Комплексні сполуки складають найбільш різноманітний клас неорганічних сполук. Це кристалічні речовини, що містять у вузлах своїх ґраток комплексні іони, які здатні до існування в розчинах.
Відповідно координаційній теорії в молекулі комплексної сполуки один з іонів (комплексоутворювач) займає центральне місце. Навколо нього в безпосередній близькості розташовані (скоординовані) протилежно заряджені іони або нейтральні молекули, які називають лігандами. Загальна кількість лігандів (однакових або різних) складає координаційне число комплексоутворювача. Комплексоутворювач і ліганди утворюють внутрішню сферу комплексної сполуки яку відокремлюють квадратними дужками. Всі інші іони, що знаходяться на значно більшій відстані від комплексоутворювача, утворюють зовнішню сферу. Якщо у внутрішній сфері заряд скомпенсований, зовнішня сфера відсутня, така комплексна сполука є неелектролітом.
Так, в сполуці К[Cr(CN)4(NH3)2]
Cr3+ – комплексоутворювач, CN– і NH3 – ліганди, координаційне число Cr3+ дорівнює 6 (4+2), заряд комплексного іона (–1), а іон К+ утворює зовнішню сферу.
Назву комплексних сполук утворюють по загальному правилу: спочатку називають катіон, а потім аніон. Для створення назв комплексних сполук за номенклатурою відразу треба виділити координаційні сфери – комплексні іони або нейтральні комплекси. При написанні формул комплексів символ центрального атома (комплексоутворювача) вказують першим, за ним спочатку іонні, а потім нейтральні ліганди в алфавітному порядку, відповідно. Назву комплексів починають з лігандів, які перелічують за алфавітом (українським), потім вказують центральний атом (комплексоутворювач):
[А1(ОН)6]3‾ – гексагідроксоалюмінат.
Катіонні та нейтральні комплекси не одержують у назвах спеціальних закінчень, назви аніонних мають суфікс -ат, що додається до кореня назви центрального атома. У разі необхідності вказують ступінь окислення комплексоутворювача.
Назви катіонних та нейтральних лігандів не відрізняються від назв відповідних катіонів та молекул (за деякими винятками). Назви аніонних лігандів утворюють додаванням до назв аніонів закінчення – о. Взагалі, якщо назва аніона закінчується на – ід, – ид, – ат (в окремих випадках – іт, – ит), то після додавання закінчення – о утворюються відповідно – ідо, – идо, – ато (в окремих випадках – іто, – ито).
Для деяких поширених аніонних лігандів поряд із систематичними можна використовувати традиційні назви (див. табл. 6).
Нижче наведено приклади назв координаційних сполук, що містять аніонні ліганди. Назви лігандів перелічуються в алфавітному порядку, причому назва ліганду вважається єдиним цілим:
Nа3[Fе(СN)6] – натрій гексаціаноферат (ІІІ);
К[А1Н4] – калій тетрагідридоалюмінат.
Назви координованих молекул (нейтральні ліганди) використовуються без змін та беруться у дужки. Лише координовані вода, амоніак, нітроген (ІІ) оксид та карбон (ІІ) оксид мають свої специфічні традиційні назви: аква, амін, нітрозил, карбоніл, які входять до назви комплексу без дужок:
[Аg(NH3)2]С1 – діамінаргентум (І) хлорид;
[Со(NH3)6]Вr3 – гексаамінкобальт (ІІІ) бромід.
Таблиця 6
Назви лігандів комплексних сполук в координаційній сфері
| Ліганд | Назва | Ліганд | Назва | Ліганд | Назва |
| F– | флуоро | OH– | гідроксо | CN– | циано |
| Cl– | хлоро | H2O | аква | SCN– | родано |
| Br– | бромо | NH3 | амин | NO2– | нитро |
| J– | йодо | S2‾ | тіо- | Н+ | гідридо- |
Дисоціація комплексних сполук відбувається за типом дисоціації сильних електролітів:
Na[Cu(CN)2] ® Na+ + [Cu(CN)2]–
Видалити ціанід-іони в чистому вигляді дуже важко, оскільки дисоціація комплексних іонів відбувається ступінчасто і незначною мірою:
[Cu(CN)2]– «[Cu(CN)] + CN–
[Cu(CN)] «Cu+ + CN–
Дисоціація комплексних іонів підлягає закону дії мас і з кількісного боку оцінюється константою нестійкості.
Константа нестійкості комплексної сполуки – це константа дисоціації комплексної сполуки:
[Cu(CN)2]– «Cu+ + 2CN–
(6.1.)
Константа нестійкості комплексної сполуки залежить від її природи і температури і не залежать від концентрації. Значення констант нестійкості за стандартних умов наводяться в довідниках з хімії. Чим більша величина константи нестійкості комплексної сполуки, тим більшою мірою ця сполука дисоціює на іони у водних розчинах. Стійкі комплексні сполуки характеризуються величиною константи нестійкості К нс < 10–5.
Дата добавления: 2015-09-12; просмотров: 81 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |