Читайте также:
|
Геніальний давньогрецький скульптор Поліклет вирізьбив дві статуї на один і той самий сюжет: одну — за смаками натовпу (враховуючи побажання, які вигукували перехожі), а іншу — за заковами мистецтва. Пізніше, виставлені на суд глядачів, вони отримали різну оцінку: одна — схвалення, а інша — загальні насмішки. Тоді скульптор сказав: "Статуя, з якої ви кепкуєте, створена вами, а та, якою захоплюєтесь, — мною". Отже, натовп у своїх порадах виходив із натуралізму форми, побутових акцентів, а митець — із законів художнього цілого.
Видатний психолог 20 ст, Л. Виготський центральною проблемою психології мистецтва вважає "здолання матеріалу художньою формою". Йдеться про підпорядкування матеріалу мистецтва законам творчості, а змісту твору — законам форми. Художність мистецтва не має нічого спільного з відображенням так званої правди факту. Образ — лише ідеальна модель буття предметності, наданої їй митцем. Г. Гегель щодо цього наголошує: «Художні предмети зачаровують нас не тому, що вони такі природні, а тому, що вони так природньо зроблені».
Внутрішня форма тотожна поняттю "зміст" і застосовується для зручності естетичного аналізу художнього твору. Ця відповідність відображена у мові. У грецькій мові поняття "зміст" означає "утримую разом". Аналогічно в українській "зміст" — це суміщення, об'єднання; у російській "содержание" — взаємне утримування компонентів, на відміну від поняття "содержимое тобто заповнення певної форми деяким чужим його природі змістом (скажімо глечик, наповнений водою).
Відтак, художня форма є активним засобом організації людських переживань при сприйманні художніх творів. Скажімо, поети чий і твір ми переживаємо інакше, ніж прозовий, музичний — інакше, ніж живописний тощо. Більш того, у межах конкретного виду мистецтва, наприклад музики, співпереживання, організоване "легким" жанром (естрадна пісня і "серйозним" (ораторія), якісно різняться за масштабом, глибиною та характером вияву.
Отже, художня форма — це естетичний феномен, що організує в цілісність чуттєво-образну тканину художньої мови твору.
Засобами творення форми є родовий і жанровий поділ мистецтва та поетикальні прийоми у творчому доробку конкретного митця. Наприклад, жанр монументальної скульптури не буде використовувати паперову пластику, бо папір не тривкий матеріал, і не стимулює асоціацій з епічністю, величчю, вічністю. Так загально відомим правилом класичної поезії є відповідність розміру ямб комічним віршам, хорея - пейзажній ліриці чи громадянській. Музику для військових парадів не пишуть у тридольному розмірі, як і не існує опер без увертюр, вступної частини, у якій неначе анонсується весь зміст опери. Тобто форма твору підкоряється усталеним мистецьким законам і вже сама по собі несе певне змістовне навантаження.
Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступних поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об’єктивно-реального бутя.
Справжній майстер, розкриваючи зміст твору, завжди виходить з можливостей матеріалу мистецтва. Зрозуміло, що телевізійну вежу у Києві спорудити з деревини було б принципово нереально, проте саме властивості дерева дозволили звести таке чудо архітектури, як церква у Яремчі. І в живописі потрібні не лише різноманітні фарби, але й різноманітні лаки, розчинники, які сприяють тому, що фарби не вицвітають, не тріскаються, не обсипаються протягом тривалого часу. Адже багато творів Леонардо да Вінчі та Мікеланджело не збереглися через нестійкий склад фарб, живописного матеріалу.
Кожен вид мистецтва має свій матеріал. Так, матеріалом у музиці є звуки, організовані в лад. Важливими для музики є і властивості звуків, наприклад, тон, тривалість, висота і сила звуку. Певні властивості повинні мати і танцюристи, і актори театру та кіно. Без фізичної підготовки, витривалості людина не може виконати танець. У літературі за матеріал править слово. Невиразні, «стерті» слова і висловлювання знижують художність літературного твору. Правильний добір художником матеріалу забезпечує правдиве зображення життя, яке відповідає естетичному сприйняттю дійсності людиною (наприклад, матеріал у скульпторів Мікеланджело «П’єта» — мармур; у В. Мухіної — «Робітник і колгоспниця» — хромонікелева сталь, С. Коненкова «Бабуся» — дерево).
У цілому будь-який мистецький твір постає як гармонійне поєднання художнього образу і матеріалу. На основі вільного володіння матеріалом даного виду мистецтва створюється техніка майстра. Але навіть володіння досконалою технікою може не привести до створення високохудожнього образу мистецтва. Лише у єдності з глибоким змістом технічна майстерність художника здатна створити шедевр.
Отже, форма включає матеріал і такі елементи, як композиція, сюжет, зображувально-виражальні засоби та ін.
Композиція (з лат. — упорядкування, розташування) — це структурна побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його елементів і частин у єдиному цілому. Композиційна побудова твору підпорядкована змісту, сприяє розкриттю руху, динаміці дії, почуттів і думок автора. (Наприклад, у середні віки у живописі — архітектонічна композиція — симетричне, ритмічне зображення; у живописі бароко — діагональна композиція, яка сприяє вираженню руху, бурхливої зміни почуттів, сильних переживань). Кожен вид мистецтва має свої засоби композиції. У живописі, наприклад, усі образи подані одночасно, і тому їх розміщення є особливо складним. У скульптурі композиція постає як просторове розташування художніх елементів і частин, наприклад зображень людського тіла у статуї або фігур у статуарній групі.
Композиція може містити різні елементи: у літературному творі — це експозиція, зав’язка, кульмінація і розв’язка, у театральному спектаклі — мізансцени, дії, сцени, акти.
Композиція тісно пов’язана із сюжетом. Сюжет — це внутрішній зв’язок подій у творі, взятих у їх часовому розвитку. Його джерелом є процеси, що відбуваються у реальному світі. Сюжет притаманний різноманітним видам мистецтва. Особливу роль він відіграє у літературі та у синтетичних видах мистецтва (театр, кіно), де може перетворитися у першочерговий елемент форми (пригодницький жанр).
До форми художнього твору належать і зображувально-виражальі засоби, які є знаряддям її утворення. Кожному виду мистецтва властиві свої виражальні засоби. Так, для живопису характерні такі засоби, як малюнок, колір, світлотінь, лінійна повітряна перспектива, колорит; для письменників засобом створення художнього образу є весь арсенал вербальної поетики. Але мета літератури, як і живопису, полягає не в тому, щоб займатися пустою словотворчістю, живописанням, а в тому, щоб за допомогою зображувально-виражальних засобів розкрити сенс явища, події, вчинку — розкрити зміст.
Художня форма — це не механічне поєднання, елементів, вона являє собою складне утворення, що включає дві рівні, іншими словами «внутрішню» і «зовнішню» форми, які по-різному співвідносяться зі змістом художнього твору.
Елементи форми, які знаходяться на «нижчому» рівні, утворюють внутрішню форму мистецтва, а елементи, які лежать на «вищому» рівні, — зовнішню його форму. До «внутрішньої» форми належать сюжет і характери, їх взаємозв’язок є образною структурою художнього змісту, способом його розвитку;
до «зовнішньої» — усі зображувально-виражальні засоби мистецтва, вона виступає способом матеріального втілення змісту. Такі елементи форми, як композиція, ритм — це скелет, кістяк художньо-образної тканини мистецького твору, вони поєднують всі елементи зовнішньої форми.
Отже, аналіз елементів форми дозволяє дати більш чітке визначення форми художнього твору. Форма — це внутрішня організація, структура художнього твору, створена за допомогою зображувально-виражальних засобів даного виду мистецтва для вираження художнього змісту.
У сучасному мистецтві формі надається велике значення. Представники модернізму та постмодернізму звертають увагу лише на зовнішню форму, насолоджуючись відношенням звуку або кольору, нехтуючи осягненням внутрішньої форми всього змісту.
Справжній митець не лінується переписувати свій твір, ретельно працюючи над синтезом форми і змісту, так знаменитий на весь світ художник О. Іванов створив декілька сотень ескізів до полотна «Явлення Христа народу» у пошуках гармонійних до задуму облич, дерев, рельєфів місцевості. Пабло Пікассо 80! разів переписував портрет письменниці Гертруди Стайн, щоб досягнути бажаного психолого-колористичного ефекту.
Отже, взаємозв’язок змісту і форми полягає у тому, що зміст вимагає відповідної форми, такої, яка найбільш повно і правильно втілювала б творчий задум митця. Такий взаємозв’язок є об’єктивною закономірністю естетичного розвитку. Кожний художній твір характеризується певною мірою єдності змісту і форми, а цінність художнього твору залежить від того, наскільки високопрофесійно, високохудожньо створені всі складові елементи художнього твору, в тому числі й елементи змісту і форми.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 161 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |