Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

навчальний рік

Читайте также:
  1. Державний вищий навчальний заклад
  2. ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
  3. Києво-Могилянська академія – перший вищий навчальний заклад України європейського типу. Роль П. Могили у розвитку культури України.
  4. Митне право України: навчальний посібник. За заг. ред. проф. В.В. Ченцова. – К.: – 2007. – 283 с.
  5. Митне право України: навчальний посібник. За заг. ред. проф. В.В. Ченцова. – К.: – 2007. – 283 с.
  6. Митне право України: навчальний посібник. За заг. ред. проф. В.В. Ченцова. – К.: – 2007. – 283 с.
  7. Митне право України: навчальний посібник. За заг. ред. проф. В.В. Ченцова. – К.: – 2007. – 283 с.
  8. Митне право України: навчальний посібник. За заг. ред. проф. В.В. Ченцова. – К.: – 2007. – 283 с.
  9. Митне право України: навчальний посібник. За заг. ред. проф. В.В. Ченцова. – К.: – 2007. – 283 с.
  10. Митне право України: навчальний посібник. За заг. ред. проф. В.В. Ченцова. – К.: – 2007. – 283 с.

В умовах ринкових відносин набуває значення і привертає увагу такий вид майна, як цінні папери.

Застосування цінного папера як особливого документа і засвідчення ним майна, наділення його спеціальним правовим режимом відносять до епохи раннього середньовіччя. Зокрема, батьківщиною векселя є Італія, поява його датується XIII ст. Прообразом векселя був супровідний лист одного банкіра-міняйли іншому з проханням виплатити подавцю листа замість сплачених ним грошей відповідну суму в місцевій валюті. Незручності, пов’язані з переміщенням товарів та грошей, усувались, як тільки замість них подавали аркуш паперу, виконаний з додержанням певної форми і з відповідним змістом.

У законодавстві сформульовано поняття цінного папера: в ст.1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” зазначається, що цінні папери — це грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

З викладеного вище можна виокремити такі ознаки.

1. Цінний папір має документальний характер, тобто є документом офіційного характеру, виконаним за встановленою формою, що містить необхідний мінімум відомостей певного характеру (реквізити), за істинність яких особа — укладач документа несе встановлену законом відповідальність. Встановлена форма засвідчення прав, пов’язаних з цінними паперами, передбачає додержання всіма учасниками фондового ринку приписаних норм і прав. У необхідних випадках повинні бути здійснені державна реєстрація і ліцензування.

2. Цінний папір засвідчує майнове право або відносини позики.

3. Реалізація втіленого в цінному папері права можлива тільки при пред’явленні оригіналу самого документа, що означає зв’язок вираженого в папері права з самим документом.

4. Передавання втіленого в папері майнового права допускається тільки за умови передавання самого папера.

5. Відмова від виконання зобов’язання, вираженого цінним папером, можлива при доказовості недобросовісності держателя або при виявленні підробки цінного папера.

У сучасному економічному механізмі цінні папери виконують низку функцій. Вони є регулятором суспільного відтворення, забезпечуючи приплив капіталу в одні галузі та відплив капіталу з інших. Цінні папери є знаряддям мобілізації коштів інвесторів. У розвинених країнах значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в купівлю цінних паперів, які виражають інформаційну функцію та свідчать про стан економіки. Падіння курсу цінних паперів свідчить про погіршення економічної кон’юнктури, а стабілізація курсу або підвищення його — про нормальний економічний стан країн. Крім того, за допомогою цінних паперів здійснюється контроль над економікою та економічними процесами в рамках як макро-, так і мікроекономіки. Економічна ситуація в країні впливає на курси цінних паперів, а ті, у свою чергу, — на функціонування економіки.

Цінні папери можуть бути іменними, ордерними або на пред’явника. Іменним цінним папером визнається документ, у якому для засвідчення прав власника вказується його ім’я, тобто власник такого цінного папера отримує всі виражені в ньому права за умови, що його ім’я вказано в самому папері. Для іменних акцій необхідно ще внесення імені власника в книгу реєстрації акцій, що ведеться товариством. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передаванню, передаються певним індосаментом (передавальним надписом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Ордерні цінні папери (векселі) — це документи, власник яких виступає пред’явником самого папера або здійсненням низки передавальних записів (індосаменту).

Цінним папером на пред’явника визнається документ, для засвідчення прав власника якого достатньо лише пред’явлення цінного папера. Цінні папери на пред’явника перебувають в обігу вільно і можуть бути використані для розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Спадкоємство цінних паперів передбачено відповідно до цивільного законодавства України.

Відповідно до чинного законодавства в Україні функціонують такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик і облігації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати та приватизаційні папери.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Набуття відчуження іменних акцій вимагає внесення змін до реєстру власників цих акцій і тільки після цього можуть бути реалізовані права на управління, що випливають з цих акцій. Привілейовані акції дають акціонерові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Вони не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства. Прості акції дають право акціонеру на отримання дивідендів у розмірі, який визначається зборами акціонерів, право одного голосу в управлінні товариством, а також право на частину майна акціонерного товариства при його ліквідації пропорційно до кількості належних акціонеру акцій.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються на підприємствах і серед громадян на добровільних засадах. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), з вільним або з обмеженим колом обігу. Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Казначейські зобов’язання — вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові (від 5 до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років), короткострокові (до одного року).

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Вексель — цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути простими і переказними.

Новим і перспективним інструментом вексельного обігу є фінансовий вексель. Фінансовий вексель банку є засобом платежу в межах строку своєї дії і використовується для здійснення розрахунків між суб’єктами господарської діяльності за поставлену продукцію і виконані роботи. Комерційні банки можуть випускати фінансові векселі двома способами: продажем своїх векселів клієнтам або наданням клієнтам вексельних кредитів.

Питання на іспит зі спецкурсу

“Правове регулювання в туризмі”

навчальний рік

Екзаменатор: к.ю.н., доц. Ващенко Ю.В., доцент кафедри адміністративного права юридичного факультету

1. Основні етапи становлення законодавства України в сфері туризму

Сучасна наука поділяє розвиток туризму на декілька етапів залежно від зміни наступних факторів:
- мотивації подорожей;
- способу подорожей і розвитку транспортних засобів;
- кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення.
За цими критеріями історичний шлях розвитку туризму можна поділити на 4 етапи: 1 -й, початковий етап, - до 1841 р.
2-й, етап становлення туризму як галузі, -з 1841-1914 pp. 3-й, етап формування індустрії туризму, - з 1914 - 1945 pp. 4-й, етап монополізації туристичної індустрії, - з 1945 р. до наших днів.

http://referatcentral.org.ua/fitness_tourism_load.php?id=833

2. Правові норми, які регулюють відносини в сфері туризму, як комплексний правовий інститут

Сфера правового регулювання - соціальний простір (частина суспільних відносин), який можливо і необхідно впорядкувати за допомогою правових засобів. При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки з класифікації суспільних відносин (економічні, політичні, соціально-культурні та ін.), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість якого - свобода і порядок у суспільстві.

Межі правового регулювання - рубежі владно-вольового впливу громадянського суспільства (народу) і держави (її органів) на суспільні відносини. За допомогою меж визначаються предмети та окреслюються сфери правового регулювання.

3. Конституційно-правові засади регулювання туризму в Україні

Конституційне право - це система норм, які закріплюють повновладдя народу, основу суспільного устрою, правового статусу громадян і організацій, діяльності державних органів. Предметом конституційного права є суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу; відносини, які розкривають побудову, устрій держави; відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави; відносини, які визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою. Під методом конституційного регулювання розуміється система прийомів і способів, за допомогою яких конституційні норми впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх стосовно цілей і завдань правового регулювання.

 

4. Адміністративно-правове регулювання в сфері туризму

Адміністративні методи регулювання туристичної діяльності - це важелі управління ринковою моделлю з елементами державного регулювання розвитку та активізації господарських процесів у туристичній галузі на загальнодержавному та регіональному рівнях. Розрізняють адміністративні методи прямого та опосередкованого державного впливу. Прямі методи являють собою механізми державного управління і координації діяльності у туристичній галузі, і передбачають як державне регулювання, так і саморегулювання суб'єктів туристичної діяльності шляхом створення певних об'єднань та асоціацій.

Опосередковані методи державного впливу розглядають як ринкову модель саморегулювання через досягнення попиту і пропозиції на туристичний продукт. Потрібно у максимальному обсязі використовувати такі методи впливу, що призведе до зменшення втручання держави у підприємницьку діяльність, усунення економічних, адміністративних, правових та організаційних перешкод у розвитку підприємницьких структур.

· Стратегічне планування та прогнозування розвитку туризму - це процес розробки загальної стратегії, концепцій і програми дій, що забезпечує ефективне функціонування й розвиток галузі в майбутньому; регулювання територіально-просторового розміщення об'єктів туристичного комплексу і туристичних потоків, планування розвитку туристичної інфраструктури.

· Кадрове забезпечення передбачає створення освітньої мережі з підготовки та перепідготовки кадрів у сфері менеджменту та маркетингу на рівні світових стандартів, котра б виховувала фахівців, здатних в умовах конкуренції працювати індивідуально та продуктивно.

· Наукові дослідження полягають у проведенні аналізу діяльності туристичної галузі в сільській місцевості, маркетингових досліджень, створення єдиного інформаційного забезпечення для потреб туристичного комплексу, розробці рекомендацій щодо удосконалення системи управління галузі сільського туризму.

· Гарантії щодо захисту та безпеки туристів спрямовані на безпечне перебування туристів на сільських територіях України і включає їх обов'язкове страхування.

· Контроль за якістю послуг полягає у розробці та впровадженні відповідних стандартів і процедур забезпечення якості послуг у галузі туризму (сертифікація, категоризація),

· Охорона туристичних ресурсів спрямована на створення необхідних умов, стимулювання та відтворення природних туристичних ресурсів, реставрацію та підтримку пам'яток національної культури, мистецтва, архітектури.

 

5. Фінансово-правове регулювання в сфері туризму

З метою забезпечення прав та законних інтересів громадян -
споживачів туристичних послуг туроператор та турагент зобов'язані
здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності
(гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами.

Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що
можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його
неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання
його банкрутом, які пов'язані з необхідністю покриття витрат
туриста з його повернення в місце проживання (перебування),
відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором,
повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї
відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи)
перед туристом, в установленому порядку. { Частина друга статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1276-VI (1276-17) від 16.04.2009 }

Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що
можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його
неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання
його банкрутом, та які пов'язані з необхідністю відшкодування
вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати
підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності
(гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в
установленому порядку.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має
становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір
фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно
з внутрішнього та в'їзного туризму, має становити суму,
еквівалентну не менше ніж 10000 євро. Мінімальний розмір
фінансового забезпечення турагента має становити суму,
еквівалентну не менше ніж 2000 євро.

 

6. Цивільно-правові норми, які регулюють відносини в сфері туризму

Будь-які суми, надання яких гарантується фінансовим
забезпеченням цивільної відповідальності туроператора,
використовуються виключно для задоволення вимог, що висуваються на
підставі та за наявності обставин, зазначених у цій статті.

Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення
обставин неплатоспроможності туроператора (турагента) чи внаслідок
порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється
відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста,
договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що
підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних
зобов'язань.

 

7. Система законодавства України в галузі туризму

Законодавство України про туризм складається з Конституції
України (254к/96-ВР), цього Закону, інших нормативно-правових
актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності,
автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються
Цивільним (435-15) та Господарським кодексами України (436-15)
з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила,
ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила
міжнародного договору.

 

 

8. Закон України “Про туризм”: загальна характеристика

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності.

Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Зазначимо, що Закон України «Про туризм» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини в галузі туризму в цілому та відносини використання природних ресурсів у цій сфері зокрема, а також встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов´язані з організацією і здійсненням туризму на території України, про що прямо вказано у преамбулі Закону.

Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

 

9. Програми розвитку туризму в Україні

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх
збереження та відновлення, раціонального використання,
забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на
відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання
органами державної влади та органами місцевого самоврядування в
межах їх повноважень затверджуються державні цільові, регіональні
та інші програми розвитку туризму.

Програми розвитку туризму затверджуються з метою реалізації
довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять
комплекс взаємопов'язаних правових, економічних та організаційних
заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян,
розвиток туристичної галузі.

Державні цільові, регіональні та інші програми розвитку
туризму повинні передбачати заходи щодо забезпечення безпеки в
галузі туризму.

Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та
місцевих програм розвитку туризму визначається законом.

 

10. Правові відносини в сфері туризму: поняття, особливості, структура

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.
Основні ознаки правовідносин: а) вони виникають на основі норм права; б) характеризуються наявністю сторін, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки; в) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільностей; г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

ро визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму".

 




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав