Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.

Читайте также:
  1. Антропологічний принцип філософії Л. Фейербаха
  2. Антропологічний принцип філософії Л.Фейербаха
  3. Аспекти міжособистісного конфлікту
  4. Билет № 6 Я.А.Коменский-основоп.педагогической науки. Знание его наследия для развития педагогической теории школы
  5. Буття Бога, світу та людини у філософії доби Середньовіччя та Відродження
  6. Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час".
  7. В чому полягає відмінність підходів логіки, психології і філософії до вивчення мислення?
  8. ВАРІАНТИ БІЛЕТІВ З ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ.
  9. Визначте особливості духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового Часу.
  10. Визначте структуру світогляду, його аспекти та рівні

Філософія як особливий спосіб духовного освоєння світу, є теоретично сформований світогляд і історично перша форма теоретичного знання. Специфічна особливість філософії в тому, що вона виступає синтезуючою формою пізнання. Наука – сфера дослідницької діяльності, спрямована на здобуття нових знань про природу, суспільство і мислення.

Своїм розвитком наука завдячує філософії, бо саме в її теоретичному аспекті складалися наукові підходи до дослідження природи. Остаточне відокремлення наук від філософії відбулося в середині ХІХ – на початку ХХ століття. Проте з’ясувалося, що знання про природу не ґарантує саме по собі знання про людину, суспільство, мораль та психологію.

Особливості ф.: загальність, суцільність (тотальність), ф. прагне проникнути в сутність буття ( питанням про універсальну основу світу, першопричину, першооснову – субстанцію), які є основою світоглядності.

Спільні: поняттєвий характер, систематизоване й предметне (АЛЕ для кожної науки предметом є вузька ділянка дійсності. Ф. ж є знанням, що розглядає відношення між людиною і світом у цілому).

Відмінні: міра проникнення в глибини буття природи, суспільства, людини (ф. – сутність буття).

Безпосередньою метою науки є опис, пояснення й прогнозування процесів і явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, що відкриваються нею. Філософія завжди в тій чи іншій степені виконувала стосовно науки функції методології пізнання й світоглядної інтерпретації її результатів.

Попередня історія філософії виявила такі підходи до розуміння філософії, як ототожнення її з наукою (грецька філософія, Декарт, Спіноза, Геґель) та трактування її “як мистецтва жити” (елліністична філософія, Паскаль, Сковорода). У Давній Греції філософія зародилася як всеосяжна наука. Ця наука була спрямована на все, що взагалі було здатно або здавалося здатним стати об'єктом пізнання. Першу спробу окреслити коло завдань філософії, перед існуючими науками і тими, які щойно зароджувались, почав Арістотель. На відміну від конкретних наук, кожна з яких зайнята дослідженням своєї області явищ, він визначив філософію як вчення про першопричини, початках буття.

В 19-20 століттях, на новому етапі розвитку знань, зазвучали протилежні судження про велич науки й неповноцінність філософії. У цей час виник і розвинувся позитивізм, що поставив під сумнів пізнавальні можливості філософії, її науковість. Проголошується, що зріла наука - сама собі філософія, що саме їй посильно брати на себе й успішно вирішувати заплутані філософські питання, що бентежили розуми протягом сторіч.

Наука в сучасному розумінні слова є наймолодшою і відносно новою формою активного раціонального пізнання. Такою вона стає з відкриттям експериментального підтвердження і доведення способу досягнення мети, яку людина ставить у практичній діяльності. Наука в сучасному значенні не існує тільки абстрактно, теоретично, вона розвивається через тісний зв’язок з предметною діяльністю і слугує полегшенню життя людини створенням технологічного добробуту.

Своїм розвитком наука завдячує філософії, бо саме в її теоретичному аспекті складалися наукові підходи до дослідження природи. Остаточне відокремлення наук від філософії відбулося в середині ХІХ – на початку ХХ століття. Розвиток науки супроводжувався її активною диференціацією. Процес диференціації у ХVIII ст. був зумовлений відбруньковуванням науки від натурфілософії, внаслідок чого вона набуває форми об'єктивного, раціонально впорядкованого знання про залежності й причиново-наслідкові зв'язки в природі, тобто як знання, не залежне від метафізики і натур-філософських доктрин. Природничі науки чітко формулюють свій предмет дослідження і вступають у період емпіричного дослідження та опису фактів. Вони не мають ще розвиненого поняттєвого апарату, а тому, за традицією, звертаються до філософії, делегуючи їй функцію синтезу наукового знання. ХIХ століття з огляду на розвиток науки характеризує поглиблення процесу її диференціації. У цей період окреслюють свій предмет дослідження гуманітарні науки: історія, народознавство, соціологія, психологія тощо. Виникають технічні науки, які обслуговують матеріальне виробництво, що долає відірваність науки від виробничої діяльності. У ХIХ ст. зароджується інженерна діяльність та інституалізована інженерна освіта. У зв'язку з цим постає потреба визначити критерії наукового знання та здійснити його класифікацію. Ці проблеми стають предметом дослідження першого позитивізму, фундаторами якого були О. Конт (1798 – 1857), Дж. Мілль (1806 – 1873), Г. Спенсер (1820 – 1903).

Питання, наскільки можливою є філософія в статусі науки, особливо актуальним постає у філософській течії позитивізму. Поставши в 30 – 40-ві роки ХІХ ст., позитивізм ґрунтується на пізнанні “позитивного”, тобто ”певного”, “корисного” в дійсності. Започаткував його Огюст Конт (1798 – 1857).

Основним завданням філософії, за О. Контом, є вищий ступінь узагальнення знання, а саме – систематизація наук. Конт вважає, що людське знання досягає завершеності, проходячи такі три стадії: релігійну, метафізичну (філософську) та позитивно-наукову.

Герберта Спенсера (1820 – 1903) наукове пізнання завжди умовне, бо лише підводить окремі істини під більш загальні. Тому не можна зрозуміти до кінця ні що є простір, ні час, матерія, рух, сила. Щоб зрозуміти зумовлене, слід йому протиставити реальний абсолют. Отож, завдання науки є пізнавання зумовленого, а пізнавання абсолюту є справою релігії.

Питання пов’язаності наук одна з одною на певній основі цікавить і речника “другого позитивізму” Ернста Маха (1838 – 1916). Цю основу він убачає в теорії іманентності, у підґрунті якої лежить учення про фізичні та психічні елементи. Мах під філософією розуміє науку, яка здатна узагальнювати здобутки окремих наук через підведення їх під певні універсальні принципи.

Коли наполягати на тому, що філософія є лише наука, то обов’язково прийдеш до неминучості звузити її предмет до наукознавства. Чи втрачає філософія свою самостійність, якщо ототожнювати її з наукою взагалі? На погляд речників неопозитивізму, який постає в 20-х роках ХХ ст., філософія не є “самостійною наукою, яку можна б поставити поруч або понад окремі науки, але філософічні елементи є наявні в усіх науках як справжня душа, і взагалі її силою вони стають науками”. Це слова виразника логічного позитивізму М. Шліка. Якщо це насправді так, тоді як і чим виявна в науках філософія? Для раціоналістичної традиції філософія є знанням загального і доконечного в поняттєвій формі. На погляд Р. Карнапа, загальність і доконечність – це і є ті риси, що виявляють філософічність науки.

Близьке до позитивізму й бачення сутності філософії марксизмом. Беручи матеріалізм за свій світогляд та поєднуючи його з діалектикою Геґеля, марксизм визначає філософію як науку про загальні закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Цими законами є об’єктивні принципи геґелівської діалектики. Раціоналістична схема іманентного розвитку Абсолютної ідеї виявляє себе в марксизмі як всевладна дія загальних законів розвитку об’єктивної дійсності (закону єдності та боротьби протилежностей, взаємного переходу якості й кількості, заперечення заперечення). Ця схема при накладанні на історію постає в марксизмі “науковим” підґрунтям його ідеології та політичної діяльності.

Осмислення філософії як наукового знання, що еволюціонує через критичний самоаналіз набутків науки, виявляє себе в концепції критичного раціоналізму сучасного британського філософа і соціолога Карла Раймунда Поппера – спростовуваність (фальсифікованість) будь-якого висловлювання, що стосується науки. Такий висновок він зробив, критично переосмисливши намагання логічного позитивізму віднайти критерій науковості висловлювань у формі принципу верифікації.

Вільгельм Віндельбанд – філософія має свій специфічний предмет і тому повинна бути надто гордою, щоб давати своє ім’я загальним оглядам, де можна вивчити найголовніші речі з наукових даних.

Спробу поєднати через філософію науку і значення життя здійснює Вільгельм Вундт. У нарисі “Метафізика в минулому та майбутньому” він визначає філософію як науковий світогляд:

Конституювання класичної науки. О. Конт. Г. Спенсер. Матеріалістична діалектика як методологія класичної науки. Кумулятивна модель класичної науки. Конституювання некласичної науки. Г. Башляр. К. Поппер. Некумулятивна модель некласичної науки. Плюралізм моделей наукових досліджень. Т. Кун. І. Лакатос. Постнекласична парадигма науки. І. Пригожин. П. Фейєрабенд.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 61 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за Т. Куном "Структура наукових революцій"). | Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду. | Аналітична інтерпретація наукового знання (логічний позитивізм -М. Шлік, Р. Карнап, Б. Рассел, К. Поппер). | Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час". | Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі. | Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні К. Поппера. | Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до інтерпретації цивілізації. | Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи. | Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм. | І.Франко: філософія української перспективи. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав