Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ознаки правової держави. Проблеми становлення правової держави в Україні.

Правова держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. До ознак (рис) правової держави відносяться:

· розмежування права і закону та забезпечення правового змісту й характеру законодавства;

· реальне верховенство конституції, конституційних законів та інших джерел конституційного законодавства над іншими законодавчими джерелами;

· панування законності та правопорядку в суспільстві та державі;

· забезпечення прав і свобод громадянина;

· застосування двох типів правового регулювання – загального дозволу («все те, що прямо не заборонено законом, дозволено») для громадян та загальної заборони (або звільнення від заборони) («дозволено лише те, що прямо указано в законі») для державного апарату;

· провідна роль суду при вирішенні громадянських, соціально-економічних, політичних, міжнародних спорів, конфліктів та інших суперечностей;

· рівна підпорядкованість особи, громадянського суспільства та держави праву та правовому закону;

· взаємовідповідальність особистості, громадянського суспільства та держави;

· узгодження національного законодавства з міжнародним через ратифікацію, імплементацію, колізійні норми, виконання актів міжнародних судових органів;

· структурування державного механізму на законодавчу, виконавчу та судову гілки державної влади при системі утримань і противаг між ними /Для побудови громадянського суспільства в Україні необхідно забезпечити компроміс між різними політичними партіями, спрямувати зусилля політиків та економістів на об’єднання суспільства для пошуку шляхів виходу з економічної кризи, вирішити проблему міжнаціональних і міжконфесійних відносин, енергійніше проводити реформування національного законодавства з урахуванням вимог міжнародного права.

33Місцеве самоврядування: поняття, завдання та необхідність реформування в Україні. Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України^[1]. Місцеве самоврядування — це форма публічної влади, що реалізується специфічними суб'єктами — територіальними колективами і сформованими ними органами, має особливий об'єкт — питання місцевого значення, та здійснюється на основі використання окремого виду публічної власності — комунальної (муніципальної).До основних завдань місцевого самоврядування можна віднести:

· зміцнення засад конституційного ладу України;

· забезпечення реалізації конституційних прав людини і громадянина;

· створення умов для забезпечення життєво важливих потреб та законних інтересів населення.розвиток місцевої демократії.

34Поняття політичної культури. Типи політичної культури.

Політична культура — це специфічний, історично і класове зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. Через відтворення, передачу з покоління в покоління та засвоєння попереднього політичного досвіду політична культура виступає у суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів.

Прихідська ку-ра=вона характеризується негативним ставленням до політики,членів суспільства,відсутністю інтресів до політики та не бажанням приймати участь у нії.

Подданічна ку-ра-відсутність особистого інтересу до участі в політиці,та пасивним відношенням до влади,хоча громадяни вже є членами політинчого супільства,але їх роль сводиться до ролі підданих,які лише підкоряються владі.

Партісипаторна ку-ра-великий чи значний інтерес громадян до політки,активне відношення до політичної влдаи,готовність приймати участь у політичному житті.

35 Політична культура сучасного українського суспільства Політична культура сучасної України має, за дослідженнями вчених, посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною, чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежною. За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі компоненти культури, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.

36Політична свідомість: загальне поняття, структура і типи. Політична свідомість — це духовне утворення, яке включає в себе політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття народу, що відбивають найбільш істотні економічні, соціальні, по­літичні та духовні інтереси людей, що мають бути реалізовані через інститути політичної системи. Політична свідомість завжди конкретно історична, вона відбиває інтереси конкретних людей в конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку. Першим важливим компонентом політичної свідомості є політичні знання та сформовані на їхній основі типові політичні уявлення про різні аспекти політичного життя суспільства.Необхідно зауважити, що політичні знання та уявлення, як і політична свідомість в цілому, функціонують на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденна політична свідомість — це сукупність ідей, уявлень та знань, які виникають безпосередньо з буденної практики того чи іншого класу, соціальної верстви або групи людей чи окремих індивідів. Буденна політична свідомість характеризується чітко вираженими соціально-психологічними рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, гостротою сприйняття політич­них процесів, подій та рішень. Більш високим рівнем політичної свідомості можна вважати політико-теоретичну свідомість. Вона являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, знань та вчень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, проникнення в їхню сутність, глибинні взаємозв'язки і суперечності, закономірності розвитку.

39Класичні теорії політичних еліт (В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельс).

Значний внесок у розвиток політ-думки 20ст. внесли представники теорії еліт(Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельс). За Парето в б.-я. Суспільстві реально править певна еліта. У суспільстві еліта виникає в економічній, політичній, духовній та інших сферах життя і поділяється на “правлячу (панівну) еліту” і “неправлячу еліту”. На думку вченого, існування “правлячої еліти” випливає з психо­логічних рис людей, з їхньої здатності панувати та нав'язувати свою волю підлеглим класам. Така ситуація призводить до того, що в суспільстві відбувається постійна боротьба та зміна різного типу еліт шляхом їхньої циркуляції, кругообігу: стара пануюча еліта з часом поступається місцем новій. Необхідно підкреслити, що, на думку Г.Моски, поділ суспільства на панівну меншість і політичне залежну більшість (масу) також є неодмінною умовою існування цивілізації. В процесі розвитку суспільства постійно змінюються склад, структура “правлячого класу” без зміни його функцій. Влада меншості над більшістю стає можливою за рахунок кращої організації меншості. Водночас правління меншості, на думку Г.Моски, може бути як автократичним, так і ліберальним. Ще один представник теорії еліт Р.Міхельс також стверджував, що суспільство не може існувати без панівного “політичного класу”. З цією метою дослідник обгрунтував свій “залізний закон олігархічних тенденцій”. Згідно з цим законом демократичний розвиток суспільства може відбуватися успішно лише за створення відповідної організації. А цей процес неможливий без виділення у суспільстві еліти — активної меншості, якій маса має довіряти через об'єктивну неможливість прямого контролю широких верств населення над великою організацією.