|
Читайте также: |
При режиме сменной работы работники чередуются в сменах равномерно. Наиболее распространенной является работа в две смены, на некоторых предприятиях работа проводится в три и более смены. Переход из одной смены в другую, как правило, должен производиться через каждую рабочую неделю в часы, установленные графиками сменности (ст. 58 КЗоТ).Продолжительность перерывов в работе между сменами, согласно ст. 59 КЗоТ, должна быть не менее двойной продолжительности работы в предыдущей смене (включая время перерыва на обед). Недопустимо назначение работника на работу в течение двух смен подряд. Установленные работодателем по согласованию с профсоюзным комитетом графики сменности являются обязательными для сторон трудового договора.
Вахтенный метод - это особая форма организации работ, основанная на использовании трудовых ресурсов вне места их постоянного проживания при условиях, когда ежедневное доставки работников к месту работы и обратно к месту жительства невозможна. Вахтенный метод организуется посредством суммированного учета рабочего времени, а междувахтового отдых предоставляется работникам в местах их постоянного проживания. На работу вахтовым методом могут переводиться как предприятия в целом, так и их отдельные подразделения или создаваться комплексные бригады для выполнения определенного объема работ. К работам, выполняемым вахтовым методом, запрещается привлекать лиц моложе 18 лет, беременных женщин и женщин, имеющих детей в возрасте до трех лет, а также лиц, которые имеют медицинские противопоказания для такой работы. Учетный период охватывает все рабочее время, время в пути и время отдыха, который приходится на этот календарный отрезок времени. Рабочее время и время отдыха регламентируются графиком сменности, утверждаемыми собственником по согласованию с профсоюзным комитетом и доводятся до сведения работников не позднее чем за месяц до введения их в действие. Продолжительность вахты не может превышать одного месяца, а в отдельных случаях с разрешения министерства и соответствующего профсоюза - двух месяцев. Продолжительность рабочего дня не должна превышать 10 часов. Владелец обязан обеспечить работников социально-бытовыми условиями: проживанием, транспортом, спецодеждой, ежедневным горячим питанием, медицинским обслуживанием.
Основные положения о вахтовом методе организации работ утверждены постановлением Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам, Секретариата ВЦСПС, Минздрава СССР от 31 декабря 1987 № 794/33-82 (в редакции от 17 января 1990), утвержденной постановлением Госкомтруда СССР, Секретариата ВЦСПС, Минздрава СССР № 27/2-71 (далее - Положение). На базе этих положений разработаны, в частности, Временное положение о вахтовом методе организации работ на предприятиях Министерства Украины по вопросам чрезвычайных ситуаций и по делам защиты населения от последствий Чернобыльской катастрофы, утвержденное приказом Министерства от 20 мая 1999 № 147, и постановление Кабинета Министров Украины от СО марта 1999 г. № 490 "О надбавках (полевом обеспечении) к тарифным ставкам и должностным окладам работников, направленных для выполнения монтажных, наладочных, ремонтных и строительных работ, и работников, работа которых выполняется вахтенным методом, постоянно проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер ".
На некоторых производствах, характер работы которых обусловлен неравномерным распределением объемов работы, особыми условиями, в соответствии с законодательством применяется режим работы с распределением рабочего времени на части (раздробленный рабочий день). Разделение рабочего дня на части предусмотрено ст. 60 КЗоТ Украины, однако эта статья имеет отсылочный характер. Она только предполагает адресованную фондами органа указание на то, что разделение рабочего дня на части допускается только на работах с особыми условиями труда. Длительность работы с таким режимом не должна превышать установленной продолжительности рабочего дня. Разделение рабочего дня на части означает возможность установления перерыва в работе более двух часов. Примером организации работ по раздробленным рабочим временем может служить режим работы актеров и других работников театрально-зрелищных учреждений, рабочее время которых распределяется для репетиций и выступлений, работников сельского хозяйства, занятых в животноводстве (доение коров), водителей троллейбусов и трамваев, работающих на регулярных городских пассажирских линиях, а также водителей автобусов на всех линиях. Так, Положение о рабочем времени и времени отдыха водителей колесных транспортных средств, утвержденное приказом Министерства транспорта и связи Украины от 7 июня 2010 г. № 340, предусматривает введение для водителей рабочего дня с распределением смены на две части при условии, что продолжительность этих частей не превышает 4:00 с учетом времени, необходимого для возвращения на место стоянки. При этом продолжительность перерыва между частями смены должна быть не менее двух часов без учета времени для отдыха и питания (п. 2.9).
Режим работы с раздробленным рабочим днем предполагает разделение рабочего дня на части, между которыми перерыв продолжительностью более 2 часов, или есть две и более перерывов, включая перерыв на обед. При этом общая продолжительность рабочего дня не может быть больше установленной законодательством или графиком сменности. Такой режим работы рекомендуется вводить для удобства обслуживания населения, в частности на предприятиях, где объем работ неравномерно распределяется в течение дня: на предприятиях торговли, общественного питания, коммунального и бытового обслуживания населения, предприятиях связи, для водителей транспорта и др.
Німецьке цивільне уложення
(нім. (Deutsches) Bürgerliches Gesetzbuch, (BGB) ) – систематизований збірник цивільних законів Німеччини, відомий також як Німецький цивільний кодекс 1896 р., «Бісмарківський кодекс». Ідея систематизації цивільного законодавства за прикладом наполеонівської Франції з її Code Civil (1804) визріла в німецьких урядових колах вже невдовзі після появи знаменитої французької кодифікації.
Отто фон Бісмарк як канцлер об’єднаної Німеччини сприяв розробці проекту Нім. цивільн. Уложення, яке було прийняте з 18.08.1896, а стало чинним з 01.01.1900 (одночасно з Німецьким торговим уложенням). Німецьке цивільне уложення (НЦУ) являє собою першу в історії Німеччини єдину для всієї держави кодифікацію цивільного права. Його прийняття остаточно покінчило з партикуляризмом цивільного законодавства німецьких земель.
НЦУ ґрунтується на римському праві. Воно побудоване за пандектною системою, відповідно до якої містить п’ять книг: Кн. 1 «Загальна частина»; Кн. 2 «Зобов’язальне право»; Кн. 3 «Речові права»; Кн. 4 «Сімейне право»; Кн. 5 «Спадкове право (Правонаступництво)». Загалом НЦУ зосереджує в п’яти книгах 2385 статей. Книга 5 НЦУ про зобов’язальне право була суттєво новелізована (оновлена) в 2002 р.
НЦУ справило вплив на цивільне законодавство багатьох держав (Нідерландів, Данії, Греції, Португалії, скандинавських держав, КНР, Японії та ін.). У 1873 р. було прийнято поправку до Конституції, яка віднесла кодифікацію до компетенції імперії. В наступному році бундесрат призначив відповідну комісію. Лише через чотири роки з’явився перший проект, проти якого висловився Бісмарк і уряди майже всіх членів союзу. Новий проект було схвалено 18 серпня 1899 р., а набув чинності він з 1 січня 1900 р.
Німецьке уложення 1900 р. відповідало новим умовам розвитку країни. Воно давало широку правову можливість захисту інститутів приватної власності, укладання угод, розпорядження майном тощо. У другому його розділі містились докладні вказівки про юридичних осіб. В кодексі чітко простежувалось додержання інтересів юнкерства, оскільки він не скасовував багатьох цивільних законів минулого. В інтересах поміщиків розпорядження землею було обґрунтоване додатковими формальностями, які утруднювали буржуазії доступ до земельної власності.
Німецьке цивільне уложення (кодекс) 1900 р. складалося з 5 книг. Перша була присвячена загальним питанням права, визначала основні цивільно-правові інститути. Вона містила вихідні положення про осіб, речі, угоди, строки давності та забезпечення прав. Друга книга була відведена для зобов’язань, третя — речового права, четверта — шлюбно-сімейного, п’ята — для спадкоємного.
Кодекс будувався за пандектною системою, прихильниками якої німецькі юристи були з давніх-давен. Загальні вказівки про застосування права були вміщені на початку зводу, а також у передмові до кожного розділу. Кодекс складався з 2885 параграфів. Для розуміння його положень потрібна була ґрунтовна юридична підготовка. За стилем викладу він багато в чому поступається Кодексу Наполеона.
Уложення дуже докладно регламентувало відносини буржуазної власності, давало повну свободу для одержання доходів від укладання угод. Чітко було визначено приватну власність. Згідно з уложенням, повноліття наставало з 21 року. Була вироблена процедура позбавлення дієздатності. Закон дав детальну правову регламентацію власності, угод, зобов’язань, успадковування тощо. Вводилась письмова форма укладання угод, з яких випливали обов’язки сторін. Угода щодо землі та майна мала бути зафіксована в іпотечних книгах. Уложення містило докладні роз’яснення щодо договору особистого наймання, однак виявляло при цьому велике піклування про інтереси наймодавача. Насамперед воно захищало інтереси власника засобів виробництва.
Під впливом критики збоку соціал-демократів в уложення були внесені норми, згідно з якими наймач повинен був забезпечити захист робітників від факторів, що загрожували його життю і здоров’ю, виплачувати йому допомогу при наявності страхування від хвороби та нещасних випадків.
При відкритій спадщині дозволялося відшукувати найбільш далеких родичів. Разом з тим закон значно розширив свободу заповіту. Уложення закріплювало громадянську форму одруження. Чоловік міг одружитися по досягненні 21 року, а жінка — 16 років. Закон, як і раніше, фіксував верховенство чоловіка в сімейних відносинах. За кодексом, головним обов’язком жінки було вести домашнє господарство.
У цілому уложення усунуло строкатість і партикуляризм цивільного права, дало загальнонімецьке регулювання майнових і шлюбно-сімейних відносин. Положення кодексу вплинули на цивільне право Китаю, Бразілії.
У 1871 р. було прийнято загальноімперське Кримінальне уложення. До особливо небезпечних злочинів було віднесено зраду, повстання, усні публічні або письмові заклики до непокори владі, законам, замах на імператора. Кодекс давав детальну класифікацію державних злочинів, за які встановлювались жорсткі санкції: страта, тюремне ув’язнення, каторга. Уложення було чинним до кінця другої світової війни.
У 1877 р. було видано кримінально-процесуальний кодекс. Він закріплював правила й процедуру змішаного процесу. Кодекс посилив обвинувачувальні засади, роль поліції, особливо на стадії попереднього розслідування. Формально порушення кримінального переслідування і складання обвинувального висновку покладались на прокурора. Фактично підставою для цього були матеріали, одержані поліцією.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 197 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |