|
Найбільш чітко представляє тип сучасного, роздільного регулювання несумлінної конкуренції з включенням проблеми захисту інтересів споживача, загального регулювання поводження на ринку, забезпечує захист інтересів споживача Угорський Закон № 86 про заборону на несумлінне поводження на ринку (ЗНПР) від 20 листопада 1990 p., попередником ЯКОГО був Закон IV про заборону несумлінної господарської діяльності від 31 жовтня 1984 p., що мав подібну структуру.
Відповідно до загальної цільової настанови ЗНПР № 86/1990 вже в преамбулі називає волю й сумлінність економічної конкуренції як основні умови ринкової конкуренції й проголошує інтереси громадськості, конкурентів і споживачів у найширшому змісті слова (тобто промислові одержувачі й кінцеві споживачі) як захисну мету закону. У змісті генерального положення (3, ч. 1) підприємцям ще раз ставиться в обов'язок повага волі й сумлінності економічної конкуренції; до вимог підприємницької сумлінності додається генеральне положення про заборону несумлінної економічної діяльності (3, ч. 2).Це узагальнене поняття (несумлінності) поширюється в першу чергу на положення про заборону несумлінних ринкових методів у першій частині закону, де регулюються в главі 1 (§1, ч. 10) окремі факти несумлінної конкуренції в традиційному змісті, а в главі 2 (§11 - 13) - загальна заборона на обман (введення в оману) споживачів. Крім того, ця заборона поширюється також на регульовані угоди, що обмежують конкуренцію (ч. 3), і зловживання економічною могутністю положення (ч. 4), що так само, як і в другій частині закону, регулює проникаючий контроль, служить, власне, волі конкуренції.
2. Передумови формування перших консюмерських структур в державах СНД.
У колишньому СРСР не існувало єдиної державної політики, а також спеціалізованих відомств на захист прав й інтересів споживачів. Кинувши гучне гасло "Все для людини, все в ім'я людини", державні чиновники Радянського Союзу не зробили ніяких кроків щодо законодавчого закріплення прав споживачів, а тим паче практичної їх реалізації.
Перші громадські консюмерські організації в СРСР виникли в кінці 80-х років у ході спроб застосування ринкових реформ і демократизації суспільства, передбачених політикою перебудови, яка веде свій початок від рішень квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС. А перші державні консюмерські установи, а також перші закони на захист споживачів почали з'являтися вже в 90-х роках в незалежних державах - колишніх республіках Радянського Союзу.
Перш ніж аналізувати безпосередні передумови виникнення консюмеризму в колишньому СРСР, доцільно сказати, що в країні існували певні історичні традиції споживчого руху системи контролю якості продукції.
Перші згадки про застосування стандартів з Росії з метою підвищення якості продукції були ще в XVI столітті, в часи правління царя Івана Грозного. Зокрема, були запроваджені стандартні калібри - кружала - для вимірювання гарматних ядер з метою підвищення їх якості. Було також закладено вартове містечко Свіяжськ, під час побудови якого запроваджувалися будівельні елементи, які були заздалегідь виготовлені за стандартними розмірами далеко від Свіяжська - в місті Угличі. Були й інші приклади. Однак в XVI-XVII ст. в Росії обмежувалися лише окремими стандартними рішеннями.
Початок ширшого впровадження стандартизації в Росії був покладений імператором Петром І. Зокрема, у першому зібранні законів Російської імперії був вміщений Указ, який свідчив про запровадження в Росії елементів стандартизації та взаємності. Так, під час побудови флоту для Азовського походу як зразок була використана галера, за якою були виготовлені ще 22 галери. Це дало можливість побудувати російський флот швидко та якісно.
Передумови виникнення консюмеризму в СРСР:
1) Реально існуючий ефективний консюмерський рух в розвинених країнах
СРСР визнала резолюцію №248 Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи на захист інтересів споживачів" (1985 р.)
2) Розвиток "низовоїдемо-кратії" в роки перебудови
3) Участь у т. зв. "чорних чергах" (за меблями, холодильниками, телевізорами, що продовжувалися місяцями,навіть роками) призвели до самоорганізації громадян-споживачів. Виникли громадські ініціативні гру-пи,що ратували за поліпшення роботи торгівлі, транспорту, будівництва тощо.
4) Наявність певних рішень і стандартів щодо якості товарів і захисту прав споживачів, однак розкиданих по багатьох актах, що мали
5) Наявність певних структур, що займалися перевіркою якості продукції, додержання правил торгівлі, перевіркою санітарного стану підприємств торгівлі, громадського харчування тощо.
6) Поява перших добровільних товариств та організацій на захист прав споживачів в 1988-1989 pp.
• Ленінград • Москва • Свердловськ • Челябінськ • Мінськ • Київ
7) Історичні традиції споживчого руху в країні; дієвість вітчизняних систем управління якісної продукції, функціювання вітчизняного варіанта "гуртків якості" та ін.
Особливу увагу Петро І приділяв якості та стандартизації зброї, інтерес в цьому плані являє собою Указ Петра І щодо якості від 2 січня 1723 р. Текст Указу свідчить не лише про вимоги до якості (в даному разі - до рушниць для армії), але й до системи контролю якості продукції, державного нагляду за ним та мірах покарання за виготовлення дефектної продукції. Відомо також, що Петро І, намагаючись розширити й активізувати зовнішню торгівлю, організував у Петербурзі й Архангельську урядові бракеражні комісії, до обов'язків яких входив нагляд за якістю експортованої Росією сировини (льону, конопель, деревини та ін.)
Розвиток промисловості й транспорту в Російській імперії привів до розширення робіт по стандартизації у XIX ст. Зокрема, в 1860р. був установлений єдиний розмір залізничної колії (1524мм) і затверджені габаритні норми наближення будівель та рухомого складу. В 1889 р. були затверджені перші технічні умови щодо проектування та спорудження залізниць, а в 1898 р. - єдині технічні вимоги до постачання основних матеріалів і виробів для потреб залізниці. В 1899 р. був визначений єдиний сортамент профілів металопрокату. А в 1900 р. був прийнятий ряд правил та норм щодо проектування та експлуатації електротехнічних виробів тощо.
Впровадження національних стандартів та єдиних вимог до якості продукції в Російській імперії ускладнювалося через велику кількість іноземних концесій, власники яких, як правило, запроваджували свої стандарти. Зокрема, таке положення справ привело до розповсюдження в країні трьох систем вимірювання: аршинної, дюймової та метричної. Це, зрозуміло, ускладнювало виробництво продукції та контролю її якості.
Одним із перших після революції 1917 р. був прийнятий декрет "Про введення міжнародної метричної системи мір важелів" (14 вересня 1918 р.). У 1925 р. створюється Комітет із стандартизації. В 1926р. затверджений перший радянський загальносоюзний стандарт - " Борошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура". В тому ж році були прийняті стандарти на новий сортамент металопрокату, що дозволив скоротити кількість типорозмірів у 6 разів, а також стандарти на метри ч но дюймове різьблення, на допуски та посадки тощо. Вони стали базою для оволодіння методами передових зарубіжних фірм, таких як Форд, Тейлор, що стосувалися контролю якості продукції на основі допусків та посадок. Як бачимо, однією з перших форм управління якісно в Радянському Союзі стала перевірка виробів методом сортування та розбраковки на придатні та непридатні.
Зародженням елементів захисту прав споживачів можна вважати відміну всередині 30-х років карткової системи за запровадження таврування гир та важелів. Була також введена кримінальна відповідальність за обважування, обмірювання покупців та ін.
В СРСР, як і в західних державах, існували історичні традиції руху споживачів. Так, перші споживчі й кооперативні товариства в Росії почали виникати в 90-ті роки XIX ст. і активно діяли до революційних подій 1917р. Організуючу роль у споживчому русі відігравали з'їзди кооператорів. У 1908 р. на кооперативному з'їзді в Москві було представлено 117 споживчих товариств. А у 1917 р. в Російській імперії нараховувалося 35 тис. товариств.
Радянською владою 10 квітня 1918 р. було оприлюднено Декрет "Про споживчу кооперацію". Але споживчий і кооперативний рух при більшовиках з добровільного, незалежного поступово перетворився у державний механізм розподілу дефіцитних товарів. Це, зокрема, відбито у наступних декретах Радянської влади щодо розвитку споживчої кооперації (декрети від 2 листопада 1918 p., від 20 березня 1919 р. та ін.). Споживча кооперація була підпорядкована Наркомпроду і остаточно втратила свою незалежність.
Історичною передумовою появи консюмеризму в СРСР стали певні доробки в галузі управління і створення систем якості. Слід сказати, що рух за поліпшення якості продукції в Радянському Союзі існував з періоду проведення індустріалізації, тобто з перших радянських п'ятирічок. З часом ставало зрозуміло, що стійкого удосконалення якості продукції неможливо добитися шляхом проведення окремих, навіть масштабних, але розрізнених заходів. В 50-і pp. в радянській практиці найбільш розповсюдженою стала т. зв. Саратовська система організації бездефектного виготовлення продукції та здача її з першого подання, метою якої було створення умов виробництва, що забезпечували виготовлення робітниками продукції без порушень технічної документації. В 60-х р. з'явилися Львівський, Горьківський (Нижегородський) та Ярославський варіанти системи бездефектної праці. В 1975 р. па передових підприємствах Львівщини з'явилися комплексні системи управління якістю продукції, метою яких стало створення товарів, які відповідали кращим світовим аналогам, а також досягненням науки й техніки. З 1978 р. Держстандартом СРСР були розроблені та затвердженні Основні принципи Єдиної системи державного управління якістю продукції. Всередині підприємств управління якісно також розвивалося по лінії охоплення більш широкого кола проблем, скажімо ефективного використання ресурсів та ін. У 80-х pp. прикладом стали системи управління якістю підприємств Дніпропетровщини та ін. Широко розповсюдженими став у 70-80-і pp. "знак якості", яким клеймили вітчизняні товари. Так, на 1 липня 1981 р. Державного Знака якості було удостоєно 87941 найменувань виробів, що випускалися промисловістю (Однак не завжди наявність у того чи іншою виробу Державного Знака якості гарантувала відповідність його державним вимогам якості. Аналіз преси радянських часів свідчить про численні нарікання населення на низьку якість товарів народного споживання та надання послуг, на випуск явно бракованої продукції).
Слід сказати, що визначені стандарти й відповідні рішення щодо якості продукції та послуг в СРСР були розкидані по багатьох законодавчих актах, і окремі, туманні, нечіткі рішення з цього питання тільки підкреслювали значну відмінність між метою та реальністю. До того ж Держстандарту СРСР самому було важко керувати вищеназваними системами якості. Інші ж відомства (Держплан, Держкомпраця тощо) не вбачали в цьому нагальної необхідності.
Безумовною заслугою Держстандарту СРСР в кінці 80-х - на початку 90-х pp., у перехідний до ринкових відносин період, стала робота щодо гармонізації вітчизняних стандартів з міжнародними, в яких знайшов своє відображення й радянський досвід управління якістю продукції.
Важливою передумовою зародження консюмеризму в Радянському Союзі став і досвід певних контролюючих структур, що займалися перевіркою якості продукції, додержанням правил торгівлі, громадського харчування, побуту та ін. Ці проблеми тією чи іншою мірою вирішувалися функціонуванням державних органів (законодавчих, виконавчо-розпорядних, судових та контрольно-наглядових), державно-громадських органів (органів народного контролю), громадських органів партійних, комсомольських, профспілкових та інших організацій, діяльність яких організовувалася, керувалася, пропагувалася, контролювалась єдиним повновладним органом - правлячою партією).
Значний досвід діяльності радянського варіанта "гуртків якості". В їх роботі брала участь значна кількість працівників як у довоєнні, гак і в повоєнні роки. Громадські комітети, групи та пости народного контролю безпосередньо на виробництві, постійно діючі виробничі наради, відділи технічного контролю, комсомольські, партійні, профспілкові організації та їх представники у виробничих підрозділах підприємств, установ, організацій, «комсомольські прожектори», рейди і таке інше здійснювали безпосередній вплив на працівників, зайнятих у сфері виробництва. Тобто вони були невід'ємною частиною системи управління якістю продукції. Можна говорити про позитивні і негативні сторони соціалістичного змагання у трудових колективах, його формалізм, про недовір'я чи віру працівників у його доцільність. Але на певних історичних етапах розвитку країни організоване належним чином змагання у трудових колективах давало позитивні результати і сприймалось як реальна участь працівників, громадських і державних органів у поліпшенні якості продукції, товарів і послуг.
Могутнім імпульсом для виникнення консюмеризму в СРСР став реально існуючий консюмерський рух у розвинених країнах, а також формальне визначення Радянським Союзом (у тому числі УРСР і БРСР як членів ООН) Загальної декларації прав людини ООН та Керівних принципів ООН на захист інтересів споживачів.
Безперечно, що свій внесок в оформлення руху на захист прав й інтересів споживачів внесли і політики перебудови. Адже формування в кінці 80-х pp. різноманітних дійсно добровільних організацій у різних сферах громадського буття свідчило про поступове звільнення людей від страху перед самодіяльною активністю як кримінальне переслідуваної справи, що цілеспрямовано насаджувалося радянською системою. Важливе місце в розвитку такого добровільництва, "низової демократії" взагалі посідали організації, що ставили за мету захист прав й інтересів споживачів.
Перші такі об'єднання з'явилися в Ленінграді і Москві восени 1988 p., згодом - у Києві, Свердловську, Челябінську, Мінську, Новосибірську, Воронежі, Ризі, Вільнюсі, у багатьох інших містах на високому гребені громадської активності, що була викликана демократичними перетвореннями, які розпочалися у другій половині 80-х pp. Оформлення груп споживачів було пов'язане з тим, що радянські люди відчули можливість шляхом самоорганізації добиватися поліпшення обслуговування покупців, більш чіткої роботи громадського транспорту, залучення населення до розробки планів міського будівництва тощо. Інколи поштовхом до об'єднання споживачів були так звані "чорні черги" за меблями, холодильниками, телевізорами та ін., які тривали місяцями, навіть роками. За період, що передував покупці, складалися своєрідні колективи, які очолювались енергійними старостами-самовисуванцями і здатні були відстоювати своє "право на покупку". Часто ядро перших організацій споживачів становили журналісти, юристи, економісти, соціологи, які найбільш регулярно з початку 80-х pp. займалися проблемами роботи магазинів, підприємств - виробників продукції широкого вжитку, а також підприємств побутового обслуговування тощо.
3. Федерація товариств споживачів країн СНД.
У грудні 1989 р. чотири десятки реально існуючих місцевих клубів, товариств, союзів, асоціацій споживачів об'єдналися у Федерацію товариств споживачів СРСР. З перших же кроків Федерацією був прийнятий розумний курс на автономію її складових частин. Рішення Федерації носили не директивний, а рекомендаційний характер. Вона не керувала, а координувала зусилля, допомагала обміну досвідом, методиками та ін.
На початку 1992 р. у зв'язку з розпадом СРСР Федерація товариств споживачів СРСР була перетворена в Міжнародну Конфедерацію товариств споживачів (КонфТС). Реалізуючи на практиці фундаментальний принцип міжнародних консюмерських організацій, зафіксований в Статуті СІ., КонфТС стала незалежною, неурядовою; неприбутковою міжнародною організацією. Вона не отримує ані державних субсидій, ані спонсорської підтримки від комерційних структур. Принцип її роботи - ніякої політики.
Склад Конфедерації постійно оновлюється. Зараз вона об'єднує національні консюмерські організації країн СНД (Білорусі, Вірменії, Туркменистану, Російської Федерації: Союз споживачів РФ, Лігу захисників споживачів, Товариство споживачів автотехніки), а також близько п'яти десятків регіональних товариств споживачів (обласних і місцевих). Зокрема, від України до КонфТС входять Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька області, а також Київська міська організація "Захист споживача".
Засідання Координаційної Ради КонфТС - основного органу організації - відбувається кілька разів на рік. Керівництво між засіданнями Ради здійснюється Правлінням. Низові регіональні товариства входять до своєї "головної" (національної, обласної) організації, з одного боку, з другого - безпосередньо, як повноправний член, до КонфТС.
При КонфТС діє ряд професійних спеціалізованих служб.
Так, інформаційне агентство формує банк даних: про якість продукції, виробників й імпортерів товарів, про рейтинг та порівняльні характеристики різних, фірм та їх виробів, а також збирає дані про незалежні лабораторії, що контролюють стандарти споживчих товарів. Накопичується юридична інформація (рішення судів, коментарів до законодавства), що стосується споживачів та ін. Необхідні матеріали на договірній основі надають КонфТС, а також отримують від неї регіональні товариства споживачів, експертні лабораторії, підприємці.
Юридична фірма "Адвокат потребителя" мету своєї діяльності вбачає у захисті прав й інтересів споживачів як на території Російської Федерації, так і за кордоном, а також у сприянні створенню солідної правової основи для розвитку цивілізованих форм ринкових відносин.
Головне дітище Редакційно-видавничого центру КонфТС - журнал "СПРОС (абревіатура якого розшифровується таким чином: (рос) Советы Потребителям. Рейтинги. Обзоры. Ситуации.). Журнал виходить один раз на два місяці. Всі спеціалізовані служби і підрозділи КонфТС мають в ньому свої рубрики.
Проблему фінансування своєї діяльності КонфТС вирішує самостійно. Частина коштів надходить від продажу розроблених професійними структурами методик та юридичних послуг. Іноді, намагаючись допомогти малоімущим, фірма "Адвокат потребителя" і юристи товариств споживачів - членів організації - звільняють своїх клієнтів від внесення авансу за ведення справи, проводять експертизу за свій рахунок. Деякий прибуток приносять інформаційні видання. Хоча вони, відповідно до правил міжнародного консюмеризму, не публікують реклами.
4. Міжнародна конференція товариств споживачів. Стратегія та напрямки діяльності.
Сучасна стратегія КонфТС передбачає перехід від створення власних підроздільних структур до сприяння у формуванні постійних спеціалізованих організацій та кооперації з ними. Так, активно розвивається співробітництво з Громадською Радою з реклами, Бюро конкретного бізнесу, Лігою захисників споживачів, Центром банкрутств, Асоціацією споживчої освіти тощо.
Координаційна Рада КонфТС:
Правління:
1) Спеціалізовані служби:
Інформаційне агентство; Юридична фірма «Адвокат потребителя»; Редакційно-видавничий центр «Консул-інфо»; Журнал «СПРОС»; Інститут консюмерської політики; Відділ консюмерської освіти; Служба з питань захисту споживачів фінансових послуг та ін.
2) Члени Конф ТС:
А) Національні консюмерські організації країн СНД;
Б) Регіональні та місцеві організації країн СНД
Ефективність політики КонфТС відтворена у багатьох громадських компаніях. Так, у 1993 р. Адвокат Діана Сорк, яка згодом очолила фірму "Адвокат потребителя", виграла перший в Росії позов щодо компенсації моральних збитків. Споживач-потерпілий не тільки отримав нову мікрохвильову піч замість дефектної, але й половину її вартості як компенсацію за моральні збитки. До кінця 1993 р. на рахунку лише московських юристів КонфТС було близько 4 тис. виграних судових процесів, а також 8 тис. врегульованих ще до суду справ.
Оперативність професійних служб КонфТС разом з організаціями-членами виявилася також в кампанії 1993 р. за відміну постанови уряду щодо підвищення акцизних ставок на деякі товари, у тому числі на автомобілі. Громадський тиск сприяв тому, що уряд РФ відмовився від підвищення тарифів на ввезення продуктів харчування, автомобілів та ін., як міри, що не відповідає інтересам споживачів. Певних покращань споживачам принесли також такі акції КонфТС: компанія за визнання банкрутами деяких фінансових компаній і повернення грошей їх власникам (літо 1995 p.); кампанія на захист споживачів з метою зниження розцінок на доставку поштою передплатних видань (осінь 1995 p.); кампанія на захист власників валютних збережень (весна 1996 p.), кампанія на захист власників автомобілів, що постраждали в Москві від діяльності "евакуаторів"' (осінь 1996 p.); кампанія проти фірм, які користуються недоброякісною рекламою (березень 1997 p.); кампанія за зміни у політиці сертифікації, яка передбачала дорогі та неефективні заходи щодо обов'язкового маркування споживчих товарів голографічними знаками (липень-вересень 1997 р.) та ін.
Зберігаючи неполітичний характер своєї діяльності. КонфТС в той же час взаємодіє з різними політичними силами: вона веде діалог як з урядом, так і з опозицією, як з виконавчою, так і з законодавчою владою. Відмова від прямої співдії з політичними партіями, від прив'язки до будь-якої партійної ідеології зовсім не означає, що Конфедерація уникає участі в різного роду комітетах та комісіях, що розробляють консюмерське законодавство. Вона наполягає на розширенні такої співпраці. Одночасно КонфТС звертається до політиків, які претендують на презентацію інтересів виборців, з вимогою включати у свої передвиборні програми питання захисту прав й інтересів споживачів тощо.
Важливу допомогу КонфТС надають досвідчені консюмерські організації Англії, Німеччини, США, а також міжнародний консюмеризм, особливо СІ, членом якої КонфТС стала в 1994 р. Як вже було сказано, в рамках СІ розроблена спеціальна програма "PROECT", націлена на сприяння розвитку консюмеризму в Центральній та Східній Європі.
Заслуговує на увагу також допомога, що надається колишнім республікам СРСР з боку Європейського Союзу. Зокрема, розроблена Програма Технічної допомоги в галузі захисту прав споживачів, що фінансується Програмою TACIS. TACIS - це програма, яка реалізується з 1991 р. і запроваджена для 12-ти країн колишнього Радянського Союзу: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменистану, України та Узбекистану. В 1994 р. ще однією країною-партнером по TACIS стала Монголія. Мета TACIS - сприяння розвитку гармонійних та міцних економічних та політичних зв'язків між Євросоюзом і країнами-партнерами, а також підтримка зусиль країн-партнерів у створенні суспільства, заснованого на політичних свободах та економічному процвітанні. TACIS прямує до мети шляхом надання субсидій (безвідплатного фінансування) для передачі "ноу-хау", підтримуючи таким чином процес демократизації суспільства і переходу до ринкової економіки. Наприклад, тільки в перші чотири роки своєї діяльності, 1991-1994 pp., TACIS безвідплатно надала своїм партнерам 1 млрд. 757 млн. екю, що дало можливість фінансувати 2 тис. проектів, у тому числі консюмерського напрямку. Важливим наслідком співдії з міжнародним консюмеризмом стало також підписання між органами Євросоюзу та урядами країн - членів СНД - "Угоди про партнерство та співробітництво". У 1994 і 1995 pp. були узгоджені два довгострокових проекти консультацій з Європейською службою експертизи з метою зробити певний внесок у розвиток законодавства в сфері захисту прав й інтересів споживачів тощо.
Курс на розбудову незалежних держав у колишніх республіках Радянського Союзу, активна допомога міжнародного співтовариства у справі створення демократичного суспільства, заснованого на принципах ринкової економіки, зумовили в 90-х pp. необхідність розробки і реалізації в них ефективного механізму захисту прав та законних інтересів споживачів. Створення такого механізму в регіоні розпочалося з розробки і прийняття відповідного консюмерського законодавства. Так, у травні 1991 р. першою серед колишніх республік СРСР Верховна Рада України прийняла Закон "Про захист прав споживачів" (нова редакція – 2005 p.). Закони на захист прав споживачів були прийняті в Російській Федерації (1992 p.), Казахстані (1991 p.), Киргизстану (1992 p.), Білорусі (1993 p.), Молдові (1993 р.). В структурі СНД кожні два роки відбуваються наради на вищому рівні з питань консюмерської політики. Між країнами СНД розроблений типовий проект Закону "Про захист прав споживачів". Спостерігається пожвавлення взаємодії на двосторонній основі. До прикладу, між консюмсрськими організаціями України і Росії 24 травня 1994 р. був укладеним Договір про співробітництво в сфері захисту прав споживачів.
Одним з найважливіших напрямків консюмерського співробітництва в рамках СНД є проведення узгодженої політики в галузі стандартизації і сертифікації. Так, в березні 1992 р. Головами Урядів країн - членів СНД - була підписана "Угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології й сертифікації". Відповідно до цієї Угоди була створена Міжнародна Рада з стандартизації, метрології й сертифікації(МДР), засідання якої відбуваються двічі на рік. Як міжнародний орган МДР бере участь в роботі Міжпарламентської Асамблеї держав-членів СНД по розробці модельних законодавчих актів і рекомендацій в сфері стандартизації, метрології й сертифікації.
В рамках МДР працюють понад 300 міждержавних технічних комітетів із стандартизації. Сьогодні ними розроблено, а МДР прийнято понад 1000 міждержавних стандартів, порядків та рекомендацій в сфері міждержавної стандартизації. Важливим є рішення МДР щодо визначення діючих раніше в СРСР стандартів «ГОСТ» як міждержавних в рамках СНД. Це надало можливість використання як міждержавних понад 20 тис. державних стандартів колишнього Радянського Союзу.
В жовтні 1995 р. Міжнародна організація з стандартизації (ISO) визнала МДР як міждержавну регіональну організацію з стандартизації.
Таким чином, у державах СНД існували історичні традиції споживчого руху та системи контролю якості продукції (XVIII - початок ХХ ст.).
У колишньому СРСР не було єдиної державної політики, а також законодавства і спеціалізованих відомств на захист прав споживачів. Однак існували певні доробки в галузі запровадження систем якості, радянського варіанта "гуртків якості", роботи відповідних державних контролюючих структур, що займалися перевіркою якості продукції, додержанням правил торгівлі і громадського харчування, побуту тощо.
У державах - колишніх республіках СРСР - з кінця 80-х pp. реально існує і розвивається консюмерський рух. Із "екзотичної" теми, яким він був в регіоні ще на початку 90-х pp., консюмеризм перетворився в предмет зацікавленості державних структур і спеціалізованих громадських організацій. Сотні товариств, асоціацій, клубів, союзів споживачів діють на місцях. Консюмерські проблеми знаходяться в центрі уваги центральної та місцевої преси, радіо, телебачення. З консюмерської тематики організуються наукові і практичні семінари, конференції (часто за участю міжнародного консюмеризму). Ефективно діє в регіоні міжнародна структура, яка об'єднує консюмерські організації країн СНД - КонфТС.
Консюмеризм країн регіону набув міжнародного визнання і отримує солідну підтримку і допомогу міжнародного співтовариства. Він всіляко підкреслює своє намагання слідувати Керівним принципам ООН, використовувати великі доробки міжнародного консюмеризму.
Даний етап розвитку консюмеризму в регіоні можна кваліфікувати як початковий (або як перехідний), тому що не можна ще говорити про вироблення й функціонування в цих країнах ефективного національного механізму захисту прав і законних інтересів громадян-споживачів. Як в самих концепціях консюмеризму, так і в заходах щодо їх впровадження в країнах СНД існують поки що безліч недоробок. Вони пов'язані насамперед з неконтрольованим ринком, слабкою інформативною, освітянською та законотворчою основами подальшого розвитку цивілізованого консюмерського руху з регіоні. Відіграє свою негативну роль в цьому плані і низька купівельна спроможність основної маси громадян.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 41 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |