Читайте также:
|
38.Трубопровідний транспорт України.
Трубопровідний транспорт України забезпечує перекачку нафти та нафтопродуктів, газу та аміаку як для потреб національної економіки, так і для транзиту в країни Європи. В Україні трубопровідний транспорт виник у 20-ті рр. ст. у Прикарпатті, де побудовано газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич, який було продовжено спочатку до Львова (1929 р.),а потім до Києва (1948 р.) і до Москви, Прибалтики, Мінська (1951 р.). Трубопровідний транспорт представлений системою магістральних і промислових трубопроводів. Магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Магістральні трубопроводи України перебувають у державній власності та на належать Національній акціонерній компанії «Нафтогаз Україна» (утворена у 1998 р., власником 100% акцій є держава), не підлягають приватизації. Промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо. Метою законодавства про трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх етапах створення та функціонування трубопровідного транспорту, встановлення гарантій безпеки життя та здоров'я населення, забезпечення охорони навколишнього природного середовища і національного багатства України від можливого негативного впливу під час експлуатації об'єктів цього виду транспорту. Найбільші обсяги транспортування вантажів українськими трубопроводами припадають на газ і у 2008 р. становили 143,2 млн.т. Для порівняння цей показник у 1990 р. становив 182 млн.т., у 2000- 150 млн.т Найбільше скорочення перекачки відбулось по нафті і нафтопродуктах. Якщо у 1990 р. трубопроводами України транспортувалося 114 млн.т. нафти і нафтопродуктів, то у 2008 р.- вже 41 млн.т.
39. Формування сучасної системи зв’язку і телекомунікацій в Укр.
Зв'язок і телекомунікації належать до високотехнологічних сфер національної економіки України, що є важливою передумовою для прискорення інтеграційних процесів і входження до світового інформаційного простору. До того ж с-ма зв’язку України та телекомунікацій, забезпечуючи оперативне або інтерактивне передавання своєчасної, достовірної та повної інформації, сприяє прискоренню розвитку нац.ек.Укр. До особливостей цієїгалузі вітчизняної економіки належить те, що вона представлена багатофункціональними підприємствами, що беруть участь у наданні послуг лише не окремому етапі виробничого процесу. В Україні починають створюватися держ.інституції, що здійснюють держ.регулювання у галузі зв’язку та телекомунікацій, формується відповідна законодавча база, розробляються концепції та держ.програми розвитку цієї галузі. Законодавство України про телекомунікації складається з Конституції України, Закону України «Про телекомунікації» (2003 р.) та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері. У 2006 р. набула чинності концепція розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 р ЇЇ метою є розширення номенклатури послуг, підвищення їх якості, наближення її до міжнародних стандартів, формування конкурентного середовища. Однією з найважливіших проблем розвитку цієї галузі є те, що Укр. одержала у спадок від СРСР фізично та морально застарілу с-му звязку та телекомунікацій. У 1994 р. з цією метою було створено «Укртелеком», а згодом задля формування конкурентного середовища в цій сфері виникають і ін п-ства. За даними 2008 р. на 100 сімей припадає 61 домашній телефонний апарат. До прикладу у 1990 р. цей показник становив 29 телефонних домашніх апаратів. Але найдинамічнішими темпами розвивався в Укр. мобільний зв'язок. У 2008 р. доходи п-ств. Від надання послуг пошти та зв’язку населенню (у фактичних цінах з урахуванням ПДВ) склали 11612 млн.грн. Таким чином, пріоритетними напрямами розвитку галузі зв’язку та телекомунікацій в Укр. є будівництво сучасних ліній зв’язку, впровадження легкого доступу до мережі Інтернет, вдосконалення державного регулювання цієї сфери
40. Будівельний комплекс Укр.,його розвиток в роки незалежності.
Будівельний комплекс Укр. забезпечує матеріально-технічні умови функціонування вітчизняної економіки через створення та оновлення основного капіталу. До найважливіших напрямків д-сті буд. комплексу Укр. належить виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів, вироби хімічної промисловості, велика кількість палива й води. Формування ринкової с-ми господарювання в Укр. та проведення структурної перебудови вітчизняної економіки вплинули на розвиток будівельного комплексу в роки незалежності. У 1990-х рр спостерігалось падіння виробництва в будівельній галузі та погіршення фінансових показників діяльності через не адаптованість п-ств будівельного комплексу до нових умов господарювання (як свідчить динаміка індексів фізичного обсягу випуску товарів у будівництві, цей сектор економіки є чутливим до змін ек. та політ. ситуації в країні). Від часу проголошення незалежності Укр. відбувається реформування с-ми держ. управління будівельним комплексом. Початково було створене Міністерство інвестицій і будівництва Укр., правонаступником якого у 1993 р. стало Міністерство у справах будівництва і архітектури, реорганізоване у 2004 р. у Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. На сьогоднішній день Мінбуд є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту У 2002 р. була затверджена Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 рр., згідно з якою передбачається інвестування у будівництво та придбання житла для молоді на суму 5,8 млрд.грн.
41. МЕТА ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Мета та принципи формування регіональної політики
Регіональна політика - це сфера діяльності з управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми.
Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання
Державна регіональна політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов'язаною із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, і реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів
Державна регіональна політика грунтується на таких принципах:
- конституційність та законність - реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів; - максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.
42.Стратегічні орієнтири регіональної політики
Для України повинен бути характерним диференційований підхід до розвитку відкритої економіки та ринкових реформ на рівні Центру, Західної, Східної та Південної України, адміністративних областей, великих міст та історичних областей.
З погляду відкритості економіки провідна роль належить Східній Україні, на яку припадає 60 % експорту країни. Найбільшими експортерами є Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та Луганська області, які концентрують більше половини експорту України. На Західну Україну припадає 28 % експорту товарів. Необхідна подальша лібералізація зовнішньоекономічної діяльності регіону, прискорення ринкової трансформації господарства, створення преференційного режиму в західних прикордонних областях. На Південну Україну припадає половина експорту та імпорту послуг в т. ч. 70 % експорту транспортних послуг і 90 % експорту послуг морського транспорту. Стратегічним завданням розвитку відкритої економіки Причорномор'я є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі, а також спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямків Північ-Південь і Захід-Схід.
43. Завдання на шляху вдосконалення рег. політики
Перше. Необхідно виробити цілісну та всесторонньо обгрунтовану стратегію державної регіональної політики, яка не повинна замикатись винятково на економічних проблемах, а охоплювати всі сфери регіонального життя: міжнаціональну, мовну, демографічну, екологічну, науково-технічну і т. д. У цьому плані видається доцільним прийняття Закону
України "Про основи регіональної політики в Україні’, який би офіційно закріпив принципи відносин держави і регіонів у всіх сферах суспільного життя.
Друге. Подальша демократизація управління державою шляхом його децентралізації та перерозподілу повноважень між різними гілками влади як по вертикалі, так і по горизонталі. При цьому важливо не переступити ту критичну межу, за якою втрачається керованість з боку держави регіональними процесами, що веде до децентралізації, загрожує цілісності і єдності держави.
Третє. Потребує подальшого вдосконалення політика фінансово-бюджетних відносин між державою і регіонами. Незважаючи на складність цієї проблеми треба все ж таки виробити загальноприйнятні "правила гри", які би чітко регламентували порядок та принципи формування бюджетів різних рівнів, оптимізували податковий режим в державі. Треба виробити чіткі критерії надання державної підтримки регіонам.
Четверте. Треба "реанімувати" роль Державних регіональних соціально-економічних програм як важливого інструменту державної підтримки регіонального розвитку. В свій час (1993-1996 рр.) за рішенням Уряду України було розроблено ряд таких програм, що охоплювали крупні економічні райони (Карпатський, Подільський, Поліський, Придніпровський, Причорноморський). Сьогодні в економіці України виникла потреба в розробці нових регіональних програм соціально-економічного та екологічно збалансованого (сталого) розвитку.
44. Приватизація та її роль у здійсненні інституційних перетворень в економіці України
Згідно із Законом України "Про приватизацію державного майна" під приватизацією розуміють відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна
Приватизація в Україні має суперечливий характер, що зумовлене переплетінням різних економічних інтересів окремих громадян, політиків, урядовців, керівників тих чи інших підприємств. Вибір моделі приватизації в Україні від часу проголошення незалежності здебільшого визначався такими чинниками: цілі уряду? рівень розвитку конкурентного середовища, рівень розвитку ринкових відносин та організаційно-інституційним оформленням відносин власності.
Приватизація об'єктів державної та комунальної форми власності здійснювалася на платній основі, що передбачало надходження певної частини коштів від неї до Державного бюджету України для фінансування різних соціальних програм (погашення заборгованості по пенсіях, заробітній платі для працівників бюджетної сфери, надання допомоги малозабезпеченим тощо) та структурної перебудови вітчизняної економіки. У першій половині 1990-х рр. надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України були незначними, що визначалося загальною макроекономічною нестабільністю, неврегульованістю відповідного нормативного забезпечення, запровадженням в обіг приватизаційних сертифікатів і неготовністю переважної більшості населення до участі у приватизаційних процесах.
Приватизаційні процеси в Україні призвели не лише до зміни економічних відносин, але дозволили створити вітчизняну модель приватизації. Свою мету приватизація вирішила частково, бо сформувався прошарок недержавних власників, але ефективного господаря не з'явилося. З одного боку, приватизація в Україні здійснювалась не прозоро, здебільшого в обхід існуючого законодавства, участь мільйонів громадян у цьому процесі мала формальний характер. З іншого боку, проблему подолання державного монополізму у виробництві, розподілі та споживанні економічних благ в економіці України здебільшого вирішено та за шіснадцять років створено потужний недержавний сектор.
45.Особливості приватиз. в Україні у 1988-1994 роках.
Перший етап приватизації в Україні припадає на 1988-1992 pp., коли очевидним стало те, що адміністративно-командна система господарювання не спроможна забезпечити ефективність функціонування економіки. Економічна криза, в якій опинився колишній СРСР і зокрема Україна, зумовила потребу у зміні форм власності.
До особливостей приватизації у перший період можна зарахувати й надмірну політизацію цього процесу через намагання швидко створити найважливіші інститути ринкової економіки, ігноруючи колоніальну спадщину України та складність поставлених завдань. У цей період надзвичайно популярною стає ідея перетворення всього населення України у власників через широкомасштабну приватизацію. Приватизація у 1988-1992 рр. мала переважно стихійний характер та здійснювалася здебільшого в інтересах представників партійної, господарської та профспілкової еліт.
Проте перший етап приватизації в Україні мав і позитивні наслідки. Зокрема, було створено політичні, економічні, правові та організаційні засади забезпечення приватизаційного процесу в Україні з метою формування потужного недержавного сектора вітчизняної економіки.
Другий етап припадає на 1993-1994 рр., коли розпочинається широкомасштабна передача державної власності у приватні руки і це має стати потужним стимулом подальшої лібералізації та забезпечення стабілізації економіки України. У ці роки домінував змішаний грошово-сертифікатний спосіб приватизації. Проте найбільшої популярності набула передача майна державних підприємств та їх структурних підрозділів в оренду трудовим колективам і створення на їх базі організацій орендарів та орендних підприємств, хоча чинні нормативні акти розглядали оренду з викупом як один з можливих механізмів приватизації. Викуп державного майна, зданого в оренду, давав можливість взяти участь у процесі приватизації того чи іншого об'єкта лише тим громадянам України, які були працівниками реформованого підприємства, і обмежував права інших суб'єктів.
46.ОСОБЛИВОСТІ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ У 1995-2008 РОКАХ.
Приватизація в Україні має суперечливий характер, що зумовлене переплетінням різних економічних інтересів окремих громадян держави. Вибір моделі приватизації в Україні від часу проголошення незалежності здебільшого визначався такими чинниками: цілі уряду, рівень розвитку конкурентного середовища, рівень розвитку ринкових відносин та організаційно-інституційним оформленням відносин власності або покриття дефіциту держбюджету.
З метою уникнення хаотичності в процесі зміни власника та врахування особливостей об'єктів, що приватизуються, їх поділили на групи за такими найважливішими ознаками, як: галузева приналежність або напрям діяльності, величина статутного фонду, фінансовий стан, цілісність об'єкта та становище, що займає об'єкт приватизації на загальнодержавному ринку благ, тощо.
До найважливіших чинників, які зумовлюють приватизацію належать: кількість об'єктів по регіонах, галузева спеціалізацію регіону, географічне розташування та природно-кліматичні умови; кількість об'єктів, що не підпадають під приватизацію, кількість населення.
Приватизація об'єктів державної та комунальної форми власності в Україні впродовж 1995-2008 рр. мала свої галузеві особливості. Кількість приватизацій у таких галузях, як: освіта, охорона здоров'я та суб'єктів незавершеного будівництва, впродовж 1994-2005 рр. різко збільшувалася, особливо інтенсивно цей процес проходив у 2000-2005 рр., що спричинене переходом до приватизації державного майна з використанням лише грошових коштів.
Найпопулярнішими способами приватизації виявилися викуп об'єктів приватизації, викуп майна, зданого в оренду з викупом, продаж на аукціоні, продаж акцій. Переважно домінував викуп об'єктів приватизації. Перехід до приватизації виключно за грошові кошти та великих стратегічних підприємств зумовив збільшення надходжень до Державного бюджету України у 2000 р. майже у тричі у порівнянні з 1999 р. Упродовж 2000-2006 рр. спостерігалась чітка тенденція зростання надходжень до Державного бюджету України від приватизації державного майна за винятком 2002 р. Найбільше коштів від приватизації надійшло у 2005 р., коли було продано пакет акцій ВАТ "Криворіжсталь".
47. ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЙОГО СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ
Підприємництво --це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, тому необхідно створити сприятливі умови для розвитку підприємництва
У 2006 р. в Україні налічувалося понад 307398 малих підприємств, на яких працювало близько 2 млн. осіб. Якщо у 1998 р. загалом по Україні на 10000 осіб припадало 35 малих підприємств, у 2006 р. - 66 малих підприємств, тобто за цей період цей показник збільшився у 1,9 рази.
З початком відродження підприємництва в Україні почала формуватися його інфраструктура. За роки незалежності в Україні створено передумови для появи таких важливих елементів інфраструктури підприємництва, як інформаційно-консультативні центри, інститути спільного інвестування, бізнес-центри, технопарки, центри підтримки жіночого та молодіжного підприємництва, громадські об'єднання підприємців, система підготовки та перепідготовки кадрів. Важливого значення надається залученню молоді до підприємницької діяльності. З цією метою у вищих навчальних закладах І-ІУ рівнів акредитації запроваджується цикл курсів, що знайомлять майбутніх фахівців з основами підприємництва, створюють передумови для оволодіння відповідними навичками. Відповідно до діючих урядових програм і перспектив розвитку підприємництва в Україні пріоритетними напрямами підтримки цього виду діяльності є: створення умов для підвищення ролі малого підприємництва у здійсненні структурної перебудови вітчизняної економіки та забезпечення економічного зростання; удосконалення роботи органів державного управління; захисту підприємців; підвищення фінансової стійкості та ефективності функціонування підприємницьких структур; надання якомога повнішої інформації підприємцям щодо змісту нормативних актів загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів, що регла
48.НАЙВАЖЛИВІШІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Командно-адміністративна система господарювання, що сформувалася в Україні в період її перебування у складі колишнього СРСР, практично знищила інститут підприємництва, замінивши його на негнучку систему планування виробництва благ та соціалістичного змагання. Відродження інституту підприємництва є досить складним завданням, оскільки необхідно відновити конкуренцію, лібералізувати відносини власності, змінити систему господарських зв'язків і ділову культуру суб'єктів господарювання
В Україні створюються сприятливі умови для розвитку підприємництва, оскільки воно доволі чутливо реагує на такі чинники, як нестабільність правового поля, наявність різних адміністративних перешкод, політику уряду тощо.
З 1991р. до 2006р в Україні кількість малих підприємств збільшилася у 1,9 рази у розрахунку на 10000 жителів, проте реальна кількість малих підприємств збільшилася у понад 6,5 разів, що свідчить про значне зменшення чисельності працівників на таких підприємствах і їх подрібнення. Важливо зазначити, що із здобуттям незалежності України розпочалося загальнодержавне масове приватизовування державного майна. Це означає, що власниками майна практично ставали працівники того чи іншого підприємства, використовувалися внутрішні джерела залучення коштів.
Третім важливим етапом розвитку підприємництва стало реформування ціноутворення, тобто формування цін на ринкових засадах. Відбулася радикальна перебудова фінансово-кредитних відносин, що зумовило більшу прозорість проведення ділових операційментують порядок і умови їх діяльності, тощо.
З одного боку, підприємцями було створено недержавний сектор вітчизняної економіки, відбувся процес демонополізації господарської діяльності та сформовано конкурентне середовище, від 2000 р. активізувалась інвестиційна діяльність, вирішено проблему дефіциту і насичено національний ринок різними видами економічних благ, змінилася культура господарювання тощо. З іншого боку, в Україні спостерігаються регіональні диспропорції та існує нерівномірність розвитку підприємницької діяльності за галузями вітчизняної економіки.
49 АНТИМОНОПОЛЬНА ПОЛІТИКА ТА РОЗВИТОК КОНКУРЕНЦІЇ В УКРАЇНІ.
В сучасних умовах ринок характеризуєтьсь недосконалою конкуренцією і монополізмом, коли кінцева ефективність не збігається з вир-чою. У перехідній економіці діють звичні для ринкової економіки форми конкуренції, утворюється велика кількість ринків досконалої конкуренції на так званих неорганізованих ринках. Водночас монополізм набуває нових форм і масштабів.
Монополістом, згідно з антимонопольним законодавством У-ни, вважається виробник, який контролює 35% товарного ринку. Демонополізація – це комплекс заходів ек. політики д-ви, спрямованих на подолання монопольного становища виробників. Вона займається у 2-х головних напрямках:
1) ліквідація монопольного становища окремих виробників на ринках і формування нових економічних структур як найважливіша умова формування конкретного середовища на товарних ринках;
2) обмеження та недопущення недобросовісної конкуренції, зловживань панівним становищем на ринку.
Антимонопольне регулювання здійснюється адміністративними та економічними методами. Адміністративні методи є прямим державним управлінням і передбачають використання с-ми держ. замовлень і контрактів, санкцій, штрафів, ліцензій, дозволів, квот, установлення норм, стандартів, що регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, а також до організаторів виробництва.
Ліцензування,як адміністративний метод, застосовують з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції.
Квотування – це пряме визначення д-вою для монополістів їхньої частки у в-ві, збуті чи експорті. Антимонопольне законодавство регулює не тільки сферу промислового в-ва, а й обігу, кредиту, фінансові ринки.
Ек. методами антимонопольного регулювання визначаються податки для підприємств монополістів, пільгові кредити для фірм, що відокремились від монополістів, с-ма сприяння малого і середнього бізнесу. З розвитком ринкової с-ми господарювання переважатимуть ек-чні методи, а адміністративні будуть зведені до регулювання природних монополій.
50. Сутність і види ринкової інфраструктури
Ринкова інфраструктура національної економіки - це система організаційно-правових інституцій для підтримки розвитку ринкових відносин господарських суб'єктів у національній економіці
Загальна ринкова інфраструктура є фундаментом для розвитку всієї національної економіки України.
Основними Елементами спеціалізованої ринкової інфраструктури є:
1) біржі - представляють собою регуляторно-функціонуючі організаційні форми оптових ринків цінності;
2) аукціони- торги (має бути присутнім фактор публічності);
3) посередницькі фірми та товариства, що працюють на біржах або відстоюють інтереси (всеукраїнська асоціація підтримки підприємств, фермерства);
4) інформаційні організації;
5) податкові інспекції та моніторингові системи,
6) спеціальні рекламні агентства та засоби масової інформації;
7) система страхування та страхові компанії;
8) торгові палати та об'єднання ділових кіл;
9) митна система
10) професійні спілки
11) комерційно-виставочні зали та виставки (реклама просування товару).
10) система вищої економічної'та спеціальної економічної освіти;
11) консалтингові фірми - фірми, що надають послуги;
12) аудиторські фірми та послуги - українська аудиторська палата.
13) спеціальні зони вільного підприємництва;
Ринкова інфраструктура національної економіки виконує такі функції:
1) організація оформлення ринкових відносин та діяльності суб'єктів господарювання;
2) полегшення учасникам ринкових відносин реалізації світових економічних інтересів;
3) спеціалізація різних об'єктів економіки та підвищення оперативності їхньої роботи на основі розвитку організаційних форм ринкових відносин;полегшення форм юридичного та економічного контролю за підприємницькою діяльністю через моніторингові організації
51. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
Під фінансовою системою здебільшого розуміють сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, що сконцентровані в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання, для виконання покладених на них функцій.
Фінансова політика - це система заходів держави у сфері фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку країни.
Через фінансову систему за допомогою виваженої фінансової політики можна впливати на такі процеси господарського життя в Україні як:
1) встановлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою забезпечення інтересів населення, підприємств і держави та підвищення конкурентоспроможності країни
2) досягнення ефективного використання існуючих економічних. ресурсів на основі вибору раціональної структури фінансового забезпечення
3) підтримання підприємницької активності, підвищення рівня зайнятості та соціального захисту населення, раціональне використання та збереження природних ресурсів
4) розвиток та формування раціональної структури виробництва, власного фінансового капіталу та фінансової інфраструктури
До найактуальніших напрямів фінансової політики в Україні можна зарахувати:
1) забезпечення прозорості та дієвого контролю за формуванням і цільовим використанням фондів фінансових ресурсів, посилення відповідальності за фінансові правопорушення;
2) оптимізація податкової системи через забезпечення стабільності чинного законодавства, розширення бази оподаткування та скасування, необґрунтованих
податкових пільг;
3) визначення оптимальних параметрів рівня монетиризацїі вітчизняної економіки, структури грошової маси, швидкості обігу грошей;
4) розвиток фінансового ринку та нових інструментів для акумулювання грошових коштів до фондів фінансових ресурсів.
52. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ.
Державний бюджет України займає важливе місце в розбудові національної економіки і покликаний забезпечувати реалізацію її національних економічних інтересів.
Бюджет можна розглядати з трьох позицій:
За економічним змістом…….За формою прояву……… За матеріальним змістом
Ознаки держ. Бюджету: плановість, правовий характер, тривалість, реалізаційні гарантії, дотримання вимог нац. безпеки.
Функції бюджету:1) розподільна….2) контрольна… 3) забезпечення вимог економічної безпеки держави
Бюджетна система - об 'єднання всіх ланок бюджету на єдиних принципах.
Бюджетний механізм представляє собою сукупність методів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин і забезпечення належних умов соціально-економічного розвитку.
Його складові:
1) бюджетне планування і регулювання
2) фінансові показники
3) нормативи
4) ліміти
5) резерви
6) управління бюджетними коштами
Бюджетна система Укр включає місцеві і державний бюджети. У цьому плані існують такі стратегічні орієнтири:
1) впровадження диференційованих механізмів підтримки місцевого розвитку через систему бюджетних трансферів
2) створення системи критеріїв щодо надання державної підтримки розвитку населення пунктів та регіонів на основі конкурсного відбору регіональних програм розвитку;
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 92 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |