Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

М.В. Каранда

Изучение личностных психологических качеств, обусловливающих успех руководства, позволило выделить следующие необходимые качества и черты личности:

• доминантность — умение влиять на подчиненных;
• уверенность в себе;
• эмоциональная уравновешенность и стрессоустойчивость — умение руководителя контролировать свои эмоциональные проявления, саморегулировать эмоциональное состояние, осуществлять самоуправление и оптимальную эмоциональную разрядку;
• креативность, способность к творческому решению задач, высокий практический интеллект;
• стремление к достижению цели и предприимчивость, способность пойти на риск — разумный, а не авантюрный, готовность брать на себя ответственность в решении проблем;
• ответственность и надежность в выполнении заданий, честность, верность данному обещанию и гарантиям;
• независимость, самостоятельность в принятии решений;
• гибкость поведения в изменяющихся ситуациях;
• общительность, умение общаться, взаимодействовать с людьми.

Наличие у лидера четких личных ценностей и разумных личных целей крайне важно для успеха в деловой деятельности, карьере и личной жизни.

В свое время Генри Минтцберг назвал восемь основных качеств, которые должны быть присущи лидеру:

1. Искусство быть равным, т.е. установить и поддерживать систему отношений с равными себе людьми.
2. Искусство быть лидером — способность руководить подчиненными, справляться со всеми сложностями и проблемами, которые приходят к человеку вместе с властью и ответственностью.
3. Искусство разрешать конфликты — способность выступать в роли посредника между двумя сторонами в конфликте, урегулировать неприятности, порождаемые психологическим стрессом.
4. Искусство обрабатывать информацию — способность построить систему коммуникаций в организации, получать надежную информацию и эффективно ее оценивать.
5. Искусство принимать нестандартные управленческие решения — способность находить проблемы и решения в условиях, когда альтернативные варианты действий, информация и цели неясны или сомнительны.
6. Искусство распределять ресурсы в организации — способность выбрать нужную альтернативу, найти оптимальный вариант в условиях ограниченного времени и нехватки других видов ресурсов.
7. Дар предпринимателя — способность идти на оправданный риск и на внедрение нововведений в организации.
8. Искусство самоанализа — способность понимать позицию лидера и его роль в организации, умение видеть то, какое влияние лидер оказывает на организацию.

Выделяю лидеров, ориентированных на межличностные отношения, и личностей, ориентированных на задание (таблицы 5, 6).

Таблица 5. Лидер, ориентированный на межличностные отношения

Таблица 6. Лидер, ориентированный на межличностные отношения

М.В. Каранда

Лекція 10 «Естетичне осягнення творів мистецтва»

План

1. Методи естетики.
2. Проблема змісту і форми у мистецтві
3. Алгоритм аналізу мистецького твору.

Література:

Современная западная философия. Словарь. М., 1991. Статьи: Адорно, Барт,

Бахтин М. К философским основам гуманитарных наук // Бахтин М. Собрание сочинений в семи томах, т. 5, М, 1996.

Гадамер Г. Эстетика и герменевтика.// Актуальность прекрасного. М., 1991.

Дильтей В. Введение в науки о духе. // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX - нач. ХХ веков. Трактаты, статьи, эссе. М., 1987

Лотман Ю.М. и тартуско - московская семиотическая школа. М., 1994.

Михайлов А. В. Языки культуры. М., 1997

Мукаржовский Ян. Исследования по эстетике и теории искусства. М., 1994

Тынянов Ю. Литературный факт. О литературной эволюции.// Тынянов Ю.Н. Поэтика. История литературы. Кино. М., 1997.

Шкловский В. Искуство как прием. Связь приемов сюжетосложения с общими приемами стиля // Шкловский В. О теории прозы. М., 1983

Овсянников М. Ф. История эстетической мысли. М., 1984. Введение.

Карасев Л.В. Онтология и поэтика. // Вопросы философии, 1996, №7

1. Методи естетики.

Метод метафізичного та онтологічного тлумачення прекрасного (Платон, Арістотель, Фома Аквінський)

Діалектичний метод Гегеля.

Емпіричний метод спостереження і експерименту (2 пол. XIX ст.)

Психологічні методи. Психологія тексту (Л. Виготський, ключова теза у монографії «Психологія мистецтва» - будь-який знаковий образ епохи може бути розглянутим психотипологічно. «Гамлєт як психотип»).Психологія творчості і сприйняття: гештальтпсихологія, фрейдизм, юнгіанство, рецептивна естетика. Р. Архельм, А.Моль.

Соціологічні дослідження: І. Тен, Культурно - історична школа А.Пипіна, Н. Тихонравова. Соціологія мистецтва 10 - 20х р. ХХ ст: В.Фріче, В.Переверзев. Соціологічна поетика: Ф. Шміт, П. Сакулін, М. Бахтін. Б. Віппер. Фрейбурзька соціологічна школа: Т. Адорно, Г. Маркузе.

Культурологічні методи - широкий комплекс підходів до мистецтва. Порівняльно - історичний метод (А. Веселовский. В. Жирмунський).

Формальні методи: А. Рігль, А. Гульдебранд, Г. Вельфлін у мистецтвознавстві – мистецтво відображує художню волю та відчуття культури. Життя форм А. Фосийона. Історична поетика Б.Віппера. Закономірності художньої еволюції, канонізація молодшої лінії в мистецтві: В.Шкловський, Б.Эйхенбаум, В.Жирмунський, Ю.Тинянов, Б.Томашевський.

Іконологія як теорія духовно - змістовного аналізу, виявлення культурно - духовних сутностей епохи у пам’ятках мистецтва: Е. Панофскій, Е. Гомбрих.

Системні підходи в естетиці. Естетична культурологія Ю.Лотмана. Психологія культури М.Бахтіна.

Герменевтика як розуміння історичних пам’яток, творів мистецтва в гуманітарних науках і естетиці. Альтернатива розуміння і пояснення в концепції В. Дільтея. Онтологічна герменевтика М. Хайдеггера. Співвідношення “горизонтів” минулого, традиції та сучасності у Г. Гадамера.

Феноменологічні методи. Засновник Е. Гуссерль. Застосували в естетиці: Р. Інгарден, Ф. Дюфрен, виходили з нерозривності та незлиянності свідомості і предмета. Інтенція як спосіб направленості звільненої свідомості на предмет конструюванна поля його значень. Р. Ингарден про фізичну та інтенційну предметність твору мистецтва: будівля і архітектурний твір; полотно - зображення і картина; партитура, звукова основа і музичний твір; конкретизація і естетична цінність.

Структурализм и структурно - семіотичний метод. Розрізнення в мистецтві мови і мовлення, норми і винятку, історії (діахронії) і системи (синхронії), виявлення стійких звязків між елементами художнього твору. Синтаксис, семантика і прагматика мистецтва. Леві Стросс, Я. Мукаржевський, тартуско - московськая школа, лідерство Ю. Лотмана.

Поструктуралистский метод. Р. Барт, Делез, Бодрійар, Ліотар. Деконструкція Ж.Деррида. Вводять диференційовані розрізнення сенсів. Важливість у сприйнятті має периферія тексту, а не центр. Поняття інтертекст.

Всі естетичні методи одночасно використати неможливо. У теоретиків завжди спостерігалася динаміка, рух від одного методу до іншого чи синтез 2-3 споріднених методів. Очевидний зв'язок між феноменологією та герменевтикою, феноменологією та онтологією, проникнення герменевтики до структуралізму. Наприклад, метод А. Лосева - діалектико - феноменологічний; Дюфрена - феноменолого - соціологічний. Ю. Лотман - структураліст - семіотик, естетик - культуролог, феноменолог.

Практичне призначення методів – дати теоретичну основу для аналізу твору мистецтва, застерегти від суб’єктивізму і сваволі у інтерпретації та визначенні мистецького обличчя епохи.

1. Проблема змісту і форми у мистецтві

Художній зміст —образ дійсності, втілений специфічним способом у творі як внутрішньо організована форма. Гармонійність взаємодії форми та змісту є умовою існування художності як сутнісної визначеності мистецтва.

Для більш глибокого розуміння даної проблеми необхідно поділити зміст художнього твору на елементи: тему та ідею.

Тема — це коло явищ дійсності, які зображаються автором. Глибина теми, її соціальна значущість, відповідність інтересам людства багато в чому зумовлюють інтерес, який мистецький твір викликає у людей. Тому й існують «вічні теми». Драми В. Шекспіра та А.Чехова не були б безсмертними, якби в них не звучали теми, які цікавлять і хвилюють людей — теми Гамлета, Отелло, короля Ліра, чи Дяді Вані, Чайки, трьох сестер. Існують актуальні теми, пов’язані із завданнями суспільної практики певної країни, епохи. Літературні твори Д.Оруела, А.Платонова, написані у 30 роки 20 ст. є критикою тоталітарного суспільства, натомість фільми С.М. Ейзенштейна та В.І. Пудовкіна відображали утопічні ідеї соціалістичного суспільства. Сьогодні високо цінуються поетичні твори українців В. Стуса та Л. Костенко, кіно росіян П. Лунгіна та О.Звягінцева, режиссура поляка Єжи Гротовського та інших митців, тому що в них звучать сучасні теми: війни і миру, релігійного та морального становлення особистості і демократичних цінностей.

Тема — це відкрите питання, на яке має бути дана відповідь перципієнтом (сприймачем). Тому майстер завжди переплітає тему свого твору з світоглядними ідеями. Тільки тоді виникає художній зміст.

Ідея — головні почуття та думка художнього твору, які виражають ставлення митця до дійсності, Одна й та сама тема може бути розкрита, розтлумачена художниками з опорою на різний світогляд, різні цінності: наприклад, О.І. Купрін «Механічний наглядач» (1904) та Ф. Кафка «Виправна колонія» (1914).

Цінність і значення художнього твору визначаються глибиною й істинністю художньої ідеї.

З теми та ідеї витікає оцінка твору. Усвідомлюючи тему ідейно-естетично, художник дає зображуваним явищам оцінку, яка має у мистецтві емоційний характер, бо виражає симпатії та антипатії автора. Тому авторська оцінка також може бути розглянута як елемент змісту (наприклад, І.С. Тургенєв у романі «Батьки і діти» дає негативну оціку моді на нігілізм, а Зюськінд у «Парфумері», навпаки, виправдовує маніака.).