Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Інтермедії. Вертеп. Ляльковий театр

Інтермедії органічно зв’язані з народною творчістю; чимало з них це пряма розробка народних анекдот, а мова, в противагу до більшості шкільних драм, близька до розговірної, живої мови народу. Інтермедії вплинули на розвиток нової української комедії.

Іншою, дуже своєрідною, формою драматизованої дії була доволі популярна т.зв. вертепна драма, або іншими словами — ляльковий театр. Вертеп, тобто печера, в якій народився Христос, мав вигляд більшої коробки-будиночка, у якому ляльки пересувались на дротах, непомітно для глядача.

Вертепні вистави дули дуже довго популярні і в деяких країнах збереглися до нових часів.

21) Сковорода- видатний український просвітник

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) є однією із найяскравіших і водночас найзагадковіших постатей української культури в часи її переходу від давніх мисленнєвих і художніх моделей до нових тем і форм. На перехресті двох епох в українській літературі – бароко й романтизму – Сковорода реалізував себе як глибокий мисленник, поет, перекладач, педагог, богослов. Його багатогранна творчість позначена закоріненістю в українській культурі, а також щільним зв'язком з інтелектуальною традицією інших країн.

Сковорода Григорій Савович (1722-1794) - видатний філософ, просвітник. Філософське вчення базується на ідеї «трьох світів» начал: макрокосму (Всесвіт), мікрокос му (людина) і світу символів (Біблія), що пов’язує перші два начала. Макрокосм складається із численних світів, першоосновою його є чотири елементи — вогонь, повітря, вода і земля. Мікрокосм є основою філософської системи Сковороди. Свого справжнього вияву, власне людського буття людина набуває не з появою тілесності з її чуттєвими властивостями, а лише за умови осягнення нею невидимості, глибинних внутрішніх духовних джерел. Тому принцип «пізнай себе» проходить крізь усі його філософські твори. Сковорода постійно повторює: «побач самого себе», «слухай себе», «поглянь у себе самогон.

У духовному самопізнанні філософ вбачав ключ до розкриття таємниць буття світу і самої людини: «Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря — повинен спочатку виміряти себе». Світ символів — це Біблія, яка допомагає людині пізнати в собі Бога. Біблія, на думку філософа, «є аптека, набута Божою премудрістю, для лікування душевного світу, не виліковного жодними земними ліками».

Кожен із названих світів, у свою чергу, складається з «двох натур»: зовнішньої (видимої) і внутрішньої (невидимої). Видимий світ — це світ створений, матеріальний. Сковорода називає його по-різному: «матерія», «стихія», «земля», «плоть». Він — лише бліде відображення невидимого світу, який є реальним. Невидимий — це Бог, дух, вічність. Він є вічною і незмінною першоосновою всього існуючого. Обидва світи невід’ємні, взаємопов’язані. З того, що в усьому сущому існує два єства — невидиме і видиме, Сковорода робить висновок про неможливість зникнення чи загибелі чого-небудь. Людина має двоїсту природу, й така її природна сутність абсолютна. У пізнанні, осягненні невидимого світу через видимий філософ вбачав сенс людського існування.

Сковорода створив власну етико-моралістичну, етико-гуманістичну систему розуміння людини з центральною ідеєю «внутрішньої» людини, єством якої є Бог. Тож пізнати Бога — значить пізнати самого себе, служити самому собі. Філософ відстоював ідеал «нерівної рівності», який передбачав для кожної людини її власний життєвий шлях. Критерієм морального вибору є «спорідненість» людини з тим чи іншим типом поведінки.

Григорій Савович обґрунтував концепцію «спорідненої праці», важливість для людини займатися справою, що повністю відповідає її природним нахилам і здібностям. Тільки за таких умов праця буде не лише засобом забезпечення матеріального існування людини, а й формою її духовного самоствердження, а отже, й справжнього щастя. Саме щастя вбачав філософ у чистоті сердечній, у рівновазі духовній, утверджуючи це своїм власним життям.

22) Енеїда Котляревського. Художні особливості та роль у розвитку української мови

Поема "Енеїда" вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М.Парпури, який жив тоді в столиці й займався видав­ничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла під назвою "Малороссийская Энеида в трех частях" (на титульній сторінці – "Энеида на малороссийский язык перелициованная И. Котляревским) з присвятною сторінкою "Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается". Друге видання "Енеїди" з'явилося в Петербурзі 1808 р., трете, тепер уже підго­товлене автором і доповнене четвертою частиною, появилося 1809 р. Повний текст поеми під назвою "Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским" був опублі­кований в 1842 р. в Харкові, вже після смерті письменника.

Вихід у світ "Енеїди" став епохальним явищем в історії укра­їнської культури, визначною подією в духовному житті народу. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та есте­тичних проблем. В основу її І. П. Котляревський поклав сюжет класичної поеми "Енеїда" римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір.

Вергіліева "Енеїда" − поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів і утверджува­лося "божественне" походження римських імператорів. Викори­стовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І. П. Котляревський переробив оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне на­повнення. Велична Вергілієвої епопеї під пером українського пое­та перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст.

Значення Котляревського як зачинателя української літерату­ри винятково важливе: своїм поетичним словом, утвердженням засад демократичної естетики він відкривав, новий напрям у роз­витку національної культури, спрямований на дедалі глибше про­никнення в життя народу, на осмислення його історичної долі. Оригінальність і суспільне значення таланту автора "Енеїди" прекрасно розуміли прогресивні діячі вітчизняної культури І. Я. Франко. Творчість І. П. Котляревського увійшла дорогоцінним вкладом в українську літературу і стала живим джерелом духовного роз­витку народу.

Значення "Енеїди" й у тому, що цим безсмертним твором Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою. Цим твором автор довів, що і й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів. "Енеїда" – чи не єдиний твір у Європі, що став народним, бо ця перша високохудожня поема нової української літератури зогріває читача власним, а не позиченим світлом.

Т. Г. Шевченко назвав І. П. Котляревського батьком «нової української літератури», тому що він стояв на межі двох епох — епохи старої української літератури й епохи нової української літератури з властивим їй відтворенням життя, — зауважував І. Плющ (Історія української літературної мови).
Новаторство І. Котляревського в «Енеїді» полягає в художньому використанні невичерпних багатств народної мови (лексики, синоніміки, фразеологізмів, розмовно-побутової мови та українського фольклору). А також у тому, що він не відкинув і традиційних церковнослов'янських книжних елементів, які в якісно новому семантичному і стилістичному плані ввійшли до фонду нашої літературної мови.