Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Інституціоналізм

Причина виникнення інституціоналізму полягає, насамперед, у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в суспільстві.

Інституціоналізм — напрям економічної думки, який сформувався у 20–30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження соціального контролю суспільства над економікою.

Інститути — це первинні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються в історичному розвитку. Серед інститутів виділяють:

• суспільні інститути — сім’я, держава, правові норми, монополія, конкуренція;

• поняття суспільної психології — власність, кредит, прибуток, податок, звичаї, традиції.

Інституціоналізм характеризується такими основними рисами:

• основа аналізу — метод опису економічних явищ;

• об’єкт аналізу — еволюція соціальної психології;

• рушійна сила економіки поряд із матеріальними чинниками — моральні, етичні

та правові елементи в історичному розвитку;

• трактування соціально-економічних явищ з позицій суспільної психології;

• обмежене застосування абстракцій, властивих неокласицизму;

• прагнення до інтеграції економічної науки із суспільними науками;

• необхідність детального кількісного дослідження явищ;

• захист ідеї підтримки антимонопольної політики держави.

Після Другої світової війни вплив чистого інституціоналізму пішов на спад, Але цей напрям у дещо іншій формі відродився у творах Джона Кеннета Гелбрейта (нар. У 1909 р.). Його основна праця «Нове індустріальне суспільство» (1961 р.) присвячена аналізу й ролі в економіці «техноструктури» — суспільного прошарку, що включає

вчених, конструкторів, фахівців з технологій, управління, фінансів і взагалі всього, що потрібно для забезпечення нормальної діяльності великих корпорацій.

На думку Гелбрейта, поведінка сучасної ринкової економіки все більше визначається великими корпораціями (олігополіями), що виробляють складну техніку: автомобілі, літаки, системи зв’язку, комп’ютери і програмне забезпечення. Вони мають частковий контроль над ринковою ціною.

Формування нової моделі надто складних виробів вимагає наукових пошуків

і конструкторських розробок, створення нових технологій і нових матеріалів, а це потребує значного часу. Тому необхідно не тільки ретельно вивчати ринок, а й прогнозувати попит, ціни на сировину тощо. «Не тільки ціни і витрати виробництва, а й споживчий попит стає об’єктом управління».

Необхідна для цього інформація може бути тільки результатом колективної діяльності кваліфікованих фахівців, які здатні достовірно визначити що, як і в яких обсягах виробляти.

Саме управління капіталом стає одним із різновидів складної професійної діяльності.

Роздумуючи над цими особливостями сучасної економічної поведінки, Гелбрейт дійшов таких висновків:

1. У корпораціях реальною владою володіють не власники, а інфраструктура. На думку Гелбрейта, влада завжди «переходить до того фактора виробництва, який найважче замінити». Спочатку це була земля, потім капітал, а тепер — це «сукупність людей, що володіють різноманітними технічними знаннями, досвідом і здібностями, в яких мають потребу сучасна промислова технологія і планування».

2. Влада техноструктури безлика, оскільки всі рішення виробляються поступово і колективно, приймаються поетапно, шляхом складних узгоджень. Найвище керівництво лише координує цей процес. Техноструктура змушена планувати роботу корпорації на роки вперед. Тільки за цієї умови можна заздалегідь укладати контракти на наукові й конструкторські розробки, постачання сировини і комплектуючих.

3. Техноструктура зацікавлена не стільки в максимізації прибутку на капітал,

скільки у забезпеченні міцних позицій корпорації на ринку, в створенні умов для того, щоб власник потребував послуг інфраструктури. «Як тільки інфраструктурі вдається забезпечити себе за допомогою мінімального рівня прибутку, в неї з’являється певна

свобода у виборі цілей. У переважній більшості випадків мета полягає в тому, щоб досягти максимально можливого темпу зростання корпорації, а це вимірюється, головним чином, обсягом продажу. Таке зростання означає збільшення персоналу, підвищення відповідальності і, отже, забезпечує додаткові можливості для кар’єрного просування й отримання більш високої платні».

4. Планування вимагає стабільності, щоб можна було передбачати майбутній результат прийнятих рішень. Це не достатньо поєднується з вільною конкуренцією.

Тому в сучасній економіці формується безперервна і всеохопна мережа міжкорпораційних договорів, яка робить ринок керованим, стабільним і передбачуваним. Стихійний ринок і вільна конкуренція, на думку Гелбрейта, залишилися тільки в підручниках, а економіка сучасних розвинутих країн керується техноструктурою на основі довгострокового прогнозування.