Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Примітки

1. Див.: Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 2.

2. Див.: Україна. — 1929. — Січень–лютий. — С. 15–23.

3. Там само.

4. Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 1–2.

5. О. Гороцький. Дві літератури руські в Галичині// Мета. — 1865. — №9. — С. 275.

6. Історія української дожовтневої журналістики. — Львів, 1883. — С. 189.

7. Там само.

8. Там само. — С. 191.

9. Д. Дорошенко. Пантелеймон Куліш. — Київ–Лейпціг. — Без року. — С. 40.

10. Див.: Переписка Михайла Драгомановаз Михайлом Павликом. Зладив М. Павлик. Видав Л. Когут. — Чернівці, 1910 — 1913.

11. Правда. — 1874. — Ч. 9. — С. 386 (Жаль, що такі примітки не відтворювалися у виданні цієї праці М. Драгомановаза радянських часів).

12. Правда. — 1873. — Ч. 19. — С. 663.

13. Г. Цеглинський. Шевченкоі його сучасні критики// Правда. — 1880. — Р. ХII. — С. 55.

14. Див.: ФранкоІ. Література, її завдання і найважніші ціхи// Зібр. творів: У 50-ти томах. — Т. 26. — К.: Наукова думка. — 1980. — С. 5–14.

15. ДрагомановМ. П. Літературно-публіцистичні праці. — Т. 1. — С. 67–68.

16. ДрагомановМ. П. Літературно-публіцистичні праці. — Т. 1. — С. 80.

17. Там само. — С. 58.

18. Переписка Михайла Драгомановаз Михайлом Павликом. — Т. V. — С. 14–15.

19. Там само. — С. 16.

20. Правда. — 1867. — Ч. 1. — С. 4.

21. БіликІван. Перегляд літературних новин// Правда. — 1873. — Р. VI. — Ч. 15. — С. 520.

22. Правда. — 1875. — Ч. 19. — С. 768.

23. АйзенштокІ. З юнацьких літ М. Драгоманова// Україна. — 1929. — Січень–лютий. — С. 63.

24. ДрагомановМ. П. Вибране. — К.: Либідь, 1991. — С. 60 (Далі при посиланні на це видання вказуємо в тексті В. і відповідну сторінку. — Р. Г.).

25. Див.: ДрагомановМ. П. Літературно-публіцистичні праці. — Т. 2. — С. 283 — 287.

26. Там само. — С. 287.

27. Там само. — С. 254.

28. Там само. — С. 255.

29. Там само. — С. 283.

30. Там само. — С. 283–284.

31. Там само. — С. 225–226.

32. Там само. — С. 247.

33. Там само. — С. 550.

34. Там само. — С. 551.

35. Там само. — С. 552.

36. ДрагомановМ. П. Літературно-публіцистичні праці. — Т. 1. — С. 313.

37. ДрагомановМ. Літературно-публіцистичні праці. — Т. 2. — С. 399.

38. Див.: ЛотоцькийО. До світогляду старого українофільства (з листування І. Я. Рудченказ М. П. Драгомановим) // Праці Українського наукового інституту у Варшаві. — Т. ХLVIII. — 1938.

39. КирилюкЄ. Іван Білик// Українська література. — 1945. — №12.

40. БернштейнМ. Д. Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — К., 1959. — С. 274–307.

41. ГрицютаМ. Іван Білик// Історія української літературної критики. — К., 1988. — С. 213–220.

42. БернштейнМ. Д. Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — С. 279.

43. Цит. за працею М. Д. Бернштейна. — С. 281–282.

44. Правда. — 1873. — Р. VI. — Ч. 1. — С. 3.

45. Правда. — 1873. — Р. VI. — Ч. 17. — С. 583.

46. Правда. — 1873. — Р. VI. — Ч. 17. — С. 590.

47. Правда. — 1874. — Р. VII. — Ч. 18. — С. 763.

48. Правда. — 1875. — Ч. 23. — С. 932.

49. Цит. за монографією М. Бернштейна. — С. 292.

50. Там само.

51. Правда. — 1875. — Ч. 14. — С. 567.

52. Там само. — С. 566.

53. Там само. — С. 570.

54. Див.: Історія української літературної критики. Дожовтневий період. — С. 225.

А. Джерела для текстуального опрацювання.

1. ДрагомановМ. П. Література російська, великоруська, українська і галицька// Літературно-публіцистичні праці. У двох томах. — Т. 1. — К.: Наукова думка, 1970. — С. 80–221; ХІЛК-2. — С. 29–47.

2. БіликІван. Перегляд літературних новин // ХІЛК-2. — С. 21–25.

3. ФранкоІ. Література, її завдання і найважніші ціхи// Зібр. творів: У 50-ти томах. — Т. 26. — К.: Наукова думка, 1980. — С. 5–14; ХІЛК-2. — С. 77–85.

Б. Посібники, монографії, довідники

1. БернштейнМ. Д. Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — С. 134–392.

2. КомишанченкоМ. П. Літературна дискусія 1873 — 1878 рр. на Україні. — К.: Вид-во КДУ ім. Шевченка, 1958. — 154 с.

3. КуцаО. П. Михайло Драгоманові українська література другої половини ХIХ ст. — Тернопіль, 1995. — 224 с.

4. ФедченкоП. М. Михайло Драгоманов. Життя і творчість. — К.: Дніпро, 1991. — 362 с.

5. МіщукР. С. Сторінки великого життя// М. П. Драгоманов. Вибране. — К.: Либідь, 1991. — С. 605–618.

6. НаєнкоМ. Українське літературознавство. — С. 75–97.

7. MarkiewiczH. Literatura pozytywizmu. — Warszawa, 1997. — 272 s.

8. SkwarczyńskaS. Kierunki w badaniach literackich. — Warsczawa, 1984. — S. 104–123.

В. Методичні рекомендації

Освоєння цієї теми за сучасних умов утруднюється не тільки складністю і суперечливістю діяльності М. Драгоманова, взаємовиключними інтерпретаціями його доробку протягом століття після його смерті (1895), а й переосмисленням праць молодого І. Франка, яке почалося після 1991 року. До того часу в літературознавстві колишньої УРСР була відпрацьована зручна схема: українським буржуазним націоналістам протистояли революційні демократи. До перших однозначно зараховували П. Куліша, М. Костомарова. Других очолював І. Франко, поруч з яким виступали М. Павлик, О. Терлецький, В. Навроцький. Поміж ними ферментуючим чинником виступав М. Драгоманов, який одних розвінчував, інших формував. Водорозділом між ними було ставлення до... Росії. Постать М. Драгоманова також трактувалася неоднозначно: борець проти російського самодержавства трактувався здебільшого як буржуазний націоналіст чи принаймні обмежений радикал-федераліст, політична позиція якого була «близькою до ідей революційної демократії» тільки в «окремих важливих питаннях суспільного розвитку».

Відзначення 150-річного ювілею М. Драгомановацю догму рішуче спростувало (див. праці Б. 4, Б. 5). Правда, українські націоналісти донцовського типу, діячі нинішнього КУНу і досі вважають М. Дра­гоманова опортуністом, предтечею української соціял-демократії, націонал-комунізму, які довели Україну в лоно СРСР. Такі політичні оцінки начебто не мають прямого стосунку до теми «Драгоманов — літературний критик», але ускладнюють її розуміння. На моє переконання, найбільш об’єктивною з погляду історизму працею про значення діяльності М. Драгоманова для українського літературознавства є монографія О. Куцої, захищена 1997 року як докторська дисертація. До неї, власне, і відсилаю читачів, які самостійно захочуть розібратися в проблемі.

Щодо світоглядної еволюції І. Франкаі переосмислення ролі його студентської праці (А. 3), яка донедавна вважалася «маніфестом революційно-демократичної естетики і критики», то це питання ще складніше, бо для більшості літературознавців навіть середнього покоління воно незвичне. Та й досі немає достатньої джерельної бази для його об’єктивного, розважливого осягнення, бо навіть у зібранні творів І. Франка в 50-ти томах не подано тих його праць, в яких він полемізував безпосередньо з К. Марксомі Ф. Енгельсом. Вони зібрані у малодоступному мюнхенському виданні «Іван Франко про соціялізм і марксизм. Рецензії і статті 1897–1906 рр.» (1966) за редакцією Б. Кравцева. Хоча ці праці не стосуються періоду, який розглядається в даному розділі, але їх конче треба знати для розуміння однобічності погляду марксистів-літературознавців, які, знаючи доробок Франка, по суті фальсифікували історичну істину і вибудовували згадану «просту» схему ідеологічної «боротьби» в українській літературній критиці. Надто повчальна з огляду на це є давня монографія М. Комишанченка, яку ми рекомендуємо (Б.2) для ознайомлення. Звичайно, вона багата фактичним матеріялом про 70-ті роки ХIХ ст., про перебіг літературної дискусії 1873–78 рр., але відтворює тільки її зовнішні вияви, спотворюючи внутрішню сутність. Зрештою, і М. Комишанченко, і М. Бернштейнне згадували всіх факторів, які зумовлювали літературно-критичний рух того «гарячого» десятиліття — 1870–1880 років, — яке завершилось тим, що «пропагандист окремих ідей марксизму» І. Франко написав поезію «Не пора, не пора москалеві й ляхові служить... нам пора для України жить» (1881), що старанно аж до 1991 року замовчувалась.

Складність осмислення теми «Літературно-критичний рух 70-х років ХIХ ст.» полягає ще й в тому, що провідний діяч того часу — історик М. Драгоманов— не був ні власне літературним критиком, ні письменником, але справді найбільше прислужився до їх розвитку, ставши українським Герценим, другим (після П. Орлика) еміґрантом, який на міжнародній арені ставив українське питання, тормосив українців обабіч Збруча, пробуджував їх совість і національну свідомість, висміюючи... «національні святощі». Такий історичний парадокс! І його треба збагнути новому поколінню українців.

І, накінець, ще один істотний момент: 60–70-ті роки ХIХ ст. — час освоєння парламентаризму (в галицькому сеймі (у Львові) і віденському парламенті) українськими культурними діячами, серед яких був і поет Антін Могильницький, промови якого у Відні передруковували німецькі газети. Серед парламентарів були і літературні публіцисти, і літературознавці-професори О. Барвінський, Ю. Романчук, не кажучи вже про священиків і адвокатів.

Все згадане тут визначало мотиви і виміри літературно-критичного руху в окреслений період, а тому мусить бути взяте до уваги в осмисленні й переосмисленні як літературної критики тих часів, так і догм, схем, ілюзій літературознавців УРСР, які видавали праці в 30–80-х роках ХХ ст. Це також один з уроків історії української літературної критики (як думки, так і діяльності).

Г. Завдання і запитання для самоконтролю

1. Назвіть освітні заклади і громадські об’єднання українців, які активізували літературну критику 70-х років ХIХ століття.

2. Згадайте журнали, які виходили на західноукраїнських землях означеного періоду і справляли вплив на критику.

3. Відтворіть основні перипетії дискусії 1873–78 рр., охарактеризуйте її роль у розвитку літературо-естетичного критицизму.

4. Перелічіть основні праці М. Драгоманова, які стосуються проблем літературної критики в Україні.

5. У чому полягає особливість літературно-критичних виступів М. Драгоманова?

6. Яка роль Івана Біликав розвитку української літературної критики?

7. Охарактеризуйте зміст листів М. Драгомановадо редакції журналу «Друг».

8. Під впливом яких обставин і факторів формувався літературно-критичний дискурс І. Франка70-х років?

9. У чому полягає значення праці І. Франка«Література, її завдання і найважніші ціхи» для критики?

10. Окресліть історичний період позитивізму в суспільному житті Європи. Як філософія позитивізму впливала на літературу і літературознавство?

 




Дата добавления: 2015-09-12; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Початок літературно-критичної діяльності П. Куліша | Б. Підручники, монографії, довідники. | Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст | Роль журналу «Основа» в утвердженні і розробці теоретичних засад української літературної критики | Валуєвський циркуляр і зміна форм літературно-критичної діяльності українців. Західноукраїнська періодика і тяглість літературно-критичних традицій | Форми та особливості літературно-критичної діяльності П. Куліша в60-х роках | Значення спадщини Т. Шевченкадля утвердження і розвитку української літературної критики | Роль освітніх закладів і громадських об’єднань в активізації літературної критики | Галицька періодика і літературно-естетичні дискусії 1873–78 років, їх значення для критики | Роль М. Драгомановав розвитку літературної критики |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав