Ламаїзм — один із різновидів буддизму, що утвердився в Тибеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XV ст. ламаїзм поширився серед монголів, а з XVII ст. проникає на територію Росії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизму ламаїзм першочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани.
Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастиря, безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих проти злих; численне духовенство, яке існує на кошти населення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятські лами свого часу проголосили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втіленням богині Цаган-Дара-ехе).
Ним розроблене вчення про «Ю чорних гріхів» і «10 білих доброчесностей» як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених текстами молитов і священною літературою барабанів різної величини замінює багаторазову промову молитов і заклинань.
Лама (готське — вищий, небесний) — буддійський чернець в Монголії- Бурятії, Туві, Тібеті. У кадиків звання «лама» присвоюється лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають представником Будди на землі.
У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій.
Перша — вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхзни-будди.
Будди — це боги, які начебто по черзі з'являються У світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п'ять з них вже з'являлося У світ, а 995 ще прийдуть у призначений час.
Найшанованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) — Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю.
Він начебто сповістив людям істинне вчення — буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення отримають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються «володар раю» будда Амітаба та прийдешній, щостий будда Майдарі, прихід якого пов'язується із створенням на землі царства справедливості.
Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви — божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей І допомагати їм. Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби.
Найшановніший бодхи-сатва — Авалокішвара. Він вважається втіленням співчуття та любові до людей. Авалокішвара зображується як істота, яка має 11 голів та 22 руки.
Важливе місце у релігійному пантеоні ламаїстів посідають бур-хани-докшити. Це грізні захисники віри. На зображеннях вони завжди обкутані в полум'я та дим. У них жахливі обличчя. Часто вони мають багато рук і ніг.
Найбільш шанується з цього розряду бурханів богиня Лхамо, яка начебто особисто вбила свого сина за зраду ламаїзму і з його шкіри зробила попону для мула.
До нижчого розряду ламаїстичні богослови віднесли бурханів-сабдиків (богів — хазяїв місцевості). Однак у буденній свідомості сабдики зайняли таке ж почесне місце, як і інші оурхани. За уявленням віруючих, сабдики живуть в обо (свяшенних купах каміння) і є повними хазяями на певній території.
Особливий розряд становлять бурхани-лами. До них належать ті проповідники ламаїзму, які були зараховані до богів. Перше місце серед них посідає засновник ламаїзму Цзонкаба. є й інші розряди бурханів, але перелічені п'ять — найпоширеніші. Крім бурханів визнають існування демонів (злих духів), глава яких. Ерлікхан, вважається володарем пекла.
Друга позиція — вчення про «священні» книги. У послідовників хінаяни та махаяни збірка «священних» книг має назву Тіпітака (на мові палі), або Тріпітака (на санскриті), що у перекладі означає «три корзини» (маються на увазі три частини цієї збірки. Загалом у цьому зводі налічувалось більш як 100 томів. За релігійним переказом, Тіпітака — це виклад учення Гаутами устами трьох його найближчих учнів.
Насправді ж це праця багатьох невідомих буддістських проповідників, твори яких спочатку передавалися усно, а потім, приблизно у 80 р. до н. е.. були. викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон.
Що ж до ламаїстів, то вони визнають за «священні» дві збірки книжок — Ганджур- (з-тібетської — переклад одкровень, складається із 108. томів) та Данджур; (з тібетської — переклад тлумачень, складається із 225 томів). Ганджур та Данджур шанують як зібрання висловлень та повчань, які начебто належать самому Гаутамі і його учням. Насправді ие тексти, написані тібетською мовою у XIV ст., включають як переклади з Тіпітаки, так і оригінальні твори невідомих представників ламаїстського духівництва.
Третя позиція віровчення — про надприродну душу. Відповідно до цього вчення, душа кожної людини складається з комбінації найменших надприродних смертних часток — дхарм.
Вважають, що одні й ті ж дхарми, об'єднавшись у різні комбінації, породжують різні тіла: людини або тварини, чоловіка або жінки тощо. Руйнування комбінації призволить до смерті тіла. Проте самі дхарми, за вченням ламаїзму, безсмертні і в такому розумінні безсмертна і душа.
Четверта — вчення про потойбічне життя, яке у ламаїстів розпадається на три ступені: сансара; рай чи пекло; нірвана. Ламаїсти вірять, що душа людини багаторазово переселяється з одного померлого тіла в іншої Сансарою, по-перше, називають сукупність усіх цих переселень, а по-друге, — найближче наступне життя душі, то переселилася. За віруванням ламаїстів, дхарми одразу ж після смерті старого тіла збираються у нову комбінацію, що призводить до відродження старої душі у новому тілі (або інакше, до її переродження).
Нове тіло може бути кращим або гіршим, залежно від минулого життя душі. Життя душі у попередньому переродженні, що визначає наступне життя, називають кармою. Яка карма — така й сансара, кажуть ламаїсти. За їхніми віруваннями, для доброго переродження треба дотримуватися обрядів, виконувати вимоги релігійної моралі і взагалі у всьому слухатися лам.
Якщо душа поводить себе добре у багатьох переродженнях, то за віруванням ламаїстів, вона потрапляє у рай, а якщо погано — у пекло, причому перебування у раю або в пеклі триває довго, але не вічно. У раю праведників чекають цілком конкретні насолоди, такі ж як на землі, але безперервні й у величезних масштабах. У пеклі на грішників чекають тортури середньовічного характеру: вогонь, котли, сковорідки, кілля та інт Перебування в раю чи в пеклі розглядається ламаїстами як один із етапів у низці перероджень.
Після закінчення цього стану душі повертаються у сансару.
Третій ступінь загробного життя — нірвана, яка призначена для особливо праведних душ. Під нірваною розуміють таке вічне існування, яке позбавлене усяких прикмет земного життя і є найвищою насолодою та блаженством для людини. Досягнення нірвани означає припинення низки перероджень.
П'ята позиція — вчення про лам як обов'язкових посередників між віруючими та бурханами. Вважають, що рядові віруючі можуть дістати загробну віддяку лише тоді, коли за них моляться лами. Численних представників вищого ламаїстського духівництва віруючі вважають живими богами, їх називають ху-білганами, що в перекладі з монгольської означає переродженці.
Ламаїсти вважають, що в тіла хубілганів вселилися душі окремих бурханів. Так, тібетського далай-ламу вшановують як переродження (втілення) бодхисатви Аваїокішвари, а панчен-ламу — будди Амітаби. Причому релігійна свідомість виходить з того, що ці бурхани якимось таємничим чином водночас перебувають і на землі (у тілі людини), і на небі (у власному тілі).
Шоста позиція — вчення про священну війну, у ході якої мають бути знищені усі небуддисти. За цим вченням, цю війну поведуть воїни з легендарної країни Шамбали (тому війна називається шамбалінською) на чолі з буддою Майдарі. Перемога Майдарі означатиме встановлення царства справедливості на Землі.
Сьома позиція — вчення про страждання. Ламаїзм, як і буддизм, ототожнює земне життя із стражданням. Страждання, за ламаїзмом, — це обов'язкова, непереборна і головна риса земного життя.
А це означає, що з погляду ламаїзму, безглуздими є усі спроби людей викорінити або істотно зменшити страждання у земному житті. Щоб позбутися страждань, треба припинити низку перероджень, тобто потрапити у нірвану. А щоб потрапити туди, треба поводити себе праведно.
У тлумаченні сутності праведного життя віровчення ламаїзму переходить у його моральне вчення, яке вимагає від віруючого терпляче переносити страждання, бути байдужим до земного життя, дотримуватися принципу непротивлення злу насильством тощо.
Основними центрами культової діяльності у ламаїзмі є дацани (монастирі). У храмах лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульптурними та мальованими зображеннями богів.
Під час відправ лами сидять на особливих лавах та зосереджено моляться, а рядові пересуваються у храмі за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої приношення (гроші, продукти, речі тощо). Вийщовши з храму, віруючі промовляють молитви, кладуть земні поклони, крутять «молитовні барабани». Чим швидше та довше крутиться циліндр із текстами молитов, тим більше останніх зараховується віруючим.
Значне місце у культовій практиці рядових ламаїстів посідає домашнє богослужіння. Віруючі мають удома вівтар — шафу з поличкою, де розмішуються бурхани та різні священні предмети (чашечка для жертвоприношень, свічки, квіти). Домашнє богослужіння відправляється щоденно самими віруючими і складається з молитов, поклонів і жертвувань.
До головних свят ламаїзму належать цагалган (новий рік), Майдаріхурал (чекання будди Майларі) та свято обо (вшанування богів-сабдиків, які живуть в обо).
5. Буддизм та питання війни і миру
Буддизм в азіатських країнах має вплив на широкі верстви населення. Його роль у суспільно-політичному житті нерівнозначна. На різних етапах суспільного розвитку характер і ступінь участі, роль буддистів у політичному житті в різних країнах не рівноцінна. Ставлення буддизму до війни і миру, зумовлене буддійськими богословськими побудовами — дуже спірне та суперечливе.
Поняття добра та зла у буддизмі не поляризуються, представляючи собою іпостась буття (сансари). Проблеми війни і миру в буддійському світогляді перебувають на різних полюсах логічних умовиводів, оскільки, згідно з ученням буддизму, вступ на шлях прозріння знищує всі передумови агресії та ненависті. У цьому плані ідеологія буддизму нічим не відрізняється від ісламської ідеології, яка поділяє весь світ на правовірних (зона миру) та невірних (зона війни).
Розглядаючи проблеми миру і війни з ортодоксальних позицій палійського канону, ідеологи буддизму звичайно посилаються на царя Ашоку, який сприйнявши вчення Будди, ніби відмовився від війни, або ж вільно трактують цю проблему, зводячи її до необхідності дотримуватися настанов буддизму. Що до буддійського способу життя, то він, за твердженням прихильників буддизму, не створює конфліктних ситуацій ані в суспільстві, ані поміж країнами.
Більшість західних буддологів підкреслюють мирний характер вчення буддизму порівняно з ісламом та християнством, посилаючись на хрестові походи, на походи мусульман під зеленим прапором пророка і забуваючи про те, що багато правителів стародавнього та середньовічного Сходу у буддизмі називалися чак-равартинами, бодхисатвами, буддхараджами, хоча дехто з них відрізнявся надзвичайною жорстокістю та відомий винищенням цілих народів, наприклад Ащока та Чінгізхан.
До того ж, в історії зафіксовано чимало випадків, коли агресія виправдовувалася релігійними цілями.
Необхідність та справедливість загарбницької політики правителів ідеологи буддизму виправдовують посиланнями на едикти Ащоки, які є канонізованою екзегетикою буддизму тхеравади, і на канонізований трактат «Милиндапаньха»; в цілому ж розглядають природу иих воєн крізь концепцію чакравартина.
Питання війни і миру не були актуальними для ідеологів буддизму до 50-х років. Лише з появою термоядерної зброї та інших засобів масового знищення і внаслідок цього перспективи загибелі людства під час третьої світової війни ці питання стали об'єктом гострої дискусії, що сприяло модернізації вчення буддизму. Можна виділити три підходи до цієї проблеми: моральний, кармічний, соціально-політичний.
Моральний підхід до проблеми війни і миру аргументується з ортодоксальних позицій вчення буддизму. Прибічники цього підходу твердять, що тільки етичний спосіб життя, який проповідує буддизм, може врятувати людство від загибелі. Ця ідея доводиться посиланнями на життя та місіонерську діяльність принца Гуатами, едикти царя Ащоки, що стосуються буддійського віровчення, канонічні тести.
При такому простому підході до проблем війни і миру, основне навантаження має висловлення з «Дхаммапади»: «Ніколи в цьому світі ненависть не зупиняється ненавистю, проте відсутністю ненависті вона припиняється... Перемога породжує ненависть; переможений живе у смутку. У щасті живе спокійний, що відмовився від перемог і поразок». За цією простотою — система світогляду зі своїми догмами, теоріями І традиційною логікою.
Буддисти, визнаючи агресивність імперіалістичних країн і необхідність боротьби за права трудящих, завжди підкреслювали вторинність соціальних, економічних і політичних проблем порівняно із завданнями морального удосконалення людини, тобто посилання для умовиводів виявляються нібито перевернутими: буддизм саме людину, як кінцевий продукт кармічних перевтілень, її думки, слова та вчинки розглядає як причину, а соціальні умови, політичні системи, міжнародні конфлікти вважає їх наслідком.
Тому прибічники морального підходу обстоюють передусім пропаганду вчення буддизму як основну альтернативу пом'якшення міжнародної напруженості і покладають надії тільки на добру волю уряду у боротьбі за встановлення миру на землі. Цей погляд найпослідовніше відображений у документах Всесвітнього братства буддистів, XV Всесвітня конференція якого відбулася в листопаді 1986 р. у Непалі.
Кармічний підхід, незважаючи на його значне поширенню серед буддистів, особливо ченців, як правило, не описуються у популярних журналах, оскільки його прибічники вважають», що поява у пресі кармічних концепцій з проблем війни і миру може викликати конфлікт між представниками різних релігійними завадить консолідації прибічників миру.
Цей підхід породжений вірою у непорушність кармічного закону, який гнітить людей суспільство, нації, держави, все людство, нашу планету і весь Всесвіт (як сума карм живих істот). Такий підхід обґрунтовується посиланнями на дію карми, «закону залежного існування» стадіальну деградацію віри, описану у трактатах Буддхап.
В основі кармічного підходу лежать (виведені з екзегетикш до палійського канону) уявлення про неухильну деградацію людини внаслідок падіння моралі і втрати віри, особливо в результаті розвитку капіталізму і поширення мілітаризму.
Справжня мораль, що формує сприятливу карму, властива людям, як, стали на серединний, або восьмирічний шлях, охоронцем цінностей якого є сангха; Звідси для поліпшення суспільної карм треба сприятливі умови існування буддійської громади, і там, де такі умови є, суспільство виживе під час термоядерної катастрофи. Інший аспект міркувань прибічників кармічного підходу водиться до твердження, що країни, які виробляють різні засоби масового знищення, формують погану карму, і це призведе до взаємного знищення.
Слаборозвинені ж країни ядерна катастрофа якимось чином обмине. Кармічний підхід не обговорюється на буддійських та інших форумах, оскільки це питання Віри. яке не містить і не може містити конструктивних пропозицій.
Буддійська «ахімса» забороняє віруючим завдавати шкоди; живим істотам, тому повинна стати непереборною перешкодокою на шляху до воєнних дій. Проте будь-яка релігія, яка не захищає себе і не поширює свою віру, неминуче зникає. З цього Погляду буддизм не відрізняється від інших вірувань, тут, як і в інших релігіях, існує таке поняття, як війна проти єретиків та (безвірників. Очевидно, що ахімса та війна проти невірних потребують, м'яко кажучи, у незгоді одна з одною.
Буддисти не миролюбні насамперед тому, що будь-яка релігія намагається завоювати прибічників. Це може здійснюватися двома шляхами: коли одна нація насаджує свою релігію іншій шляхом завоювання або коли верхівка даної нації, сприйнявша нову віру, обертає в неї підданих.
Те саме сталося із буддизмом. Тгема насильства замінюється темою жертви заради відданості Богу. Цікавою є спроба засновника династії Суй обґрунтувати ссвої завоювання за допомогою буддизму. Таким чином, ставленню до будь-якої війни є упередженим, незважаючи на те, що у буддистів існує заборона на вбивство.
Вимова завдати шкоди всьому живому, вбивати чужоземців, прибічників інщої віри може стати вчинком заради війни. Тому це не заважає миролюбним монархам, які шанують Будду, кидати народи у хаос війни. Війна проти невірних, єретиків виправдовує будь-яке насильство. За біблейським ученням десь на землі є міфічна країна — заступниця релігії — Шамбала. її цар спрямовує свої війська проти невірних і всі вони, зрештою, будуть знишені.
Заборона на вбивство і заклик до «війни проти невірних» мирно співіснували. «Ахімса» навіть не завжди діє всередині однієї релігії — озброєні буддійські монахи завжди були великою силою.
В Японії XVI ст. і Таїланді у XVIII ст. основною опорою претендентів на престол були саме вони. Звідси заборона на вбивство була дійсною лише для простих людей один щодо одного і до представників влади.
У наш час буддизм, попри багато існуючих історичних суперечностей у минулому, залишається символом миролюбства. Відомим є вислів Оги-перу про те, що кінець кінцем людство повинно зробити вибір між ученням буддизму та водневою бомбою.
Соціально-політичний підхід до проблеми війни і миру характерний головним чином для міжнародної буддійської організації «Азіатські буддисти за мир». Завдання цієї організації були сформульовані першим президентом хамбо-ламою С. Гомбоджавою у журналі «Буддисти за мир» за 1968 р.:
· забезпечити тісне співробітництво буддистів усього світу для зміцнення миру в Азії і в усьому світі;
· пропагувати і здійснювати ідеї миру, справедливості і людської гідності — суть вчення Будди;
· захищати і підтримувати національну незалежність і протистояти імперіалізму, колоніалізму і неоколоніалізму;
· протистояти агресивним військовим блокам та їх базам в Азії;
· сприяти повному роззброєнню та забороні виробництва, випробування, накопичення і використання термоядерної зброї та інших засобів масового знишення;
· захищати права людини шляхом ліквідації голоду, злиденності, неосвіченості, расової та соціальної дискримінації, несправедливого економічного порядку і релігійної нетерпимості та сегрегації;
· підтримувати співробітництво з іншими миролюбними рухами релігійних та нерелігійних організацій, що мають подібні цілі.
Слід визначити прогресивний вплив багатьох буддійських організацій країн Південної та Південно-Східної Азії, які беруть активну участь у боротьбі за встановлення миру на землі, формування нової політичної свідомості. На міжнародному форумі "За без'ядерний світ, за виживання людства", який відбувся 14— 16 лютого 1987 р. у Москві, президент Шріланкійського буддійського конгресу, віце-президент Азіатської буддійської конференції за мир сказав: «Тут зібралися представники багатьох світових релігій.
Я, буддист із Шрі Ланки, передаю вам братерські привітання від Азіатської буддійської конференції за мир. Всесвітньої «Ради Сангха», індійського товариства «Маха Бод-хи».
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 161 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |