Професійно-педагогічна комунікація є основною формою педагогічного процесу, продуктивність якого обумовлюється цілями й цінностями спілкування, прийнятими всіма його суб'єктами за норму індивідуальної поведінки. Розгортається вона у процесі спільної комунікативної діяльності людей (суб'єкт-суб'єктної взаємодії), опосередкованої взаємообміном інформацією, за якої кожен з його учасників засвоює загальнолюдський досвід, суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання і способи комунікативної діяльності, виявляє, розкриває і розвиває власні психічні якості, формується як особистість і як суб'єкт комунікації. У цьому сенсі комунікація, комунікативна діяльність є важливими чинниками психічного розвитку людини.
Професійно-педагогічна комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — система безпосередніх чи опосередкованих зв'язків, взаємодій педагога, що реалізуються за допомогою вербальних і невербальних засобів, засобів комп'ютерної комунікації з метою взаємообміну інформацією, моделювання й управління процесом комунікації, регулювання педагогічних відносин.
Суб'єкт професійно-педагогічної комунікації є носієм активного, діяльного, творчого начала, комунікативно освіченою особистістю, здатною свідомо планувати й організовувати власну комунікативну діяльність, впливати на партнера, сприймати, аналізувати, оцінювати інформаційний, емоційний та інтелектуальний зміст його висловлювань, психофізіологічні й енергетичні стани, має розвинений емоційний інтелект, володіє комунікативними уміннями, навичками, досвідом.
Провідним суб'єктом професійно-педагогічної комунікації є учитель, професійна, в т. ч. комунікативна, діяльність якого має бути спрямована на виконання соціального замовлення — формування гармонійно розвиненої особистості. Будучи учасником будь-якого акту комунікації, він повинен дбати про навчання, виховання, розвиток особистості. Комунікативною метою учителя є не лише досягнення взаєморозуміння у спілкуванні, а й ініціювання всебічного, гармонійного розвитку інших. Цього він може досягти, усвідомлюючи унікальність і неповторність людини як індивідуальності, враховуючи динамічність змін, що відбуваються з нею, розуміючи складність і неоднозначність процесу розвитку, вміючи бачити віддалені перспективи взаємодії, вселяючи тим, із ким спілкується, впевненість в успішному оволодінні знаннями, правильному особистісному зростанні. Вчитель має усвідомлювати, що головна відповідальність за успіх комунікації покладена саме на нього як фахівця, який може і повинен знайти вихід із будь-якої комунікативної ситуації.
Суб'єктом комунікації є і соціальна група, яка, взаємодіючи із суб'єктами зовнішнього середовища, впливає на поведінку і спілкування кожного причетного до неї індивіда.
Об'єкт професійно-педагогічної комунікації становить спільна діяльність суб'єктів комунікації, результатом якої є поглиблення їх інформованості, підвищення якості комунікативної діяльності, розвиток комунікативних умінь, збагачення комунікативного досвіду.
Професійно-педагогічна комунікація реалізується як система найрізноманітніших безпосередніх та опосередкованих зв'язків суб'єктів комунікації. Особливістю безпосередніх зв'язків суб'єктів комунікації є їх прямі контакти (з єдиними часовими, просторовими характеристиками): “учитель — учень”, “учитель — група учнів”, “учитель — колектив учнів”, “учитель — учитель”, “учитель — група вчителів”, “учитель — колектив учителів”, “учитель — представник адміністрації”, “учитель — соціальний педагог (психолог, батьки учня, представники громадськості, суб'єкти управління освітою, випадкові суб'єкти)” та ін. Нерідко безпосередні зв'язки суб'єктів комунікації постають як комбінація кількох їх типів. Наприклад, учитель може розв'язувати певні комунікативні проблеми, пов'язані з організацією навчально-виховного процесу, як з колегами, так і з учнями (рис. 1).
Рис. 1. Безпосередні зв'язки суб'єктів комунікації
Опосередковані зв'язки передбачають участь посередника як передавача інформації. Вони роз'єднані в часі й віддалені у просторі: комп'ютер (“учитель — комп'ютер — учитель”, “учитель — комп'ютер — учень”, “учитель — комп'ютер” та ін.), листування, телефонні розмови суб'єктів як передавачів інформації та ін. Наявність посередника між суб'єктами комунікації впливає на зміст і призначення інформаційних потоків (рис. 2).
Рис. 2. Зв'язок між суб'єктами комунікації за наявності посередника
Важливим компонентом професійно-педагогічної, як і будь-якої іншої, комунікації є інформаційний потік — рух у певному середовищі даних (інформації), структурованих на підставі змістово-цільового взаємозв'язку та впорядкованості, спрямованих від джерела до суб'єкта-користувача.
Прикладом опосередкованої професійно-педагогічної комунікації є дистанційне навчання, що передбачає комунікацію між викладачем і студентами (система “людина — комп'ютер — людина”) за допомогою спеціальних технічних засобів (компакт-диски, комп'ютерні мережі, аудіо-графічна форма, відеоконференції та ін.).
Педагогічний процес ставить перед пересічним педагогом вимогу — він, педагог, повинен володіти арсеналом засобів для донесення студентам свого досвіду. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Крім слів, голосу, інтонації, в розпорядженні педагога є ще жест, рух, ритміка тощо. Але найперше і найвагоміше -очі! Насамперед вони допомагають приковувати до себе увагу.
Психологія педагогічної майстерності виділяє кілька методів завоювання уваги аудиторії, одні з них — пасивний і агресивний.
Пасивний метод полягає в тому, щоб фокусувати увагу аудиторії на своїй особистості. Послідовним, логічно струнким роздумом, поміркованою почуттєвістю збирається увага аудиторії в єдину педагогічну дію.
Агресивний метод протилежний пасивному. Цим шляхом ідуть сильні, розумні, експресивні педагоги. їх почуття і воля звільняються через інтелект могутнім плином і миттєво привертають до себе увагу аудиторії. З тренованою переконаністю такий педагог неначе гіпнотизує слухачів. Хоч у цілому гіпнотизування й короткочасне, однак різними засобами його можна підтримувати стільки, скільки потрібно для розв´язання педагогічної задачі. Інколи для цього використовуються темпорит-ми і своєрідна педагогічна монотонність. За допомогою яких педагог ніби "врубується" у свідомість слухачів, присипляючи, а потім напружуючи її. доводячи себе і слухачів до кульмінації почуттєвих переживань. Ця кульмінація і сприяє формуванню установок і переконань особистості, їх вияви зумовлюються тренованістю педагога, рівнем його психотехніки.
Зрозуміло, що кожний педагог виробляє свої індивідуальні засоби, користуючись якими він гранично наближається до одухотвореності і досягає найвищого ступеня.
Педагогічна дія у навчально-виховному процесі вигідно відрізняється від такої ж дії в театрі наявністю постійного колективу. Тому педагогові, справляючи вплив на особистість, важливо використовувати психологічну силу колективу, пам´ятати про постійний рух колективу, "закон поступу" його, безперервний розвиток.
Один з принципів організації і виховання в колективі -"принцип паралельної педагогічної дії". "Виховуючи окрему особистість, ми повинні дбати про виховання всього колективу. Практично ці два завдання вирішуватимуться лише спільно і лише в одному загальному цілепокладанні".
Керуючи колективом, спрямовуючи його діяльність, педагог повинен володіти певними якостями, що сприяли б його сумісності з колективом і окремими студентами, які входять до нього. Передусім це вміння володіти собою, керувати своєю поведінкою. Цілком зрозуміло, що педагога слід спеціально готувати до цього.
Дослідник проблем поведінкової активності педагог В.А. Кан-Калік пропонує дотримуватися певних загальних правил для оптимізації спілкування з студентами:
Ми все життя намагаємося пізнати себе, вирішити, - хороші ми чи погані, чому робимо ті чи інші вчинки, і не завжди віддаємо собі звіт у вчиненому. Тобто - ми навіть самі себе до кінця не знаємо, тому інша людина тим більше не може дати нам точну характеристику, не може зрозуміти всіх мотивів наших вчинків, не може знати все про наші бажання. Як можемо ми донести свою думку, якщо той, Інший, розуміє її по-своєму, через призму прожитих років і свого особистого досвіду?
А чи потрібно прагнути повністю пізнати іншого? А чи не втратиться інтерес до його особистості, чи не стане він передбачуваним? Я таких людей не зустрічала. Настільки, до кінця, я ще нікого не могла зрозуміти, щоб кожен раз знати, яким саме буде його наступний крок. Чи моя в цьому провина? Думаю, - ні. Природа створила нас різними, створила різноманіття личин і думок...
Ось так, проживши пліч-о-пліч з людиною 5 років, я не знала, на що Він здатний, і навіть припустити не могла можливості деяких його думок і вчинків, які згодом стали кровоточити реальністю. Отже, - я його зовсім не знала? Думала, що знала, колись навіть думала, що кохаю. Але кого ж я кохала, якщо в підсумку виявилося, що не передбачала його кроки, не відкрила його внутрішній світ для себе? А може, я й не намагалася це зробити, тому що це занадто складно?
А в першу чергу, я не намагалася розібратися навіть в собі, - мені було простіше занурюватися в чужі проблеми, думки, співчувати, переживати, намагатися допомогти, я бігла від себе, від своїх труднощів і думок.
Дурила саму себе. Приховувала свою справжню суть не тільки від себе, але і від інших, постійно чогось боялася, - чи то чужої думки, чи то засудження, чи то невідповідності іншим. А не усвідомивши свого власного внутрішнього світу, ми не можемо відчути й дещицю того, що діється в душі у близької людини. Ми егоїсти. Причому дивні такі егоїсти... Готові допомогти іншим, лише б не вирішувати своїх проблем, чекаємо, щоб за нас хтось їх вирішив... Нерозумно.
Адже з відкритими очима цікавіше йти по дорозі життя, - нехай віє зустрічний вітер, йде дощ, ноги по коліно в багнюці, але ми відчуваємо все це, ми не закриті в комірчині нашої душі, де, здавалося б, безпечніше... Ми повинні бути сміливішими, щоб чесно давати оцінку своїм вчинкам, щоб дізнаватися Себе Справжнього, щоб розуміти інших і не дати зробити необачних кроків.
Якщо той, Інший, не розуміє Вас, може, варто повністю відкритися, розповісти, що у тебе на душі, що болить там, - в її схованках, що радує, за що йому вдячні, чому злитеся, що Вас тішить в цій людині...
Адже ми втратили здатність бути щирими, це так неактуально, несучасно зараз... Це як голим вийти на суд присяжних: напевно тебе засудять, не зрозуміють, затаврують і розкритикують, зроблять боляче. Простіше закритися і жити в своїй скриньці, не розповідаючи нікому про свої проблеми і не вислуховуючи про чужі, але хіба таке життя буде повноцінним і всебічним?
Давайте ризикнемо бути зрозумілими іншим, давайте спробуємо відкрити наші серця близьким, давайте спробуємо пізнати себе, і тоді, можливо, нашим поглядам відкриється повна, кольорова і райдужна картина дійсності...
Любіть життя, і воно відповість тим же
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 325 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |