Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Бэкон, Фрэнсис

Читайте также:
  1. Дилемма эмпиризма и рационализма (Ф.Бэкон, Р.Декарт).
  2. Основные идеи философии XVII в. (Ф.Бэкон, Р.Декарт, Т.Гоббс, Дж.Локк, Г.Лейбниц.).
  3. Фрэнсис Бэкон
  4. Фрэнсис Бэкон.
  5. Эмпиризм XVII в, его философские идеи (Бэкон, Локк, Гоббс)
  6. Эмпиризм и рационализм в философии Нового времени. Ф. Бэкон, Р. Декарт.

1. Проаналізовано теоретичні джерела та з'ясовано сутність ключових понять з досліджуваної проблеми. Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури дозволив визначити, що одним із важливих комплексних кваліфікаційних умінь професійно-педагогічної підготовки, передбачених Державним стандартом, розроблених для освітньо кваліфікаційного рівня «бакалавр» є підготовка майбутніх вчителів початкової школи до формування загальнонавчальних умінь молодших школярів. Теоретичні основи проблеми формування загальнонавчальних умінь знаходять відображення у працях видатних сучасних психологів, дидактів, методистів. Основи психологічних закономірностей формування навчальних умінь і навичок відображені у працях Л.Виготського, П.Гальперіна, В.Давидова, Л.Занкова та ін. З точки зору психологів важливим у формуванні загальнонавчальних умінь є розробка способів та прийомів розумової діяльності (Е.Кабанова-Меллер, Г.Костюк, В Решетніков), інтелектуальних вмінь (Д.Богоявленський, Н.Менчинська), розумових дій (П.Гальперін, Т.Тализіна, О.Раєв).

Загальнонавчальні уміння як важливий фактор розвитку особистості дитини, один із основних структурних компонентів навчальної діяльності школярів розглядається у працях В.Давидова, О.Усової, Д.Ельконіна, Г.Люблінської, А.Маркової, В.Рєпкіна та ін. У сучасній дидактиці розроблені різні підходи до класифікації загальнонавчальних умінь, створені програми їх формування, в яких уміння групуються за різними логічними основами (Ю.Бабанський, І.Лернер, Н.Лошкарьова, В.Паламарчук, О.Савченко). Проблемам з’ясування шляхів, форм і методів формування загальнонавчалних умінь присвячують свої праці З.Захарчук, Н.Карапузова, О.Снісаренко, Я.Кодлюк, Н.Скрипченко, А. Супрун, Л.Спірін, Г.Селевко, Н.Бежанова та ін.Основними досягненнями педагогічної науки є обґрунтування значення загальнонавчальних умінь для успішного оволодіння знаннями і навичками зі спеціальних предметів, визначення сутності поняття „загальнонавчальні уміння”, розробка методики їх формування.

Проблема формування загальнонавчальних умінь молодших школярів займає особливе місце в історії педагогічної теорії та практики. Загально- навчальні уміння мають важливе значення для всебічного розвитку особистості молодшого школяра. Процес засвоєння навчальних умінь і навичок сприяє розвитку пізнавальних сил і здібностей учнів, безперервному їх вдосконаленню. Він завжди супроводжується зосередженням мимовільної уваги, вольових зусиль під час сприймання, усвідомлення прийомів застосування правил, понять, законів, які вивчаються, використанням логічних операцій, необхідністю обґрунтовувати власні практичні дії, застосовувати їх у постійних умовах та в умовах, які змінюються. Перевірка виконання завдань завжди пов’язана з подоланням труднощів, що дає змогу формувати позитивне та відповідальне відношення до навчальної праці. Діяльність молодших школярів, яка пов’язана з оволодінням навчальними уміннями і навичками, сприяє успішному розвитку учнів, їх аналітико-синтетичній діяльності, мовленнєвій культурі, пам’яті, увазі, творчої уяви, розширенню кругозору та пізнавальних можливостей, загальних здібностей, інтересів та схильностей, що в подальшому впливатиме на засвоєння більш складного матеріалу, який є необхідним у самостійній навчальній, творчій та практичній діяльності.

Слід зазначити, що формування загальнонавчальних уміннь включає в себе і виховний аспект. Успішність його реалізації пов’язана з дотриманням вимог навчально-виховних завдань, які є складовою змісту навчального матеріалу і методів роботи вчителя і учнів.

Проблема формування загальнонавчальних умінь молодших школярів займає особливе місце в історії педагогічної теорії та практики.

Вагомий внесок у розробку питання загальнонавчальних умінь зробили українські педагоги минулого. Зокрема, Б.Грінченко виділив та охарактеризував такі загальнонавчальні уміння як уміння спостерігати, оцінювати явища, уміння логічно мислити, уміння працювати з підручником. М.Пирогов у своїх працях особливу увагу приділяв умінню працювати самостійно, робити висновки та узагальнювати.

Важливість для учнів вміння правильно говорити та мислити, а також уміння порівнювати розкривали Г.Сковорода та К.Ушинський. Заслуговують на увагу думки і І.Франка, М.Корфа, В.Одоєвського, Л.Толстого з приводу необхідності формування таких загальнонавчальних умінь, як уміння працювати з книгою, уміння робити критичний аналіз, уміння правильно користуватись елементами письма.

О.Савченко виділяє чотири групи загальнонавчальних умінь, а саме: організаційні уміння, логіко-мовленнєві, загальнопізнавальні, контрольно-оцінні. В свою чергу, організаційні уміння передбачають уміння організувати робоче місце, орієнтуватися у часі, берегти його, планувати свої дії, прагнути завершити роботу. Загальнопізнавальні уміння поділяються на уміння аналізувати, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. До логіко-мовленнєвих умінь належать уміння зосереджено слухати, виділяти смислові елементи висловлювання, запитувати і відповідати зв’язно, послідовно міркувати. Контрольно-оцінні уміння містять у собі уміння перевіряти за зразком, опорою, схемою, знати способи самоперевірки, знаходити і виправляти фактичні, логічні, стилістичні помилки, здійснювати само- і взаємоперевірку, само- і взаємооцінку. Саме така класифікація загально - навчальних умінь подається у державних стандартах школи І ступеня.

Для того, щоб оптимально розвивались усі зазначені рівні засвоєння загальнонавчальних умінь, потрібно застосовувати відповідні методи та прийоми.

Для ефективного формування організаційних загальнонавчальних умінь широко використовуються роз’яснення, переконання, бесіда, показ, ігрові ситуації, змагання, прийоми стимулювання і вправляння дітей у певних діях. Вчитель повинен ознайомити школярів (особливу увагу звертати на першокласників) з їхньою партою, навчити добирати навчальне приладдя залежно від теми уроку, довести до рівня навички правильне розташування кожної речі на поверхні парти, учити працювати з підручником, зошитом, роздавальним матеріалом, біля дошки. Важлива роль в повноцінній навчальній діяльності належить логіко-мовленнєвим умінням. Надзвичайно важливо навчити дитину міркувати. Як зазначає О.Савченко, міркування – такий тип тексту, в якому з попереднього судження має випливати наступне, отже, воно являє собою ланцюжок суджень. Корисним для розвитку у дітей уміння міркувати є відгадування і складання загадок, завдання, що спонукають дитину визначати послідовність подій, явищ, стану, використання алгоритмів та різноманітних зорових опор (схем, таблиць, символів). Ядром навчальної діяльності є індивідуальна мислительна діяльність учнів. Варто зазначити, що в основі всіх розумових дій лежать процеси аналізу й синтезу, тобто розкладання та об’єднання. Формувати ці пізнавальні уміння можна через зразок та просте наслідування способів роботи вчителя й товаришів.

Формування контрольно-оцінних умінь і навичок – неодмінна умова повноцінного навчання.

Формування самоконтролю в молодших школярів ускладнює наївна переконаність багатьох дітей у тому, що перевірка – обов’язок вчителя і батьків, а їм самим не потрібно себе перевіряти, бо вони дуже старалися і не могли помилитися. Для успішного формування самоконтролю потрібно забезпечити у системі уроків такі умови: ускладнювати завдання в певній послідовності, використовувати зразок у тих самих умовах, у змінених, у нових; домагатися від учнів чіткого розуміння мети роботи, передбачати труднощі, які можуть виникнути в процесі виконання самостійної роботи; при формуванні складних умінь і навичок одночасно опрацьовувати прийоми і способи їх перевірки; у виконанні тренувальних вправ передбачати спеціальні ускладнення, щоб запобігти зниженню гостроти уваги, утворенню штампа дій. До основних методів і прийомів формування самоконтролю відносять: поопераційне пояснення способу дій, зіставлення зі зразком, оволодіння конкретними прийомами перевірки, опора на пам’ятку, алгоритмічний припис, взаємоконтроль, диференційований підхід учителя до виправлення помилок, матеріалізація навчальних дій під час контролю.

2. Визначено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови процесупідготовки студентів 4 курсу спеціальності «Початкова освіта» до формування загальнонавчальних умінь учнів початкової школи

2.3. Кількісний та якісний аналіз результатів формувального експирименту

Розроблено та експериментально перевірено модель підготовки студентів спеціальності «Початкова освіта» до формування загальнонавчальних умінь молодших школярів. Результати констатувального експерименту засвідчили, що студенти 4 курсу не мають достатніх теоретичних знань та практичних умінь щодо формування загальнонавчальних умінь учнів початкових класів. Отже майбутні вчителі недостатньо готові організовувати зазначений вид діяльності. З урахуванням результатів констатувального експерименту нами було розроблено та експериментально перевірено модель підготовки студентів 4 курсу спеціальності «Початкова освіта» до формування загальнонавчальних умінь учнів початкової школи. Модель передбачає дворівневу систему підготовки майбутніх вчителів. Перший рівень - теоретичний. Він передбачає озброєння майбутніх вчителів знаннями про сутність загальнонавчальних умінь, особливості формування загальнонавчальних умінь як на уроках, так і взагалі. З цією метою ми пропонуємо використовувати активні методи навчання: лекції, лабораторні заняття, самостійна робота. Другий рівень підготовки - практичний. Головне завдання: озброїти майбутнього вчителя практичними навичками формування загальнонавчальних умінь молодших школярів. З цією метою ми розробили лекційні заняття, на яких пропонується виконання таких різних видів завдань із зміною форм та методів роботи, виконання їх студентами сприятиме підвищенню рівня підготовки до формування вище зазначених умінь учнів початкових класів.

З'ясовано результативність експериментальної моделі та її ефективність. Результати контрольного зрізу знань експериментальної групи після впровадження спецкурсу засвідчують зростання відсотку високого рівня готовності студентів 4 курсу до формування загальнонавчальних умінь учнів початкової. Ми вважаємо, що дворівнева система підготовки майбутніх вчителів та використання при цьому зазначених методів, форм та засабів навчання, сприятиме засвоєнню теоретичних знань, виробленню практичних умінь, а отже ефективній підготовці майбутніх вчителів початкових класів до формування загальнонавчальних умінь молодших школярів, як під час навчального процесу так поза його межами. Експериментальна модель підготовки майбутніх учителів до формування загальнонавчальних умінь учнів початкових класів сприяла підвищенню теоретичної та практичної підготовки студентів. Отже, запропонована модель може бути запроваджена у практику при вивчені дисципліни «Педагогічні технології у початковій школі».

 

 

Бэкон, Фрэнсис

Фрэ́нсис Бэ́кон (англ. Francis Bacon, 1st Viscount St Albans);22 января 1561 — 9 апреля 1626) — английский философ, историк,политический деятель, основоположник эмпиризма. В 1584 году в возрасте 23 лет был избран в парламент. С 1617 года лорд-хранитель печати, затем — лорд-канцлер; барон Веруламский и виконт Сент-Олбанский. В1621 году привлечён к суду по обвинению во взяточничестве, осуждён и отстранён от всех должностей. В дальнейшем был помилован королём, но не вернулся на государственную службу и последние годы жизни посвятил научной и литературной работе.

Бэкон начал свою профессиональную деятельность как юрист, но позже стал широко известен как адвокат-философ и защитник научной революции. Его работы являются основанием и популяризацией индуктивной методологии научного исследования, часто называемой методом Бэкона.Индукция получает знание из окружающего мира через эксперимент, наблюдение и проверку гипотез. В контексте своего времени, такие методы использовались алхимиками. Свой подход к проблемам науки Бэкон изложил в трактате «Новый органон», вышедшем в 1620 году. В этом трактате он провозгласил целью науки увеличение власти человека над природой, которую определял как бездушный материал, цель которого — быть использованным человеком.

Бэкон создал двухбуквенный шифр, называемый теперь шифр Бэкона.

Существует не признанная научным сообществом «бэконианская версия», приписывающая Бэкону авторство текстов, известных под именем Шекспира.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 33 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав