Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Відверта розмова

Читайте также:
  1. Глава 9. СЕРДЕЧНА РОЗМОВА ІСУСА І МАРІЇ. ПОВЕРНЕННЯ З ЄГИПТУ.
  2. Розмова за столом
  3. Розмова по телефону

 

Невідомість мало не довела мене до сказу, аж настала та критична мить, коли я вирішив поговорити з сестрою, щойно ми опинимося наодинці. Невдовзі мені випала така нагода. Я побачив її на галявині біля озера і підійшов. Я помітив, що вона в дуже гарному гуморі. «На жаль! – подумав я. – Ти посміхаєшся! Скоро твою усмішку змиють сльози».

– Сестро!

Вірджинія щось говорила своїм улюбленцям – золотим рибкам – і не чула мене чи вдавала, що не чує.

– Сестро! – повторив я голосніше.

– Що сталося? – сухо запитала вона, не дивлячись на мене.

– Послухай, Вірджиніє, облиш свої забавлянки! Мені треба поговорити з тобою.

– Он воно як! То це примус! Останнім часом ти так рідко розкривав при мені рота, що я повинна почувати безмежну вдячність за твою люб’язність. А чому з тобою немає твого друга? Нехай би й він поговорив зі мною в тому ж дусі! Гадаю, вам обом уже набридло зображати безсловесних близнюків. Якщо тобі так до вподоби, можеш продовжувати гру. Запевняю тебе: мене це не обходить! – і вона стала наспівувати:

 

У янкі – фрегат, і янкі – моряк!

Ми летимо по хвилях в бій!

І бачить ворог наш зоряний стяг

У небі голубім.

 

Потім вона звернулася до своєї улюблениці – маленької лані:

– Ну ж бо, йди сюди, моє щастячко! Та гляди, не підходь надто близько до берега, а то брикнешся у воду. Чуєш?

– Вірджиніє, дуже прошу тебе, облиш ці жарти! Мені треба серйозно поговорити з тобою.

– Серйозно поговорити? Чи не надумав ти одружитися? Ні, щось не схоже. У тебе надто урочистий і похмурий вираз… наче тебе мають повісити… ха‑ха‑ха!

 

 

– Слухай‑но, сестро, я не жартую.

– О, звісно, ти не жартуєш! Я тобі вірю, любий.

– Послухай‑но, Вірджиніє, я маю важливу справу – дуже важливу! Я хотів поговорити одразу ж по приїзді.

– То чому не поговорив? Ти завжди міг це зробити. Чи ж я ховалася від тебе?

– Ні… але… річ у тім, що…

– Ну ж бо, братику, давай, зараз вельми слушна нагода. Я читаю по твоєму обличчю, що ти маєш до мене якесь прохання. Якщо це так, то я дозволяю тобі викласти його.

– Ні, Вірджиніє, не те! Питання, про яке я хочу поговорити…

– Ну скільки ж можна ходити околяса! Мені вже набридли ці пусті балачки!

Мене це навіть трохи зачепило і я вирішив покласти цьому край, промовивши слово, яке могло змусити сестру вгамуватися і говорити серйозно:

– Оцеола!

Я очікував, що її обличчя зміниться: спалахне і зблідне, але помилився. До мого подиву, вона геть не змінилася й ні поглядом, ні поведінкою не видала жодних ознак хвилювання!

Вона відповіла майже відразу, не вагаючись:

– Що? Молодий вождь семінолів? Пауел, наш товариш дитинства? Ти хочеш говорити про нього? Що ж, цікава для мене тема. Я готова весь день говорити про цю хоробру людину.

Мене це так вразило, що я й не знав, що казати далі.

– То що ти хотів мені сказати про нього, братику Джордже? – продовжувала сестра, спокійно дивлячись мені в очі. – Сподіваюся, що з ним нічого лихого не сталося?

– З ним – нічого. Але дещо сталося з кимсь іншим, хто мені ближчий і дорожчий за нього.

– Я не розумію твоїх загадок, брате.

– Зараз зрозумієш. Я поставлю тобі одне питання і попрошу відповісти на нього відверто. Цим ти доведеш, що цінуєш мою любов і дружбу.

– Ставте своє запитання, сер, без цих вивертів! Я вважаю, що можу говорити правду без залякувань і погроз.

– Тоді скажи мені правду, Вірджиніє. Зізнайся, чи кохаєш молодого Пауела – Оцеолу?

У відповідь Вірджинія залилася дзвінким сміхом.

– Але, Вірджиніє, в моєму питанні немає нічого смішного.

– Та це просто жарт… Дотепний жарт. Ха‑ха‑ха!

– Мені не до жартів, Вірджиніє. Відповідай.

– Не дам я тобі відповіді на таке безглузде питання!

– Не таке вже воно й безглузде, Вірджиніє. Я маю підстави…

– Які ще підстави?

– Але ж ти не заперечуватимеш, що між вами щось відбувається? Ти ж не заперечуватимеш, що призначила йому побачення в лісі? Перш ніж дати відповідь, добре подумай, бо я маю докази. Ми зустріли його, коли він повертався. Звісно, він спробував зникнути, але ми помітили його слід. Біля відбитків копит його коня ми побачили сліди поні. Ви зустрічалися!

– Ха‑ха‑ха! От вправні слідопити – ти і твій друг. Спритні хлопці! Ви безцінне надбання для армії у воєнний час. Чекайте, невдовзі вас призначать головними розвідниками! Ха‑ха‑ха! То он у чому полягав ваш великий секрет! Тепер я зрозуміла ваші потуплені погляди і старомодні манери. А я дивувалася! То ви зволили тривожитися за мою честь? Ось про що ви дбали! Навіть не знаю, як дякувати долі за те, що вона послала мені двох таких благородних лицарів!

 

У Британії сад краси стереже

Дракон чесноти, грізний дракон!

Але трапляється, що сторож засне,

І сад залишає в небезпеці він!

 

Отже, раз у мене немає дракона, що охороняє мою честь, то я повинна задовольнятися двома драконами – тобою і твоїм другом. Ха‑ха‑ха!

– Вірджиніє, в мене уривається терпець! Це не відповідь. Ти зустрічалася з Оцеолою?

– Ну що ж, годі опиратися такому вправному шпигуну. Так, я бачилася з ним.

– А навіщо? Це було любовне побачення?

– Це вже занадто зухвало! Я не відповідатиму на це питання.

– Вірджиніє, благаю тебе!

– Невже дві людини не можуть зустрітися в лісі просто так, аби їх не запідозрили у любовному побаченні? А хіба ми не могли зустрітися випадково? Хіба я не могла мати справу до вождя семінолів? Ти не знаєш усіх моїх таємниць і не довідаєшся…

– Це була не випадкова зустріч, а любовне побачення. Жодних інших справ у тебе з ним немає.

– Цілком природно, що ти так вважаєш – адже ти сам тихо виводиш любовних пісеньок. А дозволь спитати: чи давно ти бачився зі своєю коханою, чарівною Маюмі? Ану, признавайся, любий братику!

Я здригнувся, наче мене вжалили. Звідки сестра могла довідатися про нашу зустріч? Чи вона сказала це просто так, навмання, і влучила в ціль? На мить я так розгубився, що не міг знайти відповіді. А потім ще настирливіше став допитувати сестру:

– Я повинен отримати пояснення! Я наполягаю на цьому! Я вимагаю!

– Вимагаєш? Он яким тоном ти заговорив зі мною! В такий спосіб ти від мене нічого не доб’єшся! Хвилину тому, коли ти благав мене, я вже майже змилостивилася і вирішила розповісти тобі все. Але ти вимагаєш! На вимоги я не відповідаю і негайно доведу тобі це. Я піду і замкнуся у своїй кімнаті. Отже, мій любий, ти мене більше не побачиш ні сьогодні, ні завтра, поки ти не одумається. Прощавай, Джордже! Або до побачення – але тільки за тієї умови, що ти поводитимешся як джентльмен.

І вона знову заспівала:

 

У янкі – фрегат, і янкі – моряк!

Ми летимо по хвилях в бій!

І бачить ворог наш зоряний стяг

У небі голубім.

 

Вона пройшла повз квітник, піднялася на веранду і зникла за дверима. Я стояв розчарований, ображений, засмучений. Я застиг на місці геть спантеличений і не знав, що робити далі.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Побачення | Все стало на свої місця | Дві дуелі за день | Мовчазне освідчення | Бранець | Бойовий клич | Розділ ХLIХ | Погоня за дивним вершником | Таємничий вершник | Холодна ввічливість |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав