Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Релігія і церква в сучасній Україні

Релігія завжди займала виключне місце у житті будь-якої країни, бо вона є осередком збереження та поширення духовності та моралі людства. Зараз в період історичних змін, що відбуваються у нашому суспільстві, створюються сприятливі умови для регенерації релігійних конфесій, для посилення їх ролі в житті як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Релігія є первинною, глибинною основою людського світосприймання. Людське суспільство – усвідомлення людьми їх певної спільності - виникло саме на підставі релігії, тоді як усі інші об’єднання(держава, господарство, культура) мають уже похідний, вторинний характер, тому релігія є основою будь-якої соціальності.

У процесі становлення і розвитку української нації релігія займає особливе місце. Адже боротьба за волю нашого народу супроводжувалася боротьбою за православну віру.

Польській політиці покатоличення була протиставлена боротьба за зміцнення позиції православ’я. Українське козацтво підняло православну віру на вищий щабель ідейної і духовної єдності. Під проводом Петра Сагайдачного у 1620 році Військо Запорізьке записалося до Київського братства, допомогло у відновленні української православної ієрархії, обранні київського митрополита. Спробою спасти національні основи українського православ’я доцільно вважати Берестейську унію 1596 року, яка привела до об’єднання православної церкви України і Білорусії з католицькою.

Після возз’єднання України з Росією у 1654 році спостерігається тотальне підкорення української православної церкви російському патріархату. Та на усіх етапах загострення боротьби національної зростала і боротьба релігійна, що привело до утворення трьох незалежних православних церков на сучасному етапі: Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ-КП), Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ).

Міжконфесійні суперечки, що точаться уже в умовах незалежності засвідчують диструктивність “возз’єднання” України і Росії, трагізм багатовікової залежності української церкви від Московського патріархату.

Відомо, що в радянські часи проти Української православної церкви використовувалися найруйнівніші засоби боротьби від організації “Спілки войовничих безбожників” (1925 р.), масового спалення предметів релігійного культу, ікон, книжок, тотального руйнування храмів до ліквідації Української Автокефальної Православної (1930р.) і Греко-католицької (1946 р.) церков та масових репресій проти священнослужителів.

В сучасній Україні окрім трьох православних церков діють самостійні Греко- і Римсько-католицька церкви (УГКЦ і РКЦ). Діє 1031 релігійна організація, в яких 17613 релігійних громад, 172 монастирі, 68 духовних закладів. Серед релігійних організацій 3854 громади протестанської церкви (Всеукраїнський союз об’єднань християн-баптистів, Всеукраїнський Союз Християн віри Євангельської (п’ятидесятники), Церква адвентистів 7-го дня, Релігійна організація свідків Ієгови, Пресвітеріанська церква та інші); іудейські церкви (87 громад), релігійні громади мусульман (192 громади).

Свобода релігійного віросповідання сприяє вільному духовному розвитку представників різних національностей, що проживають на території нашої держави. Релігійні питання фокусують три основні напрямки суспільного розвитку:

а) національний – релігійною основною української нації є православна церква, тому важливим стає збереження її культових основ;

б) політичний – протистояння православних конфесій поглиблює політичний розлад у суспільстві, тому слід шукати конфесійної єдності;

в) етичний – християнська церква завжди несла зразки вищої гуманістичної моралі і сучасне громадянське суспільство повинне опиратися на її принципи.

Отже, Україна є багатоконфесійною державою, тому завдання держа­ви - забезпечити повноцінний правовий статус церкви, умови для реалізації прав і свобод віруючих громадян. Все це відоб­ражено в Конституції України:

•^• церква відокремлена від держави;

•^ кожна людина має право на свободу совісті та вільний вибір;

^ усі релігійні організації мають вільні права;

•^ усі міжконфесійні та церковні справи вирі­шуються віруючими без втручання держави та нерелігійних організацій;

^ церква стоїть поза політикою;

•^ усі віруючі рівні перед законом і мають право на рівний захист законом.

Українська держава у стосунках між церквою і державою діє у повній відповідності до законодавства, захищаючи право громадян на свободу віросповідання. Це відповідає вимогам ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Гарантуючи рівність церков перед Законом, держава визнає і дотримується положення, що жодна з них не може претендувати на панівну роль в суспільстві та статус державної. Конституція України, інші правові акти, що розвивають її положення, гарантують дотримання принципу невтручання органів державної влади у справи церкви, а церкви - у діяльність представницьких та виконавчих органів влади.

Разом з тим наша держава розвиває державно-церковні відносини шляхом забезпечення повноцінного правового статусу всіх церков, створення умов для здійснення обрядів усіх релігій, забезпечення їх культовими спорудами через повернення відібраних будівель конфесіям, сприяння будівництву нових..

Права і обов'язки віруючих розкриваються в законі "Про свободу совісті та релігійні організації"", ухваленого Верховною Радою 23 квітня 1991 року. Цей закон складається з шести розділів, які включають наступні положення:

1. Для громадян України сповідування будь-якої релігії або не сповідування ніякої не дає переваг чи обмежень у правах і обов'язках. Незалежно від віросповідання, грома­дяни України є рівними в усіх галузях економічного, політичного, соціального й культурного життя і несуть рівну відповідальність за порушення за­кону.

2. Розпалювання на релігійному грунті ворожнечі й ненависті, нанесення образи релігійним почуттям гро­мадян тягнуть за собою відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України.

3. Громадяни України рівні у здобутті освіти незалежно від світогляду, переконань, віроспо­відання. Релігійне виховання громадян ніяким чином не є обо­в'язком держави. У той же час навчатися релігії та здобувати ре­лігійну освіту як середню, так і вищу, громадяни України мають право в духовних навчальних закладах, створених релігійними організаціями.

4. Деталізується конституційна гарантія права на сво­боду совісті. Свобода совісті - це гарантована державою можливість людини вільно і незалежно визначати особисте ставлення до релігії і здійснювати відповідні дії. Суть права на свободу совісті визначається певними чинниками по відношенню до прав людини:

- мати свою релігію і власні переконання;

- приймати іншу релігію або переконання;

- не сповідувати ніякої релігії;

- відкрито виражати і вільно поширювати свою релігію;

- право батьків виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань;

- право на таємницю сповіді.

5. Закон забороняє примус та насильство в будь-якій формі при визначенні особою свого ставлення до релігії, до її сповідування, до участі або неучасті у богослужіннях, обрядах і церемоніях. Релігія – це справа совісті кожної конкретної людини. Здійснення свободи сповідання релігії або переконань може бути обмежене тільки законом і тільки з мотивів, які передбачені законам та відповідають міжнародним зобов’язанням України.

6. Держава не втручається у кадрові питання релігійних орга­нізацій, оскільки діяльність церковних посадових осіб здійснюється в межах чинного законодавства України. Основною ланкою церковної структури виступає релігійна громада. Саме тут віруючі громадяни реалізують своє право на колективне сповідування віри, створення вільно доступних місць для богослужінь та зібрань. Держава визнає та забезпечує можливість утворення чи відновлення (діючих у минулому) релігійними громадянами своїх ієрархічних структур.

7. Релігійній організації може бути відмовлено в отриманні прав юридичної особи, якщо її статут або діяльність суперечать чинному законодавству (ст. 15), а сама релігійна організація відмовляється підпорядковуватися встановленому в державі порядку.

8. Оскільки релігійні організації утворюються з метою задоволення духовних потреб громадян сповідувати і поширю­вати віру і ця їх діяльність безприбуткова, то для її забезпечення кожній релігійній організації надається право засновувати ви­робничі підприємства та добродійні заклади (ст. 19). Ці підпри­ємства і заклади організаційно підпорядковуються засновнику.

9. Для проведення благодійної, культурно-освітньої роботи релігійні організації можуть засновувати відповідні підрозділи (ст. 23), які входять до складу релігійної організації у формі відділів, секторів тощо. Товариства, братства та інші об'єднання віруючих громадян, утворені при релігійних організаціях, мо­жуть мати свої зареєстровані статути і діяти як юридичні особи на правах громадських організацій.

Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" має ще цілий ряд важливих положень, які регулюють діяльність релігійних конфесій.. В цілому даний Закон повною мірою забезпечує правову основу взаємовідносин Української держави і церкви, стоїть на сторожі інтересів релігійних організацій, людини і суспільства. Він відповідає основним стандартам міжнародного права в галузі прав і свобод людини і громадянина.

Отже, у своїй діяльності Україна відносно релігії та церкви принципами законності та соціальної справедливості, а саме:

- громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх ставлення до релігії;

- створення сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму;

- взаємної релігійної і світоглядної терпимості та поваги між віруючими і невіруючими та їх об‘єднаннями;

- визнання традицій, внутрішніх настанов релігійних організацій;

- подолання негативних наслідків державної політики минулого щодо релігії та церкви;

- підтримка релігійних організацій при виконанні ними своїх статутних завдань.