Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

МЕТОДИКА РАССЛЕДОВАНИЯ СЛУЧАЕВ

Читайте также:
  1. A. Органы выявления и расследования преступлений
  2. III. Регистрация, учет и статистическое наблюдение случаев заболеваний гриппом
  3. III. Регистрация, учет и статистическое наблюдение случаев заболеваний гриппом
  4. Акт по форме H-1 вместе с материалами расследования подлежит хранению в течение 45 лет на предприятии, работником которого является (был) пострадавший.
  5. Анатомо-физиологические особенности и методика исследования почек и мочевыделительной системы у детей
  6. Анатомо-физиологические особенности системы дыхания у детей. Методика исследования
  7. Билет № 13. Методика и алгоритм разработки туристского маршрута
  8. Бланковые, опросные, рисуночные и проективные психодиагностические методики. Сущность и частота встречаемости. Понятие об объективно-манипуляционных методиках
  9. В пятидневный срок после окончания расследования материалы расследования передаются предприятием прокуратуре и органам, представители которых участвовали в расследовании.
  10. Виды занятий и методика обучения

Роль морського транспорту в туризмі зростає лише по лінії здійснення паромних перевезень, зокрема автомобілів туристів. Певний ренесанс переживає круїзний туризм. Круїз – це морська подорож, зазвичай по замкненому колу, на одному судні по певному маршруту із зупинками у місцях, що являють собою екскурсійний інтерес. Круїзні плавання стають поступово провідною формою експлуатації сучасного пасажирського флоту. Основні маршрути круїзів спрямовані до теплих морів. Найбільш розвинуті круїзні подорожі по Середземномор'ю, особливо в Егейському морі. За Середземномор'ям йде Карибський регіон, де першість по числу прийнятих туристів утримують Багамські острови. Швидкими темпами зростає число круїзних рейсів у Тихому океані (Гавайські острови, Французька Полінезія та ін.). В Україні та СРСР початок круїзному судноплавству був покладений в Чорноморсько-Азовському басейні у 1960 році рейсом пароплаву «Адмірал Нахімов». За кількістю відправлень круїзних суден перше місце в світі займає порт Нью-Йорк.

Практикуються також специфічні форми туристських подорожей, наприклад, пересування на оленях або собачих упряжках у деяких північних країнах. Зароджуються і такі нові форми, як обліт вулканів на гелікоптерах.

За правовим статусом туризм поділяється на внутрішній (національний), тобто в межах власної країни, та міжнародний (або іноземний) туризм. Ці два види туризму розвиваються сумісно, інакше можуть складатися диспропорції в обслуговуванні внутрішніх та іноземних туристів, що буде порушувати атмосферу гостинності, створювати соціально-психологічну напругу.

Міжнародний туризм поділяють на активний і пасивний в залежності від його впливу на платіжний баланс країни. Для кожної країни подорож її громадян в інші держави є пасивним туризмом, а прибуття іноземців – активним туризмом.

За тривалістю перебування міжнародний туризм поділяється на короткочасний і тривалий. Якщо тривалість подорожі або перебування не перевищує трьох діб, то їх відносять до короткочасного туризму, а якщо більше трьох діб – до тривалого. У міжнародному туризмі подорожуючих заради відпочинку менше доби включають до категорії «екскурсант». Під екскурсією (лат. ехсиrsіо – вилазка) розуміється колективне відвідування музею, визначного місця, виставки та ін.; поїздка, прогулянка з освітньою, науковою, спортивною або розважальною метою.

У вирішенні проблем виділення території для тривалого заміського відпочинку в сучасному світі спостерігається дві провідні тенденції: розвиток «урбанізованих» рекреаційних територій на базі курортних населених пунктів або цілих курортних агломерацій; розвиток рекреації на міжпоселенних територіях шляхом створення рекреаційних парків. До проміжних рекреаційних територій можна віднести ареали відпочинку у сільській місцевості.

Серед територій першого типу масового поширення у всьому світі набули приморські райони відпочинку, лікувально-санаторні окремі курорти або курортні райони, гірськолижні туристичні комплекси.

Приморські рекреаційні райони розвиваються найшвидшими темпами. За чисельністю прийнятих рекреантів вони займають друге місце після столиць країн світу. Бурхливе освоєння морського узбережжя – це результат туристичного буму, що розпочався у 50-ті роки минулого століття. Цей бум триває по сьогоднішній день.

Поява масового попиту на відпочинок у моря співпала із інтенсивним впровадженням індустріальних методів будівництва. В курортних районах використовувалися звичайні (стандартні) методи будівництва, до того ж і територіальне планування курортних комплексів часто не відрізнялося від звичайних населених пунктів. Так виникали урбанізовані рекреаційні комплекси Іспанії, Болгарії та деяких інших країн. Характерними рисами територіальної структури цих районів є лінійне простягання вздовж берегової смуги та незначне ешелонування вглиб території суходолу. В результаті створювалися величезні лінійні рекреаційні агломерації, що привело до багатьох негативних явищ: зниження ефективності відпочинку у зв'язку із звичними атрибутами міського життя, перевантаження природних комплексів, ускладнення соціальних проблем місцевого населення та ін. Проекти глибинного ешелонування території курортів частково намагалися реалізувати в Криму через будівництво канатних доріг для використання рекреаційного потенціалу прилеглих гірських районів (водоспади, печери, оригінальні форми вивітрювання та ін.).

Більш радикальні кроки у цьому напрямку були зроблені у Франції при будівництві приморської рекреаційної зони Лангедок-Руссільон. За проектом деякі туристичні споруди розташовані на відстані 10-15 км від морського узбережжя. Зручні транспортні зв'язки з морським берегом забезпечують можливість щоденного прийняття сонячних і морських ванн. А з метою більш раціонального функціонального зонування та економії території пляжів забудова ведеться не вздовж, а перпендикулярно до лінії берегу, тобто основна пішохідна артерія йде перпендикулярно до морського берегу, а головне шосе, яке простягається вздовж моря, є суттєво віддаленим від нього. Перпендикулярно до берегу чітко розташовані 3 функціональні зони:

Загрузка...

1) безпосередньо біля берегу – зона водних видів спорту і розваг;

2) далі – зона наземних видів спорту і розваг;

3) зона проживання туристів (засоби розміщення, підприємства харчування, автостоянки та ін.).

В зоні водного спорту центральне місце займає порт для туристських плавальних засобів. Загалом суворо зафіксованих розмірів для кожної зони не існує. Вони визначаються конкретними умовами території. Такий принцип планування дозволяє, по-перше, економити пляжні площі, по-друге, більш чітко розмежовувати функціональні зони.

Одне з принципових питань територіальної організації приморських рекреаційних районів – вибір місця для розташування рекреаційної забудови, при чому вибір для забудови найкращої місцевості викликає сумнів.

Як показало дослідження деяких прибалтійських місць відпочинку, власне рекреаційне поселення у день із гарною погодою майже безлюдне (в литовській Паланзі, наприклад, на ділянках пансіонатів та будинків відпочинку залишається не більше 6–7% людей). Відпочивальники намагаються вийти за межі поселення навіть тоді, коли зона забудови розташована у дуже красивому місці. Не поселення, а його довкілля є головним центром притягання відпочиваючих. Ось чому рекреаційні поселення не слід розміщувати у найкрасивіших та найсприятливіших для відпочинку місцях узбережжя – навпаки, ці місця слід зберігати у природному стані.

За набором рекреаційних занять у приморських районах створюються переважно поліфункціональні центри. У той же час в останні роки стала спостерігатися і тенденція будівництва спеціалізованих центрів, наприклад, для аматорської рибної ловлі, розважальних центрів та ін.

До «урбанізованих» форм організації рекреаційної діяльності відносять також санаторно-лікувальні курорти, які використовують фактори географічного середовища з профілактичною та лікувально-відновлювальною метою. Давно відомі можливості таких природних факторів, як клімат, мінеральні і термальні води та лікувальні грязі, давати лікувальний ефект при багатьох захворюваннях або запобігати їх початку. Сучасна курортологія накопичила значний обсяг знань про механізми впливу вказаних факторів географічного середовища на людину.

Досить поширені та надзвичайно різноманітні за складом, властивостями, лікувальним використанням і впливом на організм мінеральні води та лікувальні грязі, а також комфортні кліматичні умови слугують основою створення чисельних курортних центрів і районів. В Україні такими є Саки, Євпаторія і Керч у Криму, Трускавець і Моршин у Передкарпатті, Миргород на Полтавщині, Хмільник у Вінницькій області та інші.

У даний час суто лікувальний туризм розвивається порівняно невисокими темпами. Але санаторно-лікувальна рекреація залишається значним фактором як внутрішнього, так і міжнародного туризму. Деякі з лікувальних курортів заради приваблення туристів йдуть на досить радикальну перебудову функцій. Найчастіше така перебудова здійснюється шляхом розширення розважальних та спортивно-оздоровчих функцій. Загалом слід відзначити, що санаторно-лікувальна рекреація – це європейський вид туризму. В інших частинах світу він розвинутий недостатньо.

Країни Південної Європи – один із найбільших у світі районів туризму, який став важливою високоприбутковою галуззю господарства. Головними передумовами розвитку рекреаційної галузі є: рекреаційні можливості Альп, морських узбереж і островів; культурна спадщина, яка охоплює античну, візантійську, римську, мавританську епохи, середньовіччя і сучасність.

Тут розташовані відомі у всьому світі курорти Коста-Брава, Коста-Бланка, Коста-дель-Соль, Балеарські та Канарські острови (Іспанія), Лігурійська Рів’єра з центром у Сан-Ремо, узбережжя Адріатики (Італія), остови Егейського моря (Греція), Мальта – курортні зони світового значення.

Італійські Альпи – один з основних міжнародних районів зимових видів спорту. Всесвітньої слави набули архітектурні пам’ятки, скульптура і живопис, музичні твори, театр і кіномистецтво.

Найвідомішими культурними центрами є Рим, Мілан, Флоренція, Венеція, Неаполь, Генуя, Мадрид, Барселона, Толедо, Саламанка, Севілья, Гранада, Афіни, Дельфи, Олімпія, Коринф тощо.

Середземномор’я – головний район туристсько-рекреаційної діяльності не тільки в Європі, а й у всьому світі. Кількість іноземних туристів, які щороку прибувають сюди досягає 118 млн. осіб. За цим показником третє місце (дані станом на 2009 р.) у світі посідає Іспанія – 52,2 млн. осіб туристів щорічно, серед яких 95% - з країн ЄС (перше місце у Франції – 74,2 млн. осіб, друге – у США – 54,9 млн. осіб), а 5-те – Італія (43,2 млн. туристів). Дещо відстають від них Греція (13,2 млн.) і Мальта (1,1 млн.), а останнім часом активно включилась в туристичний бізнес Португалія (особливо південна провінція Алгарві) – 12 млн. туристів. За рахунок туризму живе й країна-карлик Андорра, яку щорічно відвідує 3 млн. туристів.

До списку ЮНЕСКО занесено 122 об’єкти:

- в Андоррі (1) – льодовикова долина Мадріу Перафіта-Кларор;

- у Ватикані (2) – історичний центр міста Рим (спільно з Італією), папське місто Ватикан;

- у Греції (17) – Церква Аполлона Епікурейського в Бассах, руїни міста Дельфи, Афінський Акрополь, духовний центр православ’я гора Афон, монастирі Метеори, ранні християнські й візантійські пам’ятники міста Салоники, Археологічні пам’ятники Епідавра, Середньовічне місто Родос, давнє місто Містра, археологічні пам’ятники Олімпії, острів Делос, візантійські монастирі Дафні, Осіос Лукас і Неа Моні; Піфагорея і храм Гери (Герайон) на острові Самос, археологічні пам’ятники Вергіни, Мікен і Тірінфа, історичний центр (хора) з монастирем Іоана Богослова і пещерою Апокаліпсиса на острові Патмос, старе місто Корфу;

- в Іспанії (41) – Альгамбра, Хенераліфе і Альбайсін в Гранаді, Бургоський собор, історичний центр міста Кордова, монастир в Ескоріалі, роботи Антоніо Гауді, наскельні малюнки в печері Альтаміра, пам’ятники міста Ов’єдо і королівства Астурія, старовинне міста Авіла, старовинне місто Сеговея з римським акведуком, стара частина міста Сантьяго-де-Компостела, національний парк Гарахонай на острові Ла-Гомера, історична частина міста Толедо, архітектура в стилі мудехар, стара частина міста Касерес, Севільський собор, Севільський Алькасар і Архів Індій, стара частина міста Саламанка, монастир Поблет, археологічний ансамбль міста Мерида, Шлях святого Якова або Шлях в Сантьяго-де-Компостела, королівський монастир Санта-Марія-де-Гуадалупе, національний парк Донья на, історичне місто Куенка, комплекс Лонха-де-ла-Седа у Валенсії, римські золоті копальні в Лас-Медулас, район гори Монте-Пердідо в Піренеях, Монастирі Юсо і Сузо в Сан-Мілан-де-ла-Когола, Палау-де-ла-Музіка-Каталана і госпіталь Сант-Пау в Барселоні, наскельні малюнки на Середземноморському узбережжі Іспанії, Алькала-де-Енарес, острів і місто Ібиця, місто Сан-Кристобаль-де-ла-Лагуна, археологічний комплекс Таррако в місті Таррагона, печери в горах атапуерка, романські церкви в Валь-де-Бой, пальмовий ліс в Ельчі, римські стіни міста Луго, королівський палац в Аранхуесі, пам’ятники ренесансу в містах Ябеда і Баеса, Біскайській міст, національний парк Те йде, маяк Вежа Геркулеса;

- в Італії (44) – нескельний живопис в долині Валькамоніка, церква Санта-Марія-делле-Граціе з фрескою Леонардо да Вінчі „Таємна вечеря”, історичний центр Риму (спільно з Ватиканом) включаючи церкву Сан-Паоло-фуорі-ле-Мура, історичний центр міста Флоренція, Пьяцца де Міраколі в Пізі, місто Венеція, історичний центр міста Сан-Джиміньяно, „І-Сассі-ді-Матера” – поселення у скалах поблизу міста Матера, місто Віченца і вілли Андре Палладіо у Венеції, фабричне поселення Крепі-д’Адда, ренесансне місто Феррара і дельта річки По, Історичний центр міста Неаполь, місто Сієна, замок Кастель-дель-Монте, ранні християнські пам’ятники в місті Равенна, історичний центр міста Пьєнца, „Труллі” – традиційні помешкання в місті Альберобелло, королівський палац в Казерті з парком, акведук Ванвітеллі й фабричне поселення Сан-Леучо, археологічні пам’ятники в місті Агридженто, археологічні зони – Помпеї, Геркуланум і Торре-Аннунціата, Ботанічний сад в місті Падуя, кафедральний собор, вежа Тор ре-Чівіка й площа Пьяцца-Гранде в місті Модена, узбережжя Костьєра-Амальфіана, місто Портовенере, культурний ландшафт Чінкве-Терре, острова Пальмарія, Тіно і Тінетто, палаци Савойського дому в Турині, доісторичні вежі Су-Нураксі-ді-Баруміні, вілла Дель-Казале, Патріарша базиліка й археологічний заповідник в Аквилії, культурний ландшафт району Чіленто, національний парк Валло-ді-Діано, археологічні пам’ятники Пестума і Елеї, монастир Чертога-ді-Падула, історичний центр міста Урбіно, вілла Адріана в Тиволі, базиліка Святого Франциска в Ассизі, місто Верона, Ліпарські острови, вілла д’Есте в Тиволі, міста пізнього бароко в долині Ното, Святі гори Ломбардії і Пьємонта, етруські некрополі в Черветери і Тарквінії, культурний ландшафт Валь д’Орча, Античні Сіракузи й некрополь Панталіка, вулиця Ле-Страде-Нуове й комплекс палаців Палацці-де-Ролии в Генуї, Ретійська залізна дорога, Мантуя і Саббьонета, Доломітові Альпи;

- у Мальті (4) – місто Валлетта, гіпогей (підземне святилище) Халь-Сафліні в місті Паола, мегалітичні храми Мальти, міські ворота Валлетти;

- у Португалії (13) – центр міста Ангра-ду-Ероїжму на острові Терсейра, монастир Христа в місті Томар, монастир Баталія, монастир Ієронімів і вежа Белем у Лісабоні, історичний центр міста Евора, монастир Алкобаса, місто Ситра, історичний центр міста Порту, доісторичний наскельний живопис в долині Коа, лаврові ліси острова Мадейра, виноробний регіон Алту-Дору, історичний центр міста Гімарайнш, ландшафт острова Піку.

Тепле море, середземноморський клімат, багата субтропічна рослинність, численні пам’ятки давньої культури та архітектури – головні чинники, завдяки яким Південна Європа є улюбленим місцем відпочинку й розваг багатьох рекреантів світу, одним з найкрупніших туристичних центрів світу.

3.1 Пам'ятки історії і культури Франції

3.1.1 Архітектурно - історичні ресурси

Вандомськая площа в Парижі (place Vendome). Прямокутна площа Вандомськая на північ від вулиці Сент-оноре оточена одноманітними імпозантними будівлями міністерств, особняків, банків і готелів. За останнє століття тут перебували чи не всі європейські знаменитості, від Чарлі Чапліна до Коко Шанель, що прожила в готелі "Рітце" останні 37 років життя. У XVII столітті площа, спланована Ардуен-мансаром, носила ім'я Людовика Великого і його статую. При Наполеонові в центрі встановили Вандомськую колону, чиє кам'яне тіло обвивали бронзові листи, відлиті з 1 250 трофейних гармат. Нині ж площа швидше асоціюється з ювелірними магазинами Boucheron (№ 26) і Van Cleef & Arpels (№ 22).

Елісейськие поля Парижа (Champs-elysees). Поля Елісейськие - одна з головних магістралей Парижа. Поля Елісейськие - синонім християнського раю, тій частині загробного світу, де перебувають герої, чисті душі, праведники, тоді як в Аїде терплять вічні муки злочинці, лиходії і так далі

Тріумфальна арка (Arc de Triomphe). Споруджена в 1806-1836 по розпорядженню Наполеона архітектором Жаном Шальгреном. Прикрашена 4-мя скульптурними групами: з боку полів Елісейських - «Марсельєза» скульптора Рюда (справа) і «Тріумф скульптора 1810 м.» Корто; з боку авеню де ла Гранд-арме - «Опір» (справа) і «Мир» скульптора Етекса. На стінах арки вигравійовані назви 128 битв, виграних республіканською і імператорською армією, а також імена 558 французьких воєначальників. Арку оточують 100 гранітних тумб (на честь «ста днів» правління Наполеона), сполучених між собою чавунними ланцюгами.

Версаль (Chateau de Versailles). Палацово-парковий ансамбль Версаля- це найбільший пам'ятник архітектури XVII ст., що зробило величезний вплив на містобудівну думку подальших сторіч. У художньому відношенні Версаль взагалі став як би «ідеальним містом», про яке мріяли і писали автори епохи Відродження і який волею Людовика XIV і мистецтвом його архітекторів і садівників виявився втілений наяву, причому в безпосередній близькості від французької столиці.

Монмартр (Montmartre). Монмартр - назва 130-метрового горба на півночі Парижа і давньоримського поселення. Горб Монмартр - висока точка Парижа. На вершині горба знаходиться базіліка Сакре-кер, одна з найпопулярніших визначних пам'яток французької столиці. Зійти на Монмартр можна по знаменитих сходах або за допомогою фунікулера.

 

МЕТОДИКА РАССЛЕДОВАНИЯ СЛУЧАЕВ


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 2 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2019 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав