Читайте также:
|
|
Екзистенціалізм – напрямок філософії ХХ століття, головним предметом вивчення якого є людина, проблема її буття.
На виникнення і актуалізацію екзистенціалізму мали вплив наступні причини:
- моральні, політичні, економічні кризи, які охоплювали людство на початку – в середині ХХ століття (світові війни);
- швидкий розвиток науки і техніки (зокрема, вдосконалення військової техніки);
- небезпека загибелі людства (винахід ядерної зброї);
- посилення жорстокості, нелюдське ставлення до людини (близько 70 млн. загиблих в двох світових війнах, концтабори);
- поширення тоталітарних режимів, які повністю придушували людську особистість;
- безсилля людини перед природою та техногенним суспільством.
Загалом можна ствердити, що екзистенціалізм виникає в час, коли відчувається певний дух фатальності, коли з’являється відчуття, що людина приноситься в жертву. Екзистенціалізм твердить, що людська реальність є абсолютно унікальною в світі, вона не спів мірна з жодним іншим сущим. Людську реальність не можна зрозуміти, звертаючись до аналогії з якимись іншими видами сущого, чи процесами в світі.
Ж.-П. Сартр (1905-1980) – один з найяскравіших представників екзистенціалізму. У своїх працях представляє атеїстичний варіант цього напрямку філософії. Найважливіший його філософський твір “Буття і Ніщо” (1943). Увагу звертає передусім на феномен людської суб’єктивності. Філософію Сартра можна схарактеризувати як гуманістичний світогляд. Гуманізм Сартра – це результат його філософських і життєвих пошуків, які невіддільні одне від одного.
На філософію Сартра вплив мали: Декарт, Кьєркегор, Гуссерль, Гайдеґґер, Фрейд, А. Кожев. Життєвий досвід самого Сартра також мав величезний вплив на його ідеї: участь в антифашистському спротиві, ліво-радикальні погляди.
Сартр стверджує, що поява людської реальності є абсолютною подією, до якої не можна застосовувати генетично-каузальні пояснення. Людина, за Сартром, – це ніщо, тому що ніщо в світі не може стати причиною людського буття. Людське буття – це дірка в Бутті, це переривання неперервності і взаємопов’язаності світових процесів. Людська реальність уникає каузальний порядок світу. Сартр постійно підкреслює відмінність людини відбудь-якого виду сущого, “інакшість” людини.
Центральною темою християнського екзистенціалізму є доля людини в тотально десакралізованому, полишеному ціннісних абсолютів світі сучасної культури. Звертаючись до цієї теми, Г. Марсель представляє власний погляд на проблему кризи гуманістичної культури. Свої ідеї виклав в наступних працях: “Бути і мати” (1935), “Таїнство буття” (1951), “Люди проти людського” (1951), “До трагічної мудрості і за її межі” (1968).
У своїй філософії Г. Марсель, певним чином, продовжує платонсько-августинівську традицію. Вплив на нього мали такі філософи, як Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, К’єркегор, Бергсон.
Свою філософію Марсель називає “конкретною”, протиставляючи її будь-якій систематичності, будь-яким способам науково-раціонального підходу до дійсності. Завдання своїх роздумів визначає у наступному: оскільки людське існування принципово не може бути об’єктивоване, воно повинне бути принаймні частково “розшифроване”, окреслене в найбільш загальних проявах. Даністю, від якої потрібно відштовхуватися в при осягненні онтології людського буття є чуттєво-конкретне. Саме тому центральним понятям в філософії Марселя стає поняття досвіду.
Основою всього існуючого є божественне. Людина присутня в таємниці божественного буття, отримує в ньому сили для творення культурно-історичного світу. Людина – це єдність душі і тіла, чим долучена до абсолютної таємниці. Через досвід тілесної присутності індивід входить в потік часу, історії.
Поряд із Сартром, найвизначнішим французьким екзистенціалістом вважають Альбер Камю. Особливу увагу в своїй творчості А. Камю приділяв абсурдності буття. Абсурд визначав як метафізичний стан людини в світі, як фундаментальну проблему людського буття. Абсурдність не є онтологічною категорією, іманентною світобудові. Абсурдність – породженням самоусвідомлення людини в світі. Абсурдна свідомість породжує те, що називають “абсурдністю світу” – в світі “Бог помер”, людина втратила віру в своє безсмертя і у вищий сенс буття і свого призначення. Сам по собі світ не є ані абсурдним, ані розумним, він є поза людською реальністю, байдужою до вимог розуму і бажань людини.
Найважливіші екзистенційні питання є наступними: для чого ми прийшли в світ і в чому сенс людського буття поза самим актом біологічного існування? На ці питання давала відповідь релігія, але ці відповіді є ілюзорними.
Відповіді на екзистенційні питання Камю шукає вже в першому своєму творі “Міф про Сізіфа”. Власне тут з’являються його розмірковування над тим, що таке абсурд, на це вказує навіть підзаголовок твору – “Етюд про абсурд”.
Абсурд існує тільки в людському всесвіті. Абсурд виникає з протистояння людської свідомості нерозумному і непроникному світові.
Абсурд береться як вихідний пункт роздумів і на перший план Камю висуває пошук шляхів виходу із цього метафізичного стану.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 28 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |