09:00 02.04.2010.
Почувши спуск води в туалеті, я пробудився. До кімнати героїчно увійшов Воть Так.
Я помітив, що він дуже задоволений. Його очі блистіли.
-Праснісь і пой Андрійко. – Радісно промовив він. – Сьогодні чудовий та тепленький день. У нас сьогодні багацько перспективних справ. Хутко підіймайся та йди снідати, все уже на столі.
На долю секунди, я відчув себе одруженим. І що, моя жінка це Воть Так. Жах якийсь.
Нарешті за стільки днів, я хоч нормально виспався, відчував себе бадьорим та позитивним.
Сполоснувши лице, я пішов на кухню. Вже за столом сидів ВТ і попивав чайочок і читав газету. А тим часом Катруся у своїй хатці доїдала шматочок картоплі. Вся ця атмосфера була доволі позитивною. І це не а би як тішило. Хороший початок хорошого дня.
-О, нарешті. – Побачив мене Воть Так. – Ну ти і соня! Я вже крос бігав, а ти до дев’ятої спиш.
-Обманюєш? – Запитав я.
-Та. – Гордо відповів Воть Так.
Я сів за стіл. Почав снідати. ВТ приготував непоганий омлет з помідорами. Дуже смачно.
-Не забув, що ми сьогодні робим? – Не відводячи очей від газети запитав ВТ.
-Йдем.
-Куди?
-На зустріч з Чорною Мамбою.
-Та.
Закінчилась наша перспективна розмова.
Ми обоє поснідали. Щось ще трохи поробили по хаті. На телефоні був пропущений дзвінок від Славка, але передзвонювати я йому не хотів. Якось не було бажання. ВТ бігав туди-сюди. Впав пару раз, лаявся. Тоді прийшли сусіди, він їх прогнав мітлою. Тоді курив цигарки, пив вчорашнє пиво. Одним словом чудово проводив час.
Вже була пора нам виходити. Воть Так вдягався, я чекав його біля дверей. Нарешті він вийшов.
-Ну і хто виграв? – Поцікавився я.
-Тобто? – Не зрозумів про що я.
- Ну ти ж в дурака з комахи грав? Ось і питаю.
-А-а-а. Як хто? Звісно,що я.
Колись все стало ясно. Ви вийшли за поріг кімнати.
Львів. 02.04.2010.
Ми вийшли з ВТ на вулицю. Сонячний та яскравий день охопив Львів і мій настрій якось сам по собі покращився. Ми прямували до Високого замку, там Воть Так домовився на зустріч з Чорною Мамбою. Цікаво, що ж це за така таємна особистість?
-До речі. – Промовив Воть Так. – Ти ще маєш якісь стосунки з тією дівчиною…- ВТ задумався. – Ну як її...Оксана здається.
Почувши це ім’я, всередині у мене все охололо. Як це все по дурному з нею вийшло. Дурниця якась. Лише тільки зі мною таке трапляється, лише зі мною, більше ні з ким.
-Знаєш ВТ, ми якраз вчора розійшлись…- якось не впевнено промовив я.
-Та то не біда! – одразу скрикнув ВТ та похлопав мене по спині. – Значить тоді вона не варта тебе. Тай якщо бути відвертим, вона вже і не була такою красивою. Повір, ти вартий набагато кращого!
Серце стискалось від болю, а душа так гірко плакала, але на обличчі з’явилась чомусь сонячна посмішка. Воть Так один напевне такий на світі. Він завжди вмів знайти потрібні слова, після яких тобі стане легше, і ти почнеш усміхатись.
-Дякую за підтримку друже, але давай краще не будемо про це. Мені боляче це все згадувати. Краще я буду тримати це все в собі. Мені так буде спокійніше.
Ми вийшли на Площу Ринок. Сьогодні тут було дуже багато людей. Як не як весна, найкраща пора року для туристів. Львів одне з найкрасивіших міст України, в якого дуже збагачена історія.
І внаслідок цього сюди навідуються люди з усього світу.
З одного кафе лунала дуже знаменита пісня пісня «Червона Рута». Під цю пісню кожен відчує, що він справжній корінний українець. Що він патріот.
-О, чуєш? – Промовив Воть Так. – Знаєш чи я це пісня?
-Звісно, що знаю! Володимира Івасюка. – Відповів я.
-Маладєц малий! Шариш! – Похвалив мене ВТ. – Добре, що ти цікавишся нашою історією, а то зараз діти в школі Франка плутають з Боярським. Кажуть, що Іван Якович написав поему «Зєлєноглазоє Таксі». Уявляєш?
Ми з ВТ засміялись. Позаду нас в тому ж самому кафе заграла ще одна пісня Івасюка «Гай, зелений гай».
-Ось бачиш, директор цього кафе справжній патріот. Побільше таких людей.
-До речі про Івасюка. – Почав я. – Він був геніальною людиною. Його «Червона Рута» була перекладена сорока мовами. Навіть китайці її співали. А ще говорять, що він був психічнохворий, що сам повісився в Брюховецькому лісі в 79-тому році. Брехня це все. Просто тоді радянська влада боялась таких людей.
-Знаєш що? Я пишаюсь тобою! – Промовив до мене ВТ.
Але я його не чув, я занадто захопився розмовою.
-А знаєш чому Вакарчук і Положинський ніколи не заспівають російською? Тому що вони патріоти України. Вони би віддали життя за свою Батьківщину. Єдине, чого я не розумію: навіщо Ротару заспівала російською. Як би не Володимир Івасюк, навряд вона зараз була такою знаменитою.
Я щось дійсно дуже захопився. Мене переповнювали почуття. Я завжди дуже люблю говорити на такі теми. Я пишаюсь, що я народився українцем.
Вмить у Воть Така задзвонив телефон.
-Присядь, я відійду.
Я кивнув. Присівши на лавку, я почав наглядати за людьми. Ще досі лунали пісні Івасюка, гріло сонце. Весна цього року просто чудова і в голову вдарили думки…
-Доброго дня шановні гравці. – Промовив пан Тарантул.
В барі «Мертвий Морж» завжди було шумно. Всі робили, що хотіли і ніхто нікого не слухав.
-Всі-всі, всі-всі вже тут? – Поцікавився коник стрибунець,стрибаючи туди-сюди.
Вмить пролунав гучний шум і відкрились двері. До бару зайшов дивний чоловік.
-Ні, не всі. – Промовив незнайомець в капелюсі. – На мене теж роздавай.
Всі сиділи непорушно та пильно дивились на цього дивного чоловіка. Вони не знали,що це за тип.
-Ти хто в біса такий? – Запитала невдоволено муха.
Чоловік потер борідку і швидко їй відповів.
-Сама ти піська! – Відрізав він та рушив вперед. Витягнувши з кишені цигарку, спокійно закурив. Він бачив, що йому тут не раді, але йому було байдуже. Він був впевнений в собі.
- Я Уокер, львівський рейнджер. Але на районі більш відомий за прізвиськом Воть Так.
Чоловік підійшов та сів за стіл. Він пильно стежив за всіма.
-Ти не маєш права тут… - Вмить промова колорадського жука обірвалася і він впав від сильного удару Воть Така. Жук знепритомнів. Всі жахнулись. Навіть пан Тарантул.
- Ну що ж панове? Гра розпочинається.
-Ку-ку Андрійко, про що задумався, а? – промовив до мене знайомий дівочий голос.
Я підняв голову і поглянув на дівчинку в синіх кедах. Я був приголомшений, що я її тут побачив. Це була моя дуже хороша знайома з Винник. Звали її Лана. Хороша, симпатична мала.
Ти що тут робиш?. – Здивовано запитав я.
-Та нічого, зараз в інститут по справам йду. – Пояснювала Лана. – А ти що, тут сам сидиш чи як?
Я хотів гукнути Воть Така, хотів познайомити його з Ланою, але мій друг ще досі говорив по телефону та був дуже занятий. Він махав руками, нервово курив цигарку та тупав ногами. Все це нагадувало якийсь доісторичний танок печерної людини.
-Я? – Глянувши ще раз на Воть Така. – Сам-сам. Зараз друг має підійти за кілька хвилин, от і чекаю.
Лана була хорошою людиною. В мене з нею було багато спільного, ми завжди мали про що поговорити. Іноді ми гуляли літніми спекотними вечорами, сиділи, пили вино та говорили до самого світанку. Батькам я брехав, що ночую в друга, і вона щось своїм вигадувала. Кажуть, що не може бути дружби між дівчиною і хлопцем? Брехня, може. Просто кожен це уявляє по своєму.
У нас з Ланою були лише дружні стосунки. І це нам обом подобалось.
-Ой, вибач, - Промовила Лана. – Мені час іти, а то запізнюсь. Надіюсь скоро побачимся.
Я кивнув і усміхнувся. Іноді вона зачаровувала мене своєю дивною поведінкою. Лана була досить самокритична, не любила людні місця. Ті хто нагло пожирав її поглядом, вона хотіла вбити. Так само як і я. Вона – моя душевна половинка. Нарешті до мене наближався Воть Так.
-О-о-о. – Дивлячись в слід Лані говорив ВТ. – Це що за дівка, м? Тільки залишив тебе на кілька хвилин, а ти вже тут шури-мури крутиш. Ах ти бабнік!
-Слухай заткнись. – Я шукав Лану, але вона вже зникла серед люду. – Це просто моя хороша знайома. Не більше, не менше.
-Ну-ну. А очі то он, як забігали. –Далі глузував з мене ВТ. – Ну признавайся, вже був сєкс, м?
Я легенько вдарив ВТ по спині. Ніби кажучи «Ха-ха, я оцінив твій жарт. Ти прямо,як Задорнов».
Воть Так сів коло мене та якось невдоволено зітхнув.
-Короче… Зустріч відміняється. Чорна Мамба зараз на селі, бульбу збирає. Я щойно з нею по телефону говорив.
Мені вже якось прикро стало, що я не побачу Чорну Мамбу. Хоча… Хвилиночку!
-Ч-ч-чекай. Яка нафіг бульба! Квітень на дворі!
-Ну правильно. – Дуже-дуже спокійно промовив Воть Так.
-Я тебе іноді так ненавиджу. – із задоволенням промовляв я. – Зав’язуй жартувати!
-Ну гаразд. – ВТ знову закурив. Він щось останнім часом багато палить. – Короче, вона вже на Високому замку. Так що варто нам поквапитись.
Іноді життя підкидує великі сюрпризи. І тільки час їх поділяє на позитивні та негативні. Але ми самі робимо вибір. Лише ми маємо ключ у завтрашній десь. Цікаво, щоб було, якщо я б не поїхав
вчора до Львова. Напевне я би був досі з Оксаною. Хоча з іншої сторони я б не зустрівся з Воть Таком, і ми б зараз не прямували на зустріч до тієї загадкової дівчинки.
Чим коротша ставала відстань до Високого замку, тим сильніше я переживав. Ми практично доходили до львівського телебачення. До зустрічі залишались лічені хвилини.
-Слухай. – Поглянув на мене Воть Так. – Ти звісно вибач, але давай краще я піду першим, а ти зразу за мною. Зробимо вигляд, що ми не знайомі. А коли я з нею побалакаю, то вже тебе покличу.
Просто я дуже давно її бачив.
Я кивнув, можливо так буде навіть краще. Я радий, що мене ВТ десь витягнув сьогодні, а то би зараз сидів в дома. Сидів би, їв, спав, ходив в туалет. Тупо би проживав своє нікчемне життя.
Зазвичай я так і роблю. І вчитись не хочеться, допомагати по господарці ще більше. Іноді взагалі хочеться тупо проспати пару років, щоб відчути хоч якісь зміни навколо себе.
Буденне життя, клята одноманітність. Клятий телевізор, який показує зараз всіляку дурню.
Єдине мене тішило,що я іноді попадав на фільми Гайдая. Тоді піднімався настрій. І вже було не так скучно. Хоча все одно потім мене накривала темрява. І ставало нудно.
Все частіше і частіше я тепер споживаю цікавий коктейль: додаю спокійний настрій, потім трішки ностальгії. Тягнусь рукою до пачки, на який написано «Щастя», а там вже як рік пусто. Тоді замість цукру посипаю все депресією. Ніч без сну гарантована.
Доходячи до сходів, мене зацікавила одна людина. Це був якийсь обірваний чоловік, з брудною щетиною. Він пильно поїдав мене поглядом. Це був бідака, просто людина, якій не дуже повезло в цьому житті. Біля нього лежав капелюх, в якому було десять копійок та двісті гривень в купі.
«Та ти трохи живеш, старий» - подумав я собі. Ніколи ще такого не бачив.
Зазвичай я жалів таких людей, але я чомусь ніколи не давав їм грошей. Не тому, що я жадний, а просто мені було якось лячно. Це важко пояснити.
-Доброго дня вам шановний. – Спокійно він промовив до мене. Я промовчав. Не знаю чому, але я не хотів йому відповідати. Напевне я стаю жорстоким. «Андрійко ти тепер злий».
Я дивився на нього, а він на мене. Тоді я перевів погляд, але досі відчував, що він наглядає за мною. Що ж це за такий чоловік? Останнім часом мене до таких,як магнітом тягне. Але думаю зараз це немає жодного значення. Дурні думки пішли геть, і я настроювався на зустріч.
Долаючи останню сходинку, серце прискорило рух. Ось зараз я її побачу, залишилось кілька секунд. ВТ йшов першим, а я зразу за ним. Таким був наш план.
І ось ми нарешті піднялись. На верху тут, на Високому замку стояла лише одна людина. Це була дівчина не великого зросту, з довгим чорнявим волоссям. Вона повернулась до нас, і я відчув на собі її погляд. Це тривало чотири секунди. Тоді я засоромився і перевів погляд на Львів. Воть Так підійшов до неї, і вони почали спілкуватись. А я залишився наодинці. «Як би зараз була доречна цигарка» - Подумав я. І тут мене знову накрила хвиля думок.
Тиша, і ще раз тиша полонила це приміщення. Всі сиділи непорушно, всі поглядала лише на нього. Вони боялись промовити навіть слово. Тут царювала потужна атмосфера.
-Пива мені!
І ось тишину порушив він. Чоловік зняв капелюха та грізно поглянув на пана Тарантула.
В цього чоловіка був погляд, як в п’яної змії, перед яким було важко встояти.
-Я з-з-зрозумів. – Голос пана Тарантула тремтів. – Вже роздаю.
Воть Таку принесли бокал пива. Той зробив пару ковтків та взяв карти до рук. Сьогодні за цим столом зібрались найсильніші гравці: близнята Мурашки, павук Яблочков, комар Мудрий, Чорна Вдова і муха за прізвиськом Лапка.
І ось коли всі гравці взяли карти в руки…ну тобто в лапки…коротше всі взяли карти. Тоді почалася напекла боротьба, справжній двобій, турнір так би мовити. Інтрига зростала.
-В кого шість? – Промовив Мудрий. – Всі перекинулись поглядом і лише його очі застигли на місці. Він знову зробив кілька ковтків та усміхнувся.
-В мене! Я маю! Уря-я-я! – Радісно скрикнула Лапка. Вона показала всім карту.
-Дура! Козир в нас черва. – Гаркнув Мудрий на неї. Та образилась.
Воть Таку набридло бачити це все. Він взяв ситуацію у свої руки. Тоді він кинув шістку червову на стіл. Всі дуже здивувались, що він на початку гри з такої карти пішов.
«Ото вік крутяка» - Подумав про себе павук Яблочков. «А чого це я дура?» - Подумала про себе Лапка. За столом утворився дуже серйозний настрій. Кожен був по своєму сильний та ніхто не хотів здаватись. Всі грали до останнього.
Пройшло шість хвилин.
-Бармен! Муху в винному соусі мені! – Крикнув Яблочков. Бідна лапка з жахом ковтнула слину.
Ця запекла боротьба тривала ще довго – цілих три хвилини. Всі вибули і у фіналі залишились львівський рейнджер та павук Яблочков.
-Дама. – Кинув ВТ карту на стіл.
-Туз! – Грізно відповів йому Яблочков.
-Дама.
-Король.
-Король.
-Туз.
І ось цей жахливий момент настав. У кожного з них залишилось лише по дві карти.
-Ти програв. – Хотів налякати Яблочков Воть Так. Той діставши цигарку, закурив.
-Закрий свій рот, а то лапу в горлянку засуну. – Спокійно промовив ВТ. Почувши ці слова, Лапка впала з крісла та знепритомніла.
ВТ знав, яка карта залишилась у цього павука. Він все придумав заздалегідь.
-Десять. – З надією на перемогу, кинув на стіл хитрий павучок. ВТ побився дамою, і нічого не промовив. А тим часом пан Тарантул підіймав Лапку з підлоги.
Дивлячись, в свої карти, Яблочков знав, що він програв. Він почав нервуватись.
-Туз козирний. – З усмішкою на обличчі сказав Воть Так. – Все, ти програв.
Розчарований і сердитий Яблочков кинув всі карти в Лапку і побіг у туалет. Чи то блювати, чи просто хотів себе спустити в унітаз. Це вже було не важливо. ВТ святкував свою перемогу.
Незабаром почалась нова гра.
Чарівний Львів. Його безмежні простори охопили мене своєю красотою. Це місто вміє зачаровувати. Особливо вночі, коли крапельки літнього дощу падають на пусту та холодну землю. Тоді все оживає. Повітря стає легким, а твоє серце теплим від щастя.
Мене гукав Воть Так. І я тепер точно знав, що зараз станеться. Цілий день мені ВТ вчора розказував про цю дівчину. Я уявляв її, але не вона виявилась іншою. Я обернувся, ВТ махнув мені рукою. Я по малу почав наближатись до них.
-Знайомся, це Чорна Мамба про яку я тобі так багато розказував. – Радісно говорив Воть Так.
Це чорне пишне волосся, ці голубі очі,як небо. Цей милий вираз обличчя. Це все захопило мене.
Вона була неймовірно симпатична. Та що там, вона була просто красуня.
-Привіт Андрій. – Промовила Вона. Я нарешті почув її ніжний голос.
-Привіт.. – Якось не впевнено відповів я. Побачивши, що я соромлюся, ВТ одразу прийшов мені на допомогу. Краще він би цього не робив.
-Він ще соромиться. – Промовляв ВТ до Мамби. – Він дуже сором’язливий в мене.
-Та йди ти! Нічого я не соромлюся, навпаки це ти мене соромиш. – Викрутився я.
Чорна Мамба посміхнулась. Я завжди жартую, коли мені ніяково. І це в мені непогано виходило.
-Ну розказуй мала. – Дивився ВТ на Мамбу. – Що там в тебе сталось? Що за проблема?. І ти не соромся Андрійка, йому можна довіряти. Він надійна людина.
Воть Так почав мене хвалити. Почав розказувати яка я добра людина, який я хороший. На половину з того, що він казав це була правда. Я дійсно місцями хороший. В мене добра душа, але дуже жорстоке серце. ВТ розказував, як ми потлумили цих міліціонерів біля пам’ятника Галицього. Тоді розказував, як ми у двох сиділи на цвинтарі. Але це вже окрема історія.
Чорна Мамба поглядала на мене. Потрібно трохи часу, щоб вона звикла до мене. Я для неї зараз чужий. Та це і не дивно, сам такий. Коли я знайомлюсь з незнайомою людиною, мені потрібен час, щоб дізнатись про неї більше. Дізнатись про те, чи я можу їй довіряти чи ні.
Чесно кажучи мені було дуже приємно, що Воть Так казав про мене такі слова. В сотий раз переконуюсь, що він дуже хороша людина та вірний друг, незважаючи на те, що в нього іноді їхав дах, і тоді він почав теревенити цікаві дурниці, які зводили зрозуму.
-Добре. – Зітхнула Чорна Мамба. – Знаєте, після того, що я вам розкажу, ви можете подумати, що я божевільна. – Казала вона. «Якщо ти будеш розказувати, про то, як ти викопувала трупів на Личаківському цвинтарі, а потім хотіла їх зґвалтувати, то сумніваюсь, що я з ВТ здивуюсь» -Подумав я. Але жарти в сторону. ЇЇ голос дійсно тремтів і був переляканий. На лиці з’явилась тривога. Ми присіли і вона почала розказувати:
-Вчора я гуляла з подружками, потім як прийшла до дому. Скоро лягла спати, бо була дуже втомлена. – Вона все повільніше почала вимовляти слова. – діло в тому, що мені приснився жахливий кошмар. І тільки, проснувшись, я зрозуміла, що це лише був сон.
-І все? – Запитав Воть Так. – Це ти типу через це мене витягнула з дому?
-Ти не розумієш. Все було, як на яву. Мені ще такого ніколи не снилось.
Я дивився на Чорну Мамбу та уважно слухав її. Я відчував її теперішній настрій, відчувай її стан. Вона була перелякана. Дуже сильно перелякана.
-Так от. – Продовжувала ЧМ. – В цьому сні я була біля Оперного театру в тілі білої кішки. Знаю, що це звучить дуже безглуздо,але ви просто слухайте та не перебивайте.
-Добре. – Гордо сказав ВТ. – Чув Андрій? Не перебивати мені нікого, бо знаю, ти це любиш.
Він знову в своєму репертуарі, знову типу він жартує. Ну це ж Воть Так, і цим все сказано.
-Я сиділа біля фонтану, поглядала на людей. Все було просто чудово. Діти сміялись, романтичні пари цілувались. На дворі був чудовий та яскравий день. – Я уважно дивився на Чорну Мамбу, милувався її милим обличчям. Ці очі полонили мене. – І вмить трапилось жахливе: роздався гучний грім, небо набуло кривавого відтінку. Всіх тих людей, які були поруч – розсипало.
Почувши, про який жах розказує Чорна Мамба, Воть Так почав хлопати руками. «АстряГ».
-Тоді розкрились центральні двері Оперного і вийшов облізлий чоловік, який прямував до мене. – Далі продовжувала ЧМ. – Я ніяк не могла поворухнутись, я ніби була паралізована. Ця дивна постать наближалась до мене, а я кричала, хотіла вирватись з цих «кайданів». Але мене ніхто не чув. Коли чоловік підійшов, то погладив мене по голові та усміхнувся.
-Мені дуже жаль, що ти стала причетна до цього. – Промовляв він. – Але ти не бійся, я тобі допоможу, допоможу всім вам.
Ми з ВТ дивились за Мамбу великими зацікавленими очима. Це дійсно якийсь неординарний сон. От наприклад мені, коли щось типу цього присниться – я радуюсь. Не знаю чому, але просто коли прокидаюсь, то є що згадати. І день тоді проходить на одному подиху.
-Тоді він виймає з кишені чотири монети.
-Гривню! – Скрикнув радісно ВТ. – Точно, чотири по двадцять п’ять!
-Тихо будь Воть Таку. – Сказав я. – На мене наганяв, а сам перебиваєш.
-Ні ВТ – Насварила його Чорна Мамба – це не були наші гривні.
З цього всього він собі знову запалив, певне розчарувався бідака. Ну що ж, буває.
-Дві монети він поклав праворуч, а дві ліворуч від мене.
Ну нічого собі, прямо як якийсь американський фільм. Я вже собі думав, може дійсно ця дівчина трохи якась неврівноважена, а то так все це розказує страшно.
Тоді ЧМ говорила, що намагалась розгледіти ці монети, але ніяк не змогла, бо типу була паралізована і не могла поворухнутись.
-Потім цей мужчина зник. – З тривогою на обличчі продовжувала ЧМ. – Та через кілька секунд знову відкрились центральні двері. І до мене почала наближатись ще одна людина. Коли вона підійшла ближче, я не повірила своїм очам. Це була…
-Гола Анфіса Чехова?! - Надією запитав Воть Так. Знаєте, він завжди вмів підтримати розмову, завжди знав куди і які саме слова вставляти. Ми трохи насварили на нього.
-Та ну вас. Піду і стрибну звідси. Пращяйтє!
-Чекай, ти була в котячому тілі і дивилась на себе в людській подобі? – Намагався я розібратись.
-Саме так. – Дівчина не відводила погляду. – Знаю, що це звучить, як дурня. Тоді я підійшла до кицьки, ну тобто до себе і…
-О Боже! – Озвався Воть Так. – В мене зараз мазгі потечуть. Чому нікому ніколи не можуть приснитись рожеві слоники або Віктор Павлік? – Знову він себе відзначив своєю неординарністю. Його знову всі зрозуміли. І до чого тут Віктор Павлік то?
Одного разу на весіллі, я підійшов до музикантів, щоб вони заграли пісню Віктора Павліка «Відлітаєш». Вони тоді кивнули,але так і нічого не заграли. Сволочі.
-Ти заспокоєшся вже чи ні?
- Я немаю чого вчепитись! – Нервувався ВТ. Ми вже на нього не звертали уваги. – Просто слухай.
-Ну от. – знову продовжувала ЧМ. – Коли вона, ну тобто дівчина, тобто я. Коротше, ви зрозуміли. Я підійшла до кицьки, погладила її і усміхнулась.
-Це лише початок. – Промовила я до кицьки.
-Тоді я зі всієї сили встромляю собі ніж в живіт.
Тобі Кантінед бля.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 78 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |