Загула зелена діброва –
Діброва, діброва!
Все у тебе смутне: і твій гомін
І твоя розмова.
Загуди міні, діброво, пісню,
Пісню та такую,
Щоб згадав я щастя своє дітське
Й долю молодую.
Обізвалась темная діброва:
«Козаче, козаче!
Од такої пісні кожна гілка,
Кожен лист заплаче.
Молодая безсоромна мати
Люто проклинала
Щастя твоє дітське, долю твою бідну,
Як тебе рожала.
Потім твоє личко біле та хороше
Дощі обмивали,
Кучерявую головку вітри
Буйнії чесали.
Пострівай, козаче, мій козаче!
Ще тобі згадаю,
Як отруту дівчина варила
В зеленому гаю…»
Бодай же ти, темная діброво,
Більше не гуділа,
Як ти мою головоньку бідну
На вік засмутила.
ЗАХИСТЯ
| Надворі мете хуртеча, Ліпе сніг в вікно; В нашій горниці захисній Вистигло давно. Я посипав в клітку сім'я; Воду наливав; Але змерз маленький чижик І співать не став. Дай лиш, хлопче, оберемок Дров або хоч два: Хай нам горницю потроху Грубка нагріва. | І внесло хлоп'я моторне Хмизу та скіпок; От взяли ми й затопили Теплий коминок. Бачу – полум'я палає І тріщать дрова; Чую – горницю веселу Грубка нагріва. Самовар мій невеличкий Парувать почав; Стрепенувсь маленький чижик І співати став! |
ХОРТИЦЯ
Стугонить Дніпро по скелях,
Бьється об пороги;
Все питає: де ж ви, діти?
Де мої небоги?»
Стугонить Дніпро з порогів,
Лине до Хортиці;
Каже: «Байдо, де ж твій город,
Стяг і гаківниці?
Де та Січа, що, як море,
Силою кипіла;
Тая воля, що в роздоллі
Пеклом клекотіла?»
Розвалилися редути
І рови густою
Од низів і до вершини
Вкрилися травою.
В гранях Січі спить нерушно
Кам’яна планина;
Землю, славою покриту,
Топче товарина.
На козачім вжитку німці
Хат набудували;
Грунт пошарпали, побили
Й ралом заорали.
Воля, ретязем повита,
В плавнях спочиває;
Слава, кров’ю перелита,
По світу літає…
А Дніпро біжить до моря,
Все пита Хортиці:
«Де ж та Січа, де ж той Байда,
Стяг і гаківниці?...»
ОСІНЬ
| Висне небо синє, Синє, та не те; Світе, та не гріє Сонце золоте. Оголилось поле Од серпа й коси; Ніде приліпитись Крапельці роси. Темная діброва Стихла і мовчить; Листя пожовтіле З дерева летить. | Хоч би де замріла Квіточка одна; Тільки й червоніє, Що горобина. Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курличуть Журавлів ключі. |
У ПОЛІ
| Гей, у мене був коняка, Був коняка – розбишака; Мав я шаблю і рушницю Ще й дівчину – чарівницю. Гей, коняку турки вбили, Ляхи шаблю пощербили; І рушниця поламалась, І дівчина одцуралась. За буджацькими степами Йідуть наші з бунчуками; А я з плугом та з сохою По-над нивою сухою. | Гей, гей, гей, мій чорний воле! Нива довга, в стернях поле… Вітер віє – повіває, Казаночок закипає. Ой, хто в лузі – озовися! Ой, хто в полі – одкликнися! Скоро все засне під млою! Йди вечеряти зі мною! Зву… луна за лугом гине, Із-за хмари місяць плине; Вітер віє – повіває, Казаночок простигає. |
ТКАЧ
Бережно зняв я з верстату основу,
Людям роботу розніс і роздав, -
То ж мій спочинок, теперечки знову
Берди направив, нитки наснував.
От і роблю я. Застукала ляда,
Бігає човник відтіль і відсіль…
Човник і ляда – ткачеві порада;
Берди і цівки – ви хліб мій і сіль!
Добре багатому: він, коли схоче,
Знайде початок роботі й кінець;
В хаті ж у бідного ляда стукоче,
Поки до дна догорить каганець.
Вчіться ви, дітки, у мене робити;
Вивчитесь – будете добрі ткачі;
Дасть вам верстат ваш і їсти, і пити,
Тільки ж робіть ви і вдень, і вночі!
Схочете спати – а лихо присниться,
З ліжка зжене вас воно до зорі;
Ляжте ж тихенько та спіть, поки спиться,
Спіть, мої діти, в теплі та в добрі!
От і заснули по лавках хлоп’ята;
Крикнув цвіркун, догоря каганець;
Трохи притихло; побільшала хата;
Швидко вже буде й роботі кінець.
Швидко, а все таки стукає ляда,
Бігає човник відтіль і відсіль…
Човник і ляда – ткачеві порада;
Берди і цівки, ви – хліб його й сіль.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 58 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |