Існування й розвиток вотчинного й помісного господарств неможливо без використання економічно залежних верств населення. Щодо цього положення населення в Київській Русі як й у Західній Європі, ділилося на вільне і мимовільне (невільне).
До економічно залежних верств населення в Київській Русі належали: рядовичі, закупи й холопи. Рядовичі - люди, які служили феодалам по ряду (договору). Вони були підлеглі тіунам і ратайним старостам й управляли окремими видами виробництва. Положення закупів визначалося залежністю від феодала, зв'язаної лише з необхідністю повернення йому того або іншого виду позики.
Холопи, або челядь - це люди, які повністю залежали від феодала, тобто раби. «Російська правда» (статті 110 - 121 Троїцького списку) докладно викладає питання рабства. Рабство могло бути тимчасовим (наприклад, для військовополонених, які викуповувалися за певну суму грошей), повним («обєльним», тобто вічним), неповним, заснованим на договорі купівлі-продажу. Умови, при яких вільна людина ставала рабом, були такі: 1) якщо вільний чоловік добровільно продає себе за певну плату; 2) якщо він женитися на «робі» (мимовільній жінці) без попереднього договору із власником «роби» про збереження для себе особистої волі; 3) якщо йде на службу тіуном або ключником, не домовившись про умови й не здійснивши вимоги, що гарантують особисту волю.
Окремі статті «Російської Правди» передбачали також можливість перетворення боржника в раба за умови невиплати їм свого боргу. Тут же визначалася відповідальність за надання допомоги втікаючому холопові й винагорода за пійманого втікача. Власник відповідав за гроші, узяті його холопом у кого: в борг обманом або в кредит, якщо холопові було дозволено торгувати; він також мав право на товар «товар», добутий його швидким холопом. Незважаючи на те, що рабство (холопство) у Київській Русі як й в інших країнах, не одержало суспільного осуду, її економічна політика й законодавство прагнули обмежити, не допустити росту кількості рабів. Причиною цього був розвиток ринкових відносин, усвідомлення більш високої продуктивності праці вільних людей у порівнянні з рабською працею. Крім того, після прийняття християнства церковні діячі активно боролися за скасування рабовласництва, загрожуючи власникам рабів покаранням на тім світі за їх «лють на рабів»
Найбільш значним по чисельності верствою населення Київської держави було селянство, що в історичних джерелах називається «смерди». Вивчення суспільного устрою в Київській Русі, у тому числі й керування, нерозривно пов'язане з питаннями стану й ролі в ньому смердів.
Дослідники відзначають насамперед те, що назва «смерди» має широке й вузьке значення. У широкому розумінні - це представники всіх верств населення, за винятком князя. У вузькому - селяни або, точніше, вільні хлібороби, які працювали на своїй землі, своїми засобами виробництва й тягловою силою. «Російська Правда» розглядає смердів як повноправних юридичних осіб, за яких зберігалася недоторканість особи й майна, передача спадщини й т.д. Отже, з погляду організації керування господарством можна говорити про два рівні: нижчому - керуванні смердами власним господарством і вищому - князівському керуванні, якому підкорялися всі верстви населення, у тому числі й смерди.
Ці рівні відповідали існуючим, формам землеволодіння й зміна їх впливало на керування. Так, розвиток більших форм землеволодіння - князівського, боярського й церковного - почалося з XI ст. і було пов'язано як з економічними, так і політичними причинами. Серед економічних - необхідність збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів для задоволення потреб сільського й зростаючого міського населення, державних потреб (зміст дружини), зовнішньої торгівлі. До політичних причин ставляться все більший тиск кочівників на степові райони, князівські міжусобиці й пов'язані з ними економічні наслідки: руйнування господарств, переселення селян у більш безпечні місця, зменшення дрібних і властиво ріст великих форм землеволодіння, перетворення частини вільних хліборобів у найману робочу силу й т.д. все це, природно, вело до ускладнення керування виробництвом на мікрорівні, підсилювало увагу до державного керування, спрямованій на зміцнення великого й світського, і церковного (монастирського) господарства.
Оборотна увага також на те, що в Київській державі існувало більше ста міст, які розвивалися, незважаючи на часті руйнування, викликані війнами й міжусобицями. Досить розвиненим був поділ праці, що виражалося насамперед у відділенні ремесла й торгівлі від сільського господарства, диференціації міського населення. Відповідно розвивалося й керування не тільки сільськогосподарським, але й ремісничим виробництвом, а також торгівлею.
Мова, звичайно йде не про спеціальну теоретичну розробку питань керування. У кожній сфері громадського життя й виробництва, на кожному їхньому рівні виникали апробовані практикою відповідні поняття, подання, пропонувалися поради, як побудувати взаємини керівника й підлеглих. Вони передавалися як по горизонталі, так і від покоління до покоління, фіксувалися в різних писаннях. Прикладом може бути «Повчання» Володимира Мономаха (1053 - 1125), у якому фактично намальована ідеальна картина необхідного для країни керування підданими. Автор призиває своїх «дітей» до працьовитості, відповідальності, контролю над станом справ, самостійності, вивченню того, чого не знаєш. Дружину свою князь призивав до гарного обігу з населенням країни. Особлива увага згідно «повчання» повинна приділятися «гостям», оскільки вони понесуть по миру гарну або погану поголоску про країну.
«Повчання» містить також поради широкого соціального значення - «не забувати злиденних, сиріт і вдів, не дозволяти сильним погубити людини». В іншому документі Володимира Мономаха, відомому 1113 р., проглядається зв'язок обмежень свавілля пана стосовно закупа з обмеженнями лихварства (посилення рівня відсотка). У всьому цьому видні спроби державної (князівської) влади регулювати відносини між закупами і їхніми хазяями, а також лихварями і їхніми боржниками. Як бачимо, князі періоду Київської Русі висували й обґрунтовували певні правила керування господарством, спрямовані на зміцнення пануючої в країні системи.
Дата добавления: 2015-09-12; просмотров: 80 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |