Результати інтелектуальної діяльності охороняються у зв'язку з існуванням їхньої ринкової цінності; їх залученням до ринкового обігу, що потребує специфікації відповідних прав власності. Поза системою ринкових відносин така охорона є неможливою і недоцільною.
За сучасних умов охорона та захист прав інтелектуальної власності є найважливішою інституцією регулювання відносин у цій сфері.
Світовий досвід переконує, що е фективний механізм охорони прав інтелектуальної власності: є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу; сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни; стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі; перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні.
Необхідність охорони та захисту прав інтелектуальної власності зумовлена такими потребами: забезпечення інтересів творців шляхом надання їм обмежених у часі прав щодо контролю над використанням власних творів; стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства; активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя; створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій; поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем; захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці.
І. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу
II. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Цивільний кодекс України. Книга четверта.
Право інтелектуальної власності.
Ст. 432
Важливо зазначити, що на відміну від традиційних економічних благ, результати інтелектуальної праці не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі одного лише володіння ними. Після того як інтелектуальні продукти, не забезпечені спеціальною правовою охороною з боку держави, стають відомими суспільству, творці не в змозі здійснювати контроль за їх використанням. Суттєвим є також те, що за високої вартості та значних ризиків, які несуть розробники інтелектуальних продуктів, вартість тиражування та підробки цих продуктів є порівняно низькою. Відтак формування інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності є важливою закономірністю розвитку інформаційного суспільства.
Необхідно розрізняти: охорону прав інтелектуальної власності — встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з приводу створення і використання об'єктів інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності — сукупність заходів, спрямованих на визнання та відновлення прав інтелектуальної власності у випадку їх порушення.
Найважливішим механізмом захисту інтелектуальної власності за сучасних умов є патентна система, покликана забезпечити баланс інтересів суспільства і творців таких об'єктів промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.
В основі цієї системи лежить патентне право — сукупність правових норм, що регламентують систему охорони об'єктів промислової власності шляхом видачі патентів.
За своєю природою патентне право є виключним правом, що належить до науково-технічної сфери творчої інтелектуальної діяльності. Його носій може сам використовувати об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються, давати дозвіл на використання цих об'єктів певним особам і водночас забороняти усім іншим суб'єктам господарювання використовувати цей об'єкт без дозволу патентовласника. Патентне право характеризується:
— територіальним принципом охорони, згідно з яким патент видається відповідно до національного законодавства і всі пов'язані з ним права географічно обмежені кордонами країни чи регіону;
— видачею патентними органами відповідно до передбаченої законом процедури спеціального охоронного документа (патенту, свідоцтва), який діє протягом певного терміну, по закінченні якого об'єкт інтелектуальної власності переходить у суспільну власність.
Статистика засвідчує тенденцію до постійного зростання кількості патентних заявок у різних країнах. Відтак патентний захист перетворюється на стратегічну мету як окремих компаній, так і держави в цілому. На сьогодні лідерами у сфері патентування є США, Західна Європа, Японія. Наприклад, на Японію та Німеччину нині припадає більше 60 % виданих у світі патентів. Водночас значення патентного захисту є різним для різних галузей промисловості. Так, патентний захист відіграє надзвичайно важливу роль у фармацевтичній галузі, однак в електронній промисловості, де життєвий цикл продукції є відносно коротким, більш поширеним є засекречення інформації.
Американські фахівці зазначають, що в США провідні компанії намагаються отримати патенти з метою: блокування конкуренції; отримання роялті; зміцнення свого становища лідерів; здійснення перехресного ліцензування; активного просування своїх товарів на ринок.
Патент — це державний охоронний документ на нове технічне рішення у певній галузі, що засвідчує його першість (пріоритет) та авторство і встановлює виключні права патентовласника, дійсні на території держави, де був виданий цей охоронний документ, протягом законодавчо встановленого терміну.
Шляхом надання власнику юридичного захисту на певний термін патенти формують специфічні правила ринкового обігу відповідних об'єктів інтелектуальної власності. Патентна система захисту прав інтелектуальної власності: стимулює індивідів до заняття творчою розумовою діяльністю; створює можливості для широкого використання нових винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо; є своєрідним механізмом недопущення несанкціонованого використання об'єктів інтелектуальної власності.
Згідно з визначенням Всесвітньої організації інтелектуальної власності "Патент є виключним правом, наданим на винахід, який може бути продуктом чи способом, які дозволяють зробити будь-що по-новому або пропонують нове технічне рішення задачі....Патент надає тому, хто ним володіє охорону на винахід. Охорона надається на обмежений термін, який, як правило, становить 20 років".
Перше у світі патентне свідоцтво було створено у Венеціанській республіці (Патентний кодекс 1474 р.). Першим справжнім патентом у США вважається патент, виданий у 1646 р. англійцю Дж. Дженклу, який надавав йому право на створення металургійного виробництва на 14 років. Закон 1836р. затвердив Американську патентну систему практично в тому ж вигляді, в якому вона існує нині.
За сучасних умов щорічно у світі реєструється майже 800 тис. заявок на винаходи і видається приблизно 400 тис. охоронних документів (патентів, авторських свідоцтв, свідоцтв про корисність тощо). Особливо інтенсивним є процес патентування в Японії, США і Європі. Якщо Японії для того, щоб зареєструвати перший мільйон патентів знадобилося 95 років, то для реєстрації другого мільйону — лише 15 років.
Вирішальними умовами патентоспроможності корисних моделей є новизна, промислова придатність та наявність у зовнішньому вигляді виробу художньо-естетичних рис. При цьому правовій охороні підлягають саме художньо-естетичні риси виробу, тоді як його функціональні особливості можуть вільно копіюватись будь-якими особами.
До 1 січня 2004 р. в Україні видавалось чотири види охоронних документів на винахід (патент на винахід, патент на секретний винахід; деклараційний патент та деклараційний патентна секретний винахід), а також два види охоронних документів на корисні моделі (деклараційний патентна корисні моделі та деклараційний патентна секретну корисну модель), які засвідчували пріоритетність, авторство та право власності на винахід чи корисну модель. Відповідно до нового Цивільного кодексу України з 1 січня 2004 р. заявки на деклараційні патенти не приймаються. Термін дії патенту на винахід становить 20 років, на корисну модель — 10, на промисловий зразок — 15 років від дати подачі заявки до Укрпатенту в установленому законом порядку. Водночас до 1 січня 2011 р. в Україні будуть діяти деклараційні патенти на винаходи, а до 1 січня 2015 р. — деклараційні патенти на корисні моделі, заявки на які були подані до набуття чинності новим Цивільним кодексом України.
Скугарєва Ю.С.
Проблеми захисту інтелектуальної власності в Україні та шляхи їх подолання
Найпершим зазначимо аспект, що стосується захисту авторського права та виплат винагороди за використання відповідних об’єктів. За даними Рахункової палати України, в державі щороку збирається лише близько 30 млн. гривень винагороди, що за оцінками експертів складає 3% від потенційної суми надходжень. Це пояснюється тим, що в Україні за використання авторського права збори сплачують лише 7% користувачів.
Мають місце порушення у діяльності організацій колективного управління, що уповноважені охороняти авторські і суміжні права.
Телерадіокомпанії та кабельні оператори, наприклад, відмовляються визнавати механізм колективного управління правами та виплачувати винагороду за використання об'єктів авторського права і суміжних прав, оскільки різні органи колективного управління, яких в Державному департаменті інтелектуальної власності зареєстровано 14, збирають винагороди для одних і тих же первинних суб'єктів авторського права і суміжних прав.
Така статистика дає підстави констатувати, що на сьогоднішній день в Україні не створено ефективної системи збору та виплати винагороди авторам, виконавцям, виробникам фонограм.
Ще одним нонсенсом є те, що в Україні інтелектуальна власність практично не враховується ні в собівартості продукції, ні в балансовій вартості підприємств та становить менше одного відсотку їх вартості, в той час як в країнах Європейського Союзу нематеріальні активи становлять сьогодні від 50 до 85 відсотків вартості майна підприємств. Наслідком цього є те, що Україна загалом втратила 800 млрд.дол. при приватизації в зв’язку з тим, що не були враховані нематеріальні активи – об’єкти інтелектуальної власності. Разом з тим, Україна витрачає до 200 млн дол. на розробку програмного забезпечення..
Особливої гостроти в Україні набуває тема комп'ютерного піратства. Сьогодні в тіньовому сегменті ринку програмного забезпечення та комп'ютерних ігор працюють від 20 до 35 тис. спеціалістів. Рівень використання неліцензійного програмного забезпечення в Україні у 2007 році становив 84%, що є одним із найвищих в Європі, а втрати національної економіки від комп'ютерного піратства склали більше ніж 400 млн. доларів США на рік. Зниження комп'ютерного піратства протягом наступних чотирьох років на 10 % дало б можливість додатково створити 3 тис. робочих місць, збільшити оборот українського ІТ сектора на 941 млн. доларів, а суму податкових надходжень на 69 млн. доларів США!
Актуальною для всього світу, а особливо для України є проблема плагіату. Але якщо в зарубіжних країнах авторські права активно і успішно захищаються в судових органах, то в Україні професійна підготовка суддів, які розглядають справи щодо захисту інтелектуальної власності, є недостатньою. Загалом варто підсумувати, що невирішені численні проблеми в галузі охорони інтелектуальної власності є одним з найголовніших чинників, які призводять до зниження чисельності винахідників, авторів промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій.
Для подолання проблем, які виникають у сфері захисту інтелектуальної власності необхідності визначити систему охорони і захисту інтелектуальної власності як один з найважливіших пріоритетів діяльності уряду.
Нагальним питанням постає дотримання втсановлених правових норм в галузі охорони та захисту інтелектуальної власності, підготовка кваліфікованих працівників, до компетенції яких належить вирішення спірних питань у зазначеній сфері.
Для удосконалення системи запобігання, виявлення та припинення несанкціонованого використання прав на об'єкти інтелектуальної власності необхідно проводити активну роз'яснювальну роботу, зокрема соціальну рекламу, тематичні радіо- та телепередачі; підготовку та розповсюдження популярних видань, направлених на зміну стереотипів, що панують у суспільстві, щодо порушення прав інтелектуальної власності.
__________
Програма розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності України на 2010–2014 рр. передбачає створення умов для покращання інвестиційного клімату України та підтримки підприємництва; підвищення рівня свідомості та правової культури українського суспільства у сфері інтелектуальної власності; створення умов для реалізації конституційних прав громадян на доступність освіти у сфері інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності. Тому саме розробка фундаментальних принципів системи інтелектуальної власності є одним із нагальних завдань вітчизняної правової науки. При цьому слід враховувати те, що дослідження проблем правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності має здійснюватися із урахуванням трьох фундаментальних принципів: дуалізму інтелектуальної власності; вичерпання права на розповсюдження об’єктів; обмеження права інтелектуальної власності.
А пріоритетні завдання розвитку України ґрунтуються на положеннях Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» та Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір», а також Концепції Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 березня 2011 р. № 219-р. та інших державних програмних документах.
Відповідно до цивільного законодавства України, починаючи з моменту прийняття ЦКУ, який предмето цивільно-правового регулювання визнав ті з майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, основним критерієм встановлення галузевої належності відносин визнав не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільного права як права приватного характерними є: визнання пріоритетності інтересів приватної особи; юридична рівність учасників відносин; ініціативність сторін при встановленні правовідносин; вільний розсуд при виборі варіантів поведінки, прямо не заборонених законодавством; позовний порядок захисту інтересів суб’єктів у суді. А при вирішенні проблем правового забезпечення сфери інтелектуальної власності координується багато факторів та інтересів часто протилежних. Однак, первинними є інтереси авторів, творців об’єктів інтелектуальної діяльності людини. Перш за все, це інтереси підприємців, що використовують результати інтелектуальної діяльності з метою отримання прибутків. По-друге, це інтереси держави, яка в зазначених відносинах, з одного боку, виступає як гарант закону, а з іншого – як безпосередній їх учасник. Особливість законодавства у сфері інтелектуальної власності полягає в тому, що воно повинно відповідати міжнародним договорам, базуватися на дворівневому підході в регулюванні відносин у сфері інтелектуальної діяльності, свобода здійснення якої гарантується Конституцією України. Книга четверта ЦКУ «Право інтелектуальної власності» присвячена регулюванню договірних відносин у сфері інтелектуальної власності, однак зазначені відносини у цій сфері частково підпадають під регулювання також і норм Господарського, Кримінального, Митного, Бюджетного, Податкового кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, процесуальних кодексів, Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Спеціальне законодавство складає понад 10 законів. Так, у сфері авторських прав це Закон України «Про авторське право і суміжні права» у редакції Закону № 2627-III від 11 липня 2001 р. (зі змінами), у сфері промислової власності Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р.№ 3687-ХІІ (зі змінами), «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ (зі змінами), «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. № 752-ХІV (зі змінами),«Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3689-XII (зі змінами) тощо.
Процедури визначені на рівні підзаконних нормативно-правових актів (яких існує понад 100), виданих Кабінетом Міністрів України та профільним міністерством. Законодавство у сфері інтелектуальної власності має комплексний характер, так як регулюючи режим того чи іншого об’єкта інтелектуальної власності, воно не рідко включає положення цивільного, фінансового, адміністративного, конституційного, процесуального законодавства тощо. А право інтелектуальної власності загалом і кожен із його об’єктів зокрема мають певний зв’язок з іншими галузями права, здійснюють один на одного певний взаємний вплив.
Питання правотворення у сфері оптимізації інтелектуального розвитку країни, удосконалення управління системою інтелектуальної власності потребує постійної уваги з боку держави. У контексті зазначеного вище вбачається доцільним розглянути основні базові або пріоритетні напрями правотворення у сфері інтелектуальної власності країни.
Перший напрям – це необхідність удосконалення нормативно-правової бази інтелектуальної власності та удосконалення механізмів захисту прав у цій сфері. Потреба правотворення у даному напрямі пов’язана з необхідністю реформування управління інтелектуальною власністю, викликана необхідністю адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу. У цьому контексті законодавство з питань інтелектуальної власності необхідно привести у відповідність до Цивільного кодексу України, у тому числі й у відповідність з усталеними міжнародними нормами у сфері інтелектуальної власності. Потребує приведення у відповідність актів національного законодавства між собою та із загальним законодавством України й забезпечення лібералізації, спрощення, прискорення, максимальної зручності для заявників процедур набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності. Також необхідне законодавче посилення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, вдосконалення правового регулювання економічних аспектів права інтелектуальної власності, в тому числі системи сплати зборів і мита за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, вдосконалення правового регулювання механізмів економічного стимулювання творчості тощо.
Другий напрям – це удосконалення процедур захисту прав авторів та володільців виключних прав інтелектуальної власності. Правотворення в цьому напрямі потребує забезпечення ефективного державного контролю та координації дій правоохоронних і контролюючих органів щодо боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності. Європейський досвід та удосконалення судової реформи потребує створення спеціалізованого патентного суду для розгляду справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, а також запровадженню альтернативних способів вирішення спорів, розробки єдиної методики проведення судових експертиз у справах щодо визнання недійсними охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності, розробки методики визначення збитків у справах про порушення прав інтелектуальної власності.
Третій напрям – це правотворення в галузі охорони та захисту авторського права й суміжних прав. Необхідно удосконалення чинного законодавства у сфері авторського права й суміжних прав у частині сприяння легальному бізнесу з метою детінізації цього ринку послуг; легалізації програмного забезпечення, яке використовується в органах виконавчої влади та запровадження відкритого доступу до Державних реєстрів зареєстрованих об’єктів авторського права через мережу Інтернет.
Четвертий напрям – це кадрові проблеми. Сьогодні надзвичайно важливою залишається необхідність підготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності та поширення знань, рівня культури й освіти у зазначеній сфері. Специфіка правотворення у сфері інтелектуальної власності повинна спиратися на сформовану правову культуру всіх верств населення. Важлива роль належить в цій площині й сучасним телекомунікаційним засобам, які могли б забезпечити публічні інформаційні акції по роз’ясненню негативних наслідків неправомірного використання об’єктів права інтелектуальної власності. Особливої уваги потребують заходи щодо підготовки наукових кадрів у сфері інтелектуальної власності, запровадження різних форм і методів перепідготовки й підвищення кваліфікації різних соціальних категорій – патентних повірених, керівників підприємств, установ та організацій, працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, які в силу службових обов’язків причетні до сфери управління інтелектуальною власністю. Це і пропаганда знань у сфері інтелектуальної власності з метою охоплення навчанням різних категорій населення, насамперед шкільної молоді й удосконалення нормативно-правової бази діяльності патентних повірених, підвищення кваліфікації суддів, які розглядають справи з питань інтелектуальної власності тощо.
П’ятий напрям – це здійснення міжнародної політики з метою підвищення міжнародного іміджу нашої держави та її впливу на міжнародні процеси у сфері інтелектуальної власності. Правотворення в цій сфері матиме сенс в обстоюванні національних інтересів у рамках участі в керівних органах Всесвітньої організації інтелектуальної власності, участі в міжнародних проектах, спрямованих на розвиток малих і середніх підприємств у сфері інтелектуальної власності. Надзвичайно важливим повинен стати і аналіз реалізації національного законодавства у сфері інтелектуальної власності з урахуванням міжнародного досвіду. Це дозволить нашій країні визначитися в доцільності приєднання до них, а також обстоювати національні інтереси щодо взаємного захисту географічних зазначень при створенні зони вільної торгівлі з урахуванням потреб вітчизняних виробників та представників бізнесу.
Резюмуючи викладене вище, можна зробити наступні висновки щодо оптимізації правотворення у сфері інтелектуальної власності. Нарівні з наведеними п’ятьома напрямами розробки, удосконалення та прийняття відповідного законодавства слід підкреслити, що потребують свого дослідження і чіткого правового врегулювання проблеми співвідношення загальновідомих торговельних марок і доменних імен різних рівнів, географічних зазначень, знаків колишнього СРСР, необхідне внесення загальновідомих марок до спеціального переліку загальновідомих торговельних марок на національному, регіональному і міжнародному рівнях і передбачити видачу національного та міжнародного свідоцтва на загальновідому торговельну марку. Окремо слід зауважити, що Цивільний кодекс України не містить в собі визначення поняття винаходу. На нашу думку, саме в Цивільному кодексі України, який визначає основи цивільного законодавства країни та основи права інтелектуальної власності на винаходи, має міститися таке визначення. Незважаючи на те, що в Україні існує система охорони прав інтелектуальної власності, яка відповідає міжнародним стандартам, необхідно вирішувати на законодавчому рівні питання наближення до законодав-ства Євросоюзу в сфері охорони промислової власності, а саме у сфері: попередження порушень прав винахідників непрямого використання винаходів, ліцензування, перехресного ліцензування, запровадження податкових пільг не тільки для винахідників, а й для підприємців, що будуть використовувати винахід.
Удосконалення правотворення у сфері інтелектуальної власності повинно відбуватися комплексно й послідовно, спираючись на відповідну спеціальну національну програму, яка підпорядкована не швидкоплинним інтересам тих або інших політичних та комерційних сил, а інтересам усього суспільства.
Оптимізація правотворення у сфері інтелектуальної власності в Україні ефективно сприятиме розвитку наукового та інтелектуального потенціалу української нації, здійсненню економічного прориву в умовах світової економічної кризи, виходу до сфери виробництва високих інноваційних технологій та увійти до числа економічно розвинутих держав. Удосконалення законодавства в сфері інтелектуальної власності, усунення певних прогалин у праві сприятиме запобіганню правопорушенням в цілому, зміцнить економічну сферу впливу при міжнародному співробітництві, надасть можливість нашій країні впевненіше розвиватись у сфері інноваційної діяльності. На нашу думку, зазначені вище чинники сприятимуть посиленню не лише правової охорони інтелектуальної власності, розвитку ринкових відносин, а й, значною мірою, процвітанню нашої країни.
Дата добавления: 2015-09-12; просмотров: 71 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |