…Туман, який падає сонячним днем, у старовинних оповідях, що їх передають споконвіку моряки, передує появі Морських Мольфарів.
Зменшився, заслаб, стих вітер, і вітрила, безсилі, повислі на реях. Імла густа, мов кисіль, пасмами напливала на «Світанкову зорю». Лейтенант Анвар підкурив люльку від розпеченого до червоного кольору запального прутка, поклав його знов до жаровні, поглянув у той бік, куди щойно стріляв, і… махнув рукою. Біла каламуть, здавалося, жила та дихала.
Раптом із туману з’явилися одна ладдя, друга, третя. У кожній стояв високий бородатий чоловік у шкіряних штанях і куртці білого хутра. Ладді рухалися без весел і вітрил, здавалося, над водою, бо пасажирів їхніх аж ніяк не хитало на могутніх океанських хвилях. Ладді перетинали курс Гиреєвого фреґата, туман перемішувався з сутінками, даючи можливість понівеченому кліперові сховатися від погоні.
Принцова рука потяглася до пістоля – один із Мольфарів, сивий, з багатьма амулетами, зупинився, його човен підплив до фреґата:
– Йди на Ядран, – простягнув руку до Зульфікара чаклун. – Там відповіді на перші твої запитання.
– Я не ставив тобі жодних запитань, – закричав принц.
– Ти їх ставиш собі, хоча ще не визнав цього, – посміхнувся чарівник.
– Нащо ти перетнув мені шлях? – роздратовано, але вже спокійніше сказав принц. – Як я тепер знайду крадіїв, як поверну собі меч?
– Йди на Ядран, – повторив Мольфар і раптом зник з усією своєю флотилією і туманом. Вітерець заворушив обвислі, було, вітрила. На небокраї ще виднівся невеличкий шматочок сонця, який кидав останні червоні промені на вечірній океан.
– Йди на Ядран, – повернувся у Гиреїв бік і розвів руки принц.
– Тепер Мольфарів багато хто бачив, – стиха сказав капітан. І голосно додав: – Ядран великий, ваша Небесна високосте, куди саме йти?
– Йди на столицю, на цей, як його… – забув назву Зульфікар.
– Гасхурн, – підказав капітан.
– Гасхурн, – затвердив королівський син і пішов до кают‑компанії.
Каптурник Зенон сидів за столом і читав старовинний звиток, манускрипт. Перед ним стояв великий келих димчастого скла, повний білого вина.
– Очуняв? – посміхнувся принц. – Гиреєві мало весь корабель не… – хотів сказати – «заблював», але передумав, – забруднив. А зараз, дивись, вино п’є.
– Я, як побачив, що сталося, забув про морську хворобу. Хто вони, чому допомагають неправдивим? – захвилювався Зенон.
– Ну то що, знайшов відповіді на свої запитання?
– Поки що ні, – сумно опустив очі чернець.
– Йди на Ядран, – Мольфаровим голосом глухо пробасив Зульфікар. Монах здригнувся. Задоволений жартом, принц всівся у крісло на чолі столу, поглянув на дошку з виставленими камінцями, на якій збереглася недограна позиція.
– Поталанило лейтенантові канонірів, він уже фактично програв, але партію не дограно – отже, поразка не відбулася, – принц забрав гроші, що так і лишалися на столі, і плеснув у долоні. – Вина, червоного, міцного! – наказав меткому стюартові. Взяв вино, ковтнув, замислився:
– Скільки днів ходу до Ядрану?
– Я не знаю, – розгубився монах.
– Тобі й не обов’язково знати, – глянув крізь вино на світло юнак. – Я спитаю в Гирея.
Королівства Ядрану займають більшу частину Східного континенту, лише північна третина якого належить королівству Руттія – єдиній державі Небесного народу, яка має суходільний кордон із Ядраном по річках Оло та Олол. Умовним кордон був в Ольській низині, де ріка губилася в прісних трясовинах, які переходили поступово в морське мілководдя. Між Ядранськими горами, звідки витікала повноводна Оло, та Ольською низиною в прадавні часи рутійці побудували величезний вал, з’єднавши ним три фортеці: Тургал, Апіру та Анц. Скільки в Ядрані королівств, де їхні столиці, пранги не вельми добре знали. Достеменно було відомо, що їхній верховний правитель живе у місті Гасхурн, що розташований на південному, найвіддаленішому від Гряди узбережжі. Гасхурн – то було єдине ядранське місто, в якому був консул прангів і діяло крихітне їхнє земляцтво.
– Скільки днів до Гасхурна? – спитав принц, коли, нарешті, з’явився Гирей.
– За сприятливого вітру – днів сорок….
– Хай допоможе нам Небо з вітром, – підвів очі Зенон.
Після вечері всі офіцери, крім вахтових, розійшлися по каютах. Гирей зайшов до новоспеченого лейтенанта Брайта, погомонів з ним та й пішов спати. Тільки, здавалося, очі заплющив, як у двері каюти хтось голосно стукає – з петель зриває! Капітан підхопився:
– Хто там?
– Пане капітане, попереду – ядранський кліпер, – відповіли з‑за дверей. Гирей вистрибнув з ліжка, як дельфін із води, стрімко вбрався, натяг чоботи, перепоясався ременем з мечем, схопив капелюха з пером і, виходячи, зиркнув у дзеркало – нічого особливого не побачив.
Високий прозорий світанок заполонив небо на сході. Було прохолодно і хитавиця посилилася.
– Де? – кинув Гирей черговому офіцерові.
– Он там, – вказав той. Капітан витяг свою чудову трубу, налаштував, навів на маленьку цяточку на горизонті, і за хвилину на кораблі почався активний рух і галас: задудніла боцманська дудка, потім друга, затупотіли по палубі матроські ноги, потім вийшла Брайтова піврота, уже в обладунках та зі зброєю, по вантах побігли прудкі матроси, заходилися коло гармат каноніри. Вийшов Зульфікар, – офіцери виструнчилися, – жестом дозволив бути вільно та спитав:
– Гарячі напої – сюди принесуть?
«Кляте низьке походження, – подумав Гирей. – Як у дитинстві не навчили, потім вчись – не вчись, усе одно – не надолужиш». Він поглянув на старшого помічника – той зник, і за п’ять хвилин на місток подали гарячий шоколад. Принц завів світську бесіду, жартував з офіцерами, дрібними ковтками пив духмяний напій, і тільки Гирей бачив, як косував він оком у бік далекого ще кліпера.
– Та він не втікає? – здивувався вартовий.
Принц сіпнувся до перил – Гирей простяг йому трубу. Зульфікар хвилину роздивлявся вітрильник, повернув прилад капітанові: а ну, ти скажи.
Гирей глянув: вітрила на єдиній вцілілій щоглі плескалися, як білизна на мотузці десь у дворі бідного портового квартала Квінізорайї. Кліпер гойдався на хвилях, і відстань до нього швидко скорочувалася.
– Він не тільки не втікає, – повідомив принца Гирей, – ним ніхто не керує.
Юнак вихопив у капітана трубу і завмер, не відводячи її від ока. Гирей наказав готувати абордажні гаки та зброю. Піврота лейтенанта Кера Брайта стояла із зарядженими пищалями – ледь диміли запалені ґноти.
Фреґат притерся бортом до кліпера, і з нього одразу ж полетіли абордажні гаки з мотузами, а з тих мотузів на палубу посипалися страшні, як чорти, матроси. Брайтові ґвардійці наблизилися і навели зброю у бік «Морської ворони». Ніхто не встав назустріч прангам: чи не пастка? – насторожився Гирей, але нападники кинулися до трюмів і оволоділи судном без жодного пострілу – на борту захопленого судна нікого не було.
Гирей перебрався на кліпер, зайшов зі своїми людьми до рубки, до капітанської каюти – бортового журналу не знайшов.
– Шукайте меч! – крикнув із фреґата Зульфікар.
– Шукаємо, – відповів Гирей і пішов на камбуз. Навіть на погляд плита була холодною: сьогодні її не розпалювали. У крюйт‑камері був повний запас пороху, в трюмах – провіанту.
– Вони покинули судно ще вчора ввечері чи, щонайпізніше, вночі. Пішли швидко, але без паніки: судовий журнал, корабельну касу, особисті речі та найцінніше майно винесено. Меча не знайдено, – доповів знизу капітан Зульфікарові.
– Бодай вони повиздихали, – вилаявся принц, неначе посполитий, вихопив подаровані адміралом пістолі і вистрілив – раз та другий – у вцілілу щоглу кліпера.
– Дайте мені вогню! – закричав.
– Не треба його палити, – майже благально промовив Гирей. – Це – призовий корабель. І він, як я й думав, зовсім не ядранської побудови. Приведемо його до Квінізорайї, відремонтуємо – буде чотири судна у Небесній ескадрі.
– Нащо він мені, такий тихохідний? – попри гнів, зацікавився принц.
– Якщо обдерти все, що наросло на його бортах, – Гирей показав на товстий шар водоростей та молюсків, що обліпили судно, – то не такий уже й тихохідний.
– І що, буде плентатися за нами до Гасхурна?
– Та ні, ваша високосте, посадимо на нього одного з моїх офіцерів, кількох матросів і десяток солдатів, і хай ідуть потроху на Квінізорайю.
– Хай буде так, – покидав принц пістолі, які все ще тримав у руках, по кобурах.
За три дні дивне судно увійшло до порту Квінізорайї: сильбертальський за обводами кліпер з однією щоглою під ядранськими вітрилами та прапором Небесного принца.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 70 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |