Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Гносеологія в системі філософських поглядів Гегеля

Читайте также:
  1. quot;Энциклопедия философских наук" Гегеля. Разворачивание абсолютной идеи в инобытии.
  2. Виникнення і розвиток некласичних філософських вчень (ХІХ-ХХ ст..
  3. Вопрос 30. Философская система Гегеля.
  4. Все вирощене насіння батьківських форм повністю обробляється в системі першої ланки і відпускається потім насінницьким господарствам для посіву на ділянках гібридизації.
  5. Держава в системі соціально – трудових відносин
  6. ДЖЕРЕЛА ПОГЛЯДІВ ПЛАТОНА
  7. ДІАЛЕКТИКА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ПІЗНАННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ. ФІЛОСОФСЬКА ГНОСЕОЛОГІЯ
  8. Еволюція наукових поглядів на рівень життя населення
  9. Завдання 52. Філософія Г.Гегеля.

 

Викладу свого розуміння проблеми гносеології і її приватних сторін Гегель завжди подає аналіз і критику гносеології своїх філософських попередників. Так, він критикує, насамперед своїх безпосередніх, німецьких, попередників. Він виступає проти суб'єктивізму Канта й Фіхте й доводить, що Природа існує незалежно від людини, а людське пізнання має об'єктивний зміст. Гегель різко критикує Шеллінга за недооцінку останнім ролі логічного мислення й логіки взагалі; за інтуїтивізм, який в остаточному підсумку, уже після смерті Гегеля, привів Шеллінга до відвертого ірраціоналізму. Він не замовчує чисто логічного підходу до пізнання дійсності Готліба Лейбніца, Християна Вольфа (1679-1754) і Александера Готліба Баумгартена (1714-1762), нещадно критикує й, буквально, знущається з їхньої метафізики. Він виражає своє замилування й здивування іманентною філософією свого співвітчизника Фрідріха Генріха Якоби (1743-1819); не замовчує велич і порочність філософії Аристотеля, Платона, Декарта, Спінози й інших своїх попередників.

 

5.1. Оптимізм гносеологічних поглядів Гегеля.

У філософії прийняте знецінення пізнавальних можливостей людини називати гносеологічним песимізмом, а визнання незаперечної сили й вірогідності людського пізнання – гносеологічним оптимізмом. По цій класифікації Гегеля слід віднести до гносеологічних оптимістів найвищого рівня. Він уважав, що пізнання дійсності є покликанням, потребою й сенсом життя людини. «Наше покликання й наша справа полягає в тому, щоб працювати над філософським розвитком… Сама серйозна потреба є потреба пізнання істини» (Гегель. Енциклопедія філософських наук. Том 1. Наука Логіки. Москва, «Думка» 1974, стор. 81). Песимістичні гносеологічні погляди він презирливо називав незначними: «Що ми не знаємо істини й що нам дано знати одні випадкові й минущі, тобто незначні, явища, - от те незначне навчання, яке робило й робить найбільший шум і яке панує тепер у філософії» (Там же, стор. 82). «Я смію бажати й сподіватися, говорив він у своїй промові від 22 жовтня 1818 року при відкритті читання філософського курсу в Берлінському університеті, - що мені вдасться придбати й заслужити вашу довіру на тому шляху, на який ми вступаємо. Поки я можу вимагати від вас тільки того, щоб ви принесли із собою довіру до науки, віру в розум, довіру до самих себе й віру в самих себе. Відвага в пошуках істини, віра в могутність розуму є перша умова філософських занять. Людина повинна поважати саму себе й визнати себе гідною найвищого. Якої б високої думки ми не були про велич і могутність духу, вона все-таки буде недостатньо високою. Прихована сутність Всесвіту не має в собі силу, яка була б у стані вчинити опір відвазі пізнання. Вона повинна перед ним відкритися, розгорнути перед його очами багатства й глибини своєї природи й дати йому насолоджуватися ними». У своїх «Лекціях по історії філософії» Гегель повторив цю думку з посиланням на слова євангельського Ісуса Христа: «На цьому камені створю церкву мою й врата пекла її не здолають» (Матфея, 16:18), сказавши, що перед людським розумом не встоять навіть врата пекла (Гегель. Твори, том IX, стор.5).

Серед усіх форм пізнання Гегель над усе ставив філософське пізнання. Він пише: «Філософія повинна насамперед довести нашій повсякденній свідомості, що існує потреба у власно філософському способі пізнання або навіть повинна розбудити таку потребу. Але стосовно предметів релігії, стосовно істини взагалі вона повинна показати, що вона сама здатна їх пізнати. По відношенню же до виявленій відмінності від релігійних уявлень, вона повинна виправдати свої, відмінні від останніх, визначення» (Гегель. Енциклопедія філософських наук, §4). Тут же Гегель дуже переконливо й дотепно доводить, що для оволодіння філософським мисленням потрібний відповідний талант і підготовка. «Ця наука, - пише він, - часто випробовує на собі таке зневажливе відношення, що навіть ті, хто не займався нею, уявляють, що без усякого вивчення вони розуміють, як іде справа з філософією, і що, одержавши звичайну освіту і опираючись особливо на релігійне почуття, вони можуть філософствувати й судити про філософію. Щодо інших наук уважається, що потрібне вивчення для того, щоб знати їх, і що лише знання надає право судити про них. Погоджуються також, що для того, щоб виготовити черевик, потрібно вивчити шевську справу й вправлятися в ній, хоча кожний має у своїй нозі мірку для цього, має руки й завдяки ним необхідну для даної справи природну спритність. Тільки для філософствування не потрібно такого роду вивчення й праці. Ця зручна думка в новітній час ствердилася завдяки вченню про безпосереднє знання – знання за допомогою споглядання» (Там же, §5).

 

5.2. Від живого споглядання – до абстрактного мислення, а від нього – до діалектичної логіки.

Гегель визнавав існування поза й незалежно від нашої свідомості Природи, матерії. Наше пізнання, говорив філософ, починається з почуттєвого сприйняття (А) - цієї незалежної від нашої свідомості дійсності. У почуттях предмет представляється нам «як безпосередній, сущий, даний»; «безпосередньо-одиничний»; як «гола вірогідність», «являє собою матеріал свідомості». Але в цьому сприйнятті предмет представляється нам тільки в явищі, поверхово (1). «Філософія, навпаки, - пише Гегель, - повинна по суті розрізняти поняття істини від голої вірогідності, тому що вірогідність є ще щось неістинне». Почуття дають можливість нашому розуму скласти уявлення (2) про предмет. Дійсне ж пізнання сприймаючого почуттями предмета може бути досягнуте тільки на рівні розуму: «Ця мета вже передчувається розумом, що вірить у себе самого, але досягається вона тільки знанням розуму, пізнаванням у поняттях» (Енциклопедія філософських наук, том 2, §414-421).

Шлях від конкретно-почуттєвої вистави про предмети до знання істини про всій дійсності йде спочатку, говорить Гегель, через розум. Оперуючи конкретно-почуттєвими уявами, розум створює про них поняття (Б). Але розумові поняття – це не вся істина, а тільки шлях до неї. «Мислення як розум, - пише він, - не йде далі нерухливої визначеності й відмінності від інших певностей; таку обмежену абстракцію це, розумове, мислення вважає таким, що володіє самостійним існуванням. Додаток: Коли мова йде про мислення взагалі або, точніше, про збагнення в поняттях, то часто мають при цьому на увазі лише діяльність розуму. Але хоча мислення є безпосередньо (zunachst) розумове мислення, воно, однак, на цьому не зупиняється, і поняття вже не є визначення розуму. Діяльність розуму полягає взагалі в тому, щоб повідомляти зміст форму загальності; правда, загальне, що покладається розумом, є деяке абстрактне загальне, яке як таке фіксується на противагу особливому й завдяки цьому самому у свою чергу також виявляється особливим» (тому 1, §80).

 

5.3. Істина як тотожність дійсності з ідеєю.

Оскільки поняття є продуктом рефлектуючого розуму, рефлектуючого за законами метафізичної, формальної, логіки, то вона не може дати нам знання справжньої істини. У зв'язку із цим Гегель піддає нищівної критики логіку метафізики, показує неспроможність, порожнечу, її основних законів. Для адекватного відбиття у свідомості, у дусі, діалектичної, суперечливої, дійсності потрібна принципово нова Логіка й новий метод дослідження. І Гегель створює таку логіку, яка, на його думку, тільки й може осягтися, «схопити» істину у всій її повноті й конкретності. І тут слід сказати, що Гегель уперше в історії філософської думки спробував досліджувати «саморух духу» у процесі наближення до істини. Він показує, що не тільки дійсність розвивається діалектично, але що ця диалектичність властива самій думці. Причому, оскільки тільки в думці осягається істина, то Гегель у сукупному процесі збагнення істини перевагу віддає думці, свідомості, духу, логіці, а не зовнішній дійсності, матерії. «Оскільки логічне є абсолютна форма істини, оскільки воно, більш того, саме є чиста істина, воно являє собою щось зовсім інше, чим тільки корисне. Але тому що найкраще, найбільш вільне й самостійне є одночасно й найбільш корисне, то можна розглядати логіку також і із цієї сторони», - писав він (тому 1, §XIX). Таке відношення до проблеми співвідношення духу й матерії дає підставу вважати Гегеля ідеалістом. А оскільки дух, ідеї для нього існують у самій дійсності й не залежать від суб'єктивності людини, його називають ідеалістом об'єктивним. Сам Гегель свою філософію називав філософією Абсолютного ідеалізму.

Зрозуміти й прийняти дійсність у сукупності всієї її суперечливості й конкретності може тільки розум, який охоплює її, дійсність уже не в поняттях, а в ідеях. В ідеї збігається дух і матерія, світ представлений у тотожності буття й свідомості. «Ідея, - пише Гегель, - є істина в собі й для себе, абсолютна єдність поняття й об'єктивності Її ідеальний зміст є не що інше, як поняття у визначеннях. Її реальний зміст є лише розкриття самого поняття у формі зовнішнього наявного буття, і, замикаючи цю форму (Gestalt – завішена, цілісна форма) у своїй ідеальності, ідея втримує її у своїй владі, зберігаючи в такий спосіб себе в ній. Примітка: Дефініція абсолютного, згідно з якою воно є ідея, сама абсолютна, Ідея є істина, тому що істина полягає у відповідності об'єктивності поняттю, а не у відповідності зовнішніх предметів моїм уявам; останнє є лише правильна уява, яку я, дана особа, становлю собі. В ідеї не йде справа ні про «це», ні про уяви, ні про зовнішні предмети. Але також усе дійсне, оскільки воно є дійсне, є ідея й володіє своєю істинністю за допомогою й у силу ідеї. …Одиничне, узяте для себе, не відповідає своєму поняттю; ця обмеженість його наявного буття становить його кінцівку й веде до його загибелі» (том 1, §213).

Твердження Гегеля про тотожність духу й матерії, свідомості й буття ґрунтується на тому, що в правильних філософських ідеях відбивається те, що є закономірним і загальним у речах і явищах дійсності. Коли Гегелю зробили зауваження про те, що система його Абсолютного ідеалізму суперечить деяким фактам, він відповів: «Тим гірше для фактів». І насправді, так. Факти і явища в природі й у житті суспільства або людини, які не йдуть у руслі загальності й закономірності, засуджені на загибель. У цьому плані Гегель у своїй «Філософії права» писав: «Усе, що розумно, те дійсно, і що дійсно, те розумно» (Гегель. Твори, том VII, стор. 15-16. Див. також «Енциклопедія філософських наук, том 1, стор. 89-90). Під розумним він в обох випадках розумів правильно, філософськи збагнену істину.

Знайомлячись із гносеологічною концепцією Гегеля можна подумати, що він видумує або, інакше кажучи, логічно витягає зміст своїх ідей. У цьому є частка правди, але тільки частка. Свої філософські ідеї Гегель намагався органічно зв'язати з об'єктивною й суб'єктивною дійсністю. Суб'єктивне й об'єктивне у філософії Гегеля виступає в органічній єдності, яку він називає тотожністю. «Ідея як єдність суб'єктивної й об'єктивної ідеї, - пише він, - є поняття ідеї, для якої ідея як така є предмет, об'єкт, що охоплює собою всі визначення. Ця єдність є, отже, абсолютна й повна істина, ідея, що мислить сама себе, а саме, що мислить себе в якості мислячої, логічної ідеї. Додаток: Абсолютна ідея є, насамперед, єдність практичної й теоретичної ідеї й, отже, разом з тим єдність ідеї життя й ідеї пізнання. У пізнанні перед нами виступала ідея у формі відмінності, і процес пізнання, як ми довідалися, являє собою подолання цієї відмінності й відновлення вищевказаної єдності, яка як таке й у своїй безпосередності є найближчим образом ідея життя. Недолік життя полягає в тому, що воно поки є тільки в собі суща ідея; пізнання, навпаки, є настільки ж односторонньо лише для себе суща ідея. Єдність і істина їх обох є в собі й для себе суща, отже, абсолютна ідея».

Гегель уважав, що тільки в його філософії Абсолютна ідея вперше за дві з половиною тисячі років знайшла своє тотожне, адекватне своєї суті, вираження.. «До цього пункту дійшов світовий дух; кожний щабель має свою особливу форму в дійсній системі філософії: ніщо не загублене, усі принципи збережені, так остання філософія є сукупність усіх форм. Ця конкретна ідея як результат зусиль духу зробитися об'єктом для самого себе, пізнати самого себе шляхом самої серйозної праці, що тривала майже дві з половиною тисячі років: стільки труда було розуму пізнати самого себе».

(«Відвага шукання істини, віра в могутність розуму є перша умова філософських знань. Людина повинна поважати саму себе й визнати себе гідною найвищого. Якої високої думки ми не були б про велич і могутність духу, воно все-таки буде недостатньо високим. Схована сутність всесвіту не має в собі силою, яка була б у стані вчинити опір відвазі пізнання, вона повинна перед ним відкритися, розгорнути перед його очами багатства й глибини своєї природи й дати йому насолоджуватися ними».) (1) Гегель Г.В.Ф. Твори. М.; Л., 1929. Т. 1.4. 1. С. 16.

(1).

(Істина, говорив М. Гегель, є велике слово й ще більш великий предмет. Якщо дух і душа людини ще здорові, то в нього при звуках цього слова повинна вище здійматися грудь)). - Енциклопедія… том 1, стор. 108. Додаток 1)

 

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 22 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Френсіса Бекона як засновник нового методу науковго дослідження | Емпіризм та методи пізнання в філософії Френсіса Бекона | Філософія Рене Декарта | Філософія Томаса Гоббса | Філософія Бенедикта (Баруха) СПІНОЗИ | Філософія Готфріда Лейбніця. | НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ | Думок Й.Г. Фіхте. | Фрідріх-Вільгельм-Йосип ШЕЛЛІНГ. | Філософії Шеллінга |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав