|
Читайте также: |
В багатьох судженнях не просто констатується зв’язок між річчю і її властивістю або наявність відношення, але й подається додаткова характеристика цього зв’язку чи відношення. Це і є змістом поняття „модальність”
Модальність (лат. modus – міра, нахил) - одна з найважливіших властивостей суджень, оскільки в ній виражається ступінь суттєвості певної ознаки чи відношення. Додаткові і дуже суттєві нюанси зв’язків між предметами і явищами передаються модальними операторами, які фіксуються певними словами природної мови; „необхідно”, „треба”, „вірогідно”, „можливо” та ін. У формальній мові логіки вони мають спеціальні символи.
Спеціальний розділ логіки – Модальна логіка – аналізує і класифікую різні форми модальності. Модальна логіка є різновидом багатозначної логіки, оскільки її навіть найпростіша система є системою трьохзначної логіки, в якій крім значень „істинно” і „хибно” розглядається ще одне значення істинності – „можливо”. Модальна логіка – напрям, що інтенсивно розвивається, оскільки практика потребує знання особливостей функціонування систем у ситуації невизначеності, вибору тощо.
Розглянемо кілька видів модальностей, які є найбільш дослідженими в межах логічної науки: *атлетичну, *деонтичну і *аксіологчну.
Атлетична (грец. „алетейа” – істина) модальність користується операторами „необхідно”, „можливо”, „дійсно”. Відповідно в її межах вивчаються такі види суджень: *аподиктичні (судження необхідності), *проблематичні (судження можливості) і *асерторичні (судження дійсності). Таким чином, важливі іпостасі буття, філософські категорії знаходять відображення в модальній логіці.
Аподиктичні судження передаються через оператори „неминуче”. „обов’язково”, „виключається” та ін., наприклад: „Грішника неминуче чекає покарання”.
Ознакою проблематичного судження є слова: „допускається”, „вочевидь”, „припустимо.
Асерторичні судження не мають модальних операторів, вони просто фіксують наявність чи відсутність певного зв”язку між елементами судження.
Деонтична модальність використовує такі оператори: „обов’язково”, „заборонено”, „дозволено” тощо, наприклад „У приміщеннях університету курити заборонено”. Деонтична логіка досліджує логічні структури мови нормативної дії. Деонтична логіка – логіка приписів і норм. Особливу роль вона відіграє в етиці та юриспруденції.
В термінах модальної логіки проводяться аксіологічні дослідження, пов’язані з моральною оцінкою різних явищ. Всі оцінки можуть бути розділені на дві групи. До першої належать судження, в яких використовуються такі модальні оператори, як „добрий”, „поганий”, „добро”, „зло”, „байдуже”. До другої групи зараховують відповідно порівняльні оціночні судження з модальними операторами „краще”, „гірше”, „рівноцінно”. Як абсолютні, так і порівняльні оціночні модальні оператори утворюють тріади: добре - байдуже - погано; краще - рівноцінно - гірше. Такі дослідження проводяться в межах логіки оцінок одного з напрямів сучасної багатозначної логіки.
Логіка оцінок складається з двох розділів: логіки абсолютних оцінок і логіки порівняльних оцінок. Операторами першої логіки є „добре” („добро”), „погано”(„зло”) і „байдуже”. Операторами другої логіки є „краще”, „гірше”, „рівноцінно”. Подальший розподіл в межах цих розділів визначається тим, які саме можливі різниці компонентів оцінок явно беруться до уваги при побудові логіки оцінок.
Символічний апарат логік абсолютних і порівняльних оцінок повинен мати засоби, які дозволяють фіксувати різниці в усіх компонентах оцінок. Повинні бути оператори, які відповідають відповідним тріадам оцінок, перемінні для предметів оцінок, перемінні для суб’єктів оцінок і перемінні, що містять основи оцінок.
Основою оцінок може бути не тільки почуття, але й певний зразок, ідеал, стандарт. Зазвичай, якщо ми говоримо про певний ніж, що він добрий, без будь-якої подальшої кваліфікації, ми оцінюємо його саме з точки зору певного стандарту, якому, як ми вважаємо, повинен відповідати будь-який ніж, щоб оцінюватись позитивно. „Добрий лікар”, „добрий педагог” означають тут приблизно те ж саме, що і „такий лікар, педагог тощо, якими вони повинні бути”. Слово „повинен” використовується в даному випадку не в нормативному значенні. Воно вказує на існування певних стандартів, які існують і для лікарів, і для педагогів. Підставою оцінок може бути певна інша оцінка. Деякі з оцінок такого типу прийнято називати зовнішніми чи утилітарними. Це означає, що предметові або явищу приписується позитивна, негативна або нульова цінність не самому по собі, а як засобу досягнення чи ліквідації певних інших речей, які оцінюють позитивно чи негативно.
Суттєвою різницею між алетичними і аксіологічними модальностями є те, що перші не мають логічного зв’язку із відповідними до них фактичними твердженнями (з істиною чи хибністю). В цьому аспекті аксіологічні судження відрізняються також від епістемічних і екзистенціальних суджень. Якщо висловлювання істинне, воно, можливо і не є спростовним; якщо властивість належить речі, то ця властивість існує. Але з істинності певного висловлювання не слідує, що описана цим висловлюванням ситуація є добром чи що протилежна їй ситуація не є добром. З істинності висловлювання не слідує також ні те, що описана ним ситуація є злом, ані те, що ситуація, протилежна їй, може бути злом. І, нарешті, істинність висловлювання не тягне байдужості описаної цим висловлюванням ситуації і не тягне заперечення байдужості протилежної ситуації.
Якщо висловлювання необхідне, то воно істинне, тобто описана ним ситуація є наявною. Проте з того, що дещо є добром, не слідує, що воно існує, а з того, що дещо є злом, не випливає поки, що воно не існує. Іншими словами, знання фактичного існування речей не дозволяє перейти логічно до знання аксіологічних параметрів кожної з цих речей. Знання аксіологічних параметрів тих чи інших речей не дозволяє логічно перейти до знання про те, існують ці речі чи ні.
Деякі вчені пропонують включити в число модальних операторів наступні: „написано, що”, „припускається, що”, „древні стверджували, що”, „є єретичним”, „відповідає вірі” та ін.
Запропоновано вважати модальною формулою (структурою) наступний вираз: „це є Ф, що р ”. В цю формулу можуть бути замість Ф підставлені такі терміни, як, зокрема, „необхідно”, ”можливо”, а також „погано”, „добре”, „дозволено” та ін. Проте зазначається, що попередньо варто дослідити і класифікувати обмежене коло термінів (операторів), які можуть бути підставлені замість Ф.
Боцян Т.В.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ
з дисципліни
«ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ В МЕНЕДЖМЕНТІ»
для студентів всіх форм навчання
спеціальності 6.030601 „Менеджмент”
Житомир – 2013
1. Загальні положення
У сучасних умовах господарювання різко зростає роль інформаційних систем у підприємницькій діяльності у зв’язку з інформатизацією суспільства, збільшенням кількості електронних документів, ускладненням процесів виробництва, зростанням обсягів оброблюваної інформації.
Підготовка сучасних спеціалістів з менеджменту передбачає засвоєння ними методів управління різними типами інформаційних систем, особливостями та перспективами їх використання в сфері менеджменту. Одним з інструментів такої підготовці фахівців є виконання курсової роботи.
У ході виконання курсової роботи з дисципліни «Інформаційні системи в менеджменті» студенти набувають наступних навиків та вмінь:
– збір та узагальнення інформації про інформаційні системи менеджменту з різних джерел;
– вивчення рівня реєстрація, обробки та видачі інформації конкретною інформаційною системою, що характеризує стан управління чи виробництва;
– аналіз розподілу вихідної інформації комп’ютерної інформаційної системи між адміністрацією та структурними підрозділами, виконавцями відповідно до їхньої участі в управлінському процесі.
– обґрунтування порядку накопичення та систематизація даних в комп’ютерній інформаційній системі та розміщення даних таким чином, щоб забезпечити їх захист, швидкий пошук і доступ до них.
– вивчення процесу формування узагальнюючої, аналітичної та прогнозної комп’ютерною інформаційною системою для потреб менеджменту;
– обґрунтування форм подання інформації у формі, придатній для прийняття управлінського рішення
Крім того, студент має змогу більш детально вивчити як конкретна інформаційна система дозволяє:
– обробляти великі обсяги інформації за короткий час;
– оперативно і легко надавати інформацію;
– обмежувати доступ до інформації;
– забезпечувати єдність і незмінність інформації.
2. ВИБІР ТЕМИ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Першим етапом виконання курсової роботи є вибір теми. Тема курсової роботи визначається студентами із списку орієнтовної тематики, наведеної розділі 6. При цьому слід враховувати специфіку об’єкта дослідження, особливо вид господарської діяльності, з тим, щоб дана проблема була актуальною для нього, дозволяла отримати необхідну інформацію, поєднувала професійні інтереси студента та напрям науково-дослідної роботи, яку він виконував раніше.
Вибрана тема затверджується науковим керівником. Студент отримує на кафедрі встановлений зразок заяви на затвердження теми курсової роботи. Подальша її зміна, або коригування можливі лише з дозволу наукового керівника при достатньому обґрунтуванні доцільності змін. Вибір теми та її закріплення за студентами здійснюється на початку навчального семестру, у якому має бути написана курсова робота. Курсові роботи, виконані студентами на інші теми, які не погоджені з викладачем, не розглядаються.
3. ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ ТА СКЛАДАННЯ ПЛАНУ РОБОТИ
Курсова робота виконується на підставі глибокого вивчення літературних джерел (підручників, навчальних посібників, монографій, брошур, наукових статей, періодичних видань, нормативних довідників тощо). Літературні джерела підбираються студентами на основі консультацій з науковим керівником. Сюди ж потрібно включити законодавчі та нормативно-правові акти, інструктивні матеріали з досліджуваної проблеми.
Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів (системного, алфавітного), реферативних журналів, бібліографічних довідників. Вивчення найкраще розпочинати з підручників та навчальних посібників, в яких матеріал викладений логічно, послідовно та систематизовано. Крім того, необхідно використовувати періодичні видання: збірники наукових праць, журнали, газети та іншу оглядову інформацію. Позитивним є використання студентами даних світової інформаційної мережі Інтернет, іноземної літератури.
Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання плану курсової роботи. В цілому він має включати лише ті питання, які безпосередньо стосуються теми і дають змогу повно і глибоко розкрити її. Структура і зміст плану курсової роботи, співвідношення її розділів визначаються обраною темою. Приклади типових планів наведені у Додатку Б.
4. ЗМІСТ та структура КУРСОВОЇ РОБОТИ
Курсова робота складається з наступних структурних частин: вступу, теоретичного, аналітичного та практичного розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.
1. Титульна сторінка. Зразок оформлення титульної сторінки наведено у Додатку А.
2. Зміст.
3. Вступ. У вступі студент повинен розкрити сутність і стан обраної проблеми та її значимість у рекомендованій нижче послідовності:
Актуальність теми. Лаконічно у 2-3 абзацах розкрити значення теми дослідження, виявити основні питанні, які недостатньо вивчені і потребують дослідження.
Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність студента, процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію, обрану для дослідження. Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних питань (проблем), пов’язаних з об’єктом дослідження.
Предмет дослідження міститься в межах об'єкта.
Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента, оскільки предмет дослідження визначає тему роботи.
Наприклад, предметом дослідження у курсовій роботі є сукупність теоретичних та практичних аспектів застосування інформаційних систем менеджменту персоналу банку, а об’єктом дослідження виступають особливості застосування інформаційних систем менеджменту персоналу.
Мета і завдання дослідження. Необхідно сформулювати мету і завдання, які потрібно вирішити для досягнення поставленої мети. Мета дослідження полягає у вирішенні наукової проблеми шляхом удосконалення обраної сфери конкретного об’єкта. Мета формулюється лаконічно та конкретизуються у завданнях дослідження.
Наприклад, метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних положень, а також розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення застосування інформаційних систем менеджменту персоналу.
Для досягнення поставленої мети в роботі визначені для вирішення наступні завдання:
- провести огляд літературних джерел та виявити проблемні питання щодо використання систем менеджменту персоналу;
- вивчити історію розвитку інформаційних HR-систем;
- розглянути особливості побудови інформаційних систем управління персоналом;
- дослідити показники ефективності використання НR-систем;
- проаналізувати альтернативні методики автоматизації роботи відділу кадрів;
тощо
4. У першому розділі курсової роботи на основі огляду літературних джерел відображаються теоретичні основи досліджуваної проблеми. Тут необхідно розкрити суть основних категорій та понять, показників, показати види, типи, форми, фактори і елементи об’єкта дослідження за темою курсової роботи. В даному розділі досліджуються методологічні підходи до розв’язання поставленої проблеми, висвітлюється зміст основних законодавчих документів, що стосуються об’єкта дослідження. Розділ повинен містити не більше 3-ьох параграфів, обсяг першого розділу – 12-15 сторінок.
5. В другому розділі (аналітична частина) розкривається сучасний стан розвитку досліджуваного об’єкта. У першому параграфі обов’язково наводиться організаційно-економічна характеристика підприємства. Для цього необхідно розкрити наступні питання:
- назва, місце розташування та види діяльності підприємства;
- характеристика видів продукції (товарів, послуг);
- опис системи збуту продукції (товарів, послуг);
- зобразити, визначити тип, проаналізувати переваги і недоліки організаційної структури підприємства;
- аналіз основних економічних показників діяльності за 3 роки (зразок аналітичної таблиці див. Додаток В).
У другому параграфі необхідно охарактеризувати основні елементи комп’ютерної інформаційної системи підприємства. Слід розкрити наступні питання:
- охарактеризувати інформаційну систему підприємства;
- описати процес електронного документообороту на досліджуваному підприємстві;
- визначити рівень забезпеченості інформаційними технологіями;
- описати недоліки використовуваної інформаційної системи підприємства.
У третьому параграфі відповідно до теми дослідження детально охарактеризувати об’єкт дослідження, обов’язково провести необхідні аналітичні розрахунки для оцінки ефективності його функціонування.
Рекомендований обсяг другого розділу – 15-20 сторінок.
6. Третій розділ курсової роботи повинен відображати поєднання теоретичних знань, аналізу сучасного стану об’єкта та проблеми дослідження з конкретними напрямками та шляхами вирішення поставленого завдання.
Розділ має складатися з двох параграфів. У першому - необхідно означити проблеми та вузькі місця, виявлені під час аналізу інформаційної системи підприємства, щодо яких визначаються шляхи їх усунення та зазначити самі шляхи усунення; у другому – описати шляхи удосконалення об’єкта дослідження, підкріпити власні пропозиції необхідними розрахунками.
Рекомендований обсяг третього розділу – 15 сторінок.
7. Висновки та пропозиції
Висновки та пропозиції мають містити резюме з усіх трьох розділів з акцентом на результатах останнього розділу. Практично це означає, що студент має дати коротку (не більше 3 сторінок) анотацію роботи, у якій коротко і ясно викласти теоретичні підстави роботи, перерахувати основні аналітичні висновки за результатами дослідження, назвати розроблені заходи з підкресленням конкретних результатів (сформований план, розрахована схема, сформульовані програма й т.д.).
8. Список використаних джерел. Вимоги до його оформлення наведені у розділі 5 методичних рекомендацій.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 98 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |