При висвітленні цієї теми слід мати на увазі, що термін "доведення " вживається в широкому і вузькому значеннях. У вузькому розумінні доведення означає особливу, логічну форму обґрунтування істинності суджень - дію, в процесі якої істинність певного судження обґрунтовується за допомогою інших суджень, істинність яких доведена. У широкому розумінні доведення означає будь-яку форму обґрунтування істинності висловлювання.
Слід також показати, що термін "доказ " вживається у двох значеннях. По-перше, доказом позначають логічне доведення, по-друге, під доказом розуміють доказові факти. Слід показати, як визначається судовий доказ в юридичній літературі, що він не зводиться до логічного доведення. Судовий доказ здійснюється не тільки за законами логіки, він підлягає юридичним законам.
Потрібно показати, що доведення розподіляються на прямі і непрямі. Непрямі доведення бувають двох видів: апагогічні та розподільні.
При підготовці до третього питання потрібно усвідомити, що спростування - це дія, в процесі якої встановлюється хибність тези або неспроможність доведення в цілому. Потім слід охарактеризувати основні структурні елементи спростування: спростування тези, спростування аргументів, спростування демонстрації. Спростування тези можливе двома шляхами: 1) доведенням істинності антитези; 2) встановленням хибності наслідків, що випливають із тези. Щоб спростувати аргументи, треба, по-перше, з'ясувати їх суть. Спростування аргументів ще не дає підстави для спростування самої тези. Питання про істинність чи хибність тези після спростування аргументів залишається відкритим, тобто теза залишається недоведеною. Слід мати на увазі, що обов'язковою умовою успішного спростування є глибоке розуміння природи аргументації. Тільки глибоке знання досліджуваного предмета, розуміння взаємозв'язків і взаємодії різних логічних форм у процесі доведення і спростування, а також знання логічних правил забезпечують правильне доведення і спростування.
Підготовку до третього питання можна розпочати зі з'ясування того, що доведення і спростування мають форму умовиводу або системи умовиводів, і дотримання правил умовиводів є їх обов'язковою умовою. Але, крім цих, існують спеціальні правила доведення і спростування, що є своєрідною конкретизацією законів мислення стосовно цих логічних дій. Правила доведення і спростування і можливі помилки при їх порушенні поділяють на три групи: а) правила і можливі помилки стосовно тези; б) правила і помилки щодо аргументів; в) правила і помилки щодо демонстрації. Розглядаючи правила і помилки щодо тези, потрібно показати, що помилка "підміна тези" має такі різновиди, як аргумент до людини, аргумент до публіки, хто дуже багато доводить, той нічого не доводить. Теза повинна бути судженням чітким і визначеним, зберігати свою чіткість і визначеність протягом усього процесу доведення (спростування). Щодо аргументів, то вони повинні бути судженнями істинними, судженнями, істинність яких встановлена незалежно від тези.
У третьому питанні також потрібно показати, що помилки в доведенні виникають або внаслідок низької логічної культури (порушення правил і законів логіки), або внаслідок свідомого і навмисного порушення логічних правил. Залежно від цього помилки, допущені в мисленні, поділяють на паралогізми і софізми. Слід розкрити зміст даних понять з наведенням прикладів. Для прикладу можна використати такі софізми, як "Рогатий", "Софізм Еватла". При визначенні поняття "парадокс" потрібно зазначити, що дане поняття вживають у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні це будь-яке формально правильне міркування, яке поєднує в собі ряд положень і насправді веде до висновку, що суперечить даним досвіду і загальновизнаним положенням. У вузькому розумінні парадокс - це висловлювання, яке водночас стверджує і заперечує одне й те саме. Для прикладу можна проаналізувати такі парадокси, як "Брехун", "Парадокс Рассела". Після цього можна показати, що поняття "парадокс" пов'язане з поняттям "антиномії". Антиномії як і парадокси є висловлюваннями з уявною логічною правильністю й істинною основою, що призводять до суперечливих висновків. Відомо, що антиномії були об'єктом вивчення у філософії представника німецької класичної філософії І. Канта. Одна з його антиномій: "Світ має початок у часі і обмежений у просторі", "Світ не має початку у часі і обмежений у просторі". Кант доводить як істинність тези, так і істинність антитези.
Контрольні питання до теми заняття.
1. Безпосередній спосіб доведення.
2. Опосередкований спосіб доведення.
3. Визначення доведення.
4. Поняття доведення в широкому розумінні.
5. Поняття доведення у вузькому розумінні.
6. Судовий доказ.
7. Засоби доказу в карному процесі.
8. Теза доказу.
9. Аргументи.
10. Як визначається поняття "спростування"?
11. Що називають спростуванням тези?
12. Що характерне для спростування шляхом обґрунтування істинності антитези?
13. Що є зведенням до абсурду у спростуванні?
14. Що характерне для спростування аргументів?
15. У чому полягає специфіка спростування демонстрації?
16. Чи має право пропонент повторно оголосити свою тезу?
17. Чи має підстави опонент після спростування аргументів пропонента оголосити його тезу хибною?
Тема 7. ГІПОТЕЗА.
1. Гіпотеза як форма мислення.
2. Види гіпотез за характером змісту.
3. Метод верифікації.
Дата добавления: 2015-09-12; просмотров: 16 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |