Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Либеральное идейно-политическое течение и его разновидности.

Термін “ лібералізм ” походить від лат. liberalis – вільний. Цим терміном позначається ідейно-політична течія та соціаль­но-політична теорія, в якій обґрунтовується пріоритет природ­них і невід’ємних прав індивідів, а державне втручання у при­ватне життя обмежується. Він почав використовуватися у першій половині XIX ст., але витоки лібералізму походять ще з епохи революцій XVII – XVIII ст.

Як самостійна ідеологічна течія, лібералізм сформувався на базі політичної філософії Джона Локка, Томаса Гоббса, Ієремії Бентама, Шарля-Луї Монтеск ’ є, Адама Сміта та ін. Ідеологія лібералізму виникла у період боротьби проти феодалізму, абсолютизму та духовного панування церкви. Ліберальні ідеї були вираженням світогляду середнього класу, який був представлений вільними підприємця­ми. До цього часу лібералізм є провідною соціально-політичною течією у світі.

Батьківщиною ліберальних ідей і першим місцем їх практич­ ного втілення була Англія. Тут зуміли обмежити владу монар­ха ще за часів середньовіччя, коли в континентальній Європі панував абсолютизм. “ Велика хартія вільностей ”, що була прий нята у 1215 р., обмежувала права монарха та проголошувала права громадянина на особисту свободу і безпеку.

Лібералізм виходить з положення, що світ підпорядковуєть­ ся законам, які не підвладні людині. Тому природним принципом поведінки людини мають бути здоровий глузд і адаптація до обставин і вимог суспільства. Найважливіший принцип лібе­ ральної ідеології – це свобода людини як умова реалізації нею своїх невід’ємних життєвих прав.

Економічна доктрина класичного лібералізму ґрунтується на декількох положеннях: право людини на власність; вільний ринок; вільна конкуренція; незалежність економічної діяльності від держави.

Політичний лібералізм розглядає свободу людини як абсо­лютну цінність, обмежену тільки законом. Згідно з ліберальним ідеалом, мета створення держави полягає у збереженні та захисті природ­ них прав людини, головною функ­ цією держави у внутрішніх справах має бути охорона власності громадян. Відносини між окремою людиною і державою повинні мати договірний характер, а верховенство закону є інструментом соціального контролю. Суспільний пріоритет належить громадянським свободам – вони переважають над політични­ ми та юридичними нормами. Вплив держави конституційно обмежений, вона не повинна втручатись в еко­ номічне життя суспільства.

З самого початку лібералізм звертався до високоморальної особи, яка діє виважено, поєднує свої інтереси з інтересами соціального цілого і несе за нього відповідальність.

З часу свого виникнення лібералізм відстоював критичне ставлення до держави, принципи високої політичної відпові­ дальності громадян, релігійну віротерпимість та ідею конститу­ ціоналізму. Головними проблемами ліберальної ідеології були і є: визначення ступеня та характеру державного втручання у приватне життя індивіда, поєднання демократії та свободи, вірності Батьківщині та універсальних прав людини. Спроби вирішити ці проблеми призвели до виникнення у лібералізмі численних внутрішніх течій. Поряд з традиційним лібералізмом з’явилась його нова форма – неолібералізм.

Неолібералізм – це насамперед нове розуміння соціальної та економічної ролі держави. Неоліберали намагаються поєдна­ ти основні ліберальні цінності з тотальною опорою на держа­ ву, або з соціально орієнтованими ідеями, що стверджують більшу відповідальність суспільства за добробут людей, а не окремого індивіда. На думку неолібералів, сучасна держава по­ винна не тільки охороняти власність, але й захищати та підтримувати дрібних і середніх підприємців шляхом прийняття анти монопольного законодавства.

Неоліберали найважливішою перевагою політичної системи вважають справедливість, а завданням уряду – орієнтацію на моральні принципи та цінності. Політична програма неолібералів ґрун­тується на ідеях згоди між правлячими та підлеглими, необхід­ності участі мас у політичному процесі, демократизації прий­ няття рішень. Вони вже не визначають демократичність політичного життя рішеннями більшості, а віддають перевагу плюралістичним формам здійснення державної влади.

З одного боку, в неолібералізмі зберігається орієнтація на публічні види людської діяльності та сприйняття моралі як приватної справи людини, що не сприяє зміцненню зв ’ язків і відносин у суспільствіта обмежує електоральну базу неолібераліз­ му. З іншого боку, саме головні цінності лібералізму зумовили зміни у багатьох країнах світу та дали життя теоріям політичної участі і демократичного елітизму. Це дало можливість деяким вченим вважати, що світова спільнота наближається до універса­лізації держав, які втілюють принципи свободи та рівності грома­ дян і тому здатні вирішити всі проблеми людського суспільства.

В основу політичної програми неолібералізму покладені ідеї: консенсусу між тими, хто управляє, й тими, ким управляють; необхідності участі мас у політичному процесі, демократизації процедури прийняття управлінських рішень; плюралізм форм організації та здійснення державної влади. Теоретичні розробки відомих неолібералів Р. Даля, Ч. Ліндблюма, Ф. Хайєка, Д. Ешера, Г. Олсона сформували принципово нові уявлення про роль і функції держави в сучасному світі. Місце класично-ліберальної теорії “дер­ жави нічного сторожа” займає ідея “держави добробуту”, суть якої полягає в суттєвій зміні функцій і завдань держави. Перш за все – помірне, але раціонально-необхідне втручання держави в економіку, що має на меті ство­ рення та підтримку сприятливих умов для конкуренції.

Ідея “ відповідальності держави ” за добробут усіх громадян, що лежить в основі цієї концепції, принципово протистоїть ідеї ринкового регулювання відносин розподілу. Саме ці егалітарні риси теорії і практики неолібералів були піддані критиці в 70– 80-х рр. XX ст. представниками “ неоконсервативної хвилі ”, які вбачали в державі-покровителі небезпеку для ефективного фун­ кціонування капіталів, а також для існуючої системи цінностей.