Проблеми виховання, навчання, соціалізації дітей з відхиленнями в розвитку є в даний час одним з пріоритетних напрямів діяльності не тільки Міністерства освіти і науки України, але і Міністерства праці і соціального розвитку, Міністерства охорони здоров'я. Так було не завжди. До 1917г. державна допомога аномальним дітям була відсутня. Багато лікарів і педагоги пропагували необхідність надання такої допомоги і змогли здійснити, по словах Х.С.Замського, оригінальні заходи щодо піклування, лікування, виховання і навчання цих дітей. Завдяки активізації в Росії з 60-х рр. XIX століття добродійної діяльності, почали відкриватися медико-педагогічні установи, притулки, допоміжні школи і класи, які не входили в державну систему освіти. Найбільш відомі з них: "Лікувально-виховний заклад лікаря І.В.Маляревського" (1882 р.), притулок для дітей-ідіотів і епілептиків Е.К.Грачової (1894р.), школа-санаторій В.П.Кащенко (1908р.).
У 1918г. був прийнятий декрет Раднаркому, згідно якого всі установи для аномальних дітей були передані з Наркомсобесу в Наркомпрос. Це з'явилося гуманною і прогресивною тенденцією, оскільки основний крок почав робитися не на ізоляцію і піклування, а на виховання і навчання. Принципи навчання і виховання аномальних дітей були сформульовані провідними педагогами, психологами і лікарями цього періоду: Д.І.Азбукіним, В.М.Бехтєревим, П.П.Блонським, А.Н.Граборовим, А.С.Грібоєдовим, В.П.Кащенко, Ф.А.Рау, Г.І.Россолімо і ін. Великий внесок у вітчизняну корекційну педагогіку вніс Л.С.Виготський. Всі напрями сучасної корекційної педагогіки базуються на його фундаментальних експериментальних і теоретичних дослідженнях, багато з яких лягли в основу розвитку цілих психологічних шкіл як в наший країні так і за кордоном.
Знаменним етапом в історії становлення допоміжної школи став той, що відбувся в 1924г. II з'їзд соціально - правової охорони неповнолітніх, що поклав початок науковому підходу до проблеми аномального дитинства. У 1926 р. виходить Ухвала Раднаркому РРФСР «Про установи для глухонімих, сліпих і розумово відсталих дітей і підлітків».
Це зумовило створення єдиної системи спеціальних (корекційних) навчально-виховних закладів з особливими планами і програмами по загальноосвітніх предметах і професійно-трудовому навчанні. Основоположними принципами даної системи є: загальність, загальнодоступність, безкоштовність, обов'язковість початкової і неповної середньої освіти. Зміна соціально - економічних умов в країні обумовлювала якісну трансформацію змісту освіти, що сприяло поліпшенню адаптації випускників спеціальних корекційних установ у суспільстві і на виробництві.
У даний час, навчання і виховання нетипових дітей здійснюється кваліфікованими фахівцями, перш за все - педагогами-дефектологами, підготовка яких ведеться на факультетах корекційної педагогіки і спеціальної психології ряду педагогічних інститутів і університетів країни. Установи для дітей з обмеженими можливостями, диференційовані відповідно до характеру дефекту і глибини ураження систем організму дитини.
Увага до проблем нетипових дітей з боку держави виявляється в законодавчих актах, спрямованих на організацію всебічної допомоги таким дітям і їх сім'ям, створення необхідних умов для постійного розвитку і вдосконалення системи спеціальної освіти. Проте очевидне недоопрацювання законодавчої бази. Наприклад, випускники спеціальних освітніх корекційних шкіл і шкіл-інтернатів для дітей з порушенням інтелекту виявляються на вулиці, не маючи коштів для існування, через макроекономічні і соціокультурні причини, коли їх спеціальність, отримана в школі не затребувана на ринку праці або робота оцінюється украй низько. Крім того, поки немає широких мереж соціальної підтримки сімей, що мають дитину-інваліда, дітей з сенсорними порушеннями, розумовою відсталістю.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 61 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |