Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ідеї, провідні школи та представники античної натурфілософії.

Натурфілософія- це осмислення природи. Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об 'єкт, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття. Першим філософом Стародавньої Греції був Фалес із Мілета. Від нього до нас дійшло дві тези: "Усе з води" іа "Усе має душу". мислитель висунув думку про першопочаток ("архе") світу. Друга теза засвідчує, що Фалес замис­лювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей. Учень Фалеса - Анаксімандр, стверджу­вав, що "архе" це - "апейрон", невизначене та безмежне. Третій представник мілетської школи Анаксімен синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необх­ідний для життя і рухливий. На думку Апаксімена, саме таким є повітря. Головний здобуток мілетської школи - розроб­лення ідей про світобудову, таке розроблення, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибле­ного усвідомлення реальності. До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продук­тивної для науки та філософії тези про те, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення, а належить вона Піфагору. Якщо вихо­дити з міркувань його попередників і вважа­ти, що "есе" є щось "одне", то тоді світ ("есе") стає однорідним, тобто постає в одній якості; у такому разі відмінності між речами вже не якісні, а кількісні, усе можна виміряти числом. ♦Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання мате­матичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов'язане з речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Саме Піфагор уперше на­звав себе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом).

Питання "Що?" (Що є світ? Що є початком світу?) і "Як?" (Як слід мис­лити, щоб мати достовірні знання?) від часів Геракліта Ефеського стають основними питаннями піз­нання. На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, що весь час тече: "Усе тече, усе зміню­ється". Розгортаючи свої думки, він дає відповідь на запитання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні перебувають чотири світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і за­галом виходить, що світовий кругообіг здійснюється через ви­міряний рух від протилежного до протилежного: від рухомо­го, світлого, гарячого вогню-до інертної, темної, вологої землі і навпаки. Енергію усьому рухові дає вогонь як найперша і найдинамічніша стихія. Оскільки світовий рух відбувається не хаотично, то це свідчить про наявність єдино­го світового закону - "логосу " - це слово, мовлення, хід думки, і, отже, - розумний порядок. Саме логос визначає міри поєднання протилежностей у світі. Такий погляд на світ, у якому він постає динамічним, змінним унаслідок боротьби та поєднання протилежностей, дістав на­зву діалектики. Отже, Геракліт є засновником діалектичного мислення, мислення, яке намагається різноманітність сущого звести до певної його вну­трішньої енергетики. У реальному світі логос проявляє себе у вигляді блискавки -особливої дії особливого вогню.Геракліт пояснював дією вогняної стихії все, у т. ч. душу людини (особливий, сухий і чистий вогонь) і роботу інтелекту (просвітлення, "спалахи" при усвідомленні).

4 школи:* Елейська школа. Найвідоміщі представники Парменід та Зенан. Парменід стверджував, що за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: "Лише буття є, а небуття узагалі немає". Бо про що б ми не мислили, думка буде непорожня. Навіть мислячи про небуття, ми вводимо його в ранг буття. Отже, усюди є лише буття, що дорівнює собі самому і є незмінне й невичерпне. Погляди на засади сущого як у своїй основі на нерухливі, незмінні, самототожні згодом (у нім. філософа Гегеля) дістали назву метафізичного світо­бачення, яке за вихідним спрямуваннями протистоїть діалектиці.Зенон спрямував свої зусилля на захист ідей Парменіда, які доводили немислимість руху і змін. • Школа атомізму. Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт виходив із тези, що "ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо". Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно: край, межа можливого поділу - атом (неподіль­ний): його існування - запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх - усе, що існує.Основні положення атомістичної теорії походження: - вся природа складається з атомів; - у атоми мають кількісні властивості і не мають якісних; - властивістю атомів є рух; - атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження; - атоми рухаються в порожнечі, яка, як і атоми, є матеріальною. * Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл, який вва­жав, шо всі процеси світу можна пояснити через взаємодію 4 стихій, або еле­ментів (вогонь, повітря, вода й земля), та 2 сил протилежного спрямування {любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки - у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово вста­новлюють своє панування у світі.* Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор на думку котрого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, - із гомеомерій. Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світо­вого розуму - Нуса, або Нооса.

# Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, де­монструючи при цьому деякі загальні закономірності руху людсько­го мислення - від простого => до складного, від конкретного => до абстрактного, від недиференційоваиої проблематики => до диферен­ційованої, від неусеідомленого =з до усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій.