У цілому критика глобалізації у загальному вигляді будується на невизнанні її сприятливих наслідків і наголошенні на тому, що сили, які стоять за глобальними економічними трансформаціями, виступають проти використання глобальних регуляторних інструментів, сприяють створенню транснаціональних утворень, дії яких підривають стабільність державних соціальних структур, не відповідають суспільним потребам і є абсолютно неконтрольованими. Найбільш відомими і послідовними критиками глобалізації є американські економісти Д. Барбер, Д. Кортон, Г. Дейлі, П. Бьюкеннен, Дж. Голдсміт. Їхні критичні зауваження до протікання глобальних трансформацій в основному представляють інтереси чотирьох базових соціально-політичних груп.
Противники глобалізації з лівого політичного флангу звертають увагу на те, що сотні мільйонів трудящих постійно перебувають під негативним впливом глобальних потрясінь (фінансових, політичних, військових) внаслідок активізації конкурентної боротьби на ринках, зростаючої нерівності у прибутках, відсутності гарантії зайнятості для населення, відчуженості від результатів виробництва тощо.
Представники лівого напряму політичного спектра принципово виступають проти експлуататорської сутності приватного капіталу, проти гігантів міжнародного бізнесу, що зробили увесь світ ареною експлуатації праці капіталом. Глобальний капітал, у контексті їхньої критики, має за мету сприяти створенню такого світового устрою, який би сприяв захисту інтересів трудящих мас в процесі виробничих відносин капіталістичної системи. Для цих критиків глобалізація персоніфікується з активізацією корпоративної влади в світі, а СОТ є останнім за часом виникнення уособленням всієї системи глобального корпоративного управління. До них приєднується і С. Джордж, який наполягає на необхідності усунення впливу антидемократичних інститутів, подібних до СОТ, і початку боротьби за цивілізаційні цінності і свободу проти тиранії глобального капіталу.
Противники глобалізації з правого політичного флангу, передусім у США, акцентують свою увагу на загрозі втрати державою свого національного суверенітету.
Культурні та етнонаціональні цілі держави вимагають підтримки сильного й ефективного державного регуляторного механізму. Тому глобалізація, яка ігнорує особливості національних культур в усіх їх проявах і намагається їх уніфікувати, сприймається найголовнішим противником релігійних і родинних цінностей, суспільної солідарності. Неоконсерватори наводять приклад США як країни з ідеалами, в якій віра в демократію є спадщиною американської традиції, котру Г. Моргентау назвав колись «націоналістичним універсалізмом».
Комунітаристи протиставляють глобалізацію невеликим сусідським спільнотам, які являють собою основу реальної демократії й охорони прав громадян. Світові ринки через їхню колосальну віддаленість підривають власність громадян – базис, на який спирається сучасна демократія. Ніяка система трудової мотивації, на їх думку, нездатна замінити сусідські спільноти.
Професійні спілки, культурні традиціоналісти також жорстко критикують глобалізацію. Саме той факт, що процеси глобалізації абсолютно ігнорують політичний лад окремої країни заради досягнення цілей абстрактної загальної стабільності, передбачуваності, викликає активний супротив серед суспільно свідомих рухів і окремих громадян.
Дата добавления: 2015-09-12; просмотров: 96 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
|