Читайте также:
|
Коли народився бог природи Пан, покровитель лісів та їх мешканців, навіть мати жахнулася від його непривабливого вигляду. Дитина з’явилася на світ з рогами, ратицями, з приплющеним носом і козлячою борідкою. Ледве народившись, Пан одразу ж почав стрибати, сміятись, чим ще більше налякав матір.
Згідно з міфами, Пан наводив на людей раптовий і підсвідомий жах, особливо на подорожніх у глухих і безлюдних місцях. Від імені Пана і походить вираз «панічний страх» (а також і саме слово «паніка»), який означає підсвідомий, раптовий, сильний страх, що охоплює багатьох людей відразу і спричиняє сум’яття.
Аріа́дна (грец. Ἀριάδνη) — у грецькій міфології дочка критського царя Міноса й Пасіфаї, сестра Федри.
Коли Тесей вирішив вбити мінотавра, якому афіняни на вимогу батька Аріадни посилали щорічно ганебну данину з семи юнаків та семи дівчат, і таким чином позбавити вітчизну від чудовиська, він отримав від люблячої його Аріадни клубок ниток[1], що вивів його з лабіринту, де мешкав мінотавр (нитку навчив її застосовувати Дедал[2]).
Зробивши геройський подвиг, Тесей втік з Аріадною на острів Наксос (Дія), де, за одним переказом, Аріадна була вбита стрілами Артеміди, навченої Діонісом [3], бо одружилася з Тесєєм у священному гаю[4], за іншим - покинута Тесеєм [5] і знайдена Діонісом, який на ній одружився.
За розповіддю Пеона Амафунтського, Тесей залишив її на Кіпрі, вона померла під час пологів, її могила була в гаю Аріадни-Афродіти [6]. Відповідно до Стефана Візантійського, вона була на острові Донусія[7].
Весілля з Діонісом справлялася на горі Іді (або на Дії), Ори і Афродіта подарували їй вінець[8]. Ставши дружиною Діоніса, вона народила Фоанта, Стафіла, Енопіона і Пепарефа[9]. Як дружині Діоніса, Зевс дарував їй безсмертя[10].
Після її смерті Діоніс став безсмертним богом і помістив її вінець із золота та індійських каменів, подарунок Гефеста, потім Діоніса [11], серед сузір'їв - див Північна Корона (давня назва Вінець Аріадни[12]). За версією, Діоніс залишив її, полюбивши індійську царівну[13].
За розповіддю Нонна, під час війни Персея з Діонісом Персей перетворив її на камінь[14], пізніше її труну було знайдено в Аргосі[15].
На острові Наксосі був культ Аріадни; в Афінах її шанували як дружину Діоніса. Міф про Аріадну використано в творах численних письменників, художників, композиторів давнини й сучасності.
«Ниткою Аріадни» називають спосіб, що допомагає розв'язати якесь важке питання, вийти зі скрутного становища. Звідси у переносному значенні — порятунок.
Сізі́ф або Сісі́ф (грец. Σίσυφος) — напівлегендарний цар міста Ефіри (Коринфа), батько Главка, засновник династії Сізіфідів.
Сізіф звів навколо міста мури (можливо й на місці старих валів), облаштував джерела питної води, встановив певні кордони із сусідніми державами, позначені межевими каменями. Роздратовані сусіди розповідали, що під ними цар ховав тіла вбитих ним людей. Сізіфа шанували як засновника Істмійських ігор - на честь свого загиблого небожа Мелікерта, тіло якого знайшов і поховав біля Корінфа. Довге правління Сізіфа сприяло виникненню ще однієї легенди - про те, як цар ув'язнив власну смерть.
Постать Сізіфа взагалі пов'язана з численними міфами, в яких він виступає як син Еола й Енарети, чоловік плеяди Меропи, улюбленець богів. Зевс нібито запрошував його на олімпійські бенкети; він освіжав своє тіло нектаром та амбросією. Незважаючи на багатство, Сізіф нібито нападав на подорожніх і грабував їх.
За іншою версією, допущений бенкетувати на Олімпі, Сізіф виказав людям таємниці богів, а річковому богові Асопу розповів, де Зевс заховав викрадену Егіну. Щоб покарати зухвальця, Зевс послав до нього бога смерті Танатоса. Однак Сізіф закував Смерть у кайдани, і на землі перестали вмирати люди. Аїд пішов із скаргою до Зевса, і той послав Ареса звільнити Танатоса. Коли Арес визволив Смерть, Сізіф не намагався її уникнути, а вмираючи, звелів своїй дружині не влаштовувати поховальних церемоній. В Аїді він відпросився на землю нібито для того, щоб покарати дружину за порушення священних звичаїв, проте назад не повернувся. За ним послали Гермеса, який знову привів Сізіфа до Аїда. Боги жорстоко покарали його за всі провини: він мусив викочувати на високу гору камінь, який, досягши вершини, щоразу скочувався вниз.
Міф про Сізіфа багато разів використовувався в літературі (Есхіл, Евріпід, Софокл, Крітій) та в мистецтві (наприклад, однойменна картина Тіціана), у транзакційному аналізі. У переносному значенні вислів сізіфова праця — це безплідна, важка, нескінченна, а то й зовсім непотрібна праця.
А́вгієві ста́йні, коню́шні — в грецькій міфології обора царя Еліди Авгія, що мав багато худоби й не чистив обори від гною 30 років. Геракл очистив авгієву обору за один день, пустивши через неї воду двох рік — Алфею й Пенею.
В переносному розумінні вираз авгієві стайні означає надзвичайно забруднене місце, велике безладдя або вкрай занедбані й заплутані справи.
Танта́л (грец. Τάνταλος) — син Зевса й німфи Плуто, лідійський або фрігійський цар. За міфами, Тантал був улюбленцем богів, бенкетував з ними на Олімпі. Коли він запишався та образив богів, ті скинули його вАїд.
За іншою версією, боги тяжко покарали Тантала за те, що він розголосив таємниці Зевса, викрав нектар і амброзію та частував ними людей; бажаючи переконатися, чи боги всезнавці, нагодував їх м'ясом з ноги свого сина Пелопа; заховав золотого собаку, якого Пандарей викрав із храму Зевса. На тому світі Тантал, стоячи по шию в воді, не міг утамувати спраги, бо коли він нахилявся, щоб напитися, вода відступала; над ним на гілках рясніли стиглі плоди, але він не міг їх дістати.
Звідси походить вислів «Танталові муки», що означає страждання, яких зазнає людина від усвідомлення близькості бажаної мети і неможливості її досягти.
Ріг доста́тку (лат. cornu соріае) — ріг кози Амальтеї, яка вигодувала своїм молоком Зевса, наповнений квітами, овочами, фруктами тощо, символ достатку та багатства.
Атрибут богів Плутоса, Фортуни, Геї, Деметри, а також Геракла.
Ріг достатку зображений на гербах Панами, Колумбії і Перу.
Яблуко розбрату, також Яблуко незгоди, Яблуко чвар (грец. to melon tes Eridos) — вислів, пов'язаний із міфом про яблуко, що його богиня чвар Ерида підкинула гостям на весіллі Пелея та Фетіди (див. Паріс).
Переносно — предмет суперечок, причина ворогування.
Олі́мп (грец. Όλυμπος) — найвище гірське пасмо грецьких Балкан в області Фессалія. У грецькій міфології гора Олімп вважалась священим місцем, де перебував Зевс та інші боги. Також Олімпом узагальнено називають сонм олімпійських богів.
У переносному значенні Олімп — найвища рада, найвищі сфери суспільства. Олімпієць — людина, що зберігає спокій за будь-яких обставин, ставить себе понад буденні пристрасті й хвилювання. Олімпійський спокій — незворушність, величний спокій.
Пандо́ра (грец. Πανδώρα — всім обдарована) — жінка, що була нібито причиною всіх лих на землі.
Зевс, у якого Прометей викрав для людей вогонь, наказав Гефестові виліпити Пандору із землі та води. Афродіта наділила її вродою, Гермес — облудністю, підступністю й хитрістю. Афіна виготовила для неї чудове вбрання. Брат Прометея Епіметей узяв Пандору за дружину. У його домі стояла скринька (варіант: скриньку Пандорі подарували боги), де були сховані всі лиха. Пандора з цікавості відчинила скриньку, і звідти по світу розлетілися численні лиха, що завдають людям мук, горя, страждань. Тільки надія залишилась на дні скриньки. Тоді й закінчився безжурний Золотий вік. Міф відбиває становленняпатріархату, дискредитуючи жіноче начало як згубне.
У переносному значенні «скринька Пандори» — осередок лиха, підступний дарунок. Міф про Пандору надихав художника Рубенса, драматурга Агріколу, комедіографа Віланда, композитора Мендельсона.
Пега́с (грец. Πήγασος, Pegasos) — у давньогрецькій міфології — чарівний крилатий кінь, брат Хрісаора; народився з крові горгони Медузи, коли Персей відтяв їй голову. Стародавній міф розповідає, що Пегас злетів на Олімп, де приносив Зевсові грім та блискавку. Його пов'язували також з богинею ранкової зірки Еос і включали в число сузір'їв. До міфа про Пегаса стародавні вплели боротьбу Беллерофонта з Химерою. КолиБеллерофонт марно намагався зловити Пегаса, щоб верхи на ньому знищити потвору, віщун Поліїд із Корінфа порадив йому спати в храмі Афіни й чекати вказівок богині. Уві сні Афіна звеліла принести жертвуПосейдонові й подарувала Беллерофонтові золоті віжки. Пробудившись, Беллерофонт склав Посейдонові жертву, а подаровані богинею віжки легко накинув на шию коня, сів на нього верхи і здолав Химеру. У 3 ст. до н. е. александрійські поети створили легенду про Пегаса як про коня поетів. Якось музи співали так гарно, що вся природа слухала їх у мовчанні й нерухомості, а гора Гелікон від захоплення почала швидко рости і доросла аж до неба. Тоді олімпійські боги наказали Пегасу повернути гору на землю. Кінь ударив по горі копитом, утоптавши її в землю, а на місці удару забило джерело Гіппокрена.
У переносному розумінні «осідлати Пегаса» означає «стати поетом».
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 29 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Пенсия за выслугу лет в связи с педагогической деятельностью не может быть менее определенного минимального размера и выше максимального. | | | Сближение с Германией. Секретный договор |