|
Читайте также: |
У ст. 20 Конвенції про права дитини зазначено, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка у найвищих її інтересах не може бути залишена у такому оточенні, має право на особистий захист і допомогу з боку держави.
Усиновлення - здійснюване на підставі рішення суду прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина (ч. 1 ст. 207 СК). Усиновлення проводиться виключно в інтересах дитини. Це юридичний факт, в результаті вчинення якого між усиновлювачем і його родичами, з одного боку, та усиновленою особою - з другого, виникають такі самі права й обов'язки, як і між батьками та дітьми, іншими родичами за походженням.
Норми, які регулюють відносини, пов'язані з усиновленням, містяться у гл. 18 СК, у гл. 35-А ЦПК, в Законі України "Про охорону дитинства", у Конвенції про права дитини та інших нормативно-правових актах.
Усиновлення на підставі рішення суду охоплює такі випадки:
1) усиновлення в Україні її громадянами дитини, яка також є громадянином України;
2) усиновлення в Україні її громадянами повнолітньої особи, яка також є громадянином України;
3) усиновлення в Україні іноземцями та особами без громадянства дитини, яка є громадянином України;
4) усиновлення в Україні дитини, яка є іноземкою і проживає на території нашої держави, громадянами України або іноземцями та особами без громадянства.
Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.
Усиновлення, яке не відповідає інтересам дитини, може бути визнане недійсним або скасоване за рішенням суду (ст. 236-239 СК).
Умови усиновлення
Під умовами усиновлення розуміють встановлені сімейним законодавством України вимоги, додержання яких обов'язкове під час здійснення цього юридичного факту.
1. Щоб усиновлення відповідало своєму призначенню, воно повинно провадитися виключно в інтересах дитини.
2. Відповідно до ч. 1 ст. 208 СК усиновленою може бути дитина. Дитина, яка не досягла 14 років, вважається малолітньою. Неповнолітньою є дитина віком від 14 до 18 років. Особи, які досягли повноліття, мають повну цивільну дієздатність і, як правило, не можуть бути усиновлені. Повнолітня особа може бути усиновлена лише за наявності двох умов: 1) якщо вона є сиротою; 2) якщо вона позбавлена батьківського піклування. Усиновленою не може бути особа, батьки якої померли після досягнення нею повноліття, але за свого життя належним чином виконували батьківські обов'язки.
Дитина, покинута у пологовому будинку, в іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати звідти батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку (ст. 209).
3. Закон пред'являє певні вимоги до осіб, які можуть бути усиновлювачами (ст. 211 СК). Насамперед усиновлювачами можуть бути повнолітні дієздатні громадяни України та іноземці, здатні забезпечити виховання усиновлених дітей.
Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років. Кількість дітей, яких може усиновити один усиновлю-вач, не обмежується. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років (ч. 2 ст. 211 СК).
4. Усиновлення дитини відбувається за вільною згодою її батьків (ч. 1 ст. 217 СК), яка може бути дана лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Письмова згода батьків на усиновлення по-свідчується нотаріусом. Для усиновлення дитини потрібна також її згода, яка дається у формі, що відповідає вікові дитини. Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або за станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.
Усиновлення дитини проводиться без згоди батьків, якщо вони: 1) невідомі; 2) визнані безвісно відсутніми; 3) визнані недієздатними; 4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
5. Необхідна згода дитини на її усиновлення, яка дається у формі, що відповідає її вікові (ч. 1 ст. 218 СК).
Якщо на обліку дітей для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути, як правило, роз'єднані при усиновленні.
Посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА
Господарське право є однією з найважливіших дисциплін для студентів економічних спеціальностей. Вивчення господарського права необхідно починати з характеристики основних елементів галузі права: предмета права, методів права, принципів та джерел права. Коли ми охарактеризуємо ці елементи, то зможемо дати загальну характеристику господарському праву України.
Предметом господарського права є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Господарська діяльність, як основний елемент предмета господарського права – це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва – підприємцями.
Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку – некомерційна господарська діяльність.
Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що виникають між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що виникають між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
• вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
• захист національного товаровиробника;
• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Господарські правовідносини – це вид суспільних відносин, у яких зв'язок між суб'єктами господарювання полягає в їх юридичних правах і обов'язках.
Види господарських правовідносин:
▼ абсолютні речові господарські правовідносини (наявність власності на засоби виробництва у суб'єкта надає йому необхідну господарську самостійність, що робить його незалежним від інших осіб);
▼ абсолютно-відносні речові господарські правовідносини (майно може закріплюватися за суб'єктом згідно з правом повного господарського відання, оперативного управління, оренди, у такому разі він володіє, розпоряджається та використовує майно незалежно від усіх інших, за винятком власника, з яким він знаходиться у відносних правовідносинах);
▼ абсолютні господарські правовідносини з ведення власної господарської діяльності (виникають з приводу ведення власної діяльності, при здійсненні якої у межах закону відсутні конкретні зобов'язані особи);
▼ відносні зобов'язальні господарські правовідносини (один учасник має право вимагати від іншого здійснення тих чи інших дій);
– немайнові абсолютні господарські правовідносини (виникають з приводу немайнових благ, які використовуються суб'єктами господарювання у процесі діяльності).
Метод господарського права – сукупність способів і прийомів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.
Основним, інтегруючим методом господарського права є рівне підпорядкування всіх суб'єктів господарського права суспільному господарському порядку.
Суспільний господарський порядок – це пануючий у суспільстві уклад матеріального виробництва, заснований на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах і звичаях, схвалених вищою законодавчою владою у стратегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів, створює партнерські і добропорядні взаємини в господарюванні.
Суб'єкти господарювання – учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання можуть бути:
1) господарські організації – юридичні особи: державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управлінця та права оперативно-господарського використання майна.
Суб'єкти господарювання – господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи.
Суб'єкти господарювання – відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій, які можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.
Господарська правосуб'єктність – це визнана законодавством за суб'єктом господарювання сукупність загальних юридичних можливостей за участю в безпосередній господарській діяльності і управлінні нею.
Ознаки суб'єкта господарського права:
1) визначеність організаційно-правової форми, яку суб'єкт обирає самостійно з числа передбачених законами;
2) майнова відособленість, яка може існувати у різних формах:
майно може бути закріплене за суб'єктом господарювання на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління та оперативного використання;
3) легітимність існування в якості суб'єкта господарювання (необхідність державної реєстрації встановлюється ст. 58 Господарського кодексу України);
4) наявність господарських прав та обов'язків, що становлять господарську компетенцію;
5) відповідальність за результати господарювання (може виражатися у вигляді: економічної відповідальності за несприятливі результати власної діяльності, оперативно-господарських санкцій, майнової відповідальності).
Джерела господарського права – це система нормативних актів, яка є інституційним джерелом господарського права, тобто законодавство є найважливішим офіційним способом нормативного оформлення права.
Господарське законодавство не вичерпує всього діючого права, бо у систему права входять й інші діючі у суспільстві та державі джерела права. Таким чином, система господарського законодавства включає ту частину системи права, що міститься у законах та інших нормативних актах.
Нормативний акт господарського законодавства – офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів.
1) Господарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, підприємництво, компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.
2) Господарські закони, які можна класифікувати як:
• загальні (Закон України «Про власність», Господарський кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів);
• закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (закони України «Про господарські товариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Господарський кодекс України тощо);
• закони про окремі види господарської діяльності (закони України «Про транспорт», Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України, Господарський кодекс);
• закони про окремі відносини (наприклад, Господарський процесуальний кодекс України).
3) Законодавчі акти:
• постанови Верховної Ради України;
• декрети Кабінету Міністрів із господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих Верховною Радою України.
4) Підзаконні нормативні акти:
• укази Президента України з господарських питань («Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 14 лютого 1997 р.);
• розпорядження Президента України («Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств» від 14 травня 1997 р.);
• постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;
• господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів;
• нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).
Основним галузевим кодифікованим актом господарського законодавства є Господарський кодекс України, який закріплює єдність предмета, загальні принципи та напрями господарсько-правового регулювання, тобто є системоутворюючим актом. Проте наявність кодексу не виключає необхідність подальшої систематизації господарського законодавства, бо у кодексі знайшли відображення лише загальні положення, які погребують конкретизації та деталізації предметного регулювання.) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних господарських відносин.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 41 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |