Читайте также:
|
|
Державний кредит надається юридичними та фізичними особами державі в особі її центральних (казначейство, міністерство фінансів тощо) та місцевих органів влади. Міжнародний кредит надається у формі позичкових капіталів однієї країни іншій у тимчасове використання на засадах поворотності, строковості, платності.
ТЕМА 8. КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
ЛЕКЦІЯ 13. ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТУ
Мета теми:
Сформувати знання про сутність та основні поняття: грошовий кредит, форми та види кредиту, гарантія або поручительство, переуступка контрактів, кредити за характером і способом сплати відсотків, позичковий процент, його сукупність та основні види, норма позичкового процента, період нарахування процентів, джерело сплати процента, кредитна система, кредитний механізм, структура кредитної системи.
Сформувати способи дільності з визначення норми позичкогового процента в залежності від доходу, суми щомісячної виплати, а також сума виплат при різних ставках за певний період кредитування.
Сформувати творчі здібності: вміти аналізувати та підбирати оптимальний варіант кредитування суб'єкта господарювання.
Сформувати розуміння про вибір вигідного і раціонального варіанту кредитування для оптимального вкладання грошей з урахуванням розміру доходів
Література:
Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.
Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —1996. — № 5.
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.
Перелік питань:
1) Форми та види кредиту
2) Позичковий процент, його сукупність та основні види
3) Поняття про кредитну систем
1) Форми та види кредиту
Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна і грошова. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми е комерційний кредит, коли кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички.
Кредит же – процес безперервного руху вартості
Товарний кредит | Комерційний кредит |
Банківський кредит | Грошовий кредит |
Державний кредит | |
Споживацький кредит | |
Міжнародний кредит |
Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами.
Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється місце тієї або іншої форми кредиту на тому чи іншому етапі розвиту економіки країни.
Грошова форма кредиту виникає тоді, коли кошти використовуються не як простий посередник в обміні, а як гроші за для отримання прибутку, що набуває форми позичкового капіталу. Основу функціонування грошової форми кредиту становлять закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, коли в окремих учасників економічних відносин з´являються тимчасово вільні кошти, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. Ринок позичкових коштів, зосереджуючи їх у незалежних посередників, надає доступ усім бажаючим до необхідних грошових ресурсів.
За суб´єктами кредитних відносин розрізняють чотири види кредиту:
• комерційний кредит, який надається товаровиробниками один одному у вигляді продажу товарів з відстрочкою терміну платежу, що оформляється переважно векселями;
• банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі. На кредитному ринку банки виступають одночасно і кредиторами і позичальниками. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами.
• державний кредит надається юридичними та фізичними особами державі в особі її центральних (казначейство, міністерство фінансів тощо) та місцевих органів влади. Реалізується Державний кредит у формі емісії та розміщення державних позик;
• міжнародний кредит надається у формі позичкових капіталів однієї країни іншій у тимчасове використання на засадах поворотності, строковості, платності. Суб´єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні кредитно-грошові організації.
В залежності від цільового спрямування кредит буває виробничий та споживчий. Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас, населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі.
За строками користування кредити поділяються на:
• строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою чергу вони бувають короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до трьох років), довгострокові (більше трьох років);
• до запитання – це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;
• прострочені кредити – це кредити, строк погашення яких встановлений кредитним договором, минув;
• відстрочені кредити – це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.
Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими або ломбардними, а якщо без забезпечення – незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. В країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є наступні види забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони; переуступка контрактів дебіторської заборгованості; застава товарних запасів, дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування.
Гарантія або поручительство – це зобов'язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як самостійне зобов'язання гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного напису на вимозі (індосаменту).
Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, що здійснюють регулярні поставки товарів або надання послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт банку-кредитору, внаслідок чого надходження від покупця або замовника з виплат за контрактні роботи (послуги) зараховуються в погашення заборгованості по кредитах.
Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари, послуги, виконані роботи.
Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Перевага надається тим видам товарів, торгівля якими ведеться на біржі і легко визначити їх ринкові ціни.
Іпотекою є застава землі, нерухомого та рухомого майна, при якій земля або майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особи.
Застава векселя чи іншого цінного паперу здійснюється шляхом індосаменту і врученням заставодержателю індосованого цінного паперу. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов'язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зниженням ризику банкрутства клієнтів.
За методами надання розрізняють кредити:
- надані у разовому порядку;
- відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його умов;
- гарантовані, тобто банк бере на себе зобов'язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад, місяця, кварталу, року).
За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити
· з фіксованою відсотковою ставкою;
· плаваючою відсотковою ставкою;
· сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).
В залежності від кількості кредиторів розрізняють кредити:
• надані одним банком;
• консорціуми, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з яких бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;
• паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома банками. В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених умовах.
В Положенні Національного банку України "Про порядок кредитування" в залежності від щойно названого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.
Варто зазначити, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо кількості і складу ознак класифікації видів кредиту.
2. Позичковий процент, його сукупність та основні види
Позичковий процент — це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків.
Норма позичкового процента - це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Наприклад, якщо позичковий капітал дорівнює 200 тис. грн., а отриманий на нього річний дохід - 30 тис. грн., то норма процента становитиме 15% річних.
На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки - відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32.
Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку, за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.
Для відносин з приводу процента характерно те, що вони відображають єдність щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання споживної вартості позичкового капіталу є передачею певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього.
Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням - його ставка, або норма.
Процентні ставки бувають:
· постійні (фіксовані) не змінюються протягом всього періоду кредитування;
· перемінні (плаваючі) можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.
Розрізняють такі види процентної ставки:
— основну;
— мінімальну;
— середню;
— максимальну.
Основну ставку визначають на основі річної плати за користування основними видами кредитів.
Мінімальну процентну ставку встановлюють для найбільш надійних позичальників, вона може бути різною.
Середню процентну ставку розраховують як середньозважену величину за всіма видами кредиту, наданих на певну дату.
Максимальну процентну ставку визначають як санкцію за нераціональне використання банківських кредитів або у разі прострочених платежів при погашенні кредиту.
Диференціація процентних ставок враховує кредитоспроможність клієнта банку, ступінь ризику, якість забезпечення кредиту, строк погашення кредиту.
3. Поняття про кредитну систему
Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини
Сучасна кредитна система являє собою всю сукупність кредитно-розрахункових та платіжних відносин функціонуючих кредитно-фінансових інститутів, які здатні акумулювати вільні грошові кошти, а потім надавати їх у позичку. Тобто ці кредитно-фінансові інститути обслуговують реалізацію кредитних відносин.
Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.
Кредитна система функціонує як кредитний механізм, що означає:
- систему відносин з акумуляції та мобілізації грошового капіталу
- відносини, що пов'язані з перерозподілом грошового капіталу
-відносини, що виникають між кредитними інститутами та конкретними позичальниками з приводу умов надання позички, її використання, повернення.
Необхідність акумуляції і розподілу тимчасово вільних коштів передбачає існування і функціонування численних інститутів кредитної системи.
Ефективне функціонування кредитної системи потребує ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях. Функціонування кредитної системи на першому рівні пов'язане з центральним (національним) банком країни. В Україні це Національний банк України - НБУ. На другому рівні функціонування кредитної системи пов'язане з комерційними банками та спеціалізованими небанківськими кредитно-фінансовими інститутами.
Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи, тобто створюють трьохрівневу структуру:
ü центральний банк;
ü банківський сектор (комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки);
ü спеціалізовані кредитні установи (небанківські кредитно-фі-нансові посередники):
Отже, структура кредитної системи включає банківську систему та небанківські фінансово-кредитні установи. Головною ланкою кредитної системи виступають банки. Вона приймає депозити, надає кредити, здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, має обов'язкові резерви в центральному банку. Наявність обов'язкових резервів у центральному банку - характерна риса комерційного банку і відмінність його від небанківських кредитних установ. Банки функціонують одночасно в ролі покупців і продавців наявних в економіці тимчасово вільних грошових коштів.
Сукупність різних видів банків у їхньому взаємозв'язку створює банківську систему - складову частину кредитної системи. Банківська система як складова кредитної системи - це законодавчо визначена, чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру та здійснюють кредитні операції на професійній основі.
Банківська система є системою, керованою з боку центрального банку. Центральний банк установлює нормативи діяльності комерційних банків, які необхідні для забезпечення стійкості банківської системи та підтримання довіри економічних суб'єктів до системи комерційних банків.
Кредитні операції здійснюються також небанківськими фінансово-кредитними організаціями, такими як лізингові компанії, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, факторингові компанії та ін. Небанківські кредитно-фінансові інститути мають відносно відособлений статус у кредитній системі.
Банківська система і сукупність небанківських кредитних інститутів як двох частин кредитної системи, мають спільні риси в тому, що виступають як фінансові посередники. Своїми діями вони мають можливість впливати на обсяг грошової маси в обігу. Однак між ними існують і певні відмінності, які пов'язані з тим, що вони діють у різних секторах економіки, виконують різні функції, кожен з них має свої інструменти впливу на кредитні відносини та на обсяг грошової маси в обігу.
В Україні кредитна система перебуває на стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і включає НБУ, комерційні банки та систему фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди).
Найбільш активною і потужною ланкою у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.
Питання для самоконтролю:
І) Які фактори зумовлюють необхідність кредиту?
2) Що таке кредит?
3) Охарактеризуйте суб'єкти кредитних відносин.
4) Дайте характеристику формам кредиту та критеріям їх виділення.
5) В чому різниця між забезпеченими і незабезпеченими кредитами?
6) Назвіть види забезпечення кредитів.
7) Що таке вид кредиту? Які виділяють види кредиту?
8) В чому різниця між банківським і комерційним кредитом?
9) В чому проявляється роль кредиту? Яка роль кредиту у сфері грошового обороту?
Питання для обговорення на семінарських заняттях:
1. Необхідність кредиту. Загальні передумови формування кредитних відносин.
2. Сутність кредиту як форми руху вартості на зворотній основі. Позиковий капітал і кредит.
3. Стадії та закономірності руху кредиту. Об'єкти, суб'єкти та типи кредитних відносин.
4. Форми та види кредиту.
5. Поняття економічних меж кредиту, їх види, причини і наслідки порушення. Кредитні відносини та інфляція.
6. Відсоток за кредит: суть, види, економічні межі руху та фактори зміни ставки відсотка.
7. Функції кредиту та їх класифікація. Роль кредиту в розвитку економіки.
8. Розвиток кредитних відносин в Україні.
9. Визначити норму позичкового процента, якщо річний дохід підприємства Х складає 80 тис.грн., а позичковий капітал – 120 тис.грн.
10. Банк надає позику компанії сумою 4 млн. грн. під 18% річних за плаваючою ставкою. Після того як проект запрацював (два місяці), ставка зросла до 25%, а через 6 місяців від дати видачі збільшилася до 27%. Обчисліть, яку суму повинна повернути виробнича компанія банку через рік після надання їй позики.
Теми для рефератів:
1. Розвиток кредиту в економіці України (на прикладі однієї з галузей).
2. Роль кредиту у становленні ринкової економіки України.
3. Форми та види кредиту в Україні.
4. Позиковий відсоток та фактори його диференціації.
5. Споживчий кредит в Україні.
ЛЕКЦІЯ 14. ВИДИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА.
1. Загальне Поняття Фінансового Посередництва
2. Сутність та призначення фінансового посередництва
3.Види фінансових посередників.
1. Загальне Поняття Фінансового Посередництва
Фінансові посередники, як правило, це великі фінансові структури (фінансові установи). До них належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.
Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони мають можливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики.
Вони таким чином допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства), тобто "не складати всі яйця до одного кошика". Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.
Безпосереднє переміщення грошей та цінних паперів, як показано у верхній частині діаграми, відбувається, коли компанія передає свої акції або облігації безпосередньо власникам грошових коштів без посередництва будь-яких фінансових інститутів.
Компанія продає свої акції та облігації інвестиційному банку, який, у свою чергу, продає ці ж цінні папери компаніям і особам, що мають заощадження. Банк бере на себе ризик, тому що може бути неспроможним перепродати їх тим, хто має заощадження, за ту суму, за яку цінні папери були придбані. Тому що нові цінні папери розміщені, і компанія одержує свій дохід від їх продажу, це є операцією на первинному ринку. Хоча цінні папери продаються два рази, реально цей процес є однією операцією на первинному ринку цінних паперів з інвестиційним банкіром у ролі брокера, який допомагає руху (трансферу) капіталу від тих, хто має заощадження до підприємств. Інвестиційний банкірський дім: об'єднання, яке гарантує розміщення цінних паперів і розподіляє нові цінні папери, що рекомендуються для інвестицій, а також сприяє фінансуванню компаній (підприємств).
Переміщення (трансфер) капіталу також може здійснюватись за допомогою "фінансового посередника". Спочатку посередник купує грошові кошти у тих, хто має заощадження, в обмін на свої власні цінні папери, а потім використовує ці грошові кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії. Наприклад, той, хто має заощадження, може дати банку певну суму в доларах, одержуючи замість того від нього депозитний сертифікат, а потім банк зміг би позичити гроші якій-небудь малій компанії у вигляді позики під нерухомість. Отже, фінансові посередники засновують нові форми капіталу в даному випадку депозитні сертифікати, які й надійніші, й ліквідніші за заставні (іпотеки). Тому вони і є більш якісними цінними паперами, що зберігаються більшістю осіб із заощадженнями. Наявність фінансових посередників значно збільшує ефективність ринків короткотермінового і довготермінового позикового капіталу.
В Україні фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності). У Законі "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено поняття фінансової та кредитної установи.
Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку встановленому законом. До фінансових установ належать байки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Фінансові послуги відповідно до положень Закону про фінансові послуги надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активy, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
При укладенні договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України.
Умови початку діяльності. Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.
Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо:
а) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим вимогам нормативно-правовими актами;
9. б) внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;
в) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам. Організаційні правила:
1. Фінансові установи можуть створюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень.
2. Закони України з питань регулювання діяльності господарських товариств та юридичних осіб інших організаційно-правових форм застосовуються до фінансових установ з урахуванням особливостей, визначених цим Законом про фінансові послуги та законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.
10. Мінімальний розмір капіталу фінансових установ, необхідний дія їх заснування, та загальні вимоги до регулятивного капіталу, що необхідний для іх функціонування, визначаються законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.
4. При створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений в грошовій формі та розміщений па банківських рахунках комерційних банків, які с юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.
5. Продаж та придбання частки у статутному (пайовому) капіталі здійснюються на умовах, встановлених законодавством України. Фінансовим установам забороняється поширення у будь-якій формі реклами та іншої інформації, що містить неправдиві відомості про їх діяльність у сфері фінансових послуг. Клієнт мас право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:
1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов'язковому оприлюдненню;
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 131 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |