Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Урок № 12

ЧЕРЕВНИЙ ТИФ. Збудником його є мікроб – брюшнотифозна паличка Эберта. Джерелом інфекції є хвора людина або бактероносій. Передача збудника відбувається через заражені фекаліями харчові продукти і воду. Інкубаційний період - 7 - 21 день. Захворювання поступове, температура піднімається повільно протягом 4-6 днів. 2-3 тижні тримається на високому рівні. Скарги на головний біль, язик обкладений, живіт роздутий, пульс уповільнений, - наприкінці 1 або 2 тижня на животі і грудях з'являється легка висипка.

 

ХАРЧОВІ ТОКСИКОІНФЕКЦІЇ. Захворювання викликається групою мікробів - сальмонелл. Джерелом інфекції є домашні тварини мишоподібні гризуни, гусаки, качки. Збудник передається через харчові продукти - м'ясо, особливо хворих тварин, качині яйця, молоко і молочні продукти. Інкубаційний період від 6 годин до 2 доби. Початок хвороби гострий: біль у верхній частині живота, нудота, багаторазова блювота, понос, судоми, слабкий пульс.

 

БОТУЛІЗМ, (від лат.botulus – кишка, ковбаса) - важке харчове отруєння, викликуване споживанням продуктів, заражених особливим мікробом. Для своєї життєдіяльності мікроб вимагає майже повної відсутності кисню. Мікроби містять спори, тобто мікроскопічні зачатки, що служать для розмноження, що при загибелі мікроба зберігають життєздатність.

Спори мікроба самі по собі в тих порівняно невеликих кількостях, у яких вони попадають у харчові продукти, звичайно не представляють небезпеки для людини. Однак у тих випадках, коли вони знаходять у продуктах сприятливі умови, то проростають, розмножуються й утворюють смертельно небезпечну отруту.

Для розмноження мікроба й утворення отрути необхідно одночасна наявність ряду умов:

- підходяще живильне середовище (харчові продукти, що швидко псуються);

- температура понад + 50° (особливо сприятлива температура 25 - 35°);

- відсутність кисню;

Тривале перебування мікроба в цих умовах сприяє тому, щоб він встигає рясно розмножитися й утворити токсин (затримка в збереженні, транспорті й обробці продукту).

Гинуть спори при температурі 120°С.

Джерелом інфекції є травоїдні тварини. Передача відбувається через харчові продукти: м'ясні й овочеві консерви, ковбасу, копченості, червону рибу. Паличка ботулізму живе в кишечнику тварин і риб, може знаходитися в ґрунті. Інкубаційний період триває від однієї години до декількох днів;, у середньому 10 - 12 годин. Захворювання починається болями в животі, кольками, однократною блювотою, завмиранням серця, сухістю в роті, двоїнням перед очима, пульс повільний, ковтання утруднене, голос беззвучний. Нерідко захворювання закінчується загибеллю хворого.

ДИЗЕНТЕРІЯ БАКТЕРІАЛЬНА. Джерелом служить хвора людина або бактероносій. Збудник передається через забруднені продукти і воду. Тривалість інкубаційного періоду 2 - 7 днів. Початок захворювання частіше раптовий: з'являються схваткоподібний біль у животі, понос зі слизом і кров'ю. Температура може підніматися до 39°С. Нерідко захворювання протікає легко, у зв'язку з чим, такі хворі, небезпечні для навколишніх, бо можуть не звертатися до лікаря.

 

ХОЛЕРА. Відноситься до особливо небезпечних інфекційних захворювань. Збудник - холерний вібріон. Джерелом зараження є хвора людина або вібріононосій. Інфекція передається через воду, їжу і предмети, забруднені виділеннями хворого. Велику роль у переносі вібріона грають мухи. Інкубаційний період може тривати від декількох годин до 5 днів, частіше 2 - 3 дні.

Захворювання починається раптово, супроводжується блювотою і поносом (20 - 30 разів на добу) у вигляді рисового відвару або м'ясних помиїв. Швидко настають зневоднення організму хворого, судоми, шкіра синюшна, в'яла, голос пропадає, температура знижується до 35 - 34°С, пульс падає, виникає задуха.

З метою запобігання поширення цієї хвороби потрібна негайна госпіталізація хворих і ізоляція осіб, що були з ними у контакті, проведення дезінфекційних заходів.

 

ГЕПАТИТ (від грец. - печінка) - запалення печінки, що викликається головним чином інфекцією. Інфекційні гепатити розрізняють первинні і вторинні - при сепсисі (гниття), малярії, сифілісі та ін. Причинами гепатиту можуть бути і різні гострі ураження печінки отрутами, що надходять у неї з кишечнику: при отруєнні миш'яком, отруйними грибами (бліда поганка, мухомор), деякими промисловими і побутовими отрутами в т.ч. і алкоголем.

Первинний гепатит називають ще жовтяницею (хвороба Боткіна).

Хвороба Боткіна - це заразне захворювання спричинене вірусом і характеризується запаленням печінки. Хворі жовтяницею виділяють вірус з випорожненнями, рідше із слиною і слизом з дихальних шляхів протягом перших 3 тижнів хвороби, а іноді ще якийсь час після видужання (вірусоносійство). Зараження відбувається при спілкуванні з хворими (через брудні руки, заражену їжу, молоко, воду). Найбільш сприйнятливі до хвороби діти до 2-х років, вагітні жінки, що страждають алкоголізмом, а також особи, які перехворіли інфекційними захворюваннями, що послабляють організм.

Хвороба розвивається через 2-5 тижнів після зараження і може протікати в двох формах з жовтяницею і без неї. Жовтянична форма характеризується трьома періодами: преджовтяничним, жовтяничним і періодом видужання.

У переджовтяничному періоді підвищується температура, з'являється загальна слабість, нудота, блювота, іноді понос, пропадає апетит. Рідше спостерігається катар верхніх дихальних шляхів, біль в м'язах, а в деяких випадках - біль в суглобах. Через 5-8 днів після початку хвороби з'являються болі, у правому підребер'ї, збільшується печінка, стає темною сеч, знебарвлюється кал, розвивається жовтяниця, що тримається в середньому 2-3 тижні. В цьому періоді хворих турбує шкірна сверблячка. У періоді видужання відбувається поступове зникнення жовтяниці і зменшення печінки до нормальних розмірів.

Звичайно хвороба Боткіна закінчується протягом 3-4 тижнів, рідше 6—8 тижнів; в окремих випадках хвороба може прийняти хронічний характер. Ускладнення частіше виникає в людей, що не дотримували постільного режиму і дієти, або вживали алкоголь на початку захворювання (у переджовтяничному періоді).

Лікування хвороби Боткіна повинне проводитися в лікарні. Основними лікувальними заходами є суворий постільний режим і дієта. Хворим призначається вуглеводиста їжа (цукор, мед, виноград) і тваринний білок (телятина, курка) до 70 - 100 гр. у день; дуже корисний сир. Призначаються вітаміни (С та групи В). Вершкове масло рекомендується не більш 20 - 30 гр. на день. Рекомендується питво (морси, соки, сиропи, солодкий чай, мінеральні води). З лікарських засобів застосовують препарати печінки. Люди, що перенесли хворобу Боткіна, здобувають стійкий імунітет; повторні захворювання зустрічаються вкрай рідко. Перехворілих виписують з лікарні не раніше 30 дня від початку хвороби, після чого вони протягом 6 місяців знаходяться під спостереженням.

Профілактика: якомога більш рання ізоляція хворих. До направлення в лікарню хворого треба помістити в окрему кімнату або відокремити його куток простирадлом, яку варто часто провітрювати, прати в гарячій мильно-содовій воді. Хворому виділяють посуд, який після кожного вживання необхідно кип'ятити; його білизну збирають в окрему наволочку або відро і заливають дезинфікуючими розчинами (2% - процентний розчин хлораміну) цими ж розчинами заливають на 2 години всі його виділення (сеч, кал, мокротиння) тільки після цього їх можна спустити в каналізацію. Після відправлення хворого в лікарню в кімнаті повинна бути проведена дезінфекція. З загальних профілактичних заходів велике значення має миття рук перед їдою, вживання кип'яченої води, обмивання овочів під струменем проточної води, знищення мух. Суспільна профілактика жовтяниці вимагає очищення всіх дворів, дотримання чистоти в громадських місцях, дотримання санітарно-гігієнічного режиму на всіх харчових підприємствах. Заняття фізичною культурою, загартовування, правильне і повноцінне харчування підвищують опірність організму проти хвороби.

 

МАЛЯРІЯ (італ. malaria, від malo - поганий і aria - повітря; за старих часів вважали, що малярія викликається нездоровим повітрям), болотна лихоманка - інфекційне захворювання, збудником якого є паразит - малярійний плазмодій, який має складний цикл розвитку, що протікає в організмі людини (безстатевий цикл, або так звана шизогонія) і в організмі комара (статевий цикл, або так звана спорогонія). Відомо 4 види плазмодіїв - збудників різних форм малярії людини: триденної малярії, тропічній малярії, чотириденній малярії і рідкісної форми малярії, що зустрічається в Африці.

Здорова людина заражається від хворого через переносник плазмодія - самку малярійного комара з роду анофелес (шкідливий).

Протягом перших 7 - 10 днів після зараження, поки паразит проходить цикл розвитку в печінці, ніяких ознак хвороби ще не буває - так називаний інкубаційний період, що при деяких формах малярії може затягуватися на багато місяців, людина що заразилася восени, занедужує тільки навесні наступного року.

Першою ознакою захворювання малярією є лихоманка, що виявляється серією малярійних ознак.

У розвитку малярійних приступів відіграє роль наявність у крові достатньої кількості плазмодіїв. У більшості випадків приступ починається ознобом (хворого кидає то в жар, то в холод), нерідко настільки сильним, що хворого трясе і йому не вдається зігрітися навіть під теплим одягом. Незабаром озноб змінюється жаром.. Температура поступово піднімається до 39 - 40°С; обличчя хворого червоніє, хворий важко і часто дихає, скаржиться на сильний головний біль. Температура потім швидко знижується, іноді нижче нормальної; хворий у цей час сильно упріває. Наступного дня він почуває себе майже здоровим, потім приступ повторюється: при триденній формі малярії - кожний третій день, при чотириденній - кожен четвертий, при тропічній формі - нерідко щодня.

В міру повторення приступів у хворих унаслідок руйнування паразитами червоних кров'яних тілець розвивається недокрів'я, збільшується селезінка і печінка, значно зменшується кількість білих кров'яних тілець.

Малярія виснажує сили хворого, знижує працездатність дорослих, сповільнює ріст і розвиток дітей.

При відсутності або несвоєчасності лікування малярія може протікати з ускладненнями (запалення нирок, малярійні набряки), а при тяжких формах тропічної малярії або при блискавичній триденній малярії дітей може закінчитися смертю.

Виявити малярію у хворого можна за характерною лихоманкою, збільшенням селезінки і болями у лівому підребер'ї, появі блідо-жовтяничного кольору шкіри.

З метою недопущення поширення хвороби органами медицини проводиться ретельне виявлення хворих, лікування і диспансерне спостереження за ними.

 

ДИФТЕРІЯ (від грец. – шкірочка, плівка) - гостре інфекційне захворювання, протікає з явищами плівкового запалення на місці впровадження збудника хвороби і важкого загального отруєння організму. Хворіють на дифтерію переважно діти до 10 років (частіше від 1-4 років), але можуть хворіти і дорослі.

Викликається дифтерія особливим мікробом - дифтерійною паличкою. Дифтерійна паличка досить стійка до холоду і висушування на предметах, що були у вживанні хворого (посудові, книгах, іграшках, білизні і т.д.). Вона може зберігатися протягом декількох тижнів у сухому стані, але під дією сонячних променів гине через кілька годин; дуже чуттєва дифтерійна паличка до дезинфікуючих засобів (сулема – хлорид ртуті, хлорамін, карболова кислота, формалін і т.ін.)

Джерелом дифтерійної інфекції в природі є хвора дифтерією людина, що видужує або бацилоносій. Хворий може передавати інфекцію й в останні дні прихованого (інкубаційного) періоду хвороби, протягом усього захворювання і протягом деякого, іноді тривалого, періоду видужування. При кашлі, чханні, розмові хворого крапельки слини, слизу, мокротиння, у яких містяться мікроби дифтерії, попадають у повітря (так звана краплинна інфекція), а також на предмети, що поруч з хворим (постіль, білизна, одяг, іграшки, книги, посуд, їжа і т.ін.). При вдиханні цього повітря або при користуванні речами можуть заражатися здорові люди, дифтерія передається і через осіб, що оточують хворого.

Зараження дифтерійними мікробами відбувається через слизові оболонки. Найчастіше спостерігається дифтерія ротової порожнини, на другому місці за частотою є дифтерія гортані, на третьому - дифтерія носа, зустрічається також дифтерія очей (надзвичайно рідко), статевих органів, пупка в немовляти (протікає дуже важко). Дифтерійна паличка розмножуючись на місці впровадження, виділяє отруту (токсин), що розноситься по лімфатичній і кровоносній системах. Токсин на місці впровадження і розмноження палички викликає запалення слизової оболонки з утворенням на ній щільного плівкового нальоту, міцно зв'язаного з підлягаючими тканинами. Надходячи в кров і розносячи по організму, токсин уражає м'яз серця, нервову систему, печінку, нирки.

Інкубаційний період для усіх форм дифтерії дорівнює 2-14 дням.

При дифтерії зіва після інкубаційного періоду починається повільно підвищуватися температура до 38 - 39°С, з'являється невеликий біль при ковтанні (менш різка ніж при звичайній ангіні). Підчелюстні лімфатичні вузли малоболісні. У ротової порожнини з'являється наліт, що поширюється у вигляді плівки на миндаленах.

Дифтерія зіва спостерігається в трьох формах:

1. Локалізована форма дифтерії характеризується плівковими нальотами на мигдалинах, що не переходять за їхні межі; при своєчасному початку лікування через 24 - 48 годин нальоти відшаровуються і починається видужання.

2. При розповсюдженій формі нальоти поширюються на слизову оболонку піднебінних дужок, язика, глотки, носоглотки, надгортанника; набряк навколишніх тканин різко виражений, ковтання різко утруднено, нальоти грязнозеленого кольору; загальнотоксичні явища настають з 5 - б дня хвороби і виражені різкіше, ніж при локалізованій формі, може появитися порушення ритму серцебиття, збільшення печінки, подвійний зір, запалення м'язів кінцівок;

3. Токсична форма, при якій, крім великих зеленуватих нальотів у зіві, набряк підшкірної клітковини і загальні явища важкої отруєності, характеризується швидким наростанням усіх проявів хвороби; при цій формі часті носові і носоглоткові. кровотечі, з перших же днів хвороби з'являються різка блідість, болі в животі, блювота, понос, що наростає, розлад кровообігу, спад температури; можлива смерть..

При дифтерії можуть бути ускладнення: Найбільш небезпечні ускладнення з боку нервової системи (паралічі м'якого неба, акомодації ока (порушується здатність ока пристосовуватися бачити предмети на різній відстані), загальні паралічі і поліневрити), серцево-судинної системи, а також легень. Нирки звичайно уражаються при важких і токсичних формах.

Профілактика - запобіжні щеплення. При відправленні хворого в лікарню, негайно в квартирі робиться ретельна дезинфекція. Основними умовами для найшвидшого позбавлення від бацил є перебування бацилоносія на свіжому повітрі, ретельне провітрювання приміщення, уживання вітамінів і за вказівкою лікаря застосування ряду лікарських засобів.

 

ТУБЕРКУЛЬОЗ (від лат.tuberkulum – гулька, горбок), бугорчатка, сухота - різноманітне за своїми проявами інфекційне захворювання, що викликається особливими мікробами, так званими мікробактеріями туберкульозу, відкритими німецьким ученим Р. Кохом у 1882 році. Мікробактерія туберкульозу - трохи вигнута паличка довжиною 1,5 - 3 мікрон; зустрічається у вигляді людського, бичачого, мишачого і пташиного типів.

Людина сприйнятлива переважно до двох перших типів (людського і бичачого).

Туберкульозна паличка може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), кишечника, сечостатевих органів, надниркової залози, шкіри, кісток, суглобів і ін., однак у переважній більшості випадків (80 - 90%) спостерігається ураження легень.

Джерелом зараження туберкульозом є головним чином людина, хвора туберкульозом, що виділяє з мокротинням туберкульозні палички. Уражена туберкульозом велика рогата худоба також небезпечна для людини.

Основним шляхом зараження туберкульозом є зараження через вдихуване повітря. Найчастіше зустрічається так звана краплинна інфекція, коли дрібні крапельки слини, що містять мікробактерії розбризкуються під час розмови і кашлю хворим, попадають у дихальні шляхи здорових.

Можлива і пилова інфекція. У зв'язку з тим, що виділення бацилярного хворого (в основному мокротиння) попадають на навколишні предмети, джерелом зараження стає не тільки сам хворий (бацилоносій), але і житло, одяг, усі предмети, на які попали виділення хворого.

Розвиткові вираженого захворювання туберкульозом сприяє ослаблення опірності організму попередніми захворюваннями і поганим харчуванням, погані санітарно-гігієнічні умови праці і побуту, перенаселені і сирі житла, тривалі контакти із хворим, виснажлива праця. Тому туберкульоз є однієї з основних соціальних хвороб недосконалого суспільства.

Треба відзначити, що потрапляючи в організм, мікробактерії туберкульозу поширюються із потоком крові і лімфи або бронхіальними шляхами. На місці їхнього осідання утворюються або осередки запалення, або так звана інфекційна гранулема - горбок, або туберкул, що складається з різних елементів тканини. У своєму розвитку осередки запалення можуть піддатися творожистому розпадові. В тканині органу утворяться порожнини. Це спостерігається, якщо процес прогресує.

За сприятливого плину захворювання переважають процеси загоєння - розсмоктування запальних змін, їхнє обмеження і навіть зарубцювання.

Величезне значення в боротьбі з туберкульозом має профілактика (профілактичні заходи).

Основну ж роль у попередженні захворюваності туберкульозом грають загальна санітарна і специфічна профілактики.

Загальна, санітарна профілактика охоплює заходи спрямовані на поліпшення гігієнічних умов життя і підвищення опірності організму в боротьбі з туберкульозною інфекцією, а також на оздоровлення туберкульозних осередків, тобто квартир і кімнат, у яких живуть туберкульозні хворі, на створення нормальних житлових умов.

Важливу роль грають групові масові обстеження населення з метою своєчасного і повного виявлення хворих туберкульозом у ранні періоди хвороби. Сюди варто віднести й огляди флюорографічним методом. Не меншу значимість має навчання хворого дотриманню особистої гігієни (окреме ліжко, рушник, посуд, випльовування мокротиння тільки в плювальницю і т.ін.).

Одним з основних елементів санітарної профілактики в осередку є поточна і остаточна дезінфекція (вологе протирання підлоги із застосуванням 5% розчину хлораміну, систематичне провітрювання приміщень, знищення мокротиння і дезінфекція плювальниць, особистого посуду, кип'ятіння постільної і натільної білизни.

Остаточна дезінфекція проводиться силами і засобами санітарно-епідеміологічних станцій.

Специфічна профілактика полягає в тім, що в організм людини вводяться ослаблені у своїй шкідливості мікробактерії бичачого типу, тобто проводиться протитуберкульозна вакцинація.

 

СНІД. Нам усім необхідно мати поняття про ВІЛ і СНІД.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) відомий з 1981 року. У 1986 р. на Міжнародній конференції зі СНІДу було офіційно визнано, що цей вірус викликає розвиток Синдрому Набутого ІмуноДефіциту (СНІД).

Вірус ВІЛ відноситься до сімейства ретровірусів ("повільних" вірусів). Він має сферичну форму і його серце захищене оболонкою, що добре пристосована для існування в організмі людини, однак надзвичайно нестійка, уразлива до зовнішнього середовища, Тому ВІЛ швидко гине поза своїм середовищем існування і не може "подорожувати" повітрям і водою.

Потрапляючи в організм людини, вірус ВІЛ проникає у визначені клітки крові: Т - лімфоцитів і підкоряє їх своїй генетичній програмі: сторожова клітка починає служити "фабрикою" для відтворення вірусу. У визначений момент клітка переповняється частками вірусу, вибухає і гине. Коли це відбувається масово і кількість Т - лімфоцитів у крові сильно падає, імунна система перестає справлятися з інфекціями й у людини розвивається Синдром Набутого ІмуноДефіциту (СНІД).

Знайти ВІЛ в організмі можна приблизно через 3 місяці після зараження - за допомогою спеціального аналізу крові.

Розвиток вірусу в організмі проходить через кілька стадій. Оскільки ВІЛ відноситься до розряду "повільних" вірусів, він довго буде знаходитися в організмі, практично нічим не виявляючи себе.

Через 1-3 місяці після зараження вірус накопичується у крові в кількості, достатньому для його виявлення. У багатьох людей на цьому етапі настає період гострої інфекції: розвиваються симптоми, схожі на ГРЗ. Цей стан може тривати 2-3 тижня, після чого проходить.

Після цього настає тривалий період так званого "безсимптомного носіння". На цій стадії людина не відчуває ніяких проблем зі здоров'ям, нормально себе почуває і може вести зовсім звичайний спосіб життя. Цей період може тривати 2, 5, 10 і більш років. Тривалість цього періоду залежить від багатьох факторів: - починаючи від фізіологічних особливостей організму даної конкретної людини, закінчуючи способом життя, що вона веде, якістю його харчування й емоційним станом, у якому вона перебуває.

Слідом за цим настає період, що триває кілька місяців, протягом яких у людини збільшені дієтичні вузли, виявляються невеликі інфекції, іноді підвищується температура. Звичайно на даній стадії людина також не відчуває великих проблем зі здоров'ям, може продовжувати працювати і вести звичайний спосіб життя.

Стадія, що ми називаємо СНІДом, настає тоді, коли імунна система перестає справлятися з різними інфекціями, що раніше не були для організму небезпечними. Як правило, це інфекції, пов'язані з захворюваннями органів дихання, травлення і центральної нервової системи.

Таким чином, ВІЛ і СНІД - це не те саме. ВІЛ - це вірус, що призводить до придушення імунної системи, а СНІД - це комплекс захворювань і проблем зі здоров'ям, що виникають на тлі низького імунітету.

На стадії СНІДу в людини різко знижуються показники імунітету і зростає кількість вірусу, виробленого "фабрикою" ВІЛ, яка розташувалася в клітках імунної системи, що визначається за аналізами крові ВІЛ - інфікованої людини.

 

На цій стадії необхідно негайно почати спеціальну терапію, спрямовану на зниження активності вірусу ВІЛ і гальмування його розмноження в організмі.

Це означає, що протягом досить тривалого часу людина буде практично здоровою. Вона буде залишатися носієм вірусу, однак зможе вести зовсім нормальний спосіб життя і, що не менш важливо, розуміти, не буде небезпеки для оточуючих. У більшості випадків контакт із ВІЛ - інфікованими людьми абсолютно безпечний.

Яким же чином ВІЛ може потрапити в організм людини? Передача вірусу можлива:

- при використанні нестерильних (що уже вживалися і заражених ВІЛ) шприців і голок для ін'єкції;

- при переливанні людині інфікованої крові;

- при занятті незахищеним сексом;

- від інфікованої матері до її дитини під час виношування, пологів або вигодовування грудьми;

Всі інші, так називані "побутові", контакти з людиною, інфікованою ВІЛ, безпечні.

Не можна заразитися повітряно-краплинним шляхом: через чхання, кашель, перебуванні разом в одному приміщенні.

Неможливо заразитися через укуси комах, ВІЛ також не виживає в шлунках комах і на їхніх хоботках. Неможливо заразитися через домашніх тварин.

Не можна заразитися при використанні загального з ВІЛ інфікованою людиною столового посуду, постільної білизни, рушників (ВІЛ дуже нестійкий), при використанні загальної ванни, басейну або сауни, користуванні загальним туалетом.

Ваша дитина не заразиться, якщо в його дитячому саду або школі є хтось із ВІЛ.

Ви не заразитеся ВІЛ, якщо обіймете свого ВІЛ - інфікованого друга, пожмете йому руку або поцілуєте.

 

Заходи щодо профілактики інфекційних захворювань. Заходи щодо профілактики інфекційних захворювань повинні проводитися по трьох напрямках:

- вплив на джерело інфекції - знешкодження його;

- розрив шляхів передачі інфекції;

- підвищення несприйнятливості людей до інфекційних захворювань.

Найважливіше значення у впливі на джерело інфекції мають своєчасне виявлення хворих, рання їхня ізоляція і госпіталізація. Велику роль при цьому грають санітарна грамотність населення, знання основних ознак інфекційних захворювань, своєчасне звертання до лікаря.

Інфекційні хворі підлягають обов'язковій госпіталізації або ізоляції вдома.

Що стосується розриву шляхів передачі інфекції, зусилля медичних працівників повинні бути спрямовані на здійснення контролю за дотриманням правил особистої і суспільної гігієни, за постійним виконанням санітарних і технологічних правил готування, збереження і транспортування продуктів і готової їжі, користування водою.

Для розриву шляхів передачі інфекції проводяться:

- дезінфекція;

- дезінсекція;

- дератизація.

Фізичні, механічні і хімічні дезінфікуючі засоби (знезаражуючі засоби).

Фізичні засоби знезаражування:

- вогонь;

- гаряче повітря - 60 - 100°С (у дезкамерах);

- окріп.

- водяна перегріта пара (у дезкамерах і автоклавах);

- ультрафіолетові промені.

Механічні засоби знезаражування:

- промивання поверхонь за допомогою гідропультів і щіток гарячою водою з милом або содою;

- вентиляція приміщень.

Хімічні дезінфікуючі засоби:

I. Хлорне вапно:

- 0,2% розчин - для знезаражування рук;

- 0,2 -1% розчин - для дезінфекції приміщень і санітарного транспорту;

- I -2% розчин - для дезінфекції каналізаційних туалетів;
- 2 – 3% розчин - для обробки вагонів.

2. Хлорамін:

- 0,2 - 0,5% розчин - для дезінфекції приміщень (при краплинних інфекціях);

- 5% розчин - для знезаражування мокротиння хворих туберкульозом (2 години);

- 0,2 – 3% розчин - для замочування білизни (0,5 - 4 години).

3. Лізол (розчин крезолу - СН3С6Н4ОН в калійному милі):

- 3 – 5% розчин - для знезаражування рідких випорожнень, замочування білизни, дезінфекції приміщень, автотранспорту при краплинних і кишкових інфекціях.

4. Нафтолизол - для дезінфекції білизни, одягу, взуття й інших предметів при паразитарних тифах.

Засоби, що застосовуються для дезінфекції.

Таблиця №2

Назва хвороби Дезинфікуючі засоби
Холера, черевний тиф, дизентерія, сальмонела. 1% розчин хлорного вапна; 1% розчин хлораміну; 0,5% розчин ДТСГК (двотретиосновна сіль гипохлориту кальцію. Гипохлорит кальцію - Са(ClO)2. 3% розчин лізолу. Усі вони застосовуються для дезінфекції предметів, що оточують хворого
Гепатит. 3% розчин хлорного вапна і хлораміну; 1% розчин ДТСГК.
Туберкульоз. 5% розчин хлораміну для знезаражування мокротиння хворих.
Віспа натуральна, дифтерія, скарлатина, грип, туберкульоз. 0,2 - 0,5% розчин хлораміну - для дезінфекції приміщень.

Профілактичні заходи, пов'язані з підвищенням несприйнятливості людей до інфекційних захворювань, досягаються за допомогою так званого штучного імунітету, що створюється шляхом введення (щеплення) в організм здорових людей вакцин і анатоксинів.

 

Досить стійкий імунітет звичайно утворюється через 2-3 тижні після щеплення. Вакцини в організм людини можуть вводитися підшкірно, нашкірно, внутрішкірно, внутрім`язово, через рот (у травний тракт), шляхом вдихання.

Вивчаючи ці питання доцільно хоча б коротко зупинитися на гігієні і санітарії.

ОСОБИСТА І КОЛЕКТИВНА ГІГІЄНА. Гігієна (від грец. - здоровий) - галузь медицини, що вивчає вплив умов життя на здоров'я людини, що розробляє й впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних факторів зовнішнього середовища на здоров’я людини, її працездатність та тривалість життя.

Практичне застосування наукових положень розроблених гігієною складає зміст санітарії. Між гігієною і санітарією існує найтісніший зв'язок.

Санітарія (від лат. sanitarius – той, що стосується здоров'я) - застосування в житті наукових положень, розроблених гігієною. Основна мета санітарії - це поліпшити стан здоров'я населення, запобігти і виключити виникнення захворювань, зробити умови життя більш здоровими, а життя тривалішим.

Гігієна буває особиста і колективна.

З раннього віку нам прищеплювали, а зараз ми повинні самі дотримуватись правил особистої гігієни: миття рук ранком, шиї, обличчя, чищення зубів, миття рук перед їжею, після відвідування туалету, не рідше одного разу на тиждень миття всього тіла.

Важливими питаннями, що відносяться до гігієни є:

I. гігієна води і водопостачання населених місць;

2. гігієна ґрунту і санітарного очищення територій населених пунктів (видалення нечистот);

3. санітарна охорона водойм і знешкодження побутових і виробничих стоків;

4. гігієна житла і побутових суспільних будинків;

5. гігієна повітря населених пунктів і його санітарна охорона;

6. гігієна планування населених пунктів (місць) і загальний їхній санітарний благоустрій.

Якщо говорити про санітарію, то вона може бути:

а) житлово-комунальною, котра включає санітарний благоустрій населених пунктів, окремих житлових і суспільних об'єктів, озеленення; заходи щодо санітарного благоустрою систем водопостачання і каналізації, захисту водойм і ґрунту від забруднення, своєчасного і правильного видалення нечистот і відходів, організації системи їх очищення і знешкодження. До сфери житлово-комунальної санітарії відносяться заходи з охорони і захисту атмосферного повітря від забруднення промисловими викидами. Особливе значення в цей час набуває запобіжний санітарний нагляд за проектуванням і будівництвом будинків різного призначення, підприємств побутового призначення - лазень, саун, пралень та інших об'єктів побутового призначення

б) промисловою, котра охоплює питання санітарного благоустрою промислових підприємств, поліпшення умов праці працівників, запобігання професійним хворобам, здійснення боротьби з запиленістю, загазованістю, високою температурою на робочих місцях і усунення інших факторів, що несприятливо діють на здоров'я людей;

в) харчовою, котра включає заходи щодо створення необхідних санітарно-гігієнічних умов при готуванні їжі на підприємствах громадського і приватного рівня (розлив спиртних напоїв).
Важливим розділом харчової санітарії є забезпечення виконання встановлених санітарних правил при торгівлі харчовими продуктами (стихійні ринки), їхньому збереженні і транспортуванні. До харчової санітарії відноситься і спостереження за доброякісністю їжі і харчових продуктів і запобігання харчовим отруєнням і харчовим токсикоінфекціям (часті отруєння при застіллі: весілля, проводи в армію і т.д.);

г) шкільною, котра охоплює коло питань, що стосуються зміцнення здоров'я і різнобічного фізичного розвитку дітей і підлітків. Шкільна санітарія здійснює заходи щодо боротьби з короткозорістю, освітлення, устаткування робочих місць, умов відпочинку дітей і підлітків, а також профілактики дитячих інфекційних захворювань - дифтерії, скарлатини, вітрянки та ін. (організація і здійснення запобіжних щеплень та інших протиепідемічних заходів).

Особиста гігієна - галузь гігієни, що вивчає і розробляє питання, що стосуються гігієни тіла (шкіри, волосся, зубів, порожнини рота), гігієни побуту, загального гігієнічного режиму здорової людини.

Гігієна побуту включає в першу чергу підтримку чистоти повітря в квартирі, догляд за одягом і постіллю, створення нормальних умов для сну і відпочинку.

Щоб запобігти вогкості варто уникати сушіння білизни в житлових приміщеннях. Прибирання повинне проводитися вологим способом або за допомогою пилососа.

Одначе, якщо незважаючи на ретельне проведення профілактичних заходів встановлено факт виникнення масових інфекційних захворювань, негайно оголошується карантин (італ. quarentena, від quaranta giorni – сорок днів).

 

Карантин - система тимчасових організаційних, режимних, обмежувальних, адміністративних, господарських, санітарних, епідемічних, гігієнічних, лікувальних, і профілактичних заходів, які спрямовані на попередження розповсюдження інфекційної хвороби і забезпечення локалізації епідемічного, епізоотичного або епіфітотичних осередків і наступну їх ліквідацію.

Мета карантину - повна ізоляція осередку ураження і ліквідація в ньому інфекційних захворювань, що виникли. Карантин може оголошуватися з метою попередження інфекційних захворювань, коли збудник не встановлений, але маються характерні ознаки захворювання.

П ри оголошенні карантину проводяться наступні заходи:

1. На зовнішніх межах зони карантину встановлюється охорона, організується
комендантська служба і патрулювання.

2. В населених пунктах і на об'єктах організується місцева (внутрішня) комендантська
служба, здійснюється охорона інфекційних ізоляторів і лікарень, контрольно-передавальних
пунктів тощо.

3. Із районів карантину вихід людей, вивіз тварин та майна забороняється. Виїзд на заражену
територію дозволяється начальниками цивільної оборони лише спеціальним формуванням і
видам транспорту.

4. Транзитний проїзд транспорту через осередки ураження забороняється (винятком може
бути лише залізничний транспорт).

 

5. Об'єкти господарської діяльності, що продовжують свою діяльність, переходять на
особливий режим роботи, із суворим дотриманням протиепідемічних вимог. Робітники зміни
розподіляються на окремі групи (якомога меншими за складом), контакт між ними
скорочується до мінімуму. Харчування і відпочинок робітників і службовців організується за
групами у спеціально відведених для цього приміщеннях. Припиняється робота всіх навчальних
.закладів, видовищних закладів, ринків і базарів.

6. Населення в зоні карантину розподіляється на дрібні групи (так звана дрібна
карантинізація); йому не дозволяється без крайньої потреби виходити із своїх будинків або
квартир. Продукти харчування, вода і предмети першої необхідності доставляються
спеціальними командами. При необхідності виконання термінових робіт поза будівлею люди
повинні бути обов'язково у засобах індивідуального захисту.

7. Робота магазинів, майстерень, побутових установ може бути відновлена лише після
встановлення виду застосованих збудників, виявлення епідеміологічної ситуації у тому
випадку, коли не потребується суворих режимних заходів одразу ж після закінчення
дезинфекції зовнішнього середовища і санітарної обробки населення.

В осередку інфекційних захворювань всі робітники і службовці підприємств і установ повинні дотримуватись наступних заходів особистої безпеки: носити захисні маски; додержуватись елементарних правил особистої гігієни на роботі і вдома; не вживати неперевірені або заражені продукти харчування і воду; не палити на зараженій території; при появі нездужання або кволості негайно звертатися до керівника, санпосту або прикріпленої санітарної дружини.

Населення в осередку інфекційного захворювання провадить дезинфекцію своїх квартир, знезараження води і продуктів харчування, миється в домашніх умовах, змінює одяг, стежить за своїм самопочуттям і при найменшому нездужанні (температура, остуда, понос) негайно викликає до себе лікаря по телефону, через прикріплену санітарну дружину або санітарного уповноваженого по будинку.

Населення суворо додержується рекомендацій СЕС щодо виконання режиму проведення усіх санітарно-гігієнічних і епідемічних заходів.

За умов карантину обов'язково передбачається проведення екстреної профілактики, посиленого епідеміологічного нагляду за населенням (подвірні обходи, ранні виявлення, ізоляція і госпіталізація інфекційних хворих, посилений медичний контроль за виконанням санітарно-гігієнічних заходів, санітарної обробки і дезинфекції, а також профілактичних щеплень). Таке лікування організує медичний персонал, прикріплений до об'єктів, дільничні медичні працівники, а також особовий склад медичних формувань. За кожною санітарною дружиною закріплюється частина вулиці, квартал, будинок чи цех, які сандружинниці обходять 2-3 рази на добу; населенню, робітникам і службовцям видають лікувальні препарати. Для профілактики застосовуються антибіотики широкого спектру дії та інші препарати, що забезпечують профілактичний та лікувальний ефект. Населення, що має аптечки АІ-2 (або її аналоги), профілактику здійснює самостійно, використовуючи препарати з аптечки.

Карантин в осередку інфекційних захворювань після дезинфекції зовнішнього середовища замінюють обсервацією.

Обсервація - режимні і обмежувальні заходи, які передбачають разом з посиленням медичного і ветеринарного нагляду і проведенням протиепідемічних, лікувальних, профілактичних, ветеринарних і санітарних заходів, обмеження пересування і переміщення людей або сільськогосподарських тварин в усіх прилеглих з зоною карантину адміністративно-територіальних утвореннях, які створюють зону обмеження поширення інфекційних захворювань.

Мета її – запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань. Для цього здійснюються, власне, ті ж лікувально-профілактичні заходи, що і при карантині, але за умов обсервації ізоляційно-обмежувальні заходи є менш суворими. Зокрема, вихід населення із зараженої зони не забороняється, а обмежується і допускаються за умови обов'язкового проведення профілактичних заходів. У меншій мірі обмежується спілкування населення всередині осередку.

Встановлених в осередку інфекційного захворювання режиму і правил поведінки, а також вимог медичної служби мають додержуватися усі громадяни беззастережно. Ніхто не має права ухилятися від запобіжних щеплень і приймання лікарських препаратів.

Для відвернення масового поширення інфекційних захворювань населення зобов'язане ретельно додержуватись правил особистої гігієни, тримати у чистоті житла, двори, місця загального користування. У житлових будинках необхідно обробляти дезинфікуючими розчинами поручні сходів, дверні ручки, унітази засипати хлорним вапном, все прибирання у приміщеннях проводити лише вологим способом, не допускати розведення мух та інших комах.

В осередку інфекційних захворювань воду дозволяється брати лише із водопроводу або із незаражених, перевірених медичною службою водо-джерел. Всі продукти слід зберігати у щільно закритій тарі і обробляти перед вживанням: воду і молоко прокип'ятити, сирі овочі і фрукти старанно мити і кип'ятити, для приймання їжі користуватися індивідуальним посудом.

Перед виходом із приміщення надягати індивідуальні засоби захисту органів дихання і шкіри; перед входом з вулиці у житлове приміщення взуття і плащі необхідно залишати зовні до обробки їх дезинфікуючими розчинами. Особливу увагу слід приділити догляду за хворими.

Необхідно додержуватися усіх заходів протиепідемічного нагляду, якщо хворий залишений удома, то його краще розмістити в окремій кімнаті, або, якщо немає можливості, - відокремити ширмою або простирадлами.

У приміщенні провести дезинфекцію, знезараження предметів, до яких хворий доторкався. Знезараження здійснюється простішими способами: миттям із милом, кип'ятінням окремих предметів тощо. Вести догляд має (бажано) одна людина. При догляді треба додержуватись заходів безпеки і правил особистої гігієни, слід користуватися простішими засобами індивідуального захисту. Всі відходи від хворого повинні знезаражуватись (засипатися хлорним вапном або дезинфікуючими препаратами) і лише після цього викидатися в каналізацію, загальну убиральню.

Після переведення в лікарню або одужання хворого має проводитися заключна дезинфекція.

Для дезинфекції приміщень частіше за все використовується освітлений (відстояний) 5 % процентний розчин хлорного вапна. Для виготовлення 5% розчину потрібно у 10 л води розвести 0,5 кг хлорного вапна і дати можливість розчину відстоятися.

Карантин або обсервація може оголошуватись і у мирний час у випадках небезпечних захворювань у районі, регіоні. Однак він носить дещо послаблений режим у залежності від захворювань (не залучаються воєнізовані формування ЦО). Можливо оголошення карантину місцевого значення (школи, дитячого садку тощо) без обмеження і ізоляції території, без залучення озброєної охорони, комендантської служби і т. ін., силами медичних закладів міста, району.

 

 

Урок № 12

Тема: Деформация тела. Сила упругости. Закон Гука.

 

План

 

1. Деформація тіла.

2. Сила пружності. Закон Гука.

 

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.036 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав