Читайте также:
|
Криміналістична методика або методика розслідування окремих видів злочинів, як розділ науки криміналістики, є системою наукових положень і рекомендацій, що базуються на них, щодо розслідування і попередження вбивств, розкрадань, крадіжок, розбоїв та інших видів злочинів. Вона охоплює загальні положення, що торкаються розслідування будь-якого злочину, криміналістичну характеристику і окремі методики, які визначають порядок розслідування конкретних видів злочинів. У методиці розслідування реалізуються криміналістична техніка і тактика на основі методологічних положень науки (загальної теорії).
Усі розділи криміналістики закономірно взаємопов'язані. Окреме використання засобів криміналістичної техніки дозволяє лише знайти і дослідити джерела інформації, але не дає рекомендацій, як і в якій послідовності, якими прийомами збирати і використовувати їх у розкритті та розслідуванні. Це завдання розв'язує криміналістична тактика.
Криміналістична методика - це розділ науки криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій, що забезпечують оптимальну організацію розслідування та запобігання окремим видам злочинів.
Джерелами криміналістичної методики є:
- Конституція України;
- закони України;
- норми кримінального і кримінально-процесуального законів України;
- практичний досвід розслідування та запобігання злочинам;
- положення інших розділів науки криміналістики;
- окремі положення інших наук.
Система методики розслідування злочинів - відповідає структурі особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Однотипність систем визначається спільністю об'єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю, дією міжнаукових зв'язків. З цього виходить, що система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи на досудовому слідстві.
Отже, суть криміналістичної методики - це практична реалізація в діяльності органів дізнання і досудового слідства засобів криміналістичної техніки разом з прийомами і рекомендаціями криміналістичної тактики, направлених на розкриття, розслідування і попередження злочинів.
Завдання криміналістичної методики:
- загальне - цілеспрямована боротьба зі злочинністю;
- спеціальні - вивчення злочинців і злочинів; вивчення передового досвіду з виявлення, розслідування, розкриття та запобігання окремим видам злочинів; розробка науково-обґрунтованих методичних рекомендацій та проведення розслідування окремих видів злочинів.
Предметом криміналістичної методики є сукупність загальних положень окремих методик розслідування різних видів злочинів, а також вчення про криміналістичну характеристику, вчення про класифікацію злочинів, вчення про розкриття злочинів за "свіжими" слідами, вчення про форми і методи взаємодії з органами дізнання, державними, громадськими організаціями, окремими громадянами, що беруть участь у розкритті та розслідуванні злочинів.
Принципами криміналістичної методики розслідування злочинів:
- законність наукових рекомендацій (всі рекомендації повинні відповідати принципам кримінального процесу, бути етичними та гуманними);
- оптимальний набір слідчих дій (в будь-якій окремій методиці доцільно використовувати повну сукупність слідчих дій, яка забезпечує досягнення мети розслідування);
- максимальне використання технічних засобів, спеціальних знань та допомоги громадськості;
- використання передового досвіду та слідчої практики. Структура методики розслідування окремих злочинів включає
такі розділи (елементи):
- загальної методики розслідування злочинів (поняття, об'єкт дослідження, завдання, принципи, місце в системі криміналістики і зв'язок з іншими галузями знань);
- окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методик їх розслідування, структура окремих методик розслідування).
Вказані елементи складають загальні положення (принципи), які є основою побудови окремих методів розслідування, які необхідно відрізняти від структури окремих методик, розслідування різних видів злочинів (убивств, дорожньо-транспортних злочинів, крадіжки тощо).
Методика розслідування злочинів є частиною науки криміналістики і пов'язана з іншими її розділами: загальною теорією криміналістики, криміналістичною технікою і криміналістичною тактикою.
3.1/ Криміналістична характеристика — це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб’єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.
Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення і розкриття. Такі особливості називають криміналістично значущими.
Для розробки наукових рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного і об’єктивного дослідження пов’язаних з ними обставин необхідне не тільки узагальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них. З цією метою з середини 60-х рр. у процесі наукових кримінологічних і криміналістичних досліджень злочинності, окремих видів злочинів почали застосовуватися соціологічні методи. Поряд з вивченням кримінальних справ за спеціально розробленими програмами вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, психологами проводилися опитування суб’єктів кримінального процесу, а також осіб, засуджених за вчинення злочинів. Таким розробкам сприяли розвиток криміналістичних методів дослiдження, міжнаукові зв’язки дисциплін кримінально-правової галузі.
Це закономірно привело до необхідності розробки галузевих видів юридичних характеристик відповідних видів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов’язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів.
Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики: система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, особа потерпілого.
Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв’язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані є основою для побудови систем типових версій, що використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних випадках.
У загальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристику злочинів як про систему, що містить сукупність криміналістично значущих озна к. Такий висновок базується на аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їх науковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення про криміналістичну характеристику злочинів.
Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:
а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти власності тощо);
б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);
в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);
г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання при виготовленні того чи іншого виду продукції на підприємствах (ковбасної, консервної, молочної тощо).
Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов’язаних складових частин — елементів. У літературі по-різному визначаються види таких елементів та їх кількість: від прямого слідування системі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які не завжди структурно узгоджуються з системою кримінально-правової характеристики певного виду злочину.
Криміналістичний аспект характеристики злочинів підпорядкований завданням доказування з кримінальної справи. Саме тому структура криміналістичної характеристики будується на підставі системи обставин, які входять до предмета доказування (ст. 64 КПК), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.
Проте криміналістична характеристика злочинів ширша за їх кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не лише систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й ряд інших чинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), які мають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи можуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент «суб’єкт злочину» може містити компоненти, пов’язані з такими чинниками, як психологічні, що впливають на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять окремі підсистеми — компоненти:
а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;
б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);
в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв’язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);
г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть належати до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);
ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;
д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв’язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.
Криміналістична характеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостей щодо окремих елементів і встановлення зв’язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає в кожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через який можна здійснити «вхід» до системи з метою одержання необхідної інформації. Визначення ключового елемента для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, що склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.
Великого значення набувають рекомендації, побудовані на аналізі закономірних зв’язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. У дослiдженні таких зв’язків міститься перш за все практичне призначення криміналістичної характеристики злочинів. Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв’язків між елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що за наявності відомостей щодо одних типових обставин передбачається існування інших. Це важливо не тільки для розслідування злочину на початковому його етапі, пов’язаному із встановленням особи, яка вчинила злочин (вбивство, крадіжку тощо), а й для ситуації, коли на початку розслідування, наприклад, у справах про економічні злочини, особа, причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення.
Розглянуті закономірні зв’язки можуть бути однозначними і багатозначними (ймовірними). У першому випадку складається такий зв’язок, коли за наявності одних обставин можна з певною долею категоричності вважати існуючими обставини, що належать до іншого елемента характеристики. У другому випадку закономірні зв’язки мають ймовірний характер, встановлюють більший або менший ступінь вірогідності, що визначається на підставі даних статистичного обліку типових ознак масиву вивчених кримінальних справ відповідного виду злочину (певного регіону, періоду).
Криміналістичне дослідження закономірних зв’язків обставин, які характеризують злочини певного виду, вимагає застосування спеціально розроблених програм з метою отримання статистичних даних про взаємозв’язки таких обставин. У деяких випадках простежується закономірний зв’язок між особами, які можуть бути причетними до даного виду злочину, і способом його вчинення і приховування, застосування певних знарядь злочину (рис. 34). Такий зв’язок має вірогідний характер і може бути підставою для побудови системи типових версій, що використовуються з урахуванням фактичних даних у справі, яка розслідується, для висунення та перевірки робочих слідчих версій.
Кожний з елементів системи пов’язаний з іншими прямо та опосередковано, що значною мірою визначає характер зв’язків між ними. Залежно від рівня та обсягу слідчого завдання аналіз таких зв’язків може охоплювати різну кількість елементів. У будь-якому випадку можна простежити прямий зв’язок між елементами «особа злочинця» і «спосіб злочину», який виявляється у тому, що лише особи з певними характерологічними даними або ті, що займають певну посаду, можуть використовувати певний злочинний спосіб. У той же час на даний зв’язок впливають побічні обставини, що стосуються предмета злочинного посягання та обстановки злочину.
3.2/ У ході розслідувань убивств і зґвалтувань слідчий повинен установити ряд обставин, коло яких значною мірою визначається специфікою цих злочинів. Так, підлягають установленню:
- точне місце й час здійснення злочину (адреса приміщення або координати місцевості, день, година, по можливості й мінутах, а також тривалість здійснення злочину);
- дії винного по підготовці злочину:
- механізм здійснення злочину;
-знаряддя вбивства й інші засоби, використані злочинцем:
-дії злочинця по прихованню злочину і його участі в ньому;
- наявність причинного зв'язку між діями злочинця й наслідками, що наступили;
- роль кожного учасника в груповому злочині;
- характер наміру винного, мети й мотиви його дій:
- особистість винного, що характеризують його дані;
-особистість жертви, що характеризують її дані, у тому числі виктимологический аспект поводження. Залежно від того або іншого різновиду вбивства або зґвалтування встановленню підлягають і інші обставини. Так, при виявленні частин розчленованого трупа встановлюється приналежність всіх виявлених частин одному трупу, спосіб і механізм розчленовування: при корисливих мотивах - характер і розмір збитку; у випадках здійснення вбивства при перевищенні необхідної оборони або в стані сильного щиросердечного хвилювання - реальність нападу й психічний стан винного. У ході розслідування зґвалтування встановлюється характер насильства, реальність погроз злочинця й особливості їхнього сприйняття потерпілої, характер і активність опору жертви, наявність безпомічного стану, його характеру й причин виникнення
3.3/ Найбільш загальними слідчими ситуаціями при розслідуванні вбивств і зґвалтувань є ситуації, коли на момент порушення кримінальної справи: 1) особа, що зробила злочин, наслідку не відомо; 2) злочин, що зробив, особа відомо наслідку. Крім того, на специфіку слідчої ситуації впливає період часу, що пройшов з моменту здійснення злочину до моменту початку розслідування. Висунуті в ході розслідування злочинів проти особистості слідчі версії можуть бути розділені на три групи: 1) версії, що не мають вираженої специфіки й висунуті при розслідуванні різних категорій злочинів, засновані на аналізі слідів рук, ніг, транспортних засобів і інших слідів (до подібним до версій ставляться версії про фізичних даних злочинців, способи їхнього проникнення в приміщення, використаних ними транспортних засобах і т. п.); 2) версії родового характеру, типові для злочинів проти особистості: а) про насильницький характер події злочину: б)про події, що передували злочину; в) про знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень; г) про здійснення поряд з розслідуваним іншого злочину (крадіжки, грабежу); д) про психічні аномалії злочинця: 3) версії, обумовлені слідчою ситуацією того або іншого різновиду злочинів. Типові слідчі ситуації по справах про вбивства можуть бути зведені до наступним:
- виявлення трупа з явними ознаками насильницької смерті, заподіяною сторонньою рукою;
- виявлення трупа з ознаками насильницької смерті при неясності її конкретної причини;
- виявлення трупа без явних тілесних ушкоджень і при відсутності видимих факторів, що травмують, але при обставинах, що можуть свідчити про насильницький характер смерті; - зникнення людини при наявності даних, що дозволяють припустити його вбивство;
- виявлення частин розчленованого трупа. При цьому висуваються й підлягають перевірці версії про настання смерті в результаті: а) убивства: б) самогубства; в) нещасного випадку: г) якого-небудь захворювання; д) раптової смерті. Елементи первісної слідчої ситуації є відправними моментами для висування ряду приватних слідчих версій про механізм убивства, його знаряддях; про положення, у якому перебував потерпілий у момент заподіяння поранень; про здійснення вбивства за місцем проживання або роботи злочинця й т.д. Слідчі ситуації, що складаються на момент на чалу розслідування зґвалтування, можуть бути класифіковані залежно від того:
- чи був підлоговий акт із потерпілою зроблений із застосуванням фізичного або психічного насильства або з використанням її безпомічного стану:
- чизроблене насильство у відношенні неповнолітньої або малолітньої;
- чизроблене насильство в приміщенні або на відкритій місцевості. Висуваються й підлягають перевірці версії про те, що: а) зґвалтування мало місце при обставинах, повідомлених потерпілої: б) зґвалтування не було, а відбулися добровільні полові зносини, в оцінці обставин якого потерпіла сумлінно помиляється: в) зґвалтування не було, мала місце інсценівка злочину. Залежно від обставин розслідуваної справи мо гут бути висунуті й іншої версії, зокрема, про особливості сприйняття потерпілих конкретних дій злочинця: про характер існуючих між ними відносин: про інтенсивність надаваного нею опору; про причини зміни показань і т.п.. У випадках, що коли потерпів від зґвалтування є неповнолітня, самостійною завданням розслідування є з'ясування питання про те, чи була ця обставина відома підозрюваному.
3.4/ Процес розслідування, як відомо, ділиться на декілька етапів, зокрема на: першочерговий; наступний; заключний. Поряд з вказаними періодами за деякими, найчастіше складними багатоепізодними злочинами, інколи виділяють підготовчий етап. Однак цей етап не є частиною розслідування, а лише підготовкою до його початку відповідно до кримінально-процесуального закону. Тому до етапів розслідування він не відноситься.
Названий поділ процесу розслідування має суттєве методичне значення, оскільки кожний із виділених етапів має певну специфіку в обсягу і методах даної криміналістичної діяльності. Тому для здійснення найбільш успішного розслідування злочину на всіх його етапах і на стадії підготовки до нього в методиці розслідування розробляються прийоми і способи дій слідчого з урахуванням особливостей вказаних етапів. Відповідно в кожній методиці виділяються особливості розслідування на першочерговому, наступному і заключному етапах.
На першочерговому етапі слідчий встановлює наявність ознак злочину в події, що вчинена, та приймає рішення щодо порушення або відмови в порушенні кримінальної справи. На цьому етапі проводяться першочергові невідкладні слідчі дії - визначаються напрями розслідування, здійснюється пошук злочинця за «гарячими слідами», будуються версії тощо.
Характер типових слідчих ситуацій на наступному етапі розслідування в основному визначається результатами першочергових слідчих дій. В одних випадках основним напрямом розслідування є розшук уже встановленого злочинця, в інших - все ще невстановленого, в третіх - спрямованість на збирання додаткових фактичних даних. На даному етапі здійснюється планування розслідування за обраним напрямом, проводяться відповідні слідчі дії. Слідчий перебуває у тісному взаємозв'язку з органами дізнання та завершує збір і попередню оцінку доказів.
Заключний етап розслідування ставить логічну оцінку зібраних доказів та обставин, які необхідно довести. Слідчий складає обвинувальний висновок, знайомить обвинуваченого з матеріалами справи, подає його на затвердження прокурору та направляє справу до суду. Криміналістична методика детально розглядає два перших етапи. Заключний етап лише згадується, оскільки він більше відноситься до кримінального процесу і не потребує будь-яких розробок. Типовими на даному етапі є ситуації, в яких при наявності повних доказів вини обвинувачені частково чи повністю не визнають своєї вини. В подібних випадках основне спрямування подальшого розслідування пов'язується з перевіркою і встановленням додаткових обставин і можливим новим пред'явленням звинувачення чи з виконанням вимог, пов'язаних з закінченням розслідування.
3.5/ У тактичній операції виділяються три стадії її розвитку: 1) стадія підготовки (організації); 2) стадія реалізації (робоча частина); 3) заключна стадія. У свою чергу кожна із цих стадій припускає послідовне проходження ряду етапів. У підготовчій стадії є наступні етапи:
- побудова й вивчення уявної моделі сформованої слідчої ситуації:
- визначення завдання (завдань) розслідування:
- ухвалення рішення про необхідність проведення тактичної операції й розробка її програми:
- вживання заходів по забезпеченню програми тактичної операції в стадії її підготовки. Вивчення й оцінка уявної моделі ситуації дозволяє визначити проблему, що підлягає дозволу на базі тактичної операції. У свою чергу, з'ясування характеру й змісту проблеми відкриває шлях до розуміння й формулювання першочергового завдання подальшого розслідування. Це завдання розглядається як мета тактичної операції. Виявлення в ситуації наявності двох і більше проблем указує на необхідність розробки й здійснення декількох тактичних операцій, які можуть бути незалежні друг від друга або перетинатися в частині якихось елементів. У таких випадках реалізація тактичних операцій виробляється паралельно, починаючись одночасно, або шляхом проведення в заздалегідь певній послідовності. Будь-які дії, особливо системи дій, виконуються лише після того, як ухвалене рішення про їхнє виробництво. Як складний вольовий акт, кожне рішення приймається на основі певної сукупності інформації, фактів, знань. Ухвалення рішення про виробництво тактичної операції здійснюється за загальними правилами прийняття будь-якого рішення.
Роблячи цей акт, слідчий повинен проаналізувати доцільність (процесуальну, технічну, технологічну, соціально-політичну й т.д.) і реальну можливість реалізації акції. Крім того в обов'язковому порядку враховується наявність відповідної мети, що може бути досягнута не іншим способом, а тільки шляхом виробництва зазначеної операції, а також наскільки здійсненні пов'язані з нею очікування, чи не завищені вони. Після того як рішення про виробництво тактичної операції прийняте й визначена її мета, здійснюється конкретизація мети на основі визначення кола завдань, які необхідно вирішити для досягнення мети, намечается послідовність їхнього рішення. Моделі мети й завдань - базові елементи програми тактичної операції (її загальної моделі). У цю програму також включаються моделі дій, які повинні бути зроблені, послідовність цих дій, питань, на які необхідно одержати відповідь, часу, місця їхнього проведення й початку операції. Поряд із цим у загальну модель-програму входять приватні моделі інших елементів тактичної операції (її учасників, їхніх функцій, обов'язків кожного, тактичних прийомів і т. буд.). Будь-яка програма, що розраховує на успіх, повинна бути належним чином забезпечена. У першу чергу мається на увазі організаційне забезпечення. Важливим моментом організаційної діяльності в стадії підготовки тактичної операції є рішення питання про кадрове забезпечення наміченої програми. Це питання вирішується з обліком того, наскільки екстреної є тактична операція, для досягнення якої мети вона планується, які її масштаби й регіональне охоплення, характер і обсяг майбутньої роботи. Тому в ряді випадків зізнаються достатніми для успішного проведення тактичної операції зусилля однієї особи, що приняли рішення про її проведення, або іншого працівника з ініціативи першого. Однак, якщо ефективне проведення операції може бути гарантовано лише на основі об'єднання зусиль і можливостей декількох працівників того органа, у виробництві представника якого перебуває кримінальна справа, то створюється тимчасова група виконавців тактичної операції. Вона формується на період проведення тактичної операції начальником підрозділу по поданню особи, у виробництві якого перебуває кримінальна справа, із числа його колег. У тому випадку, коли справа розслідується бригадним методом, у тактичній операції беруть участь всі члени групи або якась їхня частина.
И, нарешті, можливі ситуації, коли проведення тактичної операції доцільно лише на основі об'єднання зусиль і можливостей працівників різних правоохоронних органів. При необхідності до участі в тактичній операції можуть бути притягнуті фахівці (наприклад, для виробництва інвентаризацій, контрольних обмірювань, контрольних закупівель, знешкодження балістичних об'єктів), а також вспомогательно-технический персонал. Групова форма проведення тактичних операцій припускає призначення керівника операції, розподіл обов'язків між її учасниками, розробку планів роботи для кожного з них, рішення питання про обмін проміжною інформацією й ряду інших проблем. Важливе значення повинне надаватися тактичному забезпеченню майбутньої операції. У цих цілях визначається загальна стратегія роботи й тактичні особливості проведення окремих слідчих дій, лінія поводження їхніх учасників, найбільш доцільні правила й прийоми проведення тих або інших слідчих дій, прогнозуються різні варіанти розвитку ситуації й відповідних реакцій виконавців операції. У ході підготовчої діяльності приймаються заходи щодо забезпечення майбутньої роботи необхідними засобами криміналістичної й іншої техніки, транспортом, засобами зв'язку й здійснюються інші заходи (вивчаються нормативні документи, методична література, проводяться настановні заходи щодо лінії органів дізнання, складаються необхідні процесуальні документи й т. буд.). У структурі діяльності по реалізації програми тактичної операції (робочої стадії) виділяються три етапи: 1) первісний; 2) проміжний; 3) заключний. Кожному етапу відповідають свої завдання, шляхи, засоби й методи їхнього рішення. Робоча частина первісного й проміжного етапів тактичної операції реалізується в режимі виробництва наступних одне за іншим дій, що вибудовуються у своєрідний ланцюжок, або в режимі одночасно, що розгортається серії, дій (однотипних або різнотипних), що йдуть паралельно один одному. Перерви у виробництві тактичної операції (наприклад, для відпочинку, сну, по тактичних або інших міркуваннях) доцільні лише в тому випадку, якщо вона розрахована на проведення протягом двох і більше днів. Питання про перерву в роботі повинен заздалегідь обмірковуватися й з урахуванням прогнозу розвитку ситуації забезпечуватися мірами (наприклад, оперативно-розшукового характеру), які дозволили б виключити можливість настання небажаних обставин і насамперед можливість зриву операції. При визначенні напрямку, характеру й змісту роботи на кожному етапі повинні враховуватися особливості сформованої ситуації, ціль операції, реальні можливості її учасників. При цьому особливу значимість має процесуальне й криміналістичне обґрунтування того, що і яким образом повинне бути зроблене на первісному етапі тактичної операції, що закладає основу успіху всієї операції. Пріоритет повинен віддаватися тим завданням і діям, які є невідкладними, грають ключову, визначальну роль, створюють базу для успішного рішення інших завдань. Першочергові слідчі дії, реалізовані на початковій стадії тактичної операції, можуть виходити із завдання створення інформаційного фонду, необхідного для досягнення наміченої мети. У ряді випадків, коли особистість злочинця невідома, перш ніж приступитися до дій по його викриттю, варто виконати комплекс дій по його виявленню на основі пошуку й дослідження слідів на місці події, виявлення й допиту очевидців вчиненого й прийняття інших мір. Можливі й інші ситуації, пов'язані з дозволом цього питання. У слідчій практиці часом виникає необхідність в одержанні й використанні додаткової інформації в очевидця вчиненого, допитаного раніше як свідок у справі. У тому випадку, коли в ході операції з'ясовується, що за якимись причинами невідоме місце його знаходження, необхідно виконати дії по збиранню інформації про те, де й у зв'язку із чим перебуває свідок, і забезпечити його участь у слідчій дії. При проведенні тактичної операції типу викриття запідозреного важливе значення мають ті завдання й дії першочергового порядку, які сприяють не тільки пошуку речовинних доказів, що викривають запідозреного в здійсненні злочину, але й усуненню можливості їхнього знищення, що цілком реально при іншому початку операції. Таким чином, якщо робота на первісному етапі тактичної операції припускає необхідність створення передумов, що об'єктивно сприяють ефективному розвитку тактичної операції, то діяльність на проміжному її етапі повинна виходити із завдання закріплення й множення досягнутих раніше результатів. Причому аналіз і оцінка первинних результатів, досягнутих на початковому етапі тактичної операції, дозволяють часом скорегувати намічену програму, уточнити, доповнити або, навпаки, скоротити її, здійснити необхідні кадрові перестановки, перегляд обов'язків, а часом заміну учасників операції. Що ж стосується роботи на заключному етапі, то вона припускає насамперед підведення її підсумків, оцінку досягнутого, беручи до уваги як успіхи, так і промахи й невдачі. На цій основі приймається рішення про завершення тактичної операції або про доведення її до логічного кінця, якщо щось пропущене, не дороблено або зроблено не так. Крім того, складаються необхідні для оформлення проробленої роботи документи (наприклад, подаються письмові рапорти учасників операції, пишуться пояснення, оформляються висновки фахівців) і обмірковуються питання про те, коли, яким образом варто реалізувати результати операції. Своєрідність роботи на заключному етапі тактичної операції значною мірою залежить не тільки від її результатів, але й від того, на якому етапі розслідування вона проводилася.
3.6/ Серед проблем, від рішення яких безпосередньо залежить виявлення і підвищення рівня оперативної розробки і попереднього розслідування організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками, однією з основних є проблема організації взаємодії різних органів, закладів і організацій.
У дослідженнях, присвячених проблемам взаємодії, на нашу думку, приділяється недостатньо уваги його організаційній стороні.
Відомо, що правильно організований зв'язок, чіткий розподіл обов'язків між особами, кінцевою метою яких є досягнення позитивного результату, дозволяє отримати його швидше і з меншими витратами сил і засобів. У будь-якій діяльності, виконуваній групою чи колективом людей, одне з основних місць при рішенні питань про шляхи її поліпшення займають проблеми координації взаємодії.
Широке коло об'єктів пошукової діяльності і можливих джерел одержання інформації про існування ОЗФ і їхніх корумпованих зв'язків визначає необхідність участі в рішенні цієї задачі всіх служб і підрозділів правоохоронних органів і інших державних структур, покликаних зміцнювати правопорядок у країні.
Законодавець розосередив діяльність по виявленню і розслідуванню злочинів, вчинених ОЗФ при наявності корумпованих зв'язків по різних правоохоронних органах і спецслужбах. Однак, цей механічний поділ функцій зовсім не свідчить, що інтереси цих органів, служб і їхніх співробітників, вирішують спільні задачі, ніколи не перетнуться при проведенні різних заходів, пошуках тих самих суб'єктів, фіксації інформації кримінального чи розвідувального характеру і т.ін. Особливо це відноситься до пошуку інформації на території, на якій здійснюється оперативно-розшукова діяльність різними відомствами, і яка підлягає перевірці зусиллями підрозділів, що мають різну відомчу підлеглість. Те ж саме може мати місце і при оперативній перевірці якого-небудь напрямку комерційної, економічної, банківської чи іншої діяльності.
Таким чином, підрозділи різних відомств неминуче стають власниками зведень, перевірка і використання яких повинна проводитися іншим відомством.
Тому підрозділи різних відомств по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією повинні функціонувати не ізольовано, а в рамках комплексної діяльності відомств (органів), у безпосередньому і опосередкованому взаємозв'язку і взаємодоповнюваності, тобто у взаємодії.
Таким чином, проаналізувавши наявні в криміналістичній літературі визначення [180, с. 12-13; 155, с. 199; 104, с. 518, 128, с. 104-107; 107, с. 166-172], під взаємодією, на наш погляд, можна розуміти спільну налагоджену діяльність двох і більше органів, служб, відомств, що припускає раціональне поєднання процесуальних і оперативно-розшукових дій, здійснюваних кожним з них у межах наданих їм за законом повноважень.
Можна виділити, як внутрісистемну взаємодію, під якою слід розуміти взаємозв’язану діяльність між підрозділами одного відомства (наприклад, у системі МВС – взаємодія між підрозділами КР і БОЗ), так і міжсистемна взаємодія різних відомств (наприклад, таких як СБУ, митна служба, державна податкова міліція і т.ін.).
У цьому зв'язку актуальним стає питання координації1 діяльності великої кількості відомств, тобто коли неминуче потрібно упорядкування, взаємозв'язок, погодженість їх спільних зусиль.
У Законі України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» з метою боротьби з організованою злочинністю і корупцією передбачена взаємодія органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України між собою, а також з такими державними органами, як Національний Банк України, Державна податкова служба, Міністерство фінансів України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державна митна служба України, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України, Державний комітет з питань справ охорони державного кордону України, Міністерство юстиції України і іншими міністерствами і відомствами.
У данній роботі ми докладніше зупинимося на взаємодії дій спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС і СБУ, а також прокуратури, Міністерства юстиції України (зокрема Державний департамент України з питань виконання покарань), податкової міліції, контрольно-ревізійних закладів, Державної митної служби в процесі виявлення ознак організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками.
Взаємини спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС і СБУ регулюються ст. 16 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», що полягає в обміні оперативною інформацією. Але зазначений законодавчий акт визначає лише загальний принцип обміну даною інформацією і не встановлює розмежування компетенції між МВС і СБУ.
Аналізуючи матеріали практики, можна відзначити, що взаємини зазначених вище органів, як правило, знаходяться на рівні надання технічної допомоги органами СБУ і лише в поодиноких випадках зустрічається обмін оперативною інформацією (фактично одиничні).
Як органи МВС, так і органи СБУ виконують подібні функції:
· проводять розвідувально-пошукові заходи, спрямовані на збір зведень про організовану злочинну діяльність і наявність корумпованих зв'язків, про злочинні співтовариства і у цих цілях організують оперативне проникнення в ї структури;
· створюють банки інформації, аналізують діяльність злочинних співтовариств;
· ведуть оперативну перевірку учасників і лідерів злочинних організацій;
· забезпечують викриття корумпованих осіб в органах влади і управління;
· здійснюють збір інформації і заходи по протидії проникненню ОЗФ закордонних країн на територію України;
· проводять заходи щодо захисту інтересів України при узгодженні договорів на експорт і імпорт продукції, трансферті коштів, документують діяльність злочинних співтовариств, що мають міжнародні зв'язки;
· здійснюють постійний збір інформації про всіх кримінально-активних осіб («авторитетів» кримінально-злочинного середовища, тіньової економіки, «злодіїв у законі», міжнародних аферистів і фінансових махінаторів), здатних організувати злочинні групи, здійснити підкуп посадових осіб в органах влади і управління;
· документують дії і зв'язки осіб, підозрюваних в участі в ОЗФ;
· припиняють спроби використання ОЗГ у терористичній і екстремістській діяльності;
· проводять комплексні оперативно-профілактичні операції;
· надають допомогу правоохоронним органам закордонних країн відповідно до двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угод.
На основі думок, висловлених у криміналістичній літературі [148,с. 59; 155, с. 213-215 і ін.], на наш погляд, взаємини органів МВС і СБУ слід здійснювати в двох аспектах:
по-перше – як діловий контакт і налагоджену роботу даних відомств у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, які виражаються в:
· спільній діяльності органів МВС і СБУ по виробленню стратегії цієї боротьби. Зокрема, результати такої діяльності повинні бути використані в розробці і координації виконання програм по попередженню і припиненню діяльності ОЗФ (у тому числі володіючих корумпованими зв'язками), і реалізації рішень Президента, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією;
· спільних нарадах на різних рівнях, спрямованих на підвищення оперативності взаємного інформування, включення сил обох відомств у заходи оперативної перевірки, розробку і проведення тактичних операцій;
· регулярному обміні досвідом боротьби з організованою злочинністю і корупцією, ознайомленні з досвідом спецслужб і кримінальної поліції інших держав; ознайомленні з рішеннями міжнародних поліцейських організацій і рекомендаціями міжнародних форумів і семінарів;
· спільній розробці тактики з урахуванням масштабів, ускладнення структур і системи відносин у середовищі злочинності;
· використанні в боротьбі з організованою злочинністю і корупцією можливостей інших державних органів;
· спільному вживанні заходів і внесенні пропозицій про усунення умов, які сприяють поширенню і розвитку організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками;
по-друге, - як відносини працівників двох відомств, які виникли в зв'язку з конкретними оперативно-розшуковими і слідчими матеріалами на різних стадіях попереднього розслідування – від одержання і оцінки вихідної інформації до планування, матеріального, оперативно-технічного і силового забезпечення реалізації зібраних даних.
Існування визначених елементів паралелізму – звичайне явище в роботі всіх спецслужб у цивілізованому світі. Але зрозуміло, воно не повинно порушувати основних принципів оперативно-розшукової роботи, розшифровувати негласних співробітників, заважати проведенню тих чи інших оперативно-тактичних операцій.
У вітчизняній же практиці на даний час побоювання передачі інформації обертається в ізольованість, надмірну підозрілість, що найчастіше приводить до «втрати» цінної інформації, не сприяє розкриттю злочинів і виявленню діяльності ОЗФ і їх корумпованих зв'язків. Напружена ситуація недовіри може бути вигідна тільки злочинному світу.
Провести тверде розмежування компетенції в даній області між МВС і СБУ, навіть виходячи з підслідності, украй складно. Як вказувалося у розділі 1, організована злочинність і корупція – явища в більшій мірі кримінологічні зі складною структурою соціальних компонентів, чим чисто правові. Практика показує, що за багатьма злочинними співтовариствами, що потрапили в поле зору оперативних апаратів, проглядає цілий «букет» злочинів, які знаходяться в різній підслідності (від «замовлених» вбивств і утримання кубел до контрабанди і терактів).
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 99 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |