|
Читайте также: |
3.2. Вибрати правильне твердження. (Щось про 4ий Універсал).
Білет № 21
1. Причини та наслідки національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Оцінка подій Переяславської Ради. Визвольна війна спалахнула в середині 17ст, сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю. Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів
Причини: •Козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, змушували платити податки. За будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць, де їх катували. •Посилюється гноблення селянства, яке дедалі більше ототожнюється з польським пануванням. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала. •Чинилися перешкоди вступу українців до цехів, заняття ними ремеслом чи торгівлею. •Збільшився тиск на православну церкву, звичайним людям насаджували уніатство або католицизм. •Застосовувалися обмеження щодо освіти та вживання української мови.
Великим і значним було релігійне протистояння православ’я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Війна почалася в лютому 1648 із захопленням Запорізької Січі і обрання гетьманом Хмельницького. Заслуга Б.Х. полягає в тому, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. М. Грушевський, І. Крип’якевич, Д. Дорошенко та ін. вважають головним наслідком національно-визвольної війни (1648-1654 рр.) відновлення державності українського народу і завершення, в основному, процесу формування Української національної держави – Української козацької республіки.
ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 р. - загальна військова рада, скликана гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі для вирішення питання про взаємовідно-сини між Україною та Московською державою. Вчені по-різному оцінювали Переяславський договір між Україною та Росією 1654 р. Одні вбачали у ньому унію двох держав, другі— угоду характеру васальної залежності, треті—військовий союз (В.Липинський), четверті—акт возз'єднання (абсолютна більшість радянських вчених). Існували точки зору й про об'єднання двох держав, входження України до складу Російської держави. Але справа не у назві цього державного акту. Головне — це невизначеність державного статусу України в нових умовах. Підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст: російська вважала його узаконеною формою залежності України, українська, визнаючи зверхність Росії, сподівалася зберегти в нових умовах державну автономію. Багатовікова відсутність національної держави, досвіду державотворення й тяжкі обставини штовхнули Україну на об'єднання з державою, в складі якої вона не мала перспектив для самостійного розвитку. Надто різними були внутрішні суспільні устрої та економічне становище обох країн.
2. Городельська унія 1413 —угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на р.Зх Буг. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом.
3. Неолітична революція- процесс переходу від традиційного привласню вального господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство) Термін запровадив англійський археолог Г. Чайлд. Завдяки Н.р люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови життя. Характерні ознаки: Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядів праці. Нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. Перехід до осілого способу життя. Суттєве зрушення у демографічній сфері.
Білет №22
1. Політика Перебудови Горбачова (демократія і гласність).
Перебудова-загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991рр. На початку 80-х років радянська партійна система зайшла в глухий кут, дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих в СРСР порядків. З квітня 1985р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву «перебудова».
Етапи перебудови:
I етап (квітень 1985 – січень 1987) час визрівання політичного курсу перебудови.
II етап (січень 1987–літо 1988)усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соцільної бази.
III етап (літо 1988–травень 1989)переміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.
IV етап (травень 1989–лютий 1990)розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння.
V етап (лютий–грудень 1990)поступовий відхід політичного керівництва СРСР від формальних, “революційних” перетворень і одночасно радикалізація народних мас.
VI етап (грудень 1990–серпень 1991)загострення економічної і політичної кризи в СРСР, намагання консервативних сил врятувати імперію; кінець перебудові, перемога демократичних сил.
Демократизація – процес подолання всевладдя КПРС через законодавче забезпечення демократ прав і свобод, самоврядування народу.
Гласність – можливість отримання правдивої інформ про події в країні та світі, пом’якшення цензури, можливість критики органів влади вільно висловлювати свою думку та дізнатись правду про історичне минуле свого народу. Гласність – перехідний етап до свободи слова.
2.Кирило-Мефодіївське братство -укр. таємна політична організація, що виникла у 1846-1847р у Києві та ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської віри, шляхом здійснення ряду реформ, створення демократичної федерації слов’янських народів на принципах рівності та суверенітету.
3.1. Пояснити, чому Б.Хмельницький обрав Московію як союзника у війні проти Польщі, основні причини.
Причини:
- не допустити до спільної московсько-польської окупації
- відновлення старої Руської держави на всьому етнічному просторі України, які гетьман так одверто і рішуче відкрив польському посольству
- український уряд мав на меті не тільки забезпечити Україну з півночі (з боку Литви), але й розбити московсько-польську спілку та вмішати Москву в українсько-польський конфлікт
Багатовікова відсутність національної держави, досвіду державотворення й тяжкі обставини штовхнули Україну на об'єднання з державою, в складі якої вона не мала перспектив для самостійного розвитку. Надто різними були внутрішні суспільні устрої та економічне становище обох країн.
3.2. Назвати причини проголошення 4го Універсалу.
1.Мобілізувати та організувати український народ для відпору агресору.
2.Формально відмежуватись від більшовицького режиму.
3.Створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками.
Білет № 23
1. Запорізька січ. Умови утворення та розвитку.
У середині XV ст. осередком згуртування українського козацтва стала Запорізька Січ (тобто укріплення за порогами), яку заснував Дмитро Вишневецький, а військо отримало назву Запорозького. У різні часи Січ розташовувалась на різних островах. Всього існувало 8 січей: Хортицька, базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька. Олешківська, Кам’янська, Нова або Підпільненська. Січова рада була вищим законодавчим і адміністративним органом. Вона розглядала питання внутрішньої і зовнішньої політики, судила злочинців, обирала уряд – військову і паланкову старшину. На Січі не було феодальної власності на землю, кріпацтва, панувала формальна рівність між усіма козаками на землю, участь в радах, але між старшиною і рядовими козаками існувала соціальна нерівність, яка викликала незадоволення бідних козаків. У Речі Посполитій не склалося сталого відношення до козацтва, яке не мало офіційного статусу. Щоб приборкати козаків, а також з метою використання їх в інтересах Польщі, у 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення реєстрового козацтва, тобто найманого формування, яке отримало правовий статус і тепер знаходилось на службі у польській державі. Перший реєстр складав 300 козаків. Пізніше Стефан Баторій у 1578 р. збільшив кількість реєстровців до 500. З середини 90-х років XVI ст. відбувався процес масового “покозачення” населення. Козацтво також знаходило підтримку серед населення в їх прихильному ставленні до православної віри. Глибока релігійність була характерною ознакою духовного життя на Січі. В межах Війська Запорозького низового існувало понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння і молебні. Умираючи, відписували на церкву ікони, золото, срібло тощо.
Козацтво активно виступало за відродження православної віри і стало поруч з духовенством в боротьбі з католиками і уніатами. Так, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний прийняв активну участь у боротьбі за відновлення православної церкви в Україні. Його підтримало козацтво. Маючи низку головних ознак держави, Запорізька Січ, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Несприятливі зовнішні впливи та внутрішні недоліки так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости у нову якість, але свій політичний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.
2. Повстанський рух 1920-х рр..(или 1928 года, не точно!)
Повстанський рух в Україні 1918-1922-го і пізніших років можна охарактеризувати як масовий збройний рух українського селянства і частково робітництва, спрямований на захист соціальних здобутків, зокрема права на вільне володіння землею й засобами виробництва, проти реставраторів старого ладу і окупаційних режимів в Україні, за народну владу і далі за національне і соціальне самовизначення українського народу.
3.2 Волинь, Київщина належали до Литовської держави
Білет № 25
1. Зовнішні і внутрішні фактори, що впливали на розвиток Київської Русі.
Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боротьбі з спільними ворогами. Інтеграційні політико-економічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму. Давньоруська держава після її утворення продовжувала розширяти свої території. За князя Олега (882—912 pp.) були приєднані древляни, сіверяни, радимичі. Одночасно була ліквідована залежність радимичів від хазар, яким вони платили данину. За часів Ігоря (912—945 pp.) до Давньоруської держави були приєднані угличі, тиверці, і знову ж древляни, які відділилися від Києва після смерті Олега. Князі Святослав (965—972 pp.) і Володимир (978—1015 pp.) здійснювали походи у землі в'ятичів. Таким чином, рушилися й зникали старі розмежування і складалася величезна територія Давньоруської держави. Після хрещення 988 відбуваються масштабні зміни в зовнішніх проявах князівської вдади і давньоруської державності. Володимир почав карбувати власні золоті та срібні монети, що засвідчували суверенність його влади. Серйозних змін почали зазнавати міста, і в першу чергу Київ.
Володимир розбудовує столицю на взірець Константинополя. Поблизу Києва та вздовж річок півдня Русі виникає багато міст (Чернігів, Переяслав та ін.) з метою захисту столиці від печенігів. Будуються міста-фортеці в степових та напівстепових районах Лівобережжя, які заселюються варязькими дружинниками. В період правління Я.Мудрого розширюються кордони Київської Русі: від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаття на заході до верхів'їв Волги та Дону на сході. Активізувалася й дипломатична діяльність. За допомогою династичних шлюбів Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами. Сам він був одружений зі шведською принцесою Інгігердою. Значну увагу Ярослав Мудрий приділяв внутрішнім проблемам Київської Русі. За його правління проводиться кодифікація юридичних норм, які існували, а також постає перший письмовий звід норм давньоруського права «Руська правда», які захищали приватну власність і власника.
2.Кріпосне право, кріпацтво -система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю і майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права розпоряджатися нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо).
3.2. Основні напрямки українізації за Скоропадського.
Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:
- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;
- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;
- відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;
- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.
Білет № 28
1. Розкрийте процес утворення єдиного національно-господарського комплексу. Формування української нації.
Зміни в соціальній структурі суспільства під впливом ринку були рушійною силою у перетворенні середньовічних народностей на новочасні етнічні спільності — нації. Прихильність до своєї батьківщини, мови, звичаїв і традицій стала живильним середовищем для формування ідеї національної свідомості.
Бездержавна українська нація формувалася повільно. На тій частині України, що входила до складу Російської імперії, її цінності не розвивались і навіть не визнавалися, тож мусили утверджуватись у постійній боротьбі з іншою мовою і культурою, репрезентованими імперською владою. Вважаючи, що піднесення національної свідомості українців призведе до поширення сепаратистських настроїв, царські чиновники придушували не лише політичні форми національного руху, а й культурницькі.
І в Росії, і в Австро-Угорщині українська нація формувалася в основному як селянська, її панівні верстви, як правило, складалися не з українців, а з представників інших національностей. Серед великих землевласників правобережних губерній переважали поляки, а на Лівобережжі серед купців 1-ї і 2-ї гільдій — росіяни.
Однак в умовах ринкових відносин, коли швидко почали збагачуватися люди із різних верств суспільства, національний склад буржуазії поступово змінювався на користь українців.
Таким чином, відсутність української держави, наявність російсько-австрійського кордону, що роз'єднував дві частини української території, гнобительська політика урядів царської Росії й цісарської Австро-Угорщини, денаціоналізація української еліти певною мірою ускладнювали і гальмували процес формування й консолідації української нації. Однак, попри різні перешкоди, процес становлення української нації у другій половині XIX ст. не припинявся, а посилювався. Це виявлялося особливо рельєфно у дальшому розвиткові загальнонаціональної української мови, що ставала найважливішим засобом спілкування і цементуючою силою української нації. У процесі формування територіальної й економічної єдності, інтенсифікації суспільно-політичного й культурного життя відбувалося зростання національної самосвідомості українського народу, що найбільш яскраво відображалося у розвиткові українського національного руху.
2. Пакт Молотова-Ріббентропа або Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом— розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана 23 серпня 1939 року у Москві міністром закордонних справ Німеччини Ріббентропом та наркомом закордонних справ СРСР Молотовим. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій. Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу. Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз.
3.2 Сформулюйте причини остаточної ліквідації Запорозької Січі.
Основні причини ліквідації Запорозької Січі:
— Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.
— Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.
— Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.
— Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря.
— Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.
— Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національновизвольної боротьби українців.
— Перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.
Білет № 29
1. Розкрийте питання: Брестський мир. Гетьманат та Директорія в українській революції 1917 – 1920 рр.
Делегація УНР на переговорах в Брест-Литовському оголосила, що ЦР перебуває у важкому стані і вимагає негайної допомоги. 9 лютого 1918 Брест-Литовський мирний договір був підписаний. Кордон між Україною і Автро-Угорщиною провели по старому кордону Російської імперії. Окрім цього Австро-Угорщина зобов’язувалась передати УНР окуповані Волинь і Холмщину. Брестський мирний договір поклав початок міжнародному визнанню незалежної У. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок майже безкровного державного перевороту Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло нове державне утворення — гетьманат «Українська держава». Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади. Сучасники П. Скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, можливість промислових та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). 13 листопада на таємному засіданні цієї організації розглядалося питання про збройний виступ проти П. Скоропадського. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР — Директорію — у складі В. Винниченка (голова), С Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Проголошений наступного дня гетьманом курс на федеративний союз з небільшовицькою Росією прискорив розвиток подій. Члени Директорії спішно прибувають до Білої Церкви, де була зосереджена їхня головна ударна сила — формування Січових стрільців, і переходять до активних бойових дій. П. Скоропадський 14 листопада зрікся влади. 19 грудня 1918 р. Директорія урочисто в'їхала у Київ. 26 грудня у Декларації проголошувалося відновлення УНР, скасовувалися всі закони Гетьманату в галузі державного управління, землеволодіння, робітничої політики. В основу політики Директорії було покладено «трудовий принцип», тобто влада має належати лише класам працюючим - робітникам і селянам, що автоматично відсувало від політичного життя ті соціальні верстви, на які спирався Гетьманат.
2. Військо Запорозьке —у 16 ст офіційна назва козацького війська з центром у Запорозькій Січі, а з середини 17ст—української козацької держави на чолі з гетьманом. Через руїну всередині цієї держави, розділилося на Військо Запорозьке Городове — власне Гетьманщину або Наддніпрянську Україну та Військо Запорозьке Низове — Запорозьку Україну з Січчю.
3.2. "незалежність".
Білет 30
1.Періодизація – це поділ історичного процесу на великі проміжки часу, які різняться між собою важливими змінами в житті суспільства. Що допомагає осмислити історичний процес, полегшує виявлення його внутрішніх закономірностей та дає можливість наукового узагальнення.
Основи періодизації історії України були закладені видатним ученим М. Грушевським наприкінці XIX - на початку XX ст., у процесі роботи над синтетичною працею, десятитомною «Історією України-Руси».
М. Грушевський рішуче виступив з науковою критикою російської схеми історії східноєвропейських народів, яка відстоювала концепцію «общеруської» народності, її історії і культури, водночас нехтуючи історичним розвитком українського і білоруського народів. М.Грушевський розробив власні підходи до історичного минулого України, які відрізнялися від панівної офіційної російської історіографії.
Перший розбив періодизацію на 4 етапи М. Грушевський у 1904р:
1)Княжа доба – 1ст н.е. – 1349, коли завершується процес розселення «українських племен».
2)Литовсько-польська доба – 14ст - 1 пол. 16ст, пов’язана із завершенням політично-державної самостійності укр. земель і захоплення їх Польщею, Литвою та іншими державами.
3)Козацька доба – 2 пол. 17ст - 18ст, коли всі верстви єднаються у формі козацтва для досягнення власних нац. інтересів.
4) 19ст - оформлення укр. нації, коли історичне й духовне життя українців відбувається під впливом демократичних європейських ідей.
Отже, вчений розкривав безперервність і нерозривність української історії від її ранньої доби, через середньовіччя, аж до нового періоду історії України. Саме український народ був основою безперервності українського історичного процесу.
2.Тоталітаризм - Форма державно-політичного режиму держави, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я тощо.
Основні риси тоталітарної держави
- наявність єдиної масової партії очолюваної спільним лідером.
- єдина офіційна ідеологія
- поліцейський контроль за опозицією.
- монополія на ЗМІ
- контроль за економікою
- войовничий атеїзм.
Білет № 31
1. Сутність економічних і політичних реформ 1950-60 років.
У 1953 р., Хрущов став 1 секретарем ЦК. Його реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:
- люди отримали можливість вільно висловлювати свої думки;
- відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з’їздів, пленумів, критика і самокритика в партії);
- зросла роль Рад – як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;
- викрито злочинну діяльність Л.Берії в Україні, розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте з 1962 р. комісії по реабілітації припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Зокрема, у кримінальний кодекс було введено статтю „антирадянська агітація та пропаганда”;
- розпочалася десталінізація (засудження культу особи Сталіна). Це зробив особисто М.Хрущов на ХХ з’їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді „Про культ особи і його наслідки”. Було взято курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи Сталіна, багато фактів замовчувалося. Але реформи були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, залишалася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя. Повної демократизації суспільства не відбулося.
Поставивши завдання „наздогнати і перегнати Америку” і пообіцявши за 20 років побудувати в СРСР комунізм, М.Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки. Головним завданням на початку 50-х років стало вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Однак економічне піднесення другої половини 50-х років виявилося нестабільним, оскільки реформи були половинчастими (не торкнулися основ адміністративно-командної економіки) і непослідовними, належним чином не обґрунтованими. Колгоспам нав’язувалися нові технології, сільське господарство стало полігоном для непродуманих нововведень і надпрограм (передбачалось перейти до вирощування нових культур, зокрема великої кількості кукурудзи на загальній площі близько 28 млн. га; розорювалися цілинні землі; обмежувалося присадибне господарство). Кожна із розглянутих надпрограм тією чи іншою мірою зазнала краху. Нездійсненними їх робили грандіозні масштаби, волюнтаристські методи, форсовані темпи, які є характерними для функціонування командно-адміністративної системи. На зміну міністерствам прийшли територіальні ради народного господарства (раднаргоспи). Цією реформою намагалися зменшити тиск центру на підприємства. Проте реформа не дала значного ефекту, підприємства могли здобути самостійність лише в умовах ринку.
2.Українська Гельсінська група- об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні 9 листопада 1976. Мета та завдання діяльності: •збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих; •доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт.
3.1. Назвіть першу політичну партію в Наддніпрянській Україні та її засновника. Перша політична партія в Наддніпрянській Україні - Революційна українська партія заснована 29 січня 1900р у Харкові діячами студентських громад Д.Антоновичем, М.Русовим, Г.Андрїєвським, Л.Мацієвичем та ін.
Білет № 32
1. Період Гетьманщини 18 ст. та її ліквідація.
Г. - назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, що існувала впродовж 1648-1782. Офіційна назва держави - Військо Запорізьке. Царський уряд уникав вживання терміну Г. і в офіційних документах називав її Малоросією. Столицями Г. в різні часи були м. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. На початковому етапі існування була залежною від Речі Посполитої, а її територія обмежувалась Київським, Чернігівським та Брацлавським воєводствами. Державний устрій Г. на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, генеральної, полкової та сотенної старшини, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними дежавами тощо. В адміністративно-територіальному відношенні Г. поділялася на полки та сотні. Після Переяславської Ради і укладення Березневих статей 1654 між Україною і Росією, московський уряд розпочав систематичне обмеження прав та привілеїв Г., звівши її до стану автономії, повноваження якої постійно звужувалися. У 1663 Г. поділилася на лівобережну (під контролем Росії) та правобережну (Речі Посполитої). У жовтні 1727 р. Україні дозволено обирати гетьмана. Ним став миргородський полковник Д. Апостол. Підписавши Рішительні пункти, гетьман був підпорядкований російському командуванню. Після смерті Д. Апостола влада перейшла до правління гетьманського уряду, аж доки 5 березня 1750 р. було обрано гетьмана - 22-річного К. Розумовського. За його правління була проведена судова реформа, скликалися старшинські з'їзди для обговорення найважливіших справ. Однак, прихід до влади Катерини II порушив плани гетьмана і під тиском нової імператриці та чергових доносів, він змушений був зректися гетьманства. 21 листопада 1764 р. імператорський указ зліквідував гетьманський пост, а управління передавав другій Малоросійській Колегії. У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ. У 1783 р. був скасований і козацький військовий устрій. Десять колишніх гетьманських полків і три компанійські були обернуті в 10 регулярних кінних полків російської армії з шестилітньою службою.
2.Декларація про державний суверенітет-- політико-правовий документ, у якому проголошувалися державний суверенітет України, самостійність, повнота і неподільність влади в межах її території та незалежність, рівноправність у зовнішніх відносинах. 16 липня 1990р. ВР УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Декларація заклала юридичні основи для розгортання державотворчого процесу та реалізації на практиці укр.. нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
3.1.Геноцид — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами.
3.2. Перерахувати країни, що ввійшли до складу СРСР 30 грудня 1922р.
Російської СФРР(РСФРР),
Української СРР(УСРР),
Білоруської СРР(БСРР),
Закавказької СФРР(ЗСФРР—Грузія, Азербайджан і Вірменія).
Білет № 33
1. Інкорпорація України-Руси Литвою.
На поч. 14 ст. українські землі номінально були під владою Золотої Орди, кордони якої сягали на заході Дунаю, Пруту, Бугу, середнього Дністра, на півночі - Росі, пониззя Сули, на північному сході - Рязанського князівства. Причорноморські степи перетворилися на нейтральну територію, що розділяла християнський та
мусульманський світи. Зважаючи на те, що ресурси Литви були невеликі, перспектива оволодіння землями на південному сході здавалася її правителям досить привабливою. Землі колишньої Київської Русі могли сплачувати багату данину, мали розгалужені торговельні шляхи, були спроможні забезпечити Литву матеріальними ресурсами та поповненням до війська. Початком литовської експансії на українські землі став похід 1321 p., який мав на меті підкорення Придніпров'я. Князі Русі чинили відчайдушний опір.
Збройне протистояння в боротьбі за українські землі відбувалося між литовцями та іншими чужинцями - претендентами на спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке витісняло золотоординське. Хвиля міжусобиць після смерті хана Джанібека 1357 р. призвела до розпаду Орди на дві частини з кордоном по Волзі (1362). Саме тоді литовці починають активне проникнення в землі колишньої Русі. Витіснення татарських ханів зусиллями Ольгерда сприяло поступовій інкорпорації Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литовської держави. Після перемоги влітку 1362 р. над татарами на березі р. Сині Води (притока Південного Бугу) до сфери литовського впливу потрапило і Поділля. Підтвердженням чому є залишення під владою Литви українських земель і після поразки литовсько-руських та союзних військ у битві з татарами на Ворсклі у 1399 р. На початку XV ст. князь Вітовт колонізував частину Причорномор'я, поширивши свою владу і на Крим. Руські князі зберігали автономність Великого князівства Литовського, що надавала легітимності литовській владі, яка мала характер толерантнішої, ніж татарська, а весь процес інкорпорації доречно названий О.Субтельним «проникненням, включенням, приєднанням».
2. Ординація Війська Запорізького– постанова польського сейму, ухвалена в січні 1638. Видана після придушення національно-визвольного повстання 1637-1638рр. Згідно з ординацією було скасовано виборність козацької старшини і ліквідовано козацький суд. Козацький реєстр зменшувався до 6 тисяч осіб — 6 полків по тисячі козаків у кожному. До реєстру вносили тількі тих козаків, які не брали участі у повстанні. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги передРіччю Посполитою. Усі виключені з реєстру повинні були повернутися до свого попереднього стану. Замість гетьмана призначали старшого комісара козацького війська, який підлягав безпосередньо коронному гетьманові Польщі. Йому віддавалась уся військова і судова влада в реєстрі.
3.2. Грецька колонізація. Давньогрецька колонізація, часто Велика грецька колонізація(VIII—VI ст. до н. е.)—процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях, йшла у 3-х основних напрямках:
1. Західному (побережжя і острови Іонійського моря на північний захід від Греції: Італія, Сицилія, Південна Галія та Іспанія).
2. Північно-східному (північне узбережжя Егейського моря,Геллеспонт,Пропонтида, береги Чорного моря—Понта Евксінського) і Меотиди.
3. Південно-східному (південний берег Анатолії, Кіпр, Сирія, Північна Африка).
Білет № 34
1.Рух опору в Україні. З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба.
Форми опору були різноманітними: саботаж (невиходи на роботу, псування продовольства); відмова співпрацювати з окупаційними властями; антигітлерівське підпілля;
В антифашистському русі Опору існували дві течії: радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, відновлення Радянської влади; націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, створення незалежної Української держави.
З перших днів війни розпочалася боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників. У червні-вересні 1941 р. На окупованій території було залишено 4 тис. підпільних організацій і групп КП(б)У. Проте за перші місяці окупації України значну кількість підпільних комітетів було викрито і розгромлено, а партизанські загони розпалися або були знищені. Активна боротьба із загарбниками розгорнулася на північному сході республіки. Зі створенням 30 травня 1942 p. Центрального штабу партизанського руху (ЦШПР), а згодом і Українського штабу партизанського руху (УШПР) (20 червня 1942 р.) на чолі з Т. Строкачем, розпочинається масовий партизанський рух. Штаб налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Радянських військ, організував постачання партизан зброєю, боєприпасами, продуктами харчування, тощо. На кінець 1942 р. в Україні не було міста, району, де б не діяли підпільні організації або партизани. У той час, коли Радянська армія громила німецько-фашистських загарбників та їхніх союзників на фронтах, партизани завдавали відчутних ударів ворогу в його тилу. Фактично боротьба партизан стала " другим фронтом " у війні. У 1943 p. за наказом УШПР проводилися глибокі рейди партизанських з'єднань. Влітку 1943 p. вони визволили велику територію в районі Новоград Волинський — Коростень — Київ — Житомир. Головною формою партизанської війни в цей період було руйнування німецьких комунікацій ("рейкова війна"). Тактика "рейкової війни" під час Курської битви призвела до втрати противником сотень військових ешелонів, блокування руху на магістралях. Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 p. У цей період партизанський рух набув нових рис. Партизани з боями пройшли 2100 км. територією України, Білорусії, Польщі. Боротьба радянських партизан та підпільників у тилу німецько-фашистських військ була важливим чинником успішного наступу військ Радянської армії, перемоги над ворогом.
2.Козацтво Запорізьке низове– державне утворення українського козацтва, яке виникло наприкінці XVII ст. на територіїї Запорожжя через розкол у Війську Запорозькому. Очолювалося кошовим отаманом. Центром Війську слугувала Запорозька Січ. Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був кошовий отаман, якого обирала січова рада, що складалася з усіх запорожців. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 109 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |