Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Філософський зміст категорії буття

Вчення про буття дістало назву «онтологія» (від грец. опіоз — суще і Іо§оз — вчення}. Цей термін запровадив у XVII столітті ні­мецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю філо­софського знання, сутність якого виявляється в аналізі відношень, зв'язків і взаємодій між такими категоріями і поняттями, як «люди­на», «світ», «буття», «матерія», «свідомість», «простір», «час», «рух» та ін. (схема 5.1). Всі ці категорії та їх відношення ми розглянемо в цьо­му і наступних розділах. Почнемо з категорії «буття».

Схема 5-І- Філософський зміст категорії «буття»

Дієслова «бути» і «є» в минулому, теперішньому, майбутньому часі належать до найбільш вживаних слів у багатьох мовах («єсть» — у російській, «ізг» — німецькій, «І5» — англійській, «Є5С» — фран­цузькій мовах). Філософія використала термін «бути», «буття» для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово «буття» набуває у філософії особливого змісту, зрозумі­ти який можемо, тільки звернувшись до розгляду філософської проблеми буття.

Проблема буття належить до так званих «вічних питань» філо­софії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людсько­го життя, а отже, й світогляду людини. Питання про суть буття, спо­соби і форми його існування вирішувалося ще філософами старо­давнього світу. Так, давньофецький філософ Парменід вважав, що буття існує, воно безперервне, однорідне і зовсім нерухоме. Нічого іншого, крім буття, немає. Всі ці ідеї містяться в його твердженні: «Слід говорити і думати, що суще є, бо буття є, тоді як нічого іншого нема». Платон започатковує іншу прямо протилежну традицію в тлумаченні буття. Буття — це світ ідей, що є справжніми, незмінними і існуючи­ми вічно. Справжнє буття протиставляється Платоном несправжньо­му, під яким маються на увазі доступні людським почуттям речі і яви-

ща. Іншу думку висловлює Геракліт. Він вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім немає, сутність буття — у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта, як основа світу в наочно-образній формі, виражає буття як становлення.

У сучасній філософській думці також існують протилежні погля­ди щодо сутності буття. Так, екзистенціалізм, що набув значного поширення в 20-60-х роках XX століття, об'єктом філософії визнає внутрішнє буття людини, або екзистенцію. Екзистенція — це ірраціо­нальне у світі людини, що становить її неповторність і заперечує «предметне буття». Неотомісти вищою реальністю визнають «чисте буття», розуміючи його як божественний першопочаток, що має ду­ховний зміст. Представники неопозитивізму вважають, що відно­шення мислення до буття є псевдопроблемним, оскільки філософ­ський аналіз не поширюється на об'єктивну реальність, а обмежуєть­ся лише безпосереднім досвідом або мовою.

Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче, як матеріальні, так і ду­ховні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а вбирає в себе і світ людського духу, всі ду­ховні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виокреми­ти такі відносно самостійні форми буття (схема 5.2)".

Схема 52. Основні форми буття

1) буття природи, яке деталізується і у свою чергу поділяється на
буття недоторканної природи, тобто буття речей і процесів, які існу­
ють незалежно від людини і її діяльності, і на буття рукотворної при­
роди, або буття речей і процесів, створених людьми. Природа в ціло­
му безмежна у просторі, часі і вічна. Друга, або олюднена природа,
залежна від першої. З одного боку, в другій природі втілений матері­
ал першої, тобто об'єктивна, первинна реальність, з другого — у ній
втілені праця, воля і знання людини, її душа. Друга природа — це зна­
ряддя та умови праці, засоби зв'язку, потреби людського духу, все те,
що становить цивілізоване буття, матеріальну і духовну культуру;

2) буття людини, в якому для зручності аналізу слід вирізнити
тілесне існування людини як частини природи і специфічне люд­
ське буття. Людина є тілом природи і в цьому відношенні вона під­
дається дії її законів. Наявність тіла зумовлює смертність людини,
котра втягнена в діалектику буття-небуття, і, як усі тіла природи,
проходить стани виникнення, становлення і смерті. Людське тіло,
як і всі тіла природи, піддане дії закону збереження речовини й
енергії, тобто його складові переходять в інші стани першої приро­
ди. Для існування людського тіла необхідне повсякденне його
відтворення (харчування, захист від холоду, інших небезпек). Мате­
ріалізм надає цим фактам першочергового значення, вважаючи, що
матерія первинна, а дух, свідомість — вторинні. Щоб мислити, не­
обхідно забезпечити життя людського тіла. Звідси необхідність збе­
реження життя, самозбереження людини і виживання людства, а це,
у свою чергу, викликає потребу в харчуванні, одязі, житлі, чистому
навколишньому середовищі;

3) буття духовного, яке існує як індивідуалізоване духовне, і об'єк­
тивне (позаіндивідуальне) духовне. Буття індивідуалізованого духов­
ного — це внутрішній світ людини. Він охоплює свідоме і позасві­
доме. Дух — поняття, тотожне індивідуальному, свідомості, а у вузь­
кому розумінні — це мислення. Свідомість — це здатність головного
мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворю­
вати його на образи і поняття. Вона існує як невидимий процес вра­
жень, почувань, переживань, думок, а також ідей, переконань, цін­
ностей, установок, стереотипів. Свідомість має незворотний ха­
рактер, швидкоплинний і неоднорідний. За формою цей процес
хаотичний, але, разом з тим, має певний порядок, стійкість, струк­
туру, той чи інший ступінь дисципліни і волі.

Свідомість людини є водночас і її самосвідомістю, тобто усві­домленням людиною свого тіла, думок і почуттів, свого ставлення до інших людей і положення в суспільстві, або самопізнання. Само­свідомість — це своєрідний центр нашої свідомості.

Специфіка індивідуальної свідомості — в її смертності, але деякі частини перетворюються на позаіндивідуальну духовну форму, а також стають надбанням інших людей. У вчинках людей об'єктиву­ються фрагменти їхньої свідомості, за ними судять про думки, мо­тиви, мету, ідеї людей. Специфіка буття поза індивідуальним духов­ним полягає в тому, що його елементи зберігаються, удосконалю­ються і вільно пересуваються в соціальному просторі і часі;

4) буття соціального, яке поділяється на буття окремої людини в суспільстві і буття суспільства в цілому. Кожна людина безперерв­но вступає в контакт з іншими людьми, є членом різних со­ціальних груп: сім'ї, виробничої спільноти (колективу), нації. Та­ким чином, вона існує в тісному зв'язку з іншими індивідами. Вся діяльність людей здійснюється в межах властивих даному соціуму суспільних відносин: моральних, правових, економічних та ін. Діа­лектика соціального буття детально розглядатиметься в розділі «Філософський аналіз суспільства».

Отже, категорія буття — це гранично загальна абстракція, яка об'єднує за ознакою існування найрізноманітніші яви­ща, предмети і процеси природи, людські колективи та ок­ремих людей, соціальні інститути, рівні, форми І стани людської свідомості. І хоча ці речі і процеси стосуються різних сфер буття, усі вони об'єднані певною спільною основою. Але чи можна говорити про єдність безмежно різноманітного світу? Відпо­відаючи «так» на це питання, ми доходимо висновку про єдність — основу всього сущого.

§2