Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Базовий ризик.

4. Опціонні ризики.

Виділяються такі методи управління процентним ризиком:

- метод управління процентною маржею;

- метод управління роз­ривом (або гепом);

- хеджування.

Для управління процентною маржею необхідний постійний аналіз динаміки процентних ставок, здійснення балансування активів і пасивів банку за строками, що дає змогу фіксувати процентний серед (різниця між відсотковими ставками) і відповідно нейтралізувати вплив процентного ризику. При цьому має враховуватися вплив ряду факторів: динаміка зміни процентних ставок, співвідношення активів з фіксованою і плаваючою ставкою, зміна структури активів іпасивів.

Управління розривом (гепом) пере­дбачає управління активами і пасивами, чутливи­ми до зміни процентних ставок. Під розривом розуміється незбалансованість активів і пасивів з плаваючою та фіксованою ставкою. Величина процентного ризику залежить від величини розриву, його спрямованості, а також від динаміки зміни процентних ставок.

Використати такого методу управління процентним ризиком, як хеджування дозволяєповністю або частково нейтралізувати ризик зміни вартості активів чи пасивів у майбутньому за допомогою договору з третьою стороною, згідно з яким операція з придбання активів або пасивів нейтралізується проведенням протилежної операції. При цьому досить широко використовуються інструменти грошового ринку: процентні ф’ючерсні контракти і процентні свопи.

Основними методами зменшення процентного ризику комер­ційного банку є управління гепом, імунізація портфеля (приве­дення у відповідність середньозваженої модифікованої дюрації активів та середньозваженої модифікованої дюрації пасивів бан­ку), а також похідні інструменти. Кожен із похідних інструментів використовується, щоб знизити специфічним чином відсотковий ризик, зафіксувати відсоткову ставку за запозиченнями або вкла­деннями, а також для регулювання співвідношення запозичень і вкладень за фіксованою та плаваючою відсотковими ставками у портфелі комерційного банку. Крім того, процентний ризик банку можна зменшувати за до­помогою страхування, яке передбачає повну передачу відповід­ного ризику страховим компаніям.
ТЕМА 5

РИЗИК НЕЗБАЛАНСОВАНОЇ ЛІКВІДНОСТІ

Ліквідність банківської системи – це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов’язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних та фізичних осіб, надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни.

Ліквідність банку – це його здатність своєчасно погашати свої зобов’язання. Інакше кажучи, суми його грошових коштів, які можна швидко мобілізувати з інших джерел, дають змогу вчасно виконувати зобов’язання за пасивом.

Короткотермінова ліквідність визначається з врахуванням прогнозу стану банку на 1 – 3 місяці.

Довготермінова ліквідність визначається з врахуванням прогнозу стану банку на період більше одного року.

Статистична та динамічна ліквідність банку бувають різними за ступенем повноти: повна, задовільна та незадовільна ліквідність. Повна ліквідність банку дає змогу виконувати всі зобов’язання за всіма договорами без порушень термінів. Задовільна ліквідність банку – це стан ліквідності, за якої банк порушує зобов’язання тільки за платежами, які пов’язані з адміністративно-господарськими витратами. Всі інші види порушень зобов’язань банком свідчать про незадовільну ліквідність.

До числа внутрішніх факторів, які визначають ліквідність банківських установ, належать:

· співвідношення активних і пасивних операцій по термінам погашення;

· якість активів;

· достатність власних і стабільність залучених коштів;

· фінансові результати діяльності банку.

До зовнішніх факторів, які впливають на ліквідність банку, належать:

· розвиток фінансового та грошового ринку;

· виконання Національним банком України своїх функцій з управління ліквідністю банківської системи країни

· загальні кризові явища в економіці.

Управління ліквідністю банку передбачає створення моделей, за допомогою яких можна було б аналізувати окремі аспекти його діяльності. Завдання полягає в тому, щоб об’єднати ці моделі в єдину систему, яка поряд із дотриманням принципів ліквідності з високим ступенем адекватності давало б змогу відтворити й описати внутрішні процеси, властиві банку.

На даний час в банківській практиці є декілька методів управління ліквідністю, які базуються або на методах управління активами, або управління пасивними операціями.

Процес управління активами і пасивами спрямований на залучення максимально допустимого обсягу ресурсів (як власних, так і позичених) та їх розміщення в максимально дохідні активи, що мають потрібний рівень ліквідності й обмежений рівень ризику. При цьому керівництво банку має прагнути максимізувати поточну вартість активів та оптимізувати кінцеві фінансові результати.

Під процесом управління активами слід розуміти шляхи і порядок розміщення власних і залучених коштів.

Управління пасивами – це діяльність, пов’язана із залученням коштів вкладників та інших кредиторів і визначенням відповідної комбінації джерел коштів для даного банку.

Збалансоване управління ліквідністю (через активи і пасиви) – полягає у тому, що частина попиту на ліквідні кошти задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта – за допомогою проведення операцій запозичення коштів.

Як і будь-який управлінський процес, управління ліквідністю банку включає в себе дві складові: стратегічне та оперативне (поточне) управління.

Діяльність стосовно стратегічного управління спрямована на забезпечення стратегічної позиції, яка забезпечить майбутню життєздатність організації в умовах, які змінюються.

Оперативне управління займається виконанням існуючої стратегічної позиції банку з метою досягнення стратегічних цілей організації на малому плановому горизонті.

Основні теорії управління ліквідності:

· теорія комерційних позик;

· теорія переміщення активів;

· теорія очікуваного доходу;

· теорія управління пасивами.

Підвищення попиту на ліквідні засоби зумовлений:

Ø зняттям клієнтами коштів зі своїх рахунків;

Ø надходженням заявок на кредит, які банк вирішує задовольнити;

Ø настанням строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

Ø виплатою дивідендів акціонерам.

Джерелами пропозицій ліквідних коштів є:

Ø поступлення депозитів від клієнтів;

Ø погашення раніше виданих позик;

Ø продаж активів банку;

Ø залучення коштів на міжбанківському ринку.

Менеджери банку у практичній діяльності застосовують такі методи оцінювання потреб банку в ліквідних коштах:

Ø Метод загального фонду коштів (фондового пулу);

Ø Метод розподілу активів (структурування фондів);

Ø Коефіцієнтний метод;

Ø Метод наукового управління.

ТЕМА 6