Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

для підсумкового модульного контролю

І рівень (150 питань)

1. Політика виникла:

1. в період первіснообщинного ладу;
2. в період розпаду первіснообщинного ладу;
3. із створенням держави;
4. із створення феодальних держав.
5. 0.

2. Політика як термін походить від держави:

1. давньогрецької.
2. давньокитайської;
3. давньоєгипетської;
4. шумерської;
5. 0.

3. Політика це:

1. боротьба за владу та її здійснення;
2. мистецтво управління державою;
3. вироблення цілей і напрямків розвитку суспільства та організація його на їх досягнення;
4. 0;
5. все вищеозначене.

4. Політологія це наука про:

1. державу та державний устрій;
2. владу, її структуру, функції та закономірності розвитку;
3. політичну систему, її структуру та функції, закономірності розвитку;
4. політику у широкому розумінні;
5. про політичні процеси, що відбуваються у суспільстві.

5. Витоки політології як науки знаходяться у:

1. історії;
2. атеїзмі;
3. риториці;
4. філософії;
5. 0.

6. Аристотель стверджував, що людина за своєю природою є істотою політичною, тому що вона:

1. живе в державі;
2. живе в суспільстві;
3. живе в країні;
4. живе в сім’ї;
5. 0.

7. Основними категоріями конфуціанства у політиці були:

1. необхідність підтримки влади матеріально та захист держави;
2. необхідність підтримки влади шляхом створення і утримання великої професійної армії;
3. поняття благородного мужа, батьківської любові до людини, правила ритуалу;
4. необхідність беззаперечної покори владі, її недоторканість.
5. 0.

8. Легізм, як напрямок китайського вчення про державу базувався на:

1. регламентації суспільного життя на основі традицій;
2. регламентації діяльності влади на основі ритуалів;
3. жорстокій регламентації всіх норм суспільного життя на основі законів;
4. упорядкуванні відносин «держава-народ» через чітку структуризацію влади;
5. 0.

9. Трактат Платона, у якому він аналізує форми державного правління називався:

1. Одисея;
2. Політика;
3. Форми правління;
4. Держава;
5. Закони.

10. Платон відкриває закон історичного розвитку форм правління згідно з яким:

1. законні правильні форми правління ніколи не перероджуються у неправильні;
2. правильні форми правління є тільки умовно правильні;
3. держава розвивається згідно із законами діалектики;
4. навіть правильні форми правління з часом перероджуються у неправильні;
5. 0.

11. На думку Платона «ідеальною державою» є:

1. монархія;
2. аристократія;
3. демократія;
4. олігархія;
5. 0.

12. «Ідеальна держава» Платона позбавляла владу (правителів):

1. всього означеного;
2. власності;
3. сім’ї, дітей;
4. можливості змінити рід занять;
5. розкоші.

13. «Політія» Арістотеля означає:

1. владу виборної більшості із кращих представників суспільства.
2. царську владу, яка утверджувала справедливість у державі;
3. аристократію, що переймалась піклуванням про народ;
4. ліквідацію рабовласницької держави;
5. 0.

14. Арістотель вважав, що найбільш ефективними заходами по недопущенню неправильних форм правління є:

1. виборність влади із аристократів та мудрих людей (філософів);
2. утвердження верховенства закону;
3. виборність влади на певний строк із кращих представників суспільства і контроль за нею;
4. утвердження верховенства права;
5. верховенство правового закону.

15. Держава, на думку Арістотеля, поряд із державним управлінням повинна виконувати:

1. звільнити рабів;
2. військово-патріотичну функцію;
3. зовнішньополітичну функцію;
4. божественну функцію;
5. морально-виховну функцію.

16. Принципи права і відповідності закона праву вперше обґрунтував і відстоював:

1. Платон;
2. Ціцерон;
3. Сократ;
4. Арістотель;
5. Геродот.

17. Справедливість, на думку Ціцерона, полягає у:

1. верховенстві закону;
2. служінні влади народу;
3. суровому дотриманні законів;
4. праві людини (на власність, свободу, життя, вибір);
5. 0.

18. Н. Макіавеллі у відносинах церковної і світської влади утверджував можливість:

1. використання будь-яких засобів, які дозволяють досягти мети у згоді із нормами християнської моралі;
2. пріоритетність церковної влади;
3. використання владою будь-яких засобів, які дозволяють досягти мети: «Ціль виправдовує засоби»;
4. відлучення церкви від держави;
5. пошуку компромісу між церквою і державою.

19. Н. Макіавеллі вважав, що форма держави визначається:

1. розподілом політичних сил у суспільстві та умовами в яких держава розвивається;
2. волею влади;
3. конституцією країни;
4. політичною елітою суспільства;
5. на народному референдумі.

20. Томас Гоббс відстоював:

1. республіканський устрій держави;
2. абсолютну монархію як ефективну форму держави
3. теорію божественного походження держави і влади;
4. суверенітет народу;
5. ідею розподілу влади.

21. Джон Локк започаткував основи:

1. ліберального напрямку політичної думки;
2. божественного походження держави і влади;
3. неподільності державної влади;
4. відсторонення народу від політичної діяльності;
5. необхідності контролю влади.

22. Ш. Монтеск’є вперше обґрунтував:

А. неподільність і недоторканість державної влади;

C. основну мету діяльності влади – благо народу;

B. необхідність розподілу державної влади за її основними функціями: законодавство, управління (організація виконання законів), контроль та судочинство;

D. необхідність надання державі додаткових повноважень для досягнення політичних цілей;

E. 0.

23. На думку Ш. Монтеск’є законодавча влада повинна належати:

1. однопалатному;
2. двопалатному парламенту;
3. монарху;
4. монарху і кардиналу;
5. тільки кардиналу.

24. Ж.-Ж. Руссо відстоював ідею:

1. можливості відступу від принципів моральності політики;
2. необхідності беззаперечної покори владі та її підтримки матеріальними засобами;
3. республіканської держави, створеної на основі волевиявлення народу;
4. необхідності постійного удосконалення структури влади;
5. 0.

25. На думку Ж.-Ж. Руссо причиною нерівності у суспільстві стала:

1. виділення влади із суспільства;
2. безконтрольність влади;
3. узурпація влади багатими;
4. неосвіченість народу.
5. поява і розвиток приватної власності;

26. Ж.-Ж. Руссо відстоював ідею:

1. прямого народовладдя;
2. пріоритетності освіченої політичної еліти;
3. суверенітету народу та принцип народоправства;
4. верховенства закону;
5. верховенства права.

27. На думку Ж.-Ж. Руссо громадянином може називатися той, хто:

1. дотримується єдності прав і обов’язків;
2. чітко виконує вимоги влади;
3. вимагає від влади повного забезпечення його прав;
4. не порушує суспільний порядок;
5. не був осуджений.

28. Родоначальником сучасної теорії «правової держави» був:

1. Ш. Монтеск’є;
2. Ш. Де Голь;
3. Г. Гегель;
4. Ж.-Ж. Руссо.
5. І. Кант.

29. Змінювати та удосконалювати державний устрій за І.Кантом можна:

1. на конституційних засадах через внесення відповідних змін до конституції;
2. внесенням змін до конституції монархом;
3. прийняттям відповідного закону;
4. на вимогу парламентської більшості;
5. 0.

30. Г.Гегель був першим, хто дав наукове визначення:

1. правової держави;
2. політичної партії;
3. громадянського суспільства;
4. влади;
5. держави.

31. Основу громадянського суспільства складають інтереси:

1. політичні;
2. економічні;
3. соціальні;
4. патріотичні;
5. національні.

32. За висновком К. Маркса класовий антагонізм (непримиримість інтересів між класами) у буржуазній державі виникає з приводу:

1. несправедливого розподілу продукта у цій державі;
2. незахищеності державою пролетаріату;
3. небажанням пролетаріату працювати на буржуазію;
4. приватної капіталістичної власності на засоби виробництва;
5. недосконалості конституцій у буржуазних державах.

33. Марксизм відстоював концепцію:

1. реформування буржуазної держави через розподіл влади і введення до парламенту представників пролетаріату;
2. прямого і загального народовладдя шляхом поступового переходу від диктатури пролетаріату до загального народовладдя;позбавлення буржуазії виборчого права;
3. добровільної передачі влади пролетаріату;
4. зближення інтересів держави і народу.

34. Першим законодавчим упорядкування у Київський Русі була:

1. Повчання Володимира Мономаха;
2. Повість минулих літ;
3. Слово про закон і благодать Іларіона;
4. Руська Правда;
5. Слово о полку Ігореве.

35. Зупинив завоювання Європи Батиєм та зберіг державність на території України:

1. князь Володимир Мономах;
2. князь Володимир Великий;
3. князь Данило Галицький;
4. князь Святослав;
5. апостоли Петро і Павло.

36. Відродження політичної діяльності і політичної думки на території України починається у добу:

1. формування козацької республіки і особливо з початком національно-визвольних змагань;
2. з утворенням Галицько-Волинського князівства;
3. з прийняттям першої Конституції Війська Запорізького;
4. з ліквідацією кріпацтва;
5. 0.

37. Конституція П. Орлика «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького» була прийнята:

1. 1710 року в Полтаві;
2. 1710 року в Бендерах;
3. 1709 року в Батурині;
4. 1709 року в Києві;
5. 1709 року в Запорізькій Січі.

38. Відтворенню демократичного спрямування політичної думки в Україні передували:

1. переможна Вітчизняна війна 1812-1813 рр. та похід російської армії в Європу;
2. створення таємних політичних організацій, гуртків;
3. виступ декабристів у 1825 р.;
4. відкриття Харківського і Київського університетів.
5. все вище означене.

39. Одним з програмних положень кирило-мефодіївців було:

1. збереження цілісності Російської імперії з наданням політичних прав національним окраїнам;
2. створення на федеративних засадах союзу слов’янських республік;
3. утворення незалежної України;
4. утворення союзу України, Білорусі з Росією під проводом демократичної Росії.
5. 0.

40. На думку В. Антоновича справжній політик повинен:

1. володіти широким політичним кругозором і вміти донести свої думки до людей;
2. сприяти поширенню політичних знань у суспільстві;
3. не лише володіти знаннями, а і бути спроможним втілювати їх в життя та робити політичні передбачення, прогнози;
4. уміти організувати політичну еліту і спрямувати її на активну діяльність;
5. 0.

41. В. Антонович був прихильником майбутнього України:

1. у федерації південно-західнослов’янських республік;
2. як незалежної держави;
3. у федерації з Росією;
4. як недержавного співіснування народу;
5. у союзі з Польщею.

42. Політична програма М. Драгоманова включила наступне:

1. еволюцію існуючої політичної системи, проведення широких політичних реформ;
2. революційну заміну існуючого ладу;
3. використання будь-яких засобів для досягнення головної мети – свободи та демократичного переустрою держави;
4. підвищення авторитету держави;
5. 0.

43. Представниками новонародницького напрямку політичної думки в Україні були:

1. М. Грушевський і В. Липинський;
2. М. Грушевський і Р. Лащенко;
3. В. Липинський і С. Томашівський;
4. М. Грушевський і С. Томашівський;
5. Р. Лащенко і С. Петлюра.

44. Михайло Грушевський вважав, що пріоритетними інтересами в українській державі повинні бути:

1. інтереси еліти суспільства, яка вела б за собою народ;
2. інтереси бізнесу, як активної економічної сили;
3. вільного селянства, як найбільш масової частини суспільства;
4. інтереси трудового народу в цілому, як головної продуктивної сили;
5. інтереси робітничого класу.

45. Консервативний напрямок політичної думки в Україні започаткували:

1. В. Липинський, С. Дністрянський;
2. В.Кучабський, С. Шелухін;
3. М. Драгоманов, М. Грушевський.
4. М. Грушевський, В. Липинський;
5. В. Липинський, С. Томашівський.

46. Національно-державницький напрям в українській політичній думці започаткували:

1. В.Липинський, О.Ейхельман;
2. С.Дністрянський, С.Рудницький;
3. О.Ейхельман, В.Кучабський;
4. С.Рудницький, С.Томашівський;
5. С.Дністрянський, М.Грушевський.

47. Націонал-державницька ідея передбачала:

1. створення федерації українських земель під єдиним центральним проводом;
2. створення національної держави під проводом українця-гетьмана і парламенту;
3. створення національної республікансько-демократичної держави, яка забезпечила б розвиток української нації;
4. створення парламентської республіки українського народу, але при абсолютній більшості при владі українців;
5. Україна для українців.

48. Означте найбільш повне визначення політичної системи суспільства:

1. сукупність політичних, економічних та соціальних інститутів та відносин;
2. сукупність політичних інститутів, відносин, засобів, норм в межах яких досягається і здійснюється політична влада, відбувається політичне життя суспільства;
3. сукупність організацій за закладів за допомогою яких здійснюється влада;
4. сукупність органів та закладів державної влади, способів і методів здійснення їх повноважень;
5. 0.

49. Яке з положень у найбільшій мірі виражає функціональне призначення політичної системи суспільства:

1. здійснення політичної влади;
2. регулювання економіки;
3. вирішення соціальних проблем суспільства;
4. створення умов для політичної участі народу.
5. проведення ефективної зовнішньої політики.

50. Влада у найбільш узагальненому визначенні це:

1. узгодження кимось (людиною, організацією) дій учасників тих чи інших процесів;
2. встановлення певного порядку у суспільстві;
3. такий порядок у суспільстві, коли хтось має можливість виявляти свою волю, незалежно від супротиву;
4. можливість однієї особи або певної групи підпорядкувати собі волю інших та домогтися виконання цієї волі;
5. можливість використання суспільного багатства для власних потреб.

51. Політична влада вимагає:

1. розуміння, осмислення і усвідомлення політичних потреб і і інтересів суспільства;
2. панівного положення суб’єкта влади у суспільстві;
3. здатності і готовності суб’єкта влади здійснювати свою політичну волю і нести за це відповідальність;
4. наявності політичних організацій для здійснення влади.
5. всього означеного.

52. Формами політичної влади є:

1. державна влада;
2. партійна влада;
3. всі означені;
4. влада громадських організацій;
5. інформаційна.

53. Державна влада у першу чергу виражає волю:

1. корінного населення країни;
2. всього населення країни;
3. економічно та політично панівної частини суспільства;
4. політичної еліти суспільства;
5. глави держави.

54. У відповідності до основоположних функцій державна влада ділиться на:

1. законодавчу, виконавчу, судову та адміністративну;
2. законодавчу, виконавчу, судову та місцеву (регіональну);
3. законодавчу, виконавчу та судову;
4. законодавчу, виконавчу, судову та інформаційну;
5. 0.

55. Закони держави (у тому числі конституція) відносяться до засобів влади:

1. утилітарних;
2. примусових;
3. традиційних;
4. нормативних;
5. авторитарних.

56. До найбільш ефективних засобів влади традиційно відносять:

A. економічні;

B. силові;

C. соціальні;

D. культурно-інформаційні;

E. заохочувальні.

57. Революція як найбільш радикальний шлях завоювання влади передбачає:

A. повну заміну існуючої влади без докорінних змін в економіці;

B. повну заміну існуючої влади та деякі зміни у соціальній політиці;

C. повну заміну існуючої влади та жорсткі репресії до неї;

D. переворот у будь-якому виді та прихід до влади нової еліти.

E. повалення існуючої влади та зміну старого ладу, докорінні перетворення у всіх сферах суспільства.

58. До чинників політичного режиму Ж.-Л. Кермонн відносить:

A. легальність політичних організацій;

B. легітимність влади, партійну систему, інститути волевиявлення народу, державний устрій;

C. гласність та свободу слова;

D. рівноправність титульної нації та національних меншин;

E. відносини між владою та суспільством.

59. Політичний режим це:

A. сукупність політичних відносин, засобів і методів реалізації влади та функціонування політичної системи суспільства в цілому;

B. спосіб здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

C. можливість захисту прав і свобод людини у країні;

D. наявність законів, які проголошували б права і свободи громадян даної країни;

E. характер відносин між гілками влади.

60. За характером політичних відносин та методами здійснення функцій політичної системи політичні режими класифікуються на:

A. монархічні і республіканські;

B. капіталістичні, соціалістичні, змішані;

C. демократичні і авторитарні;

D. доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні, інформаційні;

E. рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, тоталітарні.

61. Демократичним режимам притаманні:

A. багатопартійність;

B. чесність, конкурентність та регулярність виборів влади;

C. реальна можливість захисту прав особистості і будь-якої меншини;

D. змінність уряду після виборів.

E. все вищеозначене.

62. Демократичний режим забезпечує:

A. можливість свободного добровільного волевиявлення на виборах;

B. свободу об’єднання у політичні організації за інтересами;

C. активну діяльність представницьких органів влади;

D. рівноправність всіх громадян і рівну відповідальність за свої дії.

E. всі відповіді вірні.

63. Авторитарний політичний режим об’єктивно необхідний в умовах:

A. докорінної перебудови політичної системи суспільства;

B. у післяреволюційний перехідний період;

C. в екстремальних ситуаціях в країні;

D. всі відповіді вірні;

E. 0.

64. Тоталітарний режим характеризується:

A. всеосяжним контролем суспільством політичної системи;

B. високим рівнем відповідальності влади перед суспільством за дотримання законів;

C. утвердженням політичного панування єдиної політичної партії та її ідеології у всіх сферах життя суспільства;

D. високим авторитетом влади у суспільстві, що унеможливлює непокору і неповагу до неї;

E. незалежністю державної влади від внутрішніх і зовнішніх чинників.

65. Вперше поняття «тоталітарний режим» з’явилось:

A. в Італії при диктатурі Муссоліні;

B. у фашистській Німеччині;

C. у Радянському Союзі;

D. у франкистській Іспанії;

E. у Китаї.

66. Тоталітарний режим відрізняється від авторитарного тим, що при ньому:

A. забороняється діяльність будь-яких політичних організацій;

B. доводиться до абсолютизму панування однієї ідеології;

C. верховна влада знаходиться у руках вождя;

D. повністю ліквідується розподіл влади;

E. влада переходить до військових.

67. В основу сучасної концепції походження держави покладені обґрунтування:

A. патріархальної концепції;

B. марксистської теорії;

C. теологічної концепції;

D. договірної концепції;

E. насильницької теорії.

68. Марксистська теорія походження держави обґрунтовує її появу наступним:

A. неспроможністю суспільства протистояти силам природи і створенням влади як дару Божого;

B. агресивністю людей і намаганням завоювати нові території;

C. створенням сім’ї і її розвитком на більш високому рівні;

D. договором суспільства, як результатом його свідомої діяльності і прагненням до об’єднання під якимось проводом.

E. поділом суспільства на класи, виникненням на цій основі протиріч і необхідності їх узгодження.

69. Держава це:

A. певна територія з населенням;

B. особлива форма організації політичної влади, яка має суверенітет, здійснює управління, організацію суспільного життя в країні;

C. країна, яка має кордони і владу;

D. територіальне об’єднання громадян, що управляється владою;

E. об’єднання людей для спільного проживання під владою.

70. Головними ознаками держави є:

A. наявність спеціальних органів і установ, що здійснюють державну владу;

B. наявність державної атрибутики: герб, гімн, прапор;

C. вірні відповіді B, D, E;

D. наявність права;

E. наявність території.

71. Утворення Української Народної Республіки проголошується:

A. З’їздом Рад у грудні 1917 р.;

B. Третім Універсалом Центральної Ради у листопаді 1917 р.;

C. Другим Універсалом Центральної ради;

D. Гетьманом П.Скоропадським у 1918 р.;

E. Директорією у 1918 р.

72. Першим Президентом Української Народної Республіки був:

A. В.Винниченко;

B. С.Петлюра;

C. М.Грушевський;

D. П.Скоропадський;

E. Л.Кравчук.

73. Першим Президентом незалежної України було обрано:

A. Л.Кучму;

B. Л.Кравчука;

C. В.Ющенка;

D. В.Мосола;

E. В.Фокіна.

74. За способами організації вищої влади історично склалися такі форми держави:

A. демократія і автократія;

B. доіндустріальні і постіндустріальні;

C. унітарні і федеративні;

D. монархія і демократія.

E. монархія і республіка.

75. Абсолютна монархія – така форма правління, при якій:

A. глава держави – монарх поєднує у собі всі гілки влади;

B. глава держави – монарх, який обирається абсолютною більшістю виборців;

C. глава держави – монарх, який об’єднує у собі світську і релігійну владу;

D. глава держави – монарх, який обирається абсолютною більшістю парламенту;

E. 0.

76. Парламентська монархія – така форма правління, при якій:

A. глава держави – монарх – очолює уряд, який призначається парламентом;

B. глава держави – монарх – формально наділяється законодавчими і виконавчими функціями, об’єм яких визначає парламент;

C. глава держави – монарх – не може прямо впливати на склад і політику уряду;

D. глава держави – монарх – обирається парламентом довічно;

E. глава держави – монарх – підзвітний парламенту.

77. Президентська республіка – така форма державного правління, при якій:

A. глава держави – президент, який обирається парламентом, формує і очолює уряд;

B. глава держави – президент – наділяється законодавчою і виконавчою функцією;

C. глава держави – президент – очолює парламент і уряд;

D. глава держави – президент – особисто, або наступним схваленням парламенту формує склад уряду, яким керує сам або призначений ним прем’єр-міністр;

E. глава держави – президент – очолює уряд і призначає спікера парламенту.

78. Напівпрезидентська республіка – така форма правління, при якій:

A. глава держави – президент – схвалює або відхиляє склад уряду, що подається парламентом;

B. глава держави – президент – очолює уряд, сформований ним же і узгоджений з парламентом;

C. глава держави – президент – очолює уряд, сформований ним же і затверджений парламентом;

D. глава держави – президент – фактично керує урядом і парламентом при існуванні формально прем’єр-міністра і спікера парламенту.

E. глава держави – президент – пропонує для затвердження парламентом склад уряду (насамперед – прем’єр-міністра) або за власним поданням (президентсько-парламентська республіка) або за поданням парламентської більшості (парламентсько-президентська республіка).

79. Парламентська республіка – така форма державного правління, при якій:

A. глава держави – президент – не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується виключно парламентом і підзвітний тільки йому;

B. глава держави – президент – який обирається парламентом, формує уряд, призначає прем’єр-міністра, а підзвітність уряду – виключно парламенту;

C. глава держави – прем’єр-міністр, який призначається парламентом, підзвітний тільки йому, а посада президента – суто формальна;

D. глава держави – спікер парламенту, який подає на затвердження парламентом кандидатуру прем’єра, склад уряду;

E. глава держави – президент – з обмеженими політичними функціями.

80. Унітарна держава характеризується:

A. відсутністю місцевих органів самоврядування;

B. відсутністю ознак державності, перш за все суверенітету, її адміністративно-територіальних одиниць;

C. недопущенням включення етнічних та територіальних особливостей у дії місцевого самоуправління;

D. неможливістю розвитку економічних відносин з сусідніми територіями;

E. 0.

81. Федерація − це:

A. перехідний союз держав, адміністративних територій з повною їх самостійністю у прийнятті рішень на своїй території;

B. союз держав для проведення єдиної зовнішньої політики;

C. усталений союз держав, адміністративних територій, у якому вони у тій чи іншій мірі володіють суверенітетом, мають ознаки державності;

D. об’єднання держав для досягнення конкретних, визначених на певний час цілей;

E. 0.

82. Для правової держави обов’язковим є:

A. верховенство закону: закон один для всіх;

B. недоторканість депутатів парламенту і інших представницьких органів влади;

C. пріоритетність судової влади, яка б примушувала б всіх діяти в межах закону;

D. верховенство права: всі закони підпорядковані праву;

E. 0.

83. Принцип розподілу влади реалізується через розподіл влади на:

A. президентську, судову і урядову;

B. законодавчу, виконавчу і президентську;

C. законодавчу, виконавчу і судову;

D. парламентську, урядову і президентську;

E. центральну, земельну (регіональну) і місцеву.

84. «Панування права» у правовій державі утверджується:

A. недопущенням порушень і відчуженості прав та свобод людини;

B. реальним розподілом влади і взаємодією всіх її гілок у відповідності до правового закону;

C. визнається і реалізується весь комплекс прав і свобод людини;

D. Конституція у повній мірі відповідає праву.

E. має місце все означене.

85. Принцип первинності і «верховенства права» вимагає, щоб:

A. право по відношенню до суспільства було первинним і духовним;

B. право по відношенню до держави було первинним і верховним;

C. право по відношенню до окремих гілок влади було первинним і верховним;

D. право по відношенню до закону було первинним і верховним;

E. право по відношенню до правлячої еліти було первинним і верховним.

86. Домінантою (визначальною, панівною ознакою) громадянського суспільства є:

A. наявність права у державі;

B. захист державою права власності особи;

C. наявність у країні інститутів та відносин, що забезпечують всебічну реалізацію особистості людини, її потенціалу, інтересів;

D. невтручання держави у особисте життя людини, людина вільна у своїх діях та виборі;

E. 0.

87. Вперше категорію «громадянське суспільство» визначив:

A. К. Маркс;

B. Г. Гегель;

C. Дж. Локк;

D. І. Кант;

E. Дж. Мілль.

88. Формування громадянського суспільства передбачає вирішення комплексу проблем у:

A. економічній і політичній сферах;

B. перш за все в економічній сфері;

C. економічній, політичній, соціальній та духовній сфері;

D. перш за все в політичній сфері;

E. політичній та духовній сферах.

89. Г.Гегель розглядає громадянське суспільство як:

A. сукупність громадян у державі, об’єднаних владою;

B. сукупність громадян країни, які займаються економічною діяльністю;

C. все населення країни, яку об’єднує спільність інтересів в економіці.

D. частина населення країни, яку об’єднує спільність інтересів в економіці.

E. систему задоволення потреб, що ґрунтуються на приватній власності, майнових, станових та інших відносинах.

90. Що з означеного обумовило необхідність створення політичних партій?

A. перехід суспільства від одного соціально-політичного стану до іншого;

B. внутрішні протиріччя між соціальними групами суспільства, необхідність їх визначення та вирішення;

C. боротьба за владу;

D. необхідність політичної структуризації суспільства.

E. все означене.

91. Головною метою політичних партій є:

A. захоплення влади у державі;

B. політична структуризація суспільства;

C. забезпечення добробуту і процвітання у суспільстві;

D. вихід на міжнародний рівень політичної діяльності;

E. визначення ставлення певної соціальної групи до влади.

92. Політична партія – це добровільна організація, яка:

A. об’єднує у свої лавах найбільш активну частину тієї чи іншої професійної групи з метою захисту її інтересів шляхом діалогу з роботодавцями чи владою;

B. об’єднує у своїх лавах найбільш активну і організовану частину соціальної спільноти для висловлення і захисту її інтересів шляхом завоювання влади;

C. об’єднує у свої рядах частину населення, яка має спільні погляди на ті чи інші проблеми з метою їх вирішення шляхом впливу (тиску, діалогу) на владу;

D. об’єднує у свої рядах активну частину соціальної групи, яка здатна вирішити ті чи інші проблеми;

E. 0.

93. На ранньому етапі створення політичних партій потреба у них була обумовлена:

A. неспроможністю абсолютної монархії здійснювати владу в нових умовах;

B. необхідністю обмеження влади монарха та розвитком представницької системи влади на основі загального виборчого права;

C. посиленням незадоволення феодальною системою серед населення;

D. національно-визвольними рухами;

E. 0.

94. Сучасна партія – це:

A. головний організатор боротьби найманих працівників за свої економічні і соціальні інтереси;

B. один з активних захисників прав і свобод людини;

C. головне знаряддя різних класів, соціальних груп суспільства у їх боротьбі за здійснення і завоювання влади;

D. один з активних суб’єктів міжнародних відносин;

E. найбільш активний гравець на внутрішньому ринку.

95. Суспільно-політичні рухи виникають як потреба:

A. організованої боротьби за владу;

B. досягнення змін на краще існуючих соціально-політичних та економічних умов життя різних соціальних спільнот шляхом впливу на владу;

C. захисту професійних інтересів;

D. об’єднання суспільства за різними ознаками (статевими, географічними, етнічними та ін..) з метою покращення, удосконалення можливостей задоволення їх інтересів;

E. 0.

96. За організацією внутрішньопартійної діяльності партії поділяються на такі групи:

A. владні, провладні, опозиційні;

B. елітні і пересічні;

C. класові та міжкласові;

D. легальні та нелегальні;

E. демократичні і авторитарні.

97. Партійна система – це:

A. сукупність політичних партій, які зареєстровані у відповідних органах;

B. сукупність політичних партій країни, які беруть участь у боротьбі за досягнення та здійснення влади;

C. сукупність партій, що мають чітко визначену ідеологію;

D. сукупність партій, які відомі більшості суспільства;

E. сукупність партій, які нараховують у своїх рядах не менш 10 тис. осіб (членів партії).

98. Однопартійна система – це система, у якій:

A. при владі знаходиться одна партія, а всі інші – в опозиції;

B. абсолютна більшість владних посад у державі належіть представникам однієї партії;

C. стверджується політична (державна) влада однієї партії, що підпорядковує своєму впливу і контролю всі сфери життя суспільства;

D. одна партія створює більшість у парламенті і уряді, а інші партії свою діяльність узгоджують з владною партією;

E. 0.

99. Причинами виникнення суспільно-політичних рухів можуть бути:

A. відірваність влади від народу, його потреб і інтересів;

B. невдоволеність окремих груп населення цілями суспільного розвитку;

C. тривала криза у всіх або окремих сферах життя суспільства;

D. погіршення умов життя населення (зниження рівня життя, погіршення екології, зростання імпорту та тиск на національний бізнес).

E. все означене.

100. Суспільні та суспільно-політичні рухи є передумовою:

A. утвердження демократичних засад в країні та формування громадського суспільства;

B. зміцнення влади і посилення її впливу на суспільство;

C. зростання авторитету політичних партій, що є провладними;

D. зменшення впливу та авторитету партій у суспільстві;

E. докорінних, революційних змін у суспільстві.

101. Вперше лікарі запрошувались на державну службу:

A. в Римській імперії;

B. в Стародавньому Єгипті;

C. в полісах Давньої Греції;

D. у Вавилоні;

E. у Візантії.

102. Перша система державної медицини з визначенням структури, повноважень, фінансування була створена:

A. у Візантії;

B. у Римській імперії;

C. у Єгипті;

D. у Давній Греції.

103. Монастирська медицина започатковується у:

A. Київській Русі;

B. у країнах Близького Сходу;

C. Франції;

D. Візантії;

E. Флоренції.

104. З вимогою систематизації медичної служби, надання їй державного статусу і організаційного зміцнення у Середні віки виступив:

A. Н.Макіавеллі;

B. Ібн-Сіна (Авіценна);

C. Б.Рамацціні;

D. Монахи Антоній і Феодосій.

E. М.Падуанський.

105. У Війську Запорізькому першу медичну допомогу пораненим надавали:

A. цирульники;

B. монахи;

C. козаки фахівці у цій справі;

D. сестри милосердя;

E. самі козаки.

106. Перший медичний факультет в Україні було відкрито:

A. при Київському Університеті;

B. при Києво-Могилянській Академії;

C. при Острозькій Академії;

D. при Харківському Університеті;

E. при Львівському Університеті.

107. Соціальна політика держави передбачає:

A. соціальному спрямованість економіки;

B. забезпечення соціальних гарантій і соціальний захист громадян;

C. цільове оподаткування на соціальні потреби;

D. формування і виконання держбюджету;

E. невтручання держави у соціальну сферу.

108. Найбільша частка держави у співвідношенні державної і приватної форм медичного обслуговування у:

A. соціал-демократичній моделі;

B. консервативній моделі;

C. соціалістичній моделі;

D. ліберальній моделі;

E. європейській моделі.

109. Соціал-демократична модель ДПОЗ вперше розроблена і впроваджена:

A. у Великій Британії;

B. у Німеччині;

C. у США;

D. у Швеції;

E. у СРСР.

110. Історично-першою моделлю ДПОЗ була:

A. консервативна;

B. ліберальна;

C. патерналістська;

D. соціал-демократична;

E. радянська.

111. Обов’язкове медичне страхування є складовою моделі ДПОЗ:

A. соціалістичної;

B. соціал-демократичної;

C. консервативної;

D. ліберальної;

E. патерналістської.

112. На добровільному медичному страхуванні базується:

A. консервативна модель ДПОЗ;

B. патерналістська модель ДПОЗ;

C. соціалістична модель ДПОЗ;

D. ліберальна модель ДПОЗ;

E. соціал-демократична модель ДПОЗ.

113. Державна політика в охороні здоров’я повинна включати принципи:

A. безумовне надання невідкладної медичної допомоги;

B. державний контроль за діяльністю всіх закладів охорони здоров’я;

C. проведення профілактичних і протиепідемічних заходів;

D. відповідальність держави за стан здоров’я громадян.

E. все означене.

114. У країнах Євросоюзу на охорону на охорону здоров’я у бюджеті виділяється не менше 8 % ВВП. В Україні:

A. 8 %;

B. 6 %;

C. до 4 %;

D. близько 8 %;

E. 5 – 6 %.

115. Діючий парламент України обирався за:

A. змішаною системою;

B. пропорційною системою;

C. мажоритарною системою;

D. на з'їздах партій і суспільних рухів;

E. у регіонах на сесіях обласних рад.

116. Виборча система в широкому сенсі слова:

A. методи рішення суспільно значущих проблем за допомогою виборчих технологій;

B. технологія формування законодавчої влади;

C. система суспільних відносин, пов'язаних з виборами органів публічної влади;

D. спосіб обрання вищої воленосної особи держави;

E. 0.

117. Електорат – це:

A. сукупність громадян, що володіють виборчим правом;

B. найбільш видні, авторитетні лідери соціальної групи;

C. відносно невелика група, що концентрує в своїх руках значний об'єм влади;

D. рух за права людини, за право обирати і бути вибраним;

E. політична еліта країни.

118. Пропорційна виборча система сприяє:

A. зростанню чисельності політичних партій і об'єднань;

B. зменшенню числа політичних партій;

C. збереженню числа політичних партій;

D. зовсім не впливає на ці процеси;

E. 0.

119. Мажоритарна система виборів − це коли:

A. голосування проводиться за один виборчий блок з декількох;

B. голосування проводиться за декілька виборчих блоків;

C. обираються представники партії від кожного виборчого блоку;

D. від кожного виборчого округу обирається один депутат з декількох кандидатів;

E. кандидат в депутати від округу обирається на з'їздах партій.

120. Пропорційна система виборів − це коли:

A. депутати від округу обираються пропорційно відданим за них голосам;

B. голосування проводиться за певну політичну партію чи блок;

C. вибирається депутат від певної території пропорційно чисельності населення;

D. обирається депутат від певної кількості населення;

E. парламент формується пропорційно чисельності членів партій.

121. Виборче право України − це.

A. право вибору Президента України;

B. право вибору голів обласних адміністрацій;

C. правові норми, що регулюють порядок виборів органів державної влади населенням України;

D. право вибору депутатів Верховної Ради.

E. право вибору депутатів місцевих органів влади.

122. До принципів участі громадянина України у виборах не відносяться.

A. обов'язковість участі у виборах;

B. рівні вибори;

C. прямі вибори;

D. загальні вибори;

E. вибори при таємному голосуванні.

123. Президент України обирається:

A. прямим,відкритим,чесним голосуванням;

B. прямим, таємним, всенародним голосуванням;

C. прямим,таємним голосуванням виборців,делегованих регіонами;

D. прямим,таємним голосуванням у Верховній Раді;

E. прямим,відкритим голосуванням у Верховній раді та закріпленням (підтвердженням) його на всенародних виборах.

124. Голова Верховної Ради України обирається:

A. відкритим, прямим голосуванням народними депутатами Верховної ради України;

B. прямим всенародним голосуванням;

C. прямим,таємним всенародним голосуванням;

D. таємним,прямим голосуванням народними депутатами Верховної Ради України;

E. голосуванням у Верховній раді за поданням Президента України.

125. До недержавних суб'єктів міжнародних відносин відносять.

A. військово-політичні організації;

B. міжурядові організації, союзи;

C. глави держав, урядів;

D. транснаціональні корпорації;

E. Європарламент.

126. Головним пріоритетом світової політики в даний час є питання:

A. війни і миру;

B. загальної безпеки;

C. подолання відсталості і бідності в країнах, що розвиваються;

D. безпеки вищих осіб держав;

E. подолання СНІДу.

127. Національні інтереси є.

1. усвідомлення корінних потреб держави і віддзеркалення їх в діяльності його лідерів;
2. інтереси більшості населення, що проживає в рамках національних меж;
3. інтереси національних лідерів;
4. національна необхідність, що обмежує вибір цілей і засобів для всіх суб'єктів міжнародної політики;
5. 0.

128. З погляду участі у військово-політичних союзах Україна проголошує свої прагнення до:

1. членства в НАТО;
2. членства в Євроазійському альянсі;
3. створенню спільно з Росією, Казахстаном і Білорусією військово-політичного союзу;
4. позаблокового статусу;
5. створенню військово-політичного союзу з країнами Чорноморського басейну.

129. Зовнішньополітична складова діяльності України є прерогативою:

A. Голови Верховної Ради;

B. Прем’єр-міністра;

C. Верховної Ради;

D. Кабінету Міністрів.

E. Президента України;

130. Основні стратегічні засади зовнішньої політики України визначаються:

A. Відповідними Законами України;

B. Конституцією України;

C. Президентом України;

D. Парламентом Верховної ради України;

E. Референдумом.

131. Політичний лідер це:

A. людина, яка уміє генерувати політичні ідеї та захоплювати ними маси і має реальну можливість їх реалізувати;

B. успішний керівник;

C. глава держави;

D. людина, яка прийшла до влади;

E. людина, яка уміє переконати маси у своїй винятковості.

132. Лідери-прапороносці – це у найбільшій мірі:

A. лідери-консерватори;

B. традиційні лідери;

C. лідери реформатори;

D. харизматичні лідери;

E. раціонально-легальні лідери.

133. Політичне лідерство визначається як:

A. спосіб організації влади, що базується на авторитеті лідера;

B. спосіб організації влади, що базується на визначенні авторитету і компетентності лідера та довірі до нього;

C. спосіб організації влади, коли лідер держави обирається народом не менше двох разів;

D. спосіб організації влади, коли владна особа (президент, спікер парламенту, глава уряду) обирається абсолютною більшістю (не менш ¾ голосів).

E. 0.

134. Головною ознакою належності до правлячої еліти є:

A. висока освіченість та висока культура;

B. високий авторитет у суспільстві, готовність суспільства підтримувати цю особу, або цю політичну силу;

C. посідання високої, панівної позиції у різних сферах суспільного життя;

D. готовність заможної частини суспільства підтримувати її матеріально (вкладати гроші).

E. все означене.

135. Причини безвідповідальності політичної еліти в Україні:

A. відсутність механізму відповідальності за виконання передвиборчих зобов’язань;

B. відсутність цілеспрямованої підготовки інтелігенції нового типу;

C. недосконалість правової системи;

D. фактична незалежність влади від суспільства.

E. все означене.

136. Правляча еліта – це:

A. організована більшість, від якої залежать результати виборів влади;

B. організована меншість суспільства, високо згуртована група, яка володіє якостями лідера і займає керівні позиції у суспільстві;

C. частина суспільства, об’єднана у політичні партії, що входять до влади;

D. керівна верхівка політичних партій.

E. частина суспільства, яка володіє переважною більшістю економічного потенціалу країни.

137. Політична свідомість відображає:

1. характер відносин між суб’єктами політичної дії;
2. вплив влади на суспільство і окрему людину;
3. сукупність теоретичних і повсякденних знань, поглядів суспільства, окремої людини щодо політико-владних відносин;
4. взаємодію влади і інших суб’єктів політичної дії;
5. відношення пересічного громадянина до політики.

138. Формування політичної свідомості людини відбувається:

1. шляхом пізнання політичної системи, політичних процесів їх критичного осмислення та визначення ставлення до них;
2. шляхом голосування на виборах;
3. вірні відповіді В, D, E.
4. у процесі вивчення суспільних наук;
5. у процесі ознайомлення з політичною літературою, ТV- програмами тощо.

139. Виховна функція політичної свідомості полягає:

1. у готовності індивіда до активної, усвідомленої участі у політичному житті суспільства.
2. у готовності індивіда, соціальної групи підтримувати владу у її діях;
3. у готовності індивіда підтримувати ту чи іншу політичну силу на виборах;
4. у згоді індивіда брати участь у виборах;
5. у передачі політичних знань іншим особам (рідним, друзям).

140. Політична культура особистості проявляється у:

1. формуванні ставлення до політичних сил, політичних процесів;
2. усвідомленні і сприйнятті тих чи інших політичних поглядів;
3. у політичній діяльності.
4. визначенні політичних поглядів;
5. у толерантному ставленні до інших поглядів.

141. Політичну культуру особистості характеризують такі якості:

1. широка загальна ерудиція;
2. високий рівень освіти (вища або середньо-спеціальна);
3. здатність підкорити свою волю волі влади;
4. організаторські здібності, уміння згуртувати і мобілізувати людей;
5. терпимість до несправедливості та накопичення політичного гніву для майбутньої боротьби.

142. Вибори є:

1. найважливішим інститутом легітимізації політичної системи та політичного режиму.
2. доказом готовності влади до діалогу із суспільством;
3. способом встановлення компромісу між владою і суспільством;
4. способом вирішення протиріч між політичними партіями;
5. можливістю влади нав’язати свою волю народу.

143. Виборче право − це:

1. право громадянина голосувати або не голосувати на виборах;
2. право бути обраним до органів влади;
3. сукупність юридичних норм, що регламентують виборчий процес;
4. право влади встановлювати регламент виборів;
5. право вільної агітації за тих чи інших кандидатів.

144. До принципів організації демократичних виборів не відноситься:

1. свобода виборів;
2. контроль виконавчою владою ходу виборів;
3. змагальність, конкурентність;
4. рівність можливостей політичних партій і кандидатів;
5. періодичність і регулярність виборів.

145. Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у:

1. 1945 р.;
2. 1947 р.;
3. 1948 р.;
4. 1949 р;
5. 1978 р.

146. Хто з мислителів вперше застосував термін «політична культура»?

1. Г.Алмонд;
2. К.Маркс;
3. Ж.Ж.Руссо;
4. Д.Істон;
5. К.Дойч.

147. Політична культура — це:

1. система теоретичних і буденних знань, оцінок, настроїв і відчуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами;
2. ядро політичної свідомості, систематизована сукупність ідейних переконань, що виражають інтереси різних соціальних груп з приводу влади.
3. система відносно стійких політичних уявлень, переконань, орієнтацій, що обумовлюють норми, правила і стиль поведінки суб'єктів політичних стосунків і втілені ними в практиці політичної діяльності;
4. особливий тип орієнтації на політичну дію, що відображає специфіку кожної політичної системи.
5. 0.

148. Функція, яка виражає здібність носія політичної свідомості до гіпотетичної оцінки можливого розвитку політичних процесів є:

1. пізнавальна;
2. прогностична;
3. ідеологічна;
4. комунікативна;
5. виховна.

149. В яких сферах життєдіяльності мораль регулює поведінку людини?

1. сімейно-побутовій;
2. трудовій;
3. цивільній;
4. політичній.
5. всі названі відповіді вірні.

150. Політична культура як елемент політичної системи характеризує рівень суб’єктів політичного процесу:

1. інтелектуальний;
2. ціннісний;
3. поведінково-вольовий;
4. всі відповіді правильні;
5. 0.