Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Б. Технологія виготовлення вінірів із застосуванням кераміки "Duceram Low Fusing" ("Duceram", Німеччина).

З предмету: Техніка виготовлення протезів з

Керамічним покриттям.

ТЕМА: КЕРАМІЧНІ ВКЛАДКИ ТА ВІНІРИ

Тернопіль 2010

План:

Вступ

Вкладки, методи виготовлення.

Вкладки з фарфору

а. прямий метод;

Б. не прямий метод.

Комбіновані вкладки

2. Вініли, методи виготовлення:

а. Етапи виготовлення вінірів;

б. Технологія виготовлення вінірів із застосуванням кераміки "Duceram Low Fusing" ("Duceram", Німеччина).

3. Список використаної літератури.

Вкладкою називають мікропротез, який заміщує дефект коронки зуба й відновлює її анатомічну форму.

Фарфорові вкладки порівняно з пломбами мають суттєві переваги. Вони зберігають свій об'єм і форму, стійкі до хімічного впливу. Можлива перевір­ка точності прилягання вкладки до коронки. Зовнішню поверхню вкладок (до цементування) можна полірувати. Вони не набухають, не змінюють свого кольору.

Коефіцієнт термічного розширення фарфорових вкладок становить 4— 14 • 10~* °С"'. Він близький до такого у твердих тканин зуба (емалі та денти­ну). Недоліками фарфорових вкладок є велика твердість, відносно складне виготовлення, висока вартість.

Дефекти коронки зуба виникають унаслідок карієсу, гіпоплазії емалі, па­тологічного стирання зубів, травм.

Класифікацію каріозних порожнин зуба запропонував Блек (1915), згідно з якою виділяють такі п'ять класів порожнин: І — порожнини в природних ямках і фісурах коронок; II — порожнини на контактних поверхнях премоля-рів і молярів; III — порожнини на контактних поверхнях різців та іклів без ушкодження різального краю й кута зуба; IV — порожнини на контактних поверхнях різців та іклів з ушкодженням різального краю та кута зуба; V -пришийкові порожнини.

Застосовується також класифікація Б. Боянова (1960). Він пропонує по­значати порожнини першими літерами назви поверхні зуба, на якій вони роз­мішені. Цікаву класифікацію дефектів коронок зубів запропонував Є. Жульов (1989). Вона містить, як і класифікація Блека, 5 класів, але V клас має 2 під­класи: "а" і "б":

I клас — порожнини у фісурах і ямках жувальної поверхні премолярів
і молярів;

II клас — порожнини в ямках і фісурах передніх зубів;

ІІІ клас — порожнини на контактних по­верхнях передніх і бічних зубів;

ІY клас — пришийкові порожнини;

Va клас — комбіновані порожнини, які охоплюють бічні стінки та жувальну поверх­ню бічних зубів;

V6 — комбіновані порожнини, які охоп­люють бічні поверхні й різальний край перед­ніх зубів (мал. 1).

Показання до застосування вкладок такі: 1) різноманітні каріозні порожнини; 2) кли­ноподібні дефекти; 3) травматичні дефекти коронок зубів; 4) патологічне стирання зубів. За призначенням вкладки поділяють на від­новні, які заміщують дефект коронки, і на­вантажувальні, які застосовують як опори в незнімних і знімних зубних протезах. Вклад­ки можуть виконувати й обидві вказані вище функції.

Мал.1. Класифікація дефектів за Є.Н. Жульовим

Виготовляють вкладки з різноманітних Матеріалів: металів (золото 750-ї проби, срібно-паладієвий та кобальто-хромовий сплави), пластмас, композитів, фарфору та комбінованих (метал і фарфор, метал і пластмаса). Вкладки із пластмаси й композитних матеріалів виготовити не складно, їх колір відповідає кольору природних зубів. Однак вони мають суттєві недоліки. Пластмасові вкладки легко стираються, недостатньо міцні, пористі. Через деякий час вони змінюють свій колір і об'єм. Коефіцієнт тер­мічного розширення пластмаси становить 70—100 • 10"6°С"'. Він майже в 7—10 разів більший від такого в твердих тканинах природних зубів.

Вкладки з композитних матеріалів укріплюють у порожнинах зуба за до­помогою адгезивної техніки. Нижня частина вкладки повинна бути шорст­кою, а стінки порожнини протравлюють ортофосфатною кислотою або 5% гелем плавикової кислоти. Порожнину й нижню частину вкладки вкривають тонким шаром рідкого бондингу — синтетичного матеріалу. Потім вкладку фіксують цементом, який твердіє як під впливом полімеризаційної лампи чи світла, так і в результаті хімічної реакції. Оскільки композитні вкладки сти­раються швидше, ніж металеві або керамічні, їх рекомендують застосовувати для порожнин І і 11 класів за Блеком, а також для відновлення горбків, які кон­тактують під час змикання зубів.

Виділяють такі клінічні та лабораторні етапи виготовлення вкладок:

1) формування в зубі порожнини для вкладки; 2) виготовлення воскової ком­позиції, або репродукції, вкладки (при застосуванні прямого методу її виго­товлення); 3) одержання відбитків і комбінованих моделей (при застосуванні непрямого методу виготовлення вкладок); 4) виготовлення пластмасової або фарфорової вкладки чи відливання каркаса комбінованої вкладки з подаль­шим облицюванням його пластмасою, композитом або керамікою; 5) припа­сування вкладки на моделі, а потім у ротовій порожнині пацієнта; 6) обробка й полірування вкладки; 7) фіксація вкладки цементом.

Останнім часом широко застосовують вкладки з високоміцних пласт­мас і піропластмас, композитів ("Евікрол", "Стомадент") і геліокомпозитів. Технологія виготовлення таких вкладок включає: 1) виготовлення гіпсової чи комбінованої моделі за відбитком; 2) покриття шаром розділювальною лаку поверхонь порожнини в коронці моделі зуба; 3) нанесення каталізатора на поверхню розділювального лаку; 4) пошарове заповнення порожнини ко­ронки пластмасою та її ущільнення, що формує вкладку; 5) покриття вкладки шаром каталізатора; 6) полімеризація вкладки з піропластів у печі "Івомат" протягом 10 хв за температури 120 °С і тиску 6 атм.

Вкладку з геліокомпозитів піддають опроміненню полімеризаційними лампами при пошаровому її формуванні. Вкладки з високоміцної пластмаси порівняно зі звичайними пластмасовими більш естетичні, їх міцність близь­ка до міцності твердих тканин зуба.

1.1 Вкладки з фарфору. Під час препарування порожнини в зубі слід пам'я­тати, що глибина її має бути не меншою, ніж половина ширини. Емалевий скіс-фальц не роблять через крихкість фарфору. Для виготовлення фарфоро­вих вкладок застосовують прямий і непрямий методи.

А. Прямий метод. Золоту або платинову фольгу завтовшки 0,015—0,02 мм уводять у порожнину коронки, ретельно притискують до стінок і дна, розгла­джуючи зморшки, одержуючи таким чином відбиток порожнини вкладки. Розтопленим воском заповнюють відбиток і виймають його з порожнини зу­ба. Потім із вогнетривкої маси формують опору для відбитка, що запобігає його деформації. Віск із відбитка видаляють, відбиток заповнюють фарфоро­вою масою. Потім її випалюють. Усадку після першого випалювання усува­ють шляхом додавання фарфорової маси й проведення повторного випалю­вання. У зубопротезному кабінеті лікар припасовує вкладку і за необхідності коригує її. Потім вкладку глазурують у випалювальній печі та фіксують це­ментом у ротовій порожнині.

Б. Непрямий метод. Після формування порожнини для вкладки одержують допоміжний і робочий відбитки, за якими відливають моделі. Робоча модель мас бути комбінованою і розбірною (високоміцний гіпс, амальгама та зви­чайний гіпс). У порожнину для вкладки вводять золоту або платинову фоль­гу, яку заповнюють фарфоровою масою, її ретельно конденсують, видаляю­чи надлишок вологи, і випалюють. Подальша технологія виготовлення вкла­дки така сама, як і при прямому методі.

Застосовується також метод виготовлення фарфорової вкладки на вогне­тривкій моделі без металевої фольги. Модель зуба з порожниною для вклад­ки відливають із вогнетривкої маси. На ній проводять формування і випалю­вання. Компенсують усадку фарфорової маси. Після припасування вкладки в порожнині зуба пацієнта її глазурують і фіксують у зубі цементом.

Останнім часом фарфорові вкладки виготовляють методом лиття склоке­раміки або пресування її під тиском. Застосовують також напівпрямий ме­тод виготовлення керамічної вкладки зі стандартних фарфорових заготовок (система "Сегес"). Ця система була розроблена в 1988 р. фірмою "Siemens" (Німеччина). Вона призначена для виготовлення і встановлення фарфорових зубних вкладок пацієнту безпосередньо в стоматологічному кріслі з викорис­танням комп'ютера та фарфорових заготовок-блоків. Фарфорові заготовки-блоки "Церек віта" готують у заводських умовах методом пресування із су­міші рівних частин мас емалі й дентину. Вони мають полімерну прозорість і випускаються чотирьох кольорів (А1, А2, A3 і А4). Окрім того, фірма "Віта" (Німеччина) випускає 10 варіантів фарфорових заготовок під комерційною назвою "Целей".

Система "Сегес" була модифікована в систему "Сегес-2". Це одна з чис­ленних комп'ютерних методик. Оснащення системи працює в єдиному ре­жимі. Інформація про форму та розмір препарованої зубної порожнини за до­помогою внутрішньоротової відеосистеми передається на екран монітора зі збільшенням у 12 разів. Кольоровий монітор забезпечує високу точність від­творення розмірів, а унікальний (працює в шести осях) шліфувальний блок точно і синхронно обробляє кераміку за допомогою шліфувального круга й алмаза, який мас форму циліндра, відтворює задану лікарем конструкцію коронки. Формування змикальної поверхні здійснюється за допомогою ком­п'ютера, який працює за двома програмами: стандартною (для конструюван­ня бічних зубів) і програмною (для корекції змикальної поверхні).

Таку вкладку фіксують цементами, що твердіють на світлі, з додатковою хімічною полімеризацією. Суміжні поверхні вкладки перед цим протравлю­ють протягом 5 хв 5% гелем плавикової кислоти. Після фіксації вкладки зуб покривають лаком, що містить фтор. Вкладки, виготовлені таким методом, не вирізняються точністю. Зазор між вкладкою та стінками порожнини зуба буває значним, що може призвести до виникнення крайової щілини. Такі не­доліки обмежують використання в бічних зубах вкладок, виготовлених за до­помогою системи "Сегес". Безсумнівною їх перевагою є економія часу па­цієнта (процедура виконується за одне відвідування).

Напівпрямим методом виготовлення вкладок є шліфування. Відновлення тканин зуба проводять у його порожнині синтетичним матеріалом. Вийма­ють готову вкладку, оглядають її жувальну поверхню. За допомогою спеціаль­но запропонованого шліфувального апарата виготовляють дублікат із кера­мічного блока, тобто власне вкладку.

Керамічні вкладки виготовляють також із легкоплавкої кераміки, заключ­не спікання якої проводять за температури 650 °С. Наприклад, можна вигото­вити вкладки з кераміки "Duceram Low Fusing", яку випускає фірма "Duce-ram" (Німеччина). Технологія виготовлення вкладки така. Спочатку виготов­ляють шкаралупку, точно припасовану до моделі. Останню виготовляють зі звичайної кераміки "Duceram" (спікання за температури 950 °С). Заключ­не формування шкаралупки (вкладки) проводять за допомогою комплекту кераміки "Duceram LFC" (спікання за температури 660 °С), що не містить лейциту.

Вкладки з фарфору більш міцні, ніж тверді тканини зуба, і більш естетич­ні, ніж пластмасові вкладки. Вони не спричинюють алергійних реакцій і не справляють шкідливого впливу на тканини ротової порожнини.

1.2 Комбіновані вкладки. Коли металева вкладка відновлює губну поверх­ню передніх зубів або видиму ділянку поверхні бічних зубів, її іноді обли­цьовують цементом, пластмасою, фарфором чи композитами. Виготовлення комбінованої вкладки включає такі лабораторні етапи:

Виготовлення комбінованої вогнетривкої моделі.

Моделювання воскової композиції металевого каркаса вкладки та ви­
далення деякої кількості воску з присінкової поверхні, щоб створити по пе­риметру навислі краї для фіксації облицювального матеріалу. Останні можна створити також іншими способами (за допомогою кульок, гачків, петель та ін.; мал. 2).

Мал. 2. Способи кріплення облицювального матеріалу в комбінованих вкладках

Встановлення ливника з муфтою, відливання каркаса та обробка його.

Припасування каркаса вкладки безпосередньо в зубі пацієнта.

Нанесення облицювального матеріалу, його полімеризація (якщо це
композити) або випалювання (якщо це фарфор).

Є.М. Жульов (2000) рекомендує при облицюванні керамікою виготовля­ти каркас вкладки з кобальтохромового сплаву і піддавати його випалюван­ню з метою утворення захисної оксидної плівки, що забезпечує більш міцне з'єднання металу з фарфором.

ІІ. Вініри — це тонкі вестибулярні керамічні шкаралупки. Вініри застосову­ють у таких випадках: 1) якщо не можна застосувати повну фарфорову ко­ронку; 2) за наявності глибоких клиноподібних дефектів; 3) за наявності гли­бокого прикусу з вертикальним патологічним стиранням піднебінної поверхні природних зубів верхньої щелепи або з вертикальним стиранням присінкової поверхні зубів нижньої щелепи (у таких випадках створення уступу для фар­форової коронки з язикової поверхні може призвести до перелому зуба); 4) при флюорозі й крапчастості (гіпоплазії) емалі; 5) при аномаліях форми коронок зубів; 6) при тетрацикліновому синдромі та ін.

Вініри використовують для закриття щілини між коронками (при діасте-мах та тремах). Протипоказання до застосування вінірів такі: бруксизм, гене-ралізована форма флюорозу, гінгівіт (коли є загроза ретракції ясен), стій­кі порушення оклюзії. Вініри мають такі переваги: мінімальне препарування тільки присінкової поверхні зуба, стійкість до стирання, стійкий колір, біосу-місність із тканинами ротової порожнини, естетичність. Однак треба пам'я­тати, що керамічні вініри є методом вибору, оскільки тонкий шар фарфору може легко сколюватись. Вініри мають і недоліки. Тонкі зрізи фарфору мо­нохромні, не мають різноманітних відтінків. Якщо вінір тонкий, то можуть просвічуватися ділянки зуба зміненого кольору. Менш прозорий фарфор дає інтенсивний матовий ефект з недостатньою прозорістю. Якщо фарфорові ві­ніри ламаються, їх не можна відремонтувати, треба робити нові.

Керамічні вініри відрізняються від металевих напівкоронок тим, що вони фіксуються на зубах завдяки наявності ретенційних пунктів. Щоб поліпшити ретенцію вінірів і запобігти їхньому розколюванню, у пришийковій ділянці на присінковій поверхні зуба слід створити уступ.

Препарування зуба починають із присінкової поверхні, де створюють пришийковий уступ (як для повної фарфорової коронки). З різального краю спилюють тверді тканини зуба на глибину до 0,8 мм (у межах зубної емалі). Товщина вінірів залежить від кількості зубів, які покриваються, та їх поло­ження в зубній дузі. Відомо чотири методики підготовки зубів: І — препару­ється присінкова поверхня зуба (при незначних дефектах коронки зуба); II -препарується присінкова поверхня зі збереженням різального краю; НІ — пре­парується присінкова поверхня з більш глибоким зішліфовуванням різаль­ного краю; IV — препарується присінкова поверхня та різальний край (пов­не його зішліфовування), але передбачається незначне перекриття різального краю.

Препарування контактних поверхонь слід проводити в межах емалі, Віні­ри зазвичай виготовляють тільки на верхні зуби. Якщо оклюзія дозволяє, можна покрити вінірами й нижні зуби. Однак треба пам'ятати, що тут вони сколюються значно частіше.

Етапи виготовлення вінірів такі:

Клінічні: зняття відбитків для контрольних моделей; визначення разом
з техніком глибини препарування зуба на контрольній моделі, препарування
зуба, зняття двошарового робочого відбитка; фіксація вініра на зубі цемен­том (повинна бути достатньо щільною).

Лабораторні: 1) відливання контрольних моделей; 2) виготовлення й
обробка штампиків зуба з вогнетривкої маси; 3) нанесення шарів керамічної
маси та її спікання; 4) підготовка вініра до фіксації.

Під час виготовлення вінірів на кілька зубів виготовляють розбірну мо­дель. За робочим відбитком препарованих зубів відливають модель із супер-гіпсу, замішаного у вакуум-замішувачі. Гостро заточеним олівцем креслять межі майбутнього вініра, кульоподібним бором зішліфовують ясенну кише­ню. Модель зволожують, знімають заключний відбиток.

Відбиток поміщають у спеціальну пластмасову кювету, край його зали­вають воском і ретельно заповнюють замішаною у вакуум-замішувачі вогне­тривкою масою на вібростолику. Після затвердіння маси (не пізніше ніж че­рез 2 год) звільняють вогнетривку модель зубів, її нижню (неробочу) части­ну обробляють фрезою до утворення гладенької поверхні та конусоподібної форми. Червоним олівцем на основі моделі зубів креслять лінії, які є продов­женням проксимальних поверхонь коронок зубів, а олівцем іншого кольо­ру — осі зубів. За допомогою алмазних борів з основи моделі від червоних Ііній у бік осей зубів вишліфовують трикутні заглибини (5 мм) на всю ширину основи моделі, утворюючи хвостовики (основу моделей зубів, подібну до їх коренів).

Зішліфовану поверхню та хвостовики покривають рідким ізоляційним ма­теріалом. Після його підсушування модель зволожують (5—7 хв) і занурю­ють у гіпсову основу (підлиток) із супергіпсу на глибину, яка дорівнюс висо­ті зішліфованої основи моделі (хвостовиків). Кінці хвостовиків на 2—3 мм не доводять до дна підлитка. Після затвердіння підлиток обробляють, створюють невеликий уступ по краю та скіс гіпсу до зубів. Через 1 год конструкцію по­мішають на 5—10 с у киплячу воду й одразу в холодну, виймають модель із підлитка і за допомогою тонкого алмазного диска (на низьких обертах) роб­лять розпили по червоних лініях так, щоб не ушкодити бічну поверхню пре­парованих зубів. Шліфують їх бічні поверхні і встановлюють кожен штам-пик на своє місце в гіпсову основу (підлиток). Наступний етап — сушіння: дегазація й прожарювання готових штампиків. Модель поміщають у муфель­ну піч, температуру підвищують зі швидкістю 60 °С за 1 хв до 650 °С і витри­мують у печі протягом 20 хв. Потім модель переносять у розігріту до такої самої температури вакуумну випалювальну піч, прогрівають до 1000 °С і ви­тримують протягом 2 хв. Модель охолоджують до кімнатної температури. Маркірувальним олівцем на кожному штампику креслять межу майбутнього вініра, модель опускають на кілька хвилин у воду (до закінчення виділення пухирців повітря). Потім її виймають, видаляють надлишок води і наносять дентинну масу (2/3 від усієї кількості, відновлюючи всю пришийкову й бічні зони). Модель піддають вібрації на ультразвуковому вібраторі.

Шар дентинного фарфору становить приблизно третину від усієї маси, він не повинен досягати різального краю зуба. Потім наносять різцевий шар. Він більш тонкий, а з бічних поверхонь він майже повністю відновлює фор­му зуба. Цей шар починається трохи нижче від екватора зуба і закінчуєть­ся біля різального краю зуба з урахуванням об'ємної усадки після спікання фарфору.

Потім наносять заключний шар — емаль, повністю відновлюючи форму зуба. Емаль наносять від різального краю зуба, покривають усю присінкову поверхню. Доцільно моделюванням збільшити на 1—2 мм припуск форми зуба з урахуванням загальної об'ємної усадки керамічної маси. Проводять за­ключну корекцію та сепарацію тонким лезом. Штампики фіксують натрегері або кварцовій ваті, просушують біля муфельної печі чи в режимі просушу­вання в печі, опікають (не менше ніж 20 хв) і глазурують.

Готові вініри фіксують на пластинці з м'яким воском (внутрішньою по­верхнею назовні). Кожний вінір заповнюють краплею гелю, який містить плавикову кислоту. Через 1 хв гель змивають проточною водою, а вініри по­міщають у ванночку з ультразвуковим вібратором для заключної обробки (протягом 3 хв).