським нарєчієм».
У 1848 р. для контролю над усіма творами друку був створений спеціальний комітет з винятковими повноваженнями, названий на честь очолював його Д.П. Бутурліна «Бутурлін ським комітетом».
Період його 7 -річної діяльності відомий під назвою «Епохи цензурного терору». Головна увага зверталася на «Міжрядковий зміст твору». Всі висновки комітета, затверджені Миколою I, передавалися як особисті указания і розпорядження царя.
Друга половина XIX в.
Інтенсифікації книговидання сприяло введення нових цензурних правил. 6 грудня 1855 була припинена діяльність Бутурлинського комітету, зміщені найбільш реакційно налаштовані цензори. У 1863 р. цензура була передана у відання Міністерства внутрішніх справ; П.А. Валуєв став фактично основателем нового підходу до цензури.
З його точки зору, необхідно було створювати противагу опозиційним виданням, а не тільки їх карати. він запропонував ввести «заступництво уряду» для лояльних видань (що виражалося в тому числі і у фінансовій підтримці).
У 1865 р. був прийнятий новий цензурний статут, проіснувавший з деякими змінами до першої російської революції. Згідно з новим статутом від цензури звільнялася столична періодична преса (крім ілюстрованих і сатиричних видань), книги обсягом 10 друкованих аркушів для російських і 20 друкованих аркушів для перекладних видань - для них цензура носила каральний характер. У силі залишалася духовна, театральна та іноземна цензура. У складі Міністерства внутрішніх справ було організовано Головне управління зі справ друку. Міністр внутрішніх справ міг виносити редакторам «Застереження». Після трьох застережень видання призупинялося на строк до шести місяців або закривалося зовсім. Неугодних видавців можна було карати - від штрафу до тюремного ув'язнення.
У 1882 р. був прийнятий додатковий закон про пресу. організовувати особлива нарада трьох міністрів - внутрішніх справ, народної освіти і юстиції та оберпрокурора Синоду, що мав право припиняти видання будь-якого органу друку і позбавляти редактор і видавця права працювати у видавничій сфері; воно могло зажадати розкриття псевдонімів і авторства анонімних статей.
Виготовлення книги
Перша половина XIX в.
Загальна обстановка в країні на початку XIX в. може бути охарактеризована словами А.С. Пушкіна: «днів Александрових прекрасний початок». Пізніше до цього додався патріотичний підйом, пов’язаний з війною 1812 р. Проте друга чверть століття була відмічена посилюванням цензурного законодавства і спадом в книжковій справі.
Указом 1802 було знову дозволено заводити приватні (т.зв. вольні) друкарні, що сприяло зростанню книжкової справи в країні.
Поліграфія. Якщо в 1802 р. в Петербурзі було 5 вільних типографа, то в 1811 р. їх налічувалося вже 20. Зросло і число типографій на периферії. Відкривалися свої друкарні при університету (Казань, Тарту, Вільно, Харків), розширилася видавнича діяльність Києво -Печерської лаври. Ряд друкарень губернських міст представляв собою добре оснащені підприємства.
Короткочасний період свободи друку благотворно позначився на книговиданні: за 1801-1805 рр.. в Росії було надруковано 1304 книги російською і 641 книга на іноземних мовах - в середньому виходило близько 400 книг на рік.
На початку XIX в. книги друкувалися переважно в казенних друкарнях - Сенатській, Академії наук, друкарні військового міністерства в Петербурзі та Університетської та Синодальної в Москві. У 1807 р. було видано найвищий рескрипт про відкриття типографій у всіх губернських містах.
Приватні видавці першої половини XIX в. виразно розділяються на дві основні категорії: дворянські видавці - меценати та комерційні видавці.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 51 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |