1 Встановлюють прилад над точкою геодезичного обґрунтування і приводять його в робоче положення;
2 Орієнтують лімб горизонтального круга на один із суміжних пунктів геодезичного обґрунтування:
- відкріплюють закріпний гвинт алідади горизонтального круга та встановлюють на горизонтальному крузі відлік 0°00';
- закріплюють закріпний гвинт алідади горизонтального круга і відкріплюють закріпний гвинт лімба;
- наводять зорову трубу на точку орієнтування та закріплюють закріпний гвинт лімба (для точного наведення користуються мікрометричним гвинтом лімба);
- вимірюють висоту приладу з точністю до 1 см (від верху закріпленої точки на місцевості, над якою встановлений теодоліт, до візирної осі труби теодоліта);
3 наводять зорову трубу на рейку, встановлену в рейковій точці (пікеті) та знімають відліки (лише при одному положенні круга – КП або КЛ):
- висота наведення на рейку (за середнім штрихом сітки ниток);
- за горизонтальним кругом;
- за вертикальним кругом;
- за верхнім і нижнім віддалемірними штрихами сітки ниток (в журнал записується лише обчислена віддалемірна віддаль D – див. (6.3) та (6.4) лабораторної роботи 6);
4 виконують дії зазначені в пункті 3 у всіх характерних точках місцевості, після чого переходять на наступну станцію, де повторюють роботи наведені в пунктах 1-4.
5.1 Послідовність обробки результатів вимірювань на станції:
1) обчислюють кут нахилу ν;
2) обчислюють горизонтальну проекцію віддалі d до рейкової точки;
3) обчислюють попередні перевищення h';
4) обчислюють кінцеві перевищення h та висоти рейкових точок H;
5) виконують побудову топографічного плану.
Вертикальні кути нахилу за лініями візування на рейкові точки обчислюють в залежності від місця нуля МО та відліків за вертикальним кругом. Оскільки вимірювання можна виконувати при крузі ліворуч або крузі праворуч, то відповідно маємо дві формули (для теодоліта 2Т30):
, (5.1)
або
, (5.2)
де КЛ і КП – відліки за вертикальним кругом.
5.2 Визначення віддалей. При тахеометричному зніманні віддалі визначаються за допомогою ниткового віддалеміра – двох штрихів нанесених на сітку ниток. Визначені таким чином віддалі називаються віддалемірними і позначаються D.
Горизонтальне прокладання d в тахеометрії обчислюється на основі віддалемірної віддалі D та кута нахилу ν за формулою:
. (5.3)
У формулі (5.3) з’являється додатковий косинус кута нахилу в порівнянні з формулою 
, яка використовується для обчислення горизонтального прокладання при урівнюванні теодолітного ходу.
Це пояснюється тим, що при вимірюванні похилих довжин ліній нитковим віддалеміром, з’являється додатковий кут за неперпендикулярність візирної осі до рейки, який рівний куту нахилу лінії. Тому у формулі приведення до горизонту ліній виміряних нитковим віддалеміром один косинус компенсує вертикальний кут нахилу лінії, а інший – не перпендикулярність візирної осі приладу до рейки.
5.3 Визначення висот точок. Спочатку необхідно обчислити попереднє перевищення h' за формулами:
– або з використанням горизонтального прокладання:
(5.4)
– або з використанням похилої віддалі визначеної нитковим віддалеміром:
(5.5)
Далі у кінцевому перевищенні h враховуються висота приладу і та висота наведення на рейку V:
. (5.6)
Після цього обчислюють висоти Ні рейкових точок за формулою:
, (5.7)
де Нст – висота станції;
hі – кінцеве перевищення між станцією та рейковою точкою.
5.4 Складання топографічного плану. Після завершення обчислень на всіх станціях складають топографічний план, де зображають ситуацію та рельєф місцевості.
Роботи по складанню плану виконують в такій послідовності:
1) на аркуші креслярського паперу необхідного розміру викреслюють координатну сітку зі сторонами квадратів 10 см і оцифровують її у відповідності із значеннями координат точок теодолітного ходу, згідно заданого масштабу плану;
2) за координатами наносять на план точки теодолітного ходу. При цьому необхідно користуватись вимірником і лінійкою поперечного масштабу. Для побудови точки необхідно за її координатами, знайти квадрат сітки, в якому вона повинна знаходитись, а потім від південно-західного кута квадрату сітки вздовж його сторін відкласти різниці координат точки і кута квадрату:
(5.8)
Аналогічно виконують побудову всіх інших точок теодолітного ходу. Кожну точку наколюють голкою діаметром 0,1 мм і позначають умовним знаком „точки планових знімальних мереж (тривалого закріплення)”. Ліворуч підписують номер, або назву точки, а праворуч – висоту точки до сотих долів метра. Правильність нанесення точок контролюють, порівнюючи віддалі між ними визначені на плані з відповідними горизонтальними прокладаннями;
3) за даними з журналу тахеометричного знімання наносять на план рейкові точки. Для побудови точок центр транспортира суміщають зі станцією, яку приймають за полюс, а 0° транспортира суміщають з вихідним напрямком орієнтування. За дугою геодезичного транспортира відкладають горизонтальні кути за годинниковою стрілкою. В отриманих напрямках від станції відкладають горизонтальні прокладання в масштабі плану, користуючись вимірником і лінійкою поперечного масштабу. З правого боку від точки у вигляді звичайного дробу підписують її номер і висоту (до 0,01 м), взяті з журналу тахеометричного знімання;
4) у відповідності з абрисами тахеометричного знімання на план наносять ситуацію, яку викреслюють згідно існуючих умовних знаків;
5) способом графічного інтерполювання викреслюють на плані горизонталі. Основні горизонталі повинні мати товщину 0,12-0,15 мм, а потовщені – 0.25-0,30 мм. Крім того всі потовщені горизонталі мають бути підписані (верх цифр повинен бути направлений в бік підвищення місцевості). На характерних вигинах горизонталей викреслюють бергштрихи – короткі штрихи, які показують напрямок схилу;
6) виконують редагування плану, яке полягає в видаленні зайвих підписів точок в місцях їх скупчення і там, де вони заважають ситуації. Ситуацію, рельєф та позарамкове оформлення плану викреслюють в туші згідно вимог умовних знаків.
5.5 Побудова горизонталей. Як нам вже відомо рельєф на топографічних планах і картах зображають у вигляді горизонталей, процес побудови яких називають інтерполяцією. Інтерполяція полягає в знаходженні, за напрямком між двома суміжними пікетами з відомими висотами, проекцій точок на площині з січенням між ними, яке дорівнює висоті перерізу рельєфу (рис. 5.2).
Існують різні способи інтерполяції. Розглянемо детальніше графічний спосіб. Він здебільшого виконується за допомогою палетки (рис.5.3).
Рисунок 5.2 - Визначення на площині точок, що задають розташування горизонталей
Рисунок 5.3 - Графічне інтерполювання за допомогою палетки
Палетка – лист прозорого паперу на якому проведені паралельні лінії з інтервалом 5-10 мм між ними. На кожній лінії палетки підписують значення висоти горизонталі, обов’язково кратне висоті перерізу рельєфу. Накладають палетку на лінію, за якою виконується інтерполювання, і задають їй такий поворот, щоб точки з відомими висотами розташовувались між паралельними лініями відповідно до значень своїх висот (на рис.5.3 – точки 1 і 2). Переколюють на план точки перетину ліній палетки з лінією інтерполювання та підписують олівцем їх висоти. Аналогічні операції виконують за іншими лініями. Точки з однаковими висотами з’єднують плавними кривими і отримують горизонталі.
Контрольні запитання:
1 Тахеометричне знімання. Послідовність роботи на станції.
2 Обробка журналу тахеометричного знімання.
3 Побудова топографічного плану ділянки місцевості за результатами тахеометричного знімання.
4 Побудова горизонталей графічним інтерполюванням.
Дата добавления: 2015-09-12; просмотров: 51 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |