Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ВПЦ "Київський університет", 2005

 

40. Является ли вредоносным файл setup.exe.bat?

+ Да, является, это вредоносная программа для ОС семейства Windows;

– Нет, не является, это обычный пакетный файл ОС семейства Windows;

– Да, является, это вредоносная программа для Unix-подобных систем;

– Нет, не является, это обычный файл сохраненного электронного письма почтового клиента The Bat!

 

Н.В.Слухай

 

ЕТНОКОНЦЕПТИ ТА МІФОЛОГІЯ СХІДНИХ СЛОВ'ЯН В АСПЕКТІ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЇ

 

 

УДК 811.161.(=11/=18)(075.8)

ББК 80-5я73

С49

Рецензенти:

д-р філол. наук, проф. Л.П.Іванова

д-р філол. наук, проф. В.М.Манакін

д-р філол. наук, доц. Ю.Л.Мосенкіс

 

 

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту філології

(протокол № 1 від 20 вересня 2004 року)

 

 

Слухай Н.В.

С49 Етноконцепти та міфологія східних слов'ян в аспекті лінгвокультурології. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2005. – 167 с.  

ISBN 966-594-588-2

 

 

Дане видання є навчальним посібником з курсу, який входить до навчального плану підготовки студентів-маґістрів спеціальності "Мова та література (російська мова та література, іноземна мова)". Основний зміст курсу складають п'ять розділів даного посібника, присвячених висвітленню проблем сакральної історії – міфу – східних слов'ян з боку його онтологічних вимірів (хронотопу і нумеративів), фоново-міфологічних уявлень, лінгвоміфопоетичних підсистем, міфопоетичних архетипів, а також форм об'єктивації і ролі міфу в сучасних текстах різних жанрів і стилів. У вступі до курсу (готується до друку) буде подано інформацію про основні альтернативні підходи до вивчення проблем формування етнічної концептосфери в процесі етногенезу: антропологічний, історичний, біогеодетерміністський, соціопсихічний, мовно-культурологічний.

Для філологів, психологів, культурологів, спеціалістів у галузі проблем культурної антропології, а також широкого кола читачів.

 

УДК 811.161.(=11/=18)(075.8)

ББК 80-5я73

 

 

ISBN 966-594-588-2 © Н.В. Слухай, 2005

© Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

ВПЦ "Київський університет", 2005



 

2. Міфопоетичний підхід (вступні зауваження)

 

Нині спостерігається відродження інтересу дослідників до міфу, визначення якого варіюються в діапазоні від ірраціонально-телеологічних, що фіксують зовнішній зв'язок людини і міфу (наприклад, міф є відношенням між двома довічними одиницями, пов'язаним з епохою лише поверхнево [1, 352]), до раціоцентричних, де міф розглядається як проекція на межі можливостей людського розуму (міф є фіксацією бінарної опозиції і спробою її подолання шляхом введення медіаторів, функцією яких є послаблення напруги опозиції шляхом заміни її на більш слабку [2, 78]) або людського духу (міф є світовідчуттям, способом вираження людського духу [3, 21]). Між цими полюсами знаходиться визначення, відповідно до якого людина і навколишній світ є рівноправними у процесі міфотворчості: міф є діалогом людини з космосом, надтекстом [4, 7]. Воно корелює з постулатами Мірча Еліаде: міф є сакральною історією соціуму, бо визначає трансцендентний світ абсолютних реальностей, тому складає парадигму всім значним актам людської поведінки [5, 15, 28, 142]. Звісно, усі дані визначення орієнтуються на сакральний міф з релігійним змістом, а не на світський, який традиційно визначається як вимисел, фантазія, ілюзія.

Носієм міфу є не індивідуум, а "симфонічна особистість" (Л.Карсавін), сутність якої Н.Лосський, прибічник метафізики ієрархічного персоналізму, визначав як "каждое общественное целое, нация, государство и т. п., … личность высшего порядка: в основе его есть душа, организующая общественное целое так, что люди, входящие в него, служат целому, как органы его" [6, 3].

"Симфонічна особистість" кожного зі східнослов'янських етносів сьогодні є носієм етнічного міфу з вираженими рисами креолізації, яка є результатом синкретизму язичницького і християнського міфів, що підтверджується думкою Еріха Фромма: "большинство хотя и верит в монотеизм, но в действительности объектом их поклонения оказываются системы, близкие к тотемизму, или даже идолопоклонство, а не существующие формы христианства" [7, 52]. Креолізація, глибоко досліджена, зокрема, Хв. Вовком [8, 166–189], є найпомітнішим виявом синкретичності етнічного міфу, і її результати у сфері міфопоетичної творчості східних слов'ян є дуже помітними.

Іншим виявом синкретичності, також історично зумовленої, є спільні риси міфів, які належать етносам східнослов'янської гілки. Риси міфопоетичної картини світу українців, росіян, білорусів значною мірою належать східнослов'янській, загальнослов'янській і навіть праслов'янській міфології, про що багато разів писали відомі етнографи, філологи, історики. Зокрема, на думку В.Гнатюка, українська мітологія... є "лише спільним добром усіх слов'ян, хоч поодинокі епізоди та подробиці є оригінальні... слов'янська мітологія не зовсім оригінальна в цілості і має багато спільного з мітологією інших індоєвропейських народів" [9, 386], а М.Костомаров писав, що "религиозные основания у всех славян были одни, что видно из сходства нынешних народных обрядов, праздненств, поверий и гаданий…" [10, 252]. Риси спільності мови і культури східнослов'янських народів відзначені також у тих роботах, які присвячені пошуку безумовних розбіжностей між ними: етнічний міф завжди має і свої власні координати, які не збігаються повністю з координатами інших етноміфологічних систем, навіть і близьких [11, 192; 12, 290]. Але навіть автори, які зосереджують увагу на розбіжностях культурних надбань слов'ян [13, 386], шар вірувань розглядають насамперед як спільнослов'янський, у всякому разі спільний східнослов'янський. Водночас О.Афанасьєв вважав, що і у слов'ян існує лише поетична обробка (причому слабша, ніж у германців) праміфу [14, 730], а Хв.Вовк, стверджуючи, що в українських віруваннях відбились пережитки ще індоєвропейських, додавав, що "дуже значна кількість пізніших вірувань... встигли проникнути на Україну почасти через посередництво різних космографій, азбуковників, бестіаріїв та иншої середньовічної літератури, а також почасти способом ізустних запозичень" [8, 171]. Тож, "етнографічні особливості білорусів та великоросів у своїх найдавніших формах коли не ідентичні, то дуже близькі до особливостей українських" [8, 218]. А також "…неопровержимые факты говорят о глубочайшем историческом единстве и культурной общности русских, белорусов и украинцев…. При всем разнообразии этих верований общие черты их поразительно одинаковы у всех трех восточнославянских народов. Различия – второстепенны" [15, 147]. У зв'язку із цим можемо вважати другим виявленням синкретичності етнічних міфів східних слов'ян риси їхньої генетичної подібності, які сягають германського праміфу, а також індоєвропейської міфологічної свідомості. Рівень метанаукового освоєння етнічного міфу сьогодні такий, що ми не можемо уявити його як ціле і у своїх власних межах – ні в історичній динаміці, ані на принаймні одному зрізі, не синкретизуючи міфи різних слов'янських, а особливо східнослов'янських, етносів. Саме ця обставина примушує говорити про слов'янську, в усякому разі, східнослов'янську, міфологію.

Мовна картина світу існує у двох різновидах: профанній і міфопоетичній. Думка про це висловлювалася неодноразово: зокрема, М.Толстой виділяє іпос­тась літературної і сакральної мови, або мови фольклору [16, 401]. Профанна, секуляризована і міфопоетична картини світу співіснують. Міфопоетична картина світу має багато спільних рис у різних народів, і питання, чи пов'язаний цей факт з єдиним джерелом походження людей, чи він є похідним від сфери колективного позасвідомого людини, залишається відкритим. Етапи еволюції мовної картини світу гіпотетично представляють так: анімізм; тотемізм і мегалітична, місячна і сонячна культури; космічний дуалізм; політеїзм; монотеїзм, моральна філософія [17, 15].

Буття мовної картини світу у двох іпостасях – профанній, фоновій, і сакральній, міфопоетичній, – передбачає системність і структурованість кожної з них, але якщо підсистема профанної, буденної, мови досліджена всебічно і глибоко, то підсистема міфопоетичної мови – явно недостатньо, хоча деякі дані про неї на сьогодні вже накопичені. Зокрема, відомо, що міфопоетична мова об'єктивує широкий спектр міфологічних світів універсуму, відкритим залишається лише питання про наукову коректність погляду на них як такі, що існують онтологічно (насправді) або епістемічно (в уяві). Дослідження потребують своєрідні хронотоп, суб'єкти і об'єкти, атрибути кожної із ситуацій антифактивності, медіатори між світами універсуму. Звичайно, деякі універсальні ознаки міфопоетичного хронотопу є вже дослідженими: протистояння хаосу і спіралеподібного культурного простору, на узбіччі якого існує "поганий простір" (прірва, ущелина, роздоріжжя, вир і подібні); лінійно-циклічність; персоніфікованість (якісність); нелогічність; переривчастість; взаємовизначення часу і простору (три дні шляху; літнє сонцестояння); центрованість хронотопу (центром виступає олтар, хрест, камінь, церква, світова вісь, світова гора і т. ін.). Так само відомими є деякі універсальні ознаки міфопоетичної мови [18, 161–164]. Серед них, по-перше, називають своєрідну логіку міфопоетичної мови – логіку бриколажу, тобто використання непрямого шляху для досягнення мети (міф не говорить: на героя чекає смерть, а завжди повідомляє про подію непрямо: свічка гасне, кінь жалібно ірже, ворон каркає, вода шумить і грає, дзеркало тріснуло, дорогу перетнула певна тварина тощо), що стає можливим завдяки принципу співпричетності, або "принципу партиципації", за Л.Леві-Брюлем, відповідно до якого всі об'єкти міфопоетичного Всесвіту пов'язані між собою; логіку конкретного, або здатність до означування певного смислу багатьма матеріальними образами (символами плодючості виступають баран, бджола, бугай, ведмідь, вино, вогонь, вода, заєць, жито і подібні) і, навпаки, здатність до передачі інформації різного змісту одним і тим самим матеріальним образом, або логіку абстрактного (троянда – символ краси, досконалості, радості, кохання, насолоди, слави, пишності, мудрості, молитви, медитації, таємниці тощо); далі – єдність синхронії і діахронії міфопоетичної картини світу, яка забезпечується постійним зв'язком актуальної картини світу і золотого часу першодій і першотворень, що розглядається як прецедент (наприклад, опозиція темрява/світло (ніч – день, зима – літо, старість – молодість) асоціюється з хаосом – створенням світу, тому лівий член опозиції в усіх контекстах буде тяжіти до негативного кінця аксіологічної лінійки, правий – до позитивного); уявлення про живу й одухотворену природу, кожна форма буття якої не протиставлена людині, а разом з нею бере участь у процесах інформаційного обміну у Всесвіті (звідси уявлення про анімо-аніматичність феноменів у складі анімальної, орнітальної, вегетативної моделей, повсюдна присутність уособлення, неможливість перевірити всі явища природи (наприклад, сновидіння) за допомогою органічних рецепторів; віра в так звані безреферентні істоти (як домовик чи мара); тотожність мікрокосму і макрокосму – людини і природи, антропоморфне моделювання космічних (вода – кров землі, трави і ліс – волосся землі, гори – кістяк, ріки – вени, гілки дерева – його руки і пальці, гора має підніжжя, тайфун – око, сонце посміхається, море сердиться) і побутових сфер (ніжка стола, ручка дверей, ніс корабля, вушко голки, горло пляшки, ребра стола, голівка цвяха, мозок комп'ютера та ін.); космологічність сущого (хронотопічно – річний, меншою мірою – десятилітній, столітній, тисячолітній ритуальні цикли сприймаються як форма боротьби з ентропією; каузально – невипадковість і циклічність перебігу актуальних подій; буттєво – відтворення космологічних схем кожною живою істотою); резонантність, яка заснована на законі аналогії і забезпечує універсальність символічного типу значень серед інших міфопоетичних (якщо Сварог – амбівалентний у ставленні до людей володар Світу і світла, то Перун бере на себе функції бога, що карає (блискавкою); відповідно, карбункул в руці боввана Перуна – символ блискавки, відповідно, цвіт папороті (жар-цвіт, Перунів цвіт) – втілення в певну мить божественних можливостей на землі; відповідно, червоний і жовтогарячий – кольори крові й краси, втілення божественних можливостей і т. ін.); керованість образів міфопоетичної мови певними категоріальними архетипами, серед яких провідну роль відіграють етнічні (для українців, наприклад, центральне місце посідає архетип матріархічності), нарешті, своєрідна порівняно з профанною системність організації міфопоетичної мови (наприклад, з боку об'єктивації міфопоетичний образ є нечіткою множиною: найменування ворон, галка, коршак, ворона, грак складають площину одного й того самого образу; так само будяки, кукіль, зіновать). Проте названі ознаки міфопоетичної мови становлять відкритий ряд і потребують уваги дослідників, зокрема лексикографів. Відомо чимало вдалих спроб охопити тлумаченнями енциклопедичного типу цілісний міф, і не лише міф етносу або кількох етносів, поєднаних століттями спільної історії, близьких територіально (порівняймо "Славянские древности" [19]), але й навіть міф народів світу. Таким є, наприклад, енциклопедичний словник "Мифы народов мира" [18] або Біблійні енциклопедичні словники [20]. Деякі словники, як-от словники символів [21; 17], присвячені описові не всього міфу, а лише його важливих фрагментів. Але й вони переважно є словниками енциклопедичного типу, тобто словниками-довідниками, у яких пояснюються не слова, а предмети, особи, явища, поняття міфологічного світу. Вони містять деякі (щоправда, несистематизовані) відомості про значення слова, проте головна їхня мета – описати зовнішній вигляд предмета чи явища, особливості поведінки, історію виникнення, участь в обрядах, включно з невербальними, тощо. Але ж словники енциклопедичного типу завжди доповнюються словниками лінгвістичного, головне завдання яких – характеристика мовного матеріалу слів та їхніх значень у процесі сходження до денотатів міфопоетичних світів. Саме таких словників стосовно етносів слов'янства відомо небагато [22; 23; 24], у той час як потреба в них відчутна: процес самовизначення кожного з етносів пов'язаний з неабияким інтересом до власної духовної історії, втаємниченої насамперед у міфі, який здатний дати відповіді на численні відкриті питання, пов'язані зі шляхом етносу.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли / Под ред. В.С.Шекулина.
– Л., 1989.

2. Иванов Вяч.Вс. Эволюция ноосферы и художественное творчество
// Ноосфера и художественное творчество / Отв. ред. Вяч.Вс.Иванов. – М., 1991.

3. Червинский П.П. Семантический язык фольклорной традиции / Отв. ред. Т.В.Цивьян. – Ростов н/Д, 1989.

4. Новикова М. Коментар // Українські замовляння / Упорядник М.Н.Мос­каленко. – К., 1999.

5. Элиаде М. Аспекты мифа. – М., 1995.

6. Лосский Н.О. Характер русcкого народа // Посев. – 1957. – Кн. 1.

7. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М., 1993.

8. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. – К., 1995.

9. Гнатюк В.М. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. – К., 1992.

10. Костомаров Н.И. Славянская мифология // Слов'янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики та літературознавства. – К., 1994

11. Флоринский Т.Д. Славянское племя. – К., 1907.

12. О погребальных обычаях языческих Славян: Исследование А.Котля­ревского. – М., 1868.

13. Сапіга В.К. Українські народні свята та звичаї. – К., 1993.

14. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований, в связи с мифическими сказаниями других родственных народов: В 3 т. – М., 1968.

15. Токарев С.А. Религиозные верования восточнославянских народов ХІХ – начала ХХ века. – М.; Л., 1957.

16. Толстой Н.И. Язык и культура // Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике. – М., 1995.

17. Кэрлот Х.Э. Словарь символов / Отв. ред. С.В.Пролеев. – М., 1994.

18. Мифы народов мира: Энциклопедия / Гл. ред. С.А.Токарев: В 2 т.– М., 1992. – Т. 2.

19. Славянские древности: Этнолингвистический словарь / Под ред. Н.И.Толстого: В 5 т. – М., 1995–2004. – Т. 1–3.

20. Библейская энциклопедия: В 2-х т. – М., 1991, також Библейская энциклопедия. Труд и издание Архимандрита Никифора. – М., 1991.

21. Купер Дж. Энциклопедия символов. – М., 1995.

22. Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я., Шалак О. Українські символи. – К., 1994.

23. Иванов В.В., Панькин В.М., Филиппов А.В., Шанский Н.М. Краткий словарь традиционных символов русской поэзии // Рус. яз. в шк. – 1977. – № 4, 5.

24. Слухай Н.В. Міфопоетичний словник східних слов'ян. – Сімферополь.
– 1999.


 

 

Розділ 1

 

ХРОНОТОПІЧНІ
ТА НУМЕРАТИВНІ ВИМІРИ
СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКОГО МІФУ

 


1.1. Відображення уявлень про міфопоетичний хронотоп
у східнослов'янському мовно-концептуальному просторі

 

Міфопоетичний хронотоп, результат взаємопроникнення часу і простору, організує міфопоетичну і справляє великий вплив на профанну картину світу. Роздільний опис компонентів даного феномену зустрічається в науковій літературі, але відбиває лише акцентовану позицію уваги дослідника, тож за вжитими термінами час або простір завжди стоїть цілісний часопростір. Показово, що ще М.Фасмер осмислив час (время) як етимологічно близьке давньоіндійському слову vartma, яке передає ідею простору (колея, рытвина, дорога, желоб) [1, 361]. Зацікавленість у вивченні природи міфопоетичного хронотопу, стабільно висока протягом значного часу, в останні два десятиліття стала ще помітною через відродження інтересу до дослідження концепту, складника мовно-концептуальної картини світу людини і етносу. Значну увагу вивченню концепту часу в російській мові приділили Т.Булигіна, О.Яковлева, О.Шмельов; глибоким інтересом до осмислення концепту простору в українській мові позначені дослідження Т.Радзієвської, О.Тищенка, О.Забуранної та інших авторів. Знаменно, що навіть у працях, далеких від міфології, часто піднімаються питання, які потребують звернення до даних міфопоетики. Так, наприклад, О.Шмельов дійшов висновку про парадоксальність мовної об'єктивації часу, яка, зокрема, виявляється у здатності російського префікса пред- передавати і значення попередній (у слові предыдущий), і значення наступний (у словах предстоящий, вперед). Так само парадоксально виглядає можливість одночасно визначити давно минулі часи як давній, старий світ і як молодий, новонароджений світ, час предків, які жили перед нинішнім поколінням [2, 37–67]. На наш погляд, подібні парадокси фіксують найдавніші уявлення про світобудову, звернення до яких є перспективним для опису концептів часу, простору, хронотопу в російській та українській мовах.

Насамперед, міфопоетичний хронотоп об'єднує складники опозиції хаос і культурний часопростір, на "узбіччі" якого знаходиться (як рефлексія хаосу) поганий, або так званий дурний, часопростір. Хаос не структурований. Культур­ний хронотоп включає до свого складу часопростір золотого кола; міфічний часопростір (хронотоп героїв); емпіричний, або історичний, хронотоп. Усі склад­ники міфопоетичного хронотопу пов'язані між собою і функціонують як система.

Хаос не визначається через категорії часу і простору і має дві іпостасі: це або спосіб буття ентропії як міри безкінечного вибору, часопростір потенційних можливостей (напр., у казкових формулах: рос. Пойди туда, не знаю куда, принеси то, не знаю что), або спосіб буття антисвіту як сфери анігіляції негативного, повернення до якого є зупиненням часу, деструкцією, відтворенням нестійких, нефіксованих форм. Остання іпостась хаосу часто осмислюється в замовляннях: Уроки-урочища, підіть собі на луги, на ліси дрімучії, на степи степучії, де глас чоловічий не заходить, де півні не співають…; бешишнику… розійдися і по полям, і по морям, і по лісам, де люди не ходять, де вітер не віє, де собаки не брешуть, по лугам, по очеретам, де хати пусті і де замки пусті [3, 95, 114].

Хаос визначають як первісний дифузний стан, у якому вирують світотворчі, космотворчі потенції; він є невпорядкованим і парадоксальним [4, 42, 50]. Хаос у давнину іменували безоднею. Тому цікаво переглянути ізоморфні образи безодні (дверей, вікна, посудини, черепа), спектр значень яких наводить М.Маковський: це точка, звідки все походить, і місце, куди все повертається; це творче начало, вічність і безкінечність (божественний, абсолютний час), божественна досконалість, світовий розум, але також і шлях у потойбічний світ, двері між двома світами, між відомим і невідомим, видимим і невидимим, внутрішнім і зовнішнім, небезпекою і надійністю, світлом і темрявою [5, 34]. Хаос часто уявляють як безкінечну чорну повітряну сферу або води безкрайого світового океану, де час і простір відсутні, бо відсутні речі, які їх заповнюють, і перетворення хаосу на культурний простір відбувається переривчасто, фрагментарно. Відбиття уявлень про хаос як водну або повітряну стихію знаходимо в космогонічних міфах народів світу, зокрема і в українських. Наприклад, І.Нечуй-Левицький згадує воду серед трьох найважливіших елементів будування світу поряд зі світлом, твердим матеріалом, "дрібним піском" [6, 74–77]; Г.Булашев серед основних розглядає варіанти створення світу не з яйця і просто зі "жмені землі", а із землі/піску/камінців, які Ідол/Сатанаїл/Антипод Бога дістав з дна світового океану/моря/безкраїх вод і встановлює онтогенетичну тотожність українського і великоруського космогонічних міфів, які сходять до "загальноарійського" [7, 68–86]. Відлуння космогонічних міфів знаходимо й у християнському оповіданні про всесвітній потоп, у тому числі в космогонічних міфах українців Карпат, у яких ідеться про участь у творенні світу міфічної риби із затиснутим у зубах хвостом, що міцно тримає його за дорученням Ісуса [8, 81]. Відлуння уявлень про предковічний хаос – водну стихію – знаходимо в численних малих фольклорних формах, де на позначення віддаленого часу, невідомого простору залучалися образи води (моря, річки, джерела, течії, дощу), а також образи, пов'язані з перерахованими за суміжністю або асоціацією (корабель, потонути, міст, кит, риба-кит, риби, камінь на морі і подібні): Пока травка подрастет, воды много утечет, После дождика в четверг, Когда на море камень всплывет, да камень травой порастет, а на траве цветы расцветут, Спущен корабль на воду, сдан (отдан) богу на руки, Куда ночь, туда и день. Пора –проточная вода, Много с тех пор воды утекло, Что с возу упало, то пропало. Юркнуло, как потонуло, То пропало, что с возу упало. То прошло, что в воду ушло, В русский час много воды утечет; На море, на коробанском, много скота тараканского, один пастух королецкий (звезды, месяц), Шли козы по мосту, увидели зорю, попрятались в воду (звезды), Катились каточки по ясному мосточку, увидели зорю, пали в воду (звезды); На семи поясах бог поставил звездное течение, Земля на трех китах (рыбах) стоит, Кит-рыба под землей дрожит, По звездам корабли ходять
[9, т. I, 59, 381–384, 240–241]. „Та ще, чуєш, не хрестися – Бо все піде в воду....” (Шевченко, Тополя)

Хаос символізується нулем, якому відповідають, зокрема, парафрази української мови жоден, ні один; порівняймо в замовляннях проти хвороби гризі, де вона стадіально зменшується і відсилається, аннігільована, у простір хаосу: А в сього гризю дев'ять зубів, а з дев'яти –вісім, …а од одного –ні до одного; або Був собі чоловік жовна, мав він дев'ять жінок: з дев'ятої –восьму, з восьмої –сьому, …з другої –одну, з одної –жодну [3, 118].

Культурний хронотоп породжується хаосом і відділяється від нього лінією, яка окреслює форму спіралі, а на "зрізі" – форму кола або яйця. Це уявлення лежить в основі усталених виразів магічне коло, ходити за колом, замкнене коло; відповідно, старослов'янською мовою на круги своя, очертя голову, тобто під охоронною магією окресленого кола; вмотивовує міфопоетичні смисли слів коло, колесо, околиця (рос. кольцо, коловорот, около) тощо.

Культурний часопростір у міфі не може бути визначений як феномен однорідної структури (не має гомогенних рис) і явлений мінімум у трьох іпостасях. По-перше, це золоте коло, рай (райський сад, первісний сад, вертоград, райський острів, невідома прекрасна країна), вічний і незмінний круговорот подій поза часом і простором, золотий вік гармонії, необмежених можливостей, час перших предметів, перших діянь. Рай, відокремлений від хаосу води або повіт­ряної стихії, уявлявся, відповідно, як розташований або на далекому острові (слов'янський варіант – посеред міфічного Дунаю), або нагорі (у повітряному небесному просторі). Деякі вчені, щоправда, наполягають на одному варіанті визначення розташування слов'янського раю – або на першому [10, 42–43], або на другому, хоча ще М.Мюллер, як відомо, встановлював індоєвропейські корені старослов'янського слова рай і спільність фольклорного раю слов'ян і раю Рігведи, де ця країна з'являється як місце світла чи світове море, розташоване між небом і землею [11, 99–100].

Райське коло було розімкнене якоюсь подією (порушенням заборони, гріхом) й обернулося на висхідну спіраль культурного хронотопу, яка поступово профанізувалася і віддалялася від золотого кола часу і простору. Паралельно часопростір вирію відокремлювався від профанізованої спіралі, сакралізувався і замикався. Проте на кожному новому витку спіралі культурного хронотопу тінь золотого часопростору проектується на хронотоп тут і тепер для гармонізації профанного часу і простору; це відбувається щорічно під час календарних свят, християнських і креолізованих, і сакральних подій у житті особистості, як-от кохання, весілля, народження дитини і подібних: час життя людини входив до колообігу вічного обертання шляхом вивільнення вихідного зразка з-під влади часу і повернення на коло вічності періодичними ритуальними відтвореннями [12, 62]. Про замкнене коло раю нагадує постійний атрибут свят – вінок, символ золотого кола, вічності й всезнання, який часто служив цілям "проникання вічності", ворожіння, особливо в язичницьких обрядах. Тому вінки по закінченні свята, як правило, знищують (повертають вічності): спалюють, викидають, відносять на цвинтар, пускають за водою. Ці функції вінка глибоко осмислені й добре описані в міфопоетиці. Зважимо і на те, що проникнення в часопростір інших світів відбувається через отвір, який здебільшого має закруглену форму: озеро, дупло, колодязь, дзеркало, нору і т. ін.

Цікаво, що відокремлення культурного простору формою висхідної спіралі, яка обертається, пов'язується з міфопоетичними смислами у складі таких російських слів, як время ("то, что вращается"), верста (спочатку – "поворот плуга"), оборот, обратить, обратно, оборотень, превращение, солноворот – межові дні, з яких починається відлік нової фази (літньої чи зимової) річного циклу, водоворот, веретено (вертіти – дія, яка використовується в любовній, лікувальній магії, у сімейній обрядовості) та ін. Та сама семантика фіксується в аналогічних словах українською мовою: обертати, перевертень, зворотній, поворот тощо.

Висхідна спіраль культурного хронотопу профанізувалася поступово і на першому етапі розвитку з'явилась як міфічний хронотоп героїв. Його маркерами у фольклорних текстах виступають ті самі покажчики часу, що і маркери золотого віку, – обставини російською мовою некогда, давным-давно, во время оно, українські кореляти колись, було та ін. Подальший розвиток культурного хронотопу привів до встановлення історичного (емпіричного) часу. Серед рис міфопоетичного хронотопу у джерелах з міфопоетики [13, т. 1, 11–20, 252–253; т. 2, 340–342] називають такі. Він носить лінійно-циклічний характер (звідси боги, які помирають і воскресають; календарні обряди, особливо зустріч Нового року; ритуальні дії сакральних подій, які прикликають тінь золотого віку, щоб не перервався цикл і не настав есхатологічний кінець світу, що означає кінець часу, згортання простору і повернення до хаосу, до вічності; згадаймо також і ритуали аграрного циклу, культу предків, свята з танцями за колом або безперервним ланцюжком, які стають засобом гармонізації Всесвіту і людини, гарантом їх довгого віку). Персоніфікованість міфопоетичного хронотопу: міф не знає абстрактного часу, час існує через події. Не бути у міфі неможливо, але можна бути більше чи менше, активним чи пасивним, ближче – далі, у різних світах (своєму – чужих). Нелогічність (неодноспрямованість, переривчастість) міфопоетичного хронотопу санкціонує присутність минулого в теперішньому у вигляді повторюваної традиції; міф легко дозволяє відсутність зв'язку між міфопоетичними фрагментами, часом і простором. Переривчастість часопростору долається або пересуванням за правилами (наприклад, хто ігнорує заборону не озиратися, – гине/обертається на соляний стовп, рослину, тварину, річ і т. ін.), або попереднім знанням про радіальну спрямованість руху з центру на периферію і навпаки; або поперед­нім знанням про нормативну безкінечність, циклічність руху, перетворення якого на лінійний вимагає подвигу, участі у випробуваннях. Міфічний час існує в наповнених подіями просторових зонах, а між ними часу наче й немає (порів­няймо українську фольклорну формулу минуло безліч літ/сто років, тисячу років і російську скоро сказка сказывается, да не скоро дело делается). Центрованість міфопоетичного часопростору, центром якого виступає світова вісь, світова гора, світове дерево, олтар, храм, хрест, камінь, пуп землі й т. ін. Як ізоморфні образи центра можуть фігурувати і профанні: дім, хатина із садком тощо. Взаємовизначеність часу і простору – про відстань (просторова характеристика) говорять три дні шляху, про час – сонце пройде свій шлях; ця риса є нормою профанної мови: зимове (літне, денне) сонцестояння, річний кругообіг, денний (річний) цикл корелюють з аналогіч-ними російськими формами круговорот времен, коловращение времен, годовой оборот. Цю рису демонструє і горизонтальна просторова вісь, яка визначається через типові характеристики часу: ліворуч – минуле (зловісне, ненормальне, незаконне, непарне, місяць, захід, смерть, магія); праворуч – майбутнє (благополучне, явне, нормальне, легітимне, парне, сонце, схід, народження, розум), і вертикальна вісь світобудови, яка передбачає вибір напрямку перебігу часу (наприклад, з майбутнього в минуле) і мінімум бінарну просторову вертикаль: небо і земля, які пов'язані веселкою (небесним мостом), драбиною, ниткою, волосиною і т. ін. Небеса уявляли багатошаровою (до семи небес, пор.: на сьомому небі означає найвищий ступінь задоволення) або двовимірною структурою (яка складається з горнего і дольнего неба), як і землю, що складається з трьох шарів (топосу людей; верхнього шару, де знаходиться прах предків, який сприймався як сакральний; нижнього – хтонічного, через що все нечисте мусило "провалитися крізь землю"). Взаємовизначеність часу і простору демонструють і символи часопростору: годинник (пісковий, водяний, сонячний), змія (колесо, коло, равлик, серп тощо), і геометрія християнського хреста, який семантизований як єдність семи напрямків: переднього боку (схід, світло духовне), заднього боку (смерть і пітьма), правого (південь), лівого (північ), вершини, низу (напрямок переходу зі світу явищ у невидимий світ), центра.

Емпіричний (історичний) час осмислений людиною у двох вимірах: природний час і людське життя, яке має початок і кінець. Природний час складається з астрономічних циклів – сонячного (рік, доба), місячних (фази місяця), вегетативних (розквіт, в'янення). Різномасштабні цикли, як зазначає С.Толс­тая, є ізоморфними один одному: весна (річний цикл) відповідає світанку (добовий цикл), молодому місяцю (місячний цикл), сходам посівів (веге­тативний цикл) і народженню, початку людського життя; літнє сонцестояння виявляється тотожним за семантикою й оцінкою полуденному часу і повному місяцю, цвітінню рослин; зимове сонцестояння дорівнюється до опівночі, нульової фази місяця і смерті. Ізоморфними їм та один одному виявляються, на думку дослідниці, і відповідники емпіричного і міфопоетичного часу, – адже для людини головними координатами системи цінностей є життя і смерть. Найнебезпечнішим для людини є проміжок часу між північчю (зимовим сонцестоянням) і світанком (весною), якому у традиційному календарі відповідає період Святок і Масниці (карнавалу). Це час розгулу нечистої сили (нехрещені, погані дні), перерва в життєвому часі, розрив циклу, проміжок між смертю і новим народженням. Аналогічно оцінюється час літнього сонцестояння (Купала). Небезпечними вважаються також і проміжки між православними і відповідними католицькими святами [14, 449, 450]. Не­безпечні проміжки часу входять до реєстру маркерів дурного хронотопу.

Дурний часопростір є рефлексією хаосу в межах культурного простору. Дур­ний хронотоп у міфах слов'янства локалізується у часі й просторі. Спектр просторових локалізацій включає болото (що виявляється, наприклад, в усталених висловах рос. мовою: Было бы болото, а черти будут, Не ходи на болото – черт уши обколотит, Ввели в грех (или: в беду), как бес в болото [9, т. I, 101]; у численних українських аналогах: Сидить, як чорт на грошах у болоті, Править, мов чорт болотом, Щоб тебе несло по нетрях та по болотах; Нехай зле іде на очерета, на болота, В болоті не без чорта; Де ти, чорте, звик? – А в болоті!; Ганя, як чорт по болоту [15, 182, 191 141 161 171]; у білоруському варіанті: Чорт смалений з бурага балота); ліс, особливо густий (хащі) або сухий (Ходить в лесу – видеть смерть на носу; В лесу родились, пням молились; Лес – в небо дыра; Был бы лес, будет и леший [9, т. II, 23, 156, 386, 242, 250]; В чужом месте, что в лесу. Чужая сторона дремуч бор [9, т. I, 269]; На сухой лес будь пом'януто (щоб нікому зле не велося) [9, т. II, 368]; вода, особливо "велика вода" в російському варіанті (Всегда жди беды от большой воды [9, т. I, 127]; На пустой лес, на большую (полую) воду (замовляння) [9, т. II, 367]; Путь водою – проходить бедою. Море вчужи хвали!, Не видавши моря, не видал и горя, Водою плывучи, что со вдовою живучи [9, т. I, 229]; Где вода, там и беда, Черт огня боится, а в воде селится; "тиха вода" українською мовою: Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає **; Тиха вода греблю рве; Дідько з води, я в воду, Я з води, а дідько в воду); вир (Мутить, як біс у виру; Так колотить всіма, як вир водою [15, 167, 182]; побажання Ввертись у вир на денце, а також іменування виру назвою з маркованою внутрішньою формою чорторий, чортове коло; характеристика незнайомця Чорт з виру; російські відповідники Вертит, как черт в пучине (в омуте) [9, т. I, 213]; В тихом омуте черти водяться, Очертя голову броситься в омут; гребля біля вітряка (Крутить, як чорт греблею; Мутить, як у греблі біс; Як дідько в греблі [15, 182]; пустка, яка залишилася по руйнації міста, церкви; занедбана церква, хата; пустир, цвинтар (Был и пан, да пропал. Был и город, осталось городище; Хороша слобода, да крапивой поросла * [9, т. I, 248, 249]; Из пустой хоромины – либо сыч, либо сова (либо пустые слова); Из пустой хоромины – либо сыч, либо сова, либо бешена собака; В нежилом доме нечисто. В нежилом доме одна нечисть; Чтоб твой двор заглох, и крыльцо травой поросло, и никто бы к нему дороги не торил! [9, т. II, 174, 215, 295, 373); ландшафтні заглибленняпрірви, провалля, яри, ущелини (побажання Іди на глибокі яри, на густі очерета; Хоч і в прірву йди; Хоч провалися в безодню [15, 128]; російські усталені вирази Как пойдешь, ино и в яму попадешь, Искал дед маму, да и попал в яму [9, т. I, 51]; баня (Чертова бабка вся в заплатках (каменка в бане) [9, т. II, 387]; млин (Мутит, как водяной под мельницей [9, т. I, 213]; стайня (Вертит, как домовой на конюшне [9, т. I, 213]; лиса гора (Ну его, на лысую гору к ведьмам! [9, т. II, 215]; старі, сухі, поодинокі, криві дерева, дерева з дуплами, зів'ялим листям, зламані (Закохався, як чорт в суху грушу; Відчепися від мене, а вчепися до сухої верби, А щоб ти повісився на сухій гілляці, в русальних піснях русалки сидять на кривій березі); крім того, бузина, осика, чортополох, кропива, блекота, реп'ях, тобто рослининосії хтонічних ознак (Говорить, мов блекоти об'ївся; Добре чорту в дудку грать, сидя в очереті – одну зломить, другу виріже [15, 567, 103]; В поле тебе лебеды, да в дом три беды; Высок репей, да черт ему рад; Около дегтю в деготь, около репьев в репьи; Чтоб тебя на осину, Ладило б тебя на осину; Одно проклятое дерево без ветру шумит (осина); Стоит дуб вялый, на нем сидит черт дьявол; кто ни подойдет, так не отойдет (репей) [9, т. II, 215, 162, 387, 388]; у замовляннях: Трясу, трясу бузину, відгукнися пес з тієї сторони, де живе мій милий); перехрестя (Бодай вас на розпуття розвело, як ви ведете, –що там мучите, чи що) [15, 191]; На перекрестке черти яйца катают, в свайку играют; На межах да распутьях нечистая сила [9, т. II, 368, 240]; Распутья бояться, так и в путь не ходить [9, т. I, 227]; межа (Над черепками да угольями в межевых ямах домовой с лешим сходятся; Полевой пуще на меже проказит [9, т. II, 240, 369]; міст, поріг (Через порог не здороваться, не беседовать [9, т. II, 368); виїзд з двору; територія за селом; територія, вкрита туманом; місце, куди падає тінь; місце, де ввижається марево (Марево, паноче, увесь світ мороче; Ей, стережися тиі омани, як вогню [15, 168]; звідси ж міфопоетичні значення слів російською мовою сумерки, мрак, меркнуть, мерцать, морочить, тьма, темнота, потемки, темень, темница, тень, темный); піч, пічна труба, горище, куток у хаті, пивниця; місця, де валявся кінь, качався собака, де кружляв вітер, мела заметіль, пронісся вихор, тобто будь-які місця, позначені хтонічним коловоротом (Крутить, як чорт дорогою; Крутить, як вихор на дорозі [15, 182]; Вихрем тя подыми, родимец тя расколи, гром тя убей! [9, т. II, 215) та інші об'єктивації. Українська мова зберегла також найдавніші об'єктивації дурного хронотопу, які можна визначити як ні туди, ні назад (Бодай туди не дойшло і відти не прийшло!; Щоб ти туди не дійшов і назад не вернувся! [15, 191]); замкнене коло (Щоб ти пішов круга світа!; Ходив би ти з круга світа [15, 191]; зниклий шлях (Щоб їх путь погибла!; Щоб твоя й путь заклекотіла!; А будь тобі непутно [15, 191].

Місця, зазначені як дурний простір, традиційно нейтралізувалися хрестом, іконою, капличкою; ця традиція жива і досі й особливо шанується у деяких регіонах України, найбільше західному.

Спектр часових локалізацій дурного хронотопу включає до свого складу: час перед великими церковними святами (Різдво, Паска, Купала, Трійця); час вечірніх сутінків або передсвітанковий час; північ (Не к ночи будь помянуто (о злом, страшном); До утренней зари не гляди в окно * [9, т. II, 368, 369]; За ночью, что за городом, Темно, как в дубине, как в земле, Темь, что под землей, Сутемень не нова пора, живет до бела утра); безмісячні ночі (дитина, зачата або народжена на межі місячного циклу, довго не житиме і буде безплідною, те саме стосується і тварин); полудень; понеділок, п'ятницю (Понедельник и пятница тяжелые дни; вторник и суббота легкие, В понедельник, среду и пяток никакого дела не начинай
[9, т. II, 360, 361]; Нет легче дня против субботы, а тяжелее понедельника
[9, т. I, 58]; подвійний рік, тобто рік, позначений двома парами однакових цифр (Двойной год только перед страшным судом будет) та інші об'єктивації, спектр яких представлений заборонами місяцеслова (На Ильин день зверь и гад бродит по воле та інші [9, т. II, 295, 332, 317–344). Найдавнішими об'єктиваціями дурного хронотопу з акцентом на часових параметрах в українській народній культурі можна вважати ті, де передаються ідеї віковічного часу (Щоб ти ходив, поки світа й сонця [15, 191]; часу мороку (Побила б їх морока! [15, 193]; з варіантами смуток темний та чорний/чорна година); часу появи Чорнобога/Дива (Щоб тебе Чорний бог убив!; Щоб на тебе Див прийшов [15, 193]. Як бачимо, найдавніші форми дурного хронотопу відтворюють ідею хаосу.

Таким чином, етноміфопоетичні уявлення про хронотоп формують перед­концепт часу і простору, який окреслює межі й передбачає первісне структурування смислового поля даних феноменів; дуже вірогідно, що рамка передконцепту продовжує керувати концептом часу і простору в сучасних мовах. У такому випадку зазначені О.Шмельовим парадокси можна пояснити найдавнішими міфологічними уявленнями про світобудову (відокремлення космосу від хаосу колом, замкненим у золотий часопростір раю, розмикання кола подією, яка відкриває висхідну спіраль героїчного, потім емпіричного міфічного часу). Спіралеподібний розвиток часу передбачає реверсивність компонентів попереду – позаду, близький – далекий та інших, що ми і спостерігаємо в сучасній мові. Мало того, оскільки преконцепт часу і простору має відмінності в різних мовах (бо інваріантні уявлення про хаос, культурний і дурний хронотоп налічують певні варіанти реалізації в різних культурно-мовних традиціях), то сучасні концепти часу і простору вирізняються суттєвими етнічними розбіжностями. Порівняймо: у добовому циклі українці й росіяни акцентують не стільки межу А.M. (ante meridiem = before noon) або P.M. (post meridiem = after noon), де noon – пік світла, середина дня, а межу між світлом і темрявою/зимою, міфологізовану в напрямку темряви і деміфологізовану у зворотному напрямку, про що нам уже доводилося писати [16, 169–179].

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Под ред. А.Ларина. – М., 1986. – Т. 1.

2. Шмелев А.Д. Время в русской языковой картине мира // Русская языковая модель мира: Материалы к словарю. – М., 2002.

3. Українські замовляння / Упорядник М.Н.Москаленко. Передм. і комент. М.О.Новикової. – К., 1993.

4. Гаврилюк Е. Еротичні імплікації рослинної символіки в українській календарній обрядовості // Ритуал. Студії з інтегральної культурології / Гол. ред. С.Павлюк. – Л., 1999.

5. Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках. Образ мира и миры образов. – М., 1996.

6. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – К., 1992.

7. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992.

8. Сокіл В. Народні легенди та перекази українців Карпат. – К., 1995.

9. Даль В.И. Пословицы, поговорки и прибаутки русского народа: В 2 т. – СПб., 1997.

10. Ярмусь С. Духовність українського народу. Короткий орієнтаційний нарис. – Вінніпег, 1983.

11. Соболев А.Н. Мифология славян. Загробный мир по древнерусским представлениям. – СПб., 1999.

12. Толстая С.М. Аксиология времени в славянской народной культуре // История и культура. – М., 1991.

13. Отдельные черты мифопоэтического хронотопу упомянуты в различных статьях издания: Мифы народов мира. Энциклопедия / Гл. ред. С.А.Токарев: В 2 т. – М., 1992.

14. Толстая С.М. Время // Славянские древности. Этнолингвистический словарь / Под ред. Н.И.Толстого. – М., 1995. – Т. 1.

15. Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О.В.Марковича та інших / Уклав Номис. – К., 1993.

16. Слухай Н.В. Категоріальні архетипи мови міфопоетичної традиції язичників і християн: спроба зіставлення // Вісн. Київ. ін-ту "Слов'янський університет". – 2001. – Вип. 9.

1.2. Числова символіка в мові й обряді східних слов'ян

 

Числова символіка відіграє велику роль у складі будь-якої міфопоетичної системи. Числа об'єктивують один з найвідоміших класів знаків, які орієнтовані на якісно-кількісну оцінку буття. Вони є елементами особливого числового коду, за допомогою якого можна описати світ, людину і саму систему метаопису, і засобом періодичного відтворення світу в циклічній схемі розвитку для подолання деструктивних хаотичних тенденцій [1, 629–630]. Числа яскраво демонструють не лише універсальні ознаки міфопоетичної мови – логіку бриколажу і резонансність, єдність синхронії і діахронії, космологічність сущого та тотожність мікрокосму і макрокосму, логіку конкретного і логіку абстрактного, – але й риси етнічної категоризації світу. Піфагор вважав, що все у світі розташовано відповідно до чисел; Платон стверджував, що число є сутністю гармонії, а відтак – синхронізатором людини і космосу; індійські математики сприймали числа як особистості з певними характерами, нахилами, антипатіями – тому їх не рахували, а характеризували; ацтеки ототожнювали числа з відповідними богами, якостями, сторонами світу і кольорами; християнство (Святий Августин) визначило число як архетип абсолюту [2; 3; 4, 574–584; 5; 6, 248–255].

У міфах народів світу усталилися певні уявлення про символіку чисел. Числа у складі міфопоетичних систем мають не стільки кількісне, скільки якісне значення. Порівняймо: сучасне математичне число – знак кількості, міфологічне число – показник якісний (7 коней і 13 коней відрізняються здатністю об'єктивувати ідею добра і зла, а не кількістю). Відповідно, серед чисел існують "антоніми" (0 – 1, 12 – 13) і "синоніми" (значення "дуже багато", "абсолютно самодостатньо" можна передати числами 7, 12, 33, 40, 77). Чим менше число, тим більше символічних значень воно має. У проекції від 1 до 10 динамізм якості зростає високими темпами, особливо у групі малих чисел (від 1 до 4). Спектр символічних значень чисел від 5 до 10 звужується, їх символічні значення – менш стійкі в часі. Особливо значущими є числа від 0 до 13, 20, 21, 24, 33, 40, 50, 70, 666, 888. Значення кратних чисел – особливо важливі (дев'ять, рос. "тридевять", "сорок сороков"). Непарні числа символізують чоловіче, сприятливе, незмінність, небо; парні – жіноче, несприятливе, мінливе, землю; троїстість – інтелектуальний, духовний порядок; четверичність – земний; семеричність – планетарний; дванадцятиричність – універсальний. Чистий нумерологічний ряд у складі міфу не буває безкінечним, останній для міфу є безглуздим: саме кінець є справжньою метою міфологічного нумерологічного ряду. Зворотний відлік чисел символізує зменшення буття аж до його анігіляції (згадаймо процедуру вигнання хвороб як "згортання буття" в замовляннях).

Спектр і значення чисел у міфопоетичній системі східних слов'ян мають специфіку. Високу активність виявляють числа 0, 1, 2, 3, 4, 7, 9, 10, 12, серед великих – 33, 40, 50, 70, 77, 100, 300, 700, 1000 та ін. "Навіть коли фольклор замінила література, а язичництво – християнська релігія, навіть коли символіка таких чисел уже не усвідомлювалась так ново й безпосередньо, як раніше, – практично вона ніколи не деформувалася, зберігаючи в цілості своє смислове ядро" [7, 276].

Число 0 у міфах народів світу – число космосу, невиявлене, ніщо, безкінечне, абсолют, вічність життя і смерті, число хаосу і як таке означає або спосіб буття ентропії як міри безкінечного вибору, або спосіб буття антисвіту як сфери анігіляції негативного, повернення до нестійких форм, невпорядкованості, парадоксальності. Нуль у східних слов'ян є субститутом культурного простору, породженого хаосом і відділеного від хаосу колом (овалом) на зрізі спіралі буття. Як число хаосу і потенційних можливостей містить первні доброго і злого першопочатків буття, але у східних слов'ян часто демонструє негативні можливості (образ виру, або чортова кола, чортория, бульбашки, або мильної бульбашки, дірки від бублика; парафрастичні щодо нуля усталені вирази звестися нанівець, зійти нінащо, кругова порука, обвести круг пальця, кругом пучки обернути, крутити голову, крутити веремію, крутити носом, крутити хвостом, нуль йому ціна, ходити по колу, замкнене коло). У значенні символ потенційного світу нуль, явлений образами колеса, яйця (пор. численні ритуально-обрядові дії), обручки, магічного кола, гнізда та інших, виявляє себе в таких усталених зворотах, як почати з нуля. Семантика нуля виявляється у східних слов'ян також у подвійному акцентуванні принципу абсолюту зі значенням ніщо [8; 9; 10; 11; 12; 13] – рос. круглый ноль, ноль без палочки (укр. нуль без палички), абсолютный ноль, в одночасній об'єктивації неявленого та абсолютного – укр. ото юрба, коли нікого нема, рос. на нет и суда нет).

1 – число, за яким у міфах народів світу закріпилися такі символічні значення: божественне, світло, влада, царське, князівське; містичний центр, середина, вища сила; символ буття і відкриття людині духовної сутності; символ зародка, початку, точка, цілісність, символ єдності, тобто райського стану, який передує розколу на добро і зло. На думку В.Топорова, "в наиболее древних текстах один встречается крайне редко или вовсе не встречается. Оправдано предположение, что один означает, как правило, не столько первый элемент ряда в современном смысле, сколько целостность, единство. Современная целостность, понимаемая как единица, объясняет приписывание числа один таким образам этой совершенной целостности, как бог или космос" [1, т. 2, 631]. М.Новикова також вважає, що символіка одиниці не первісна, що це число не має опозитивного числа або протиставлене всім опозиціям [7, 277–278]. У мові міфопоетичної традиції східних слов'ян як активні зустрічаються такі значення числа один: символ божественного, світла, царського, князівського, що виявляється в повір'ях про першу дитину в родині, перший сніп під час жнив, перший приплід у худоби тощо. Як перше число ряду число один є носієм семантики початку, включно з невдалим: рос. первый блин (комом), на первый взгляд. Символ абсолюту, максимуму, повноти, істинностіі самотності: укр. Один як місяць у небі, Більше разу не вмреш, Всипати по перше число; рос. Один как перст (укр. Один як палець), рос. Один, как Бог, как перст, как порох в глазу, как верста в поле, как маков цвет, Одинокому везде дом, Один Бог, одна и правда, Тот и господин, кто все может сделать один, Сватались тридцать с одним, а быть за одним, як і парафраз числа один російською мовою: Дважды молоду не бывать. Символ тотожності, подібності, єдності, цільності, нероздільності: рос. Одного поля ягоды, Одним мирром мазаны, На одной доске стоять, Муж и жена – одна сатана, Одного покроя, В один голос, Один другого стоит, В одну шкуру, укр. Один одного вартий, Зливатися в один ківш, З одного тіста, Звалювати все в одну купу, На один аршин, На один кшталт, На один копил, Як один. Символ визначеності, протиставлення хаосу: рос. До порога – одна дорога, а за порог – семь дорог, Одно вече, да разные речи. Символ найкращого, провідного, головного: рос. звезда первой величины, первая скрипка, первой руки, пальма первенства; укр. перша скрипка, пальма першості. Символ недостатності – адже один є найменшим із чисел, протиставленим іншим: рос. За один раз дерева не срубишь, Одна голова не бедна, а и бедна, так одна, Одна голова и смеется, и плачет, все одна, И в раю жить тошно одному, Разок не в счет, Одной рукой и узла не завяжешь, Один в поле не воин, Одним конем всего поля не изъездишь, Одного воробья на 12 блюд не разложишь, Одна пчела не много меду натаскает, Один и в каше загинет, Сам на себя никто не порадуется, Сам себе на радость никто не живет, Один всего не узнает, Одному всей премудрости не пройти. Число один активно виявляється у протиставленнях одиндругий: рос. Один как пень, а другой как колода, Один слепнет от холода, другой – от золота, Одному сбылось, а другому не удалось, Одному глазком мигни, другого дубинкой подтолкни, Один раз соврешь – другой не поверят, Один говорит про горох, а другой про стручья (чечевицу), Один – задириха, другой – неуступиха, Один про Фому, другой про Ерему; одиндругийтретій: рос. Один носит, другой просит, третий очереди ждет, Одному кивнул, другому моргнул, а третий сам догадается; аналогічно в укр. загадках: Одне біжить, друге дружить, третє богу молиться – вітер, земля, дерево; Одно каже – стіймо, друге каже – йдімо, третє каже –Богу помолімось – гребля, річка, очерет; одиндва: рос. Одно нынче лучше двух завтра, Один ум хорошо, а два – лучше, Двум смертям не бывать, а одной не миновать, За одного битого двух небитых дают, Старый друг лучше новых двух, В одну ловушку дважды зверя не заманишь; одиндватри (Один сын –не сын, два сына –полсына, три сына –сын); одинсім, де сім (на думку М.Новикової [7, 277]) уже заступає множина: рос. Большой нос: черт семерым нес – одному уступил, Одна лиса семь волков проведет, Один с сошкой, семеро с ложкой, Один пьет –семерым мошну рвет, Один пашет, а семеро руками машут, Семь бед –один ответ, С одного вола семь шкур драть; одиндесять: рос. Один умный десять безумных водит; один – дванадцять, сорок, сто, тисяча, багато: рос. Одного воробья на двенадцать блюд не разложишь, Один глаз, да зорок, не надобно сорок, Одним конем всего поля не изъездишь, Одна ложка дегтя портит бочку меду, Одним камнем много горшков перебьешь, Одним махом сто побивахом, а прочих не считахом, Одного храбреца и тысяча трусов не заменит, Один воин тысячу водит, Один в бороне, а все в стороне, Один в грехе, а все в ответе, Один волк гоняет овец полк.

Число 2 має у міфах народів світу такий комплекс символічних значень: символ подвійності, чергування, конфлікту, залежності; рівноваги, стабільності; гріха; антагонізму, дезінтеграції; зловісної тіні, відлуння. Два лежить у підґрунті бінарних опозицій, за допомогою яких ранні наукові традиції описували світ (верх – низ, чоловічий – жіночий, день – ніч та подібні). "Число два обозначает парность, т. е. членимость. Поэтому выступает как символ противопоставления, разъединения и связи, с одной стороны, и символ соответствия или гомологичности противопоставляемых членов, с другой стороны" [14, 43]. Активними у східних слов'ян серед названих є значення: символ конфлікту: укр. Два коти в однім мішку не помиряться, Два когути, два дими, дві господині ніколи не погодяться, рос. Два кота в одном мешке не улежатся, Двум головам на одних плечах тесно, Два медведя в одной берлоге не живут, віддзеркалено в українській загадці: Поміж двома дубами б'ються коти лобами (вікно); Між двома дубами б'ються барани лобами (олійниця); Між двома дубами зав'язло теля зубами (сокира); символ завершеності, нової (після одиниці) межі: рос. Раз-два –и готово, Раз-два – и обчелся, В два счета, Коли двое говорят пьян, так поди, ложись спать; символ надмірності, надлишку (адже два більше, ніж мінімум повноти – один): рос. Воз рассыпал, а два нагреб, Ему дай волю, он и две возьмет, Ленивый двоичи ходит, скупой двоичи платит, Два века не изживешь, две молодости не перейдешь, Два раза не умирать; символ антагонізму: рос. Жили два брата: один богатый, а второй – бедный, Вылезли из-под печки два черта –большой да крохотный, Двоим господам служить, Меж двух стульев сидеть, Меж двух огней, На два фронта, За двумя зайцами погонишься, ни одного не поймаешь, Божье крепко, а дьявольское лепко; взаємодоповнення двох елементів до одного цілого: укр. Єдному не роздиратися надвое, рос. Хоть оба увечные, а двое за одного сойдем, Две ярочки – та же овца, Два дурака об одном уме, Два сапога – пара; учасник опозиції один-два з позитивним або негативним значенням, символ протиставлення одному непарному: рос. Старый друг лучше новых двух, Ум хорошо, а два лучше, За одного битого двух небитых дают; символ протиставлення не-існуванню: рос. Двух зайцев гонять –ни одного не поймать, Как у Сенюшки две денюжки, так Семен да Семен, а у Сенюшки нет денюжки –ни во что Семен, Кто смел, тот два съел. А робкому и одного не досталось; символ відлуння: це значення об'єктивується в уявленнях про Двоєдушника слов'янського пандемоніуму, висловах Два брата – на медведя, а два свояка – на кисель, Бабушка еще надвое сказала, Баба надвоє ворожила: або помре, або жива буде; казкових уявленнях про двох братів, сестер, з яких одна – розумна, добра, роботяща, друга – зла, пожадлива, лінива; казково-міфологічні уявленнях про двійників, а також про героя, який удень веде звичайний спосіб життя, а вночі стає хтонічною істотою; символ подвоєння, парності, відповідності й рівноваги: укр. Добре тому, хто вдвох, рос. Два дурака, да у каждого по два кулака, Парочка –баран да ярочка, Два сапога пара, Два быка бодутся, вместе не сойдутся (небо і земля), За горами, за лесами Там две барыни плясали (сережки), Два братца ходят на речку купаться, Два моря на дуге висят (ведра), Два стоящих, два ходящих, два минующих (небо і земля, солнце и месяц, день и ночь), Два братца в воду глядятся, век не сойдутся (берега), Два братца век бегут, два братца век нагоняют (колеса), Два волка бежат, оба в небо глядят (полозья). Значення числа два є імпліцитним у висловах, що походять з різних джерел: Вогнем і мечем, Альфа і омега, Водити хліб і сіль, Диму без вогню не буває, Ні риба ні м'ясо, Ні в тин ні в ворота, Ні проїхати ні пройти, І сміх і сльози і под. Треба відзначити, що порушення парності й рівноваги веде до акцентування хтонічних ознак явища або істоти: рос. Одноглазка, Трехглазка, чудо однооке тощо; символ абсолютної подібності: укр. як дві краплі води, як раз та два; символ агресивної бінарності, або опозиція "дватретій": рос. Двум –любо, третий не суйся, До двух раз прощают, а в третьи бьют, Две собаки дерутся –третья не приставай, Два горя вместе, третье –пополам. Два протиставляється одному як усталене – неусталеному, непостійному: рос. Две маленькие собаки большую едят, Два одному рать, Две головни и в поле дымятся, а одна и в печи гаснет.




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 62 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.027 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав