Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Культура як специфічна соціальна реальність

Термін «культура» є одним із найпоширеніших філософських понять. Він вживається в політичному лексиконі та публіцистиці, в галузі духовного життя і в побуті, при аналізі художніх явищ і у філо­софських дослідженнях. Фахівці займають різні, нерідко проти­лежні позиції щодо визначення змісту цього терміна. Перші його визначення відносять до 1871 року і пов'язують з ім'ям англійсько­го вченого Едуарда Тейлора. Нині таких визначень існує багато. У 50-і роки XX століття американські культурологи Анрі Кребер і Антоні Клакхом називали 164 визначення поняття культури і близь­ко 100 спроб теоретичного обгрунтування культури. Згодом, через двадцять років, французький культуролог Анрі Моль наводить вже 250 варіантів визначення культури. У сучасній філософії їх є близь­ко 500. Ця обставина свідчить про пильну увагу дослідників до проблем, пов'язаних з культурою, а водночас і про відсутність у них згоди стосовно трактування проблем культури.

Етимологічно термін «культура» походить від латинського сло­ва сиШглге — обробляти, опрацьовувати, вдосконалювати, поліпшу­вати. І спочатку воно означало «оброблення ґрунту, його культиву­вання». Звідси — «агрокультура». Пізніше слово «культура» дістало більш узагальнене визначення. Культура — це все те, що створене людством, тобто «друга природа», надбудована над природою нату­ральною. У цьому плані культуру і все розмаїття, що до неї належить, протиставляють природі, всі складові якої мають натуральне поход-

ження, тобто те, що людиною не створене і не може бути нею ство­реним, як от: моря і ріки, гори і ґрунти, повітря та вода тощо. Отже, слово «культура» формувалось у прямій опозиції до слова «натура». І таке розуміння культури на буденному рівні свідомості залишаєть­ся і сьогодні. Але воно потребує істотних уточнень.

По-перше, недолік наведеного визначення культури полягає в тому, що далеко не все, що створено людиною, можна віднести до культури. Заміна стріли вогнепальною зброєю, винахід газових ка­мер для знищення людей — не може бути культурою. Тож у понятті «культура» повинен бути присутнім ціннісний критерій. Що це за критерій? Що таке цінність? Етимологічно зміст цього слова дуже простий і цілком відповідає самому терміну: цінність — це все те, що люди цінують. Але таке розуміння слід уточнити. І зробити це кра-, ще за все через поняття «значущість». Значущість більш широке по- | няття, ніж цінність. Воно включає не тільки цінність, але й шкоду. | Війни, злочинства, хвороби дуже значущі для суспільства і особис­тості, але ніхто ці явища не називає цінностями. Цінність є позитив­на значущість. Таким чином, культура — це сукупність створених людиною цінностей. Світ культури — це світ цінностей. Світ анти-культури — це світ антицінностей.

По-друге, наведене трактування культури не придатне для філо­софського аналізу, оскільки культура при цьому ототожнюється з суспільством в цілому і не виявляє власної специфіки. Річ у тім, що суспільство є також тим, що створено людиною. Його в готовому вигляді в природі не існує. Ось чому поняття «культура» обмежують до сукупності матеріальних та духовних цінностей, які створені внаслідок людської діяльності. Розуміння культури як системи ма­теріальних та духовних цінностей відмежовує культуру від приро­ди і водночас не дозволяє ототожнювати її з суспільством. При та­кому підході культура виступає як певний аспект суспільства.

По-третє, розуміння культури як того, що створено людиною, сприймається однобічно, лише як щось зовнішнє щодо людини. Але ж сама людина, сума її знань, навичок — це також елемент культури. Один бік людської діяльності — це обробка природи людьми, другий бік — обробка людей людьми. Ще видатний римський філософ Марк Туллій Цицерон висловив думку про те, що дух, розум треба оброб­ляти так само, як селянин обробляє землю. Культурна людина на відміну від дикуна — це людина, у якої внутрішнє життя, поведінку манери і зовнішність «обтесані», «оброблені». Тому не буде пере­більшенням сказати, що культура є мірою людського в людині, харак­теристикою розвитку людини як суспільної істоти.

По-четверте, недолік визначення культури як всього створено^ го людиною полягає і в тому, що науковці випускають з уваги ДІЯ»!

льність людини. Відомо, що людська діяльність відмінна від спо­собів тваринної життєдіяльності. Вона включає складну й багатома­нітну систему механізмів, вироблених поза біологічними формами, їх у природі не існує. Вони «оброблені» людиною Ось чому «пред­метне» розуміння культури необхідно доповнити «процесуальним». У такому разі культура розглядатиметься як спосіб організації й роз­витку людської життєдіяльності, представлений у предметах мате­ріальної й духовної праці. Проте такий підхід розгляду культури як способу діяльності породжує питання: чи всяка дія людини є куль­турною? Історія людства знає чимало жахливих дій, що виконува­лись людиною, але які неможливо віднести до культурних. Напри­клад, сталінський геноцид проти малих народів, фашистська полі­тика і практика Птлера, політичний геноцид і різні форми расизму. Минуле й сучасне містить чимало актів некультурного змісту. Нині все настійніше постає необхідність {розмежування діяльності на таку, що є культурною, і їй протилежну.

Отже, культуру можна визначити як сукупність усіх видів творчої діяльності людини й суспільства, а також результатів цієї діяльності, втілених у матеріальних і духовних цінностях.

Оскільки до сфери культури належать результати людської діяльності (тобто певні матеріальні цінності, надзвичайно різно­манітні за своєю матеріальною формою) та способи, засоби, мето­ди самої людської діяльності, також дуже різноманітні, проте вже такі, що мають не матеріальну, а духовну форму, то розрізняють культуру матеріальну й культуру духовну (схема 14.4).

Матеріальна культура охоплює дуже різноманітне коло речей, у середовищі яких, власне, й протікає все життя як кожної окремої людини, так і суспільства в цілому. Під матеріальною культурою ро­зуміють сукупність будь-яких матеріальних цінностей, створених людством протягом історії, що збереглися донині. До матеріальної культури відносять: знаряддя і засоби виробництва, техніку, техно­логію; культуру праці й виробництва; матеріальний бік побуту; ма­теріальний бік навколишнього середовища.

До духовної культури належить сфера виробництва, розподілу й вжитку найрізноманітніших духовних цінностей. Галузь духовної культури включає всі результати духовної діяльності людства: науку, філософію, мистецтво, мораль, політику, право, освіту, релігію, сфе­ру керівництва суспільством і управління ним. До духовної культу­ри разом з цим належать також і відповідні установи, організації, заклади (як от — наукові інститути, ВУЗи, школи, театри, музеї, бібліотеки, концертні зали тощо), які у своїй сукупності забезпечу­ють функціонування духовної культури.

Схема 14-4- Структура культури

Поділ культури на духовну і матеріальну є відносним. Дуже часто неможливо однозначно віднести ті чи інші явища до галузі матері­альної чи духовної культури. Одними своїми гранями вони належать до культури матеріальної, іншими — до культури духовної. Так, зок­рема, виготовлення знарядь праці чи будь-яких предметів, що задо­вольняють матеріальні потреби людей і суспільства (а це елементи матеріальної культури), неможливі без участі людської думки, і, таким чином, цей процес належить до сфери духовної культури, одночас­но належачи й до матеріальної культури. З другого боку: продукти духовного життя — ідеї, художні твори, суспільні норми — знаходять своє вираження в певній речовій матеріалізованій формі, тобто в рукописах, книгах, картинах, нотах, кресленнях тощо. Вже через це їх включають у коло елементів матеріальної культури.

Духовна культура — важливий чинник суспільного прогресу. її рівень визначає ступінь інтелектуального, естетичного, художньо­го та морального розвитку суспільства. З поняттям»культура» по­в'язаний процес набуття знань та досвіду в тій чи іншій галузі діяль­ності, засвоєння людиною певної системи цінностей, визначення власної лінії поведінки.

Кожна людина вже з дитинства перебуває під впливом певної культури, а точніше — певного культурного середовища з тим або

іншим (високим чи низьким) рівнем культури, опредмеченої у відповідних цінностях чи антицінностях. Виховання і навчання людини полягає в її прилученні до культури, у засвоєнні нею нако­пичених суспільством знань, умінь, навичок, а також духовних цінностей і норм поведінки тієї країни, в якій вона живе. Характер виховання й освіти, що притаманні суспільству на певному щаблі його розвитку, є показником рівня культури даного суспільства.

Існує певна типологія культур. Так, зокрема, виокремлюють культуру: національну (українську, російську, французьку, тощо); ре­гіональну (слов'янську, американську, африканську і т. д.); культуру певних соціальних суб'єктів. Вирізняють також певні культурні епо­хи: культура античної епохи, культура середньовіччя, культура епо­хи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, пра­вова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т. ін. куль­тури. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура тощо, а також офіційна культура.

Культура як суспільне явище виконує певні функції. Серед основ­них такі: перетворювальна, пізнавальна (гносеологічна), комунікатив­на, регулятивна, або нормативна, функція емоційного регулювання життєдіяльності людини, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взає­мопов'язані. Але, на думку багатьох культурологів, інтегруючою фун­кцією культури є людинотворча функція (схема 14.5).

Перетворювальна функція. Культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства. Ця функція здійснюється людьми за допомо­гою різних засобів виробництва, наукових досліджень тощо;

Пізнавальна, або гносеологічна функція. Культура, яка концентрує в собі кращий суспільний досвід багатьох поколінь людей, іманентно накопичує знання про світ, таким чином сприя­ючи його пізнанню і освоєнню;

Комунікативна функція. Культура — це єдиний механізм пе­редавання суспільного досвіду від одного покоління до другого, від епохи до епохи, від однієї держави до другої. Через це не випадко­во культуру вважають суспільною пам'яттю людства. Спадкоємність культурної традиції не повинна перериватися, бо це призводить до втрати суспільної пам'яті.

Регулятивна, або нормативна функція. У сфері праці, по­буту, міжособових відносин культура так чи інакше впливає на по­ведінку людей і регулює їх вчинки, дії і навіть вибір матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

Функція емоційного регулювання життєдіяльності лю­дини. Вона знаходить свій вияв у виробленні і застосуванні різно­манітних форм емоційного настрою і знімання психологічних на­пруг, які виникають у процесі розумової та фізичної праці, побуто­вих відносин людей. Засобами емоційного регулювання є співи, танці, ігри, кіно, телебачення тощо.

Ціннісно-орієнтаційна функція. Культура як система цінно­стей формує в людини певні ціннісні потреби й орієнтації. За рівнем і якостями знань, а також за моральними якостями оціню­ють рівень її культури. Моральний та інтелектуальний зміст, як пра­вило, виступає критерієм відповідної оцінки.

Людинотворча, або гуманістична функція. Це інтегруюча функція. Культура є способом і засобом саморозвитку індивіда, його матеріального і духовного світу. Вона є мірою «олюднення» самої лю­дини, мірою людяності її ставлення до природи, суспільства, інших людей, до самої себе. Культура є тим виміром людського буття, який відповідає за розвиток людини як людини. Усе, що створене, будь-який предмет цивілізації зберігає в собі здібності і властивості людини, відоб­ражує її історичний досвід, потреби, цінності. Саме в процесі предмет­ної діяльності, в історичному процесі соціального життя створюється тіло цивілізації і культури — світ людини, світ її сил, можливостей.

Отже, культура невіддільна від людини як соціальної істоти. Те повсякденне розуміння, з яким ми зустрічаємося, говорячи «це — некультурна людина», — невірне з філософської точки зору. Тут пра-

бильно було б сказати, що людина погано вихована або недостат­ньо освічена. З філософської точки зору, людина завжди культурна, тому що вона є соціальна істота, а суспільства без культури не існує. Ступінь же розвиненості культури може бути різним залежно від умов, у яких розвивається людство, від можливостей, які воно має. Таким чином, культура служить мірою розвитку людини.